Грошові реформи: світовий досвід

д) утвердження відповідної  ринкової інфраструктури – грошового, валютного та фінансового ринків;

е) вирішення завдань правового  і кадрового забезпечення.

Все це в органічному поєднанні  зумовлює комплексність і радикалізм грошових реформ, здійснення яких є  не лише однією з визначальних умов загальної ринкової трансформації  постсоціалістичної економіки, а й  фундаментом економічного і політичного суверенітету тієї чи іншої країни, її входження у світовий економічний простір.

Україна одна з перших нових  держав стала на шлях створення власної  грошової системи, першим кроком до якої було введення в обіг 10 січня 1992 р. купонів  багаторазового використання. Становлення  національної грошової системи одночасно  із здійсненням комплексу заходів  щодо стабілізації економіки сприяли  утвердженню незалежності України  як держави, зихисту її внутрішнього ринку, проведенню реальної антиінфляційної  політики.

Найбільш інтенсивно процес утворення національних систем валютно-грошових відносин розвивався в країнах Балтії.

У травні 1992 р. запровадила  власну грошову одиницю – естонську  крону і вийшла з рублевого  простору Естонія. Для стабілізації власної грошової одиниці Естонія мала можливість використати золотий запас, що був вивезений перед війною і тепер повернений їй країнами Заходу, цільові кредити МВФ та інших міжнародних фінансових установ. Нині крона – єдиний платіжний засіб на території Естонії. Вона є конвертованою валютою. НБЕ щоденно публікує її курс відносно інших валют. Крона прив’язана до німецької марки. Законом допускаються можливі відхилення курсу крони від марки в межах 5 %. Жорсткі монетарні заходи, що проводяться в країні, забезпечують достатньо високу і відповідно стабільну купівельну спроможність естонської крони.

7 травня 1992 р. в Латвії запроваджено латвійські рубліси, які спочатку використовувалися лише в готівковому обігу як паралельна з російським рублем грошова одиниця. Вільний обмін у пропорції 1:1 рубля на рубліс забезпечував “безконфліктне” співіснування зазначених грошових одиниць. З 20 липня рубліс було впроваджено в безготівковий обіг, а з 17 серпня розпочато визначення власного курсу рубліса щодо рубля та валют інших країн, які входили до колишнього СРСР. Рубліс став єдиним офіційним засобом платежу на території Латвії. Обіг інших валют, у т.ч. й долара, було заборонено. З 25 січня припинено купівлю безготівкових рублів, що надходили з країн СНД. Стабільність рубліса, що забезпечувалась жорсткими монетарними заходами (у 2-му півріччі 1992 р. курс долара не перевищував 165 – 175, наприкінці лютого 1993 р. – 140 – 145 , а в березні – 90 – 100 латвійських рублісів), дозволила провести в березні 1993 р. другий етап грошової реформи. В обіг запроваджено національну валюту – латвійські лати. Характерно, що протягом 6 місяців лати і рубліси використо-вувались за курсом 1:200 як паралельні грошові одиниці.

В Литві обіг російського рубля припинено в жовтні 1992 р. В обіг запроваджено тимчасову грошову одиницю – литовські талони, які використовувалися як готівковий засіб платежу. З 25 червня 1993 р. в грошовий обіг Литви біло впроваджено повноцінну литовську національну валюту - літ. Нова грошова одиниця обмінювалась на стару у співвідношенні 1:100. Слід звернути увагу на неконфіскаційний характер литовської грошової реформи. Обмінні операції здійснювались протягом місяця до 1 серпня 1993 р. Показовим є те, що про обмін грошових знаків населення було сповіщено за 10 днів до початку реформи [8, с. 52-53].

Національну грошову одиницю  – киргизький сом – впроваджено 6 квітня 1993 р. і в Киргизії. Обмін російських рублів на нову купюру здійснювався лише протягом п’яти днів. Запровадження жорсткої системи емісійної політики, а також позитивний платіжний баланс країни дозволили забезпечити відносну стабільність киргизького сома.

Процес утворення національної грошової системи відбувається і в Білорусі. З метою покриття гострого дефіциту готівки на початку травня 1992 р. за прикладом України було впроваджено в обіг за курсом 1:10 паралельно з російським рублем розрахунковий білет – білоруський рубель. До початку 1993 р. Білорусь не форсувала процес витіснення з грошового обігу російської валюти. В січні 1993 р. НББ почав встановлювати єдиний курс білоруської грошової одиниці до твердих валют. Наприкінці лютого НББ прийняв рішення про новий порядок організації розрахунків з Росією, що передбачав обмеження строків перебування російських рублів на рахунках білоруських підприємств 20 днями, після чого вони мали бути продані за комерційним курсом на внутрішньому валютному ринку чи НББ.

Але згодом процес утвердження  національної грошової одиниці загальмувався. З загостренням економічної ситуації постало питання про повне  повернення Білорусі до рублевої зони і використання на її території як засобу платежу російської грошової одиниці. Така позиція, певна річ, не відображає глибинних процесів, пов’язаних із становленням і всебічним розвитком  національної економіки цієї країни, її державного суверенітету. Тому вона має розглядатися як така, що має  вимушений, тимчасовий характер.

Наприкінці 1993 р. (листопад-грудень) власні грошові одиниці було запроваджено в обіг Молдовою, Азербайджаном, Арменією, Казахстаном та Узбекистаном. Таджикистану Росія надала державний кредит новими готівковими грошима і, таким чином до кінця 1993 р. грошові білети колишнього СРСР практично на всіх територіях держав колишніх республік країни втратили законну силу.

У липні 1993 р. завершився процес упровадження в обіг власної грошової одиниці в Російській Федерації. Доти в Росії в грошовому обігу знаходились купюри колишнього СРСР. Вилучення з обігу старого рубля почалося поетапно введенням з лютого 1993 р. нової купюри зразка 1993 р., яка оберталась як рівнозначна грошова одиниця з купюрою зразка 1961 – 92 рр. На 20 липня а обігу Росії та країн рублевої зони знаходилось 8,6 трлн. рублів, у т.ч. білетів ЦБ РФ зразка 1993 р. – 5,7 трлн., старих купюр – 2,9 трлн. рублів. 26 липня 1993 р. ЦБ РФ заявив про повне вилучення з обігу грошових одиниць старого зразка. Завершення цього процесу, який тривав у межах місяця і викликав неоднозначні оцінки фaхівців, означало закінчення другого етапу грошової реформи Росії.

Отже, перебіг подій свідчить, що процес формування національних грошових систем і національних валют незалежно  від специфічних особистостей кожної країни став реальністю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ III. Історія  грошової реформи в Україні: особливості  та значення

Грошова реформа - це цілеспрямовані перетворення, за допомогою яких здійснюються рішучі комплексні дії, спрямовані на оздоровлення економіки, фінансів, грошового обігу тощо. Актуальність нинішньої грошової реформи для України посилена тим, що в процесі державотворення необхідно створити ефективну й надійну грошову систему. Та й оздоровлення економіки і вихід із кризи, як свідчить досвід вже кількох років, без грошової реформи й проведення власної грошової політики виявилися практично неможливими.

Історія, увібравши в себе досвід багатьох народів і часів, знає два основних методи проведення грошових реформ:

1) метод блокування банківських рахунків на заздалегідь визначений строк або навіть на невизначений час. Це дає змогу уряду мати свободу дій і відповідні кошти, які повертаються власникам лише тоді, коли виробництво пройде стадію нормалізації і розпочне зростати. Можна їх також конвертувати на цінні папери, які будуть не знецінюватися, а приносити їхнім власникам відповідний доход;

2) метод списання готівки та коштів населення на банківських рахунках та одночасної заміни їх на нову грошову одиницю за єдиним або ж диференційованим співвідношенням.

Для визначення конкретних методів проведення грошової реформи  і вибору тієї чи іншої політики важливим є діагноз поточної економічної  ситуації. Для України це вкрай  важко було зробити через глибоку  кризу її економіки, скорочення виробництва  та інфляційне зростання цін. До того ж в умовах адміністративно-командної  системи активна й гнучка грошова  політика не проводилася. Гроші відігравали  лише пасивну роль, виступали як технічні інструменти обліку й контролю. Тому в Україні так і не було напрацьовано досвіду проведення грошової політики як найдійовішого важеля регулювання  економічних процесів.

Водночас захист інтересів  населення в ході грошової реформи  сприяв підвищенню продуктивності праці, збільшенню виробництва товарів, а  в результаті - поліпшенню життєвого рівня трудящих. Чи були такими реформи, проведені в радянські часи, і які перспективи використання їхнього досвіду в сучасній грошовій реформі?

Грошова реформа 1922-1924 рр.

Грошова реформа 1922-1924 рр. викликана  двома причинами: по-перше, величезними  втратами у першій світовій і громадянській  війнах; по-друге, потребою подолати руйнівні наслідки безгрошового обігу часів "воєнного комунізму" та експериментів  впровадження прямого продуктообміну.

За період 1917-1921 рр. стало  очевидно, що економічно не обґрунтований "соціалістичний" і "комуністичний" експеримент у тодішній радянській Росії зазнав краху. Навпаки, він  остаточно зруйнував економіку, фінанси й грошовий обіг країни.

Напередодні реформи 1922-1924 рр. у колишньому СРСР видатки бюджету  більш як на 90% покривалися паперовою  емісією, а інфляційне зростання  цін перевищувало 500% на місяць. Це означало, що консервативні методи та заходи оздоровлення економіки вже цілковито  вичерпані й не діють. Єдино можливою і перспективною була політика радикального "хірургічного втручання". Для  відновлення контролю над економікою і збереження влади більшовиків  потрібно було відмовитися від диктатури  військового комунізму й перейти  до нової економічної політики, впровадити сувору економію у витратах коштів, скасувати безплатні постачання ресурсів державним підприємствам  і закладам, відновити діяльність Держбанку, а безплатне фінансування замінити комерційним кредитом. Нова економічна політика супроводжувалася також введенням жорсткої податкової системи, що дало змогу Наркомфіну звести до мінімуму бюджетний дефіцит і  розпочати проведення грошової реформи [25, с. 4-6].

Серед найважливіших передумов  цієї реформи були: швидкий розвиток вільної торгівлі (приватної, державної, кооперативної); досягнення активного  зовнішньоекономічного балансу (позитивне  сальдо досягло 300 млн. золотих карбованців); здійснення реформи цін, що допомогло  нагромадити певні запаси товарів, а на ринку встановити рівновагу  попиту й пропонування.

При цьому червінець вводився в обіг не декретом, а в процесі  витіснення знецінених "радзнаків". На відміну від них червінець  на 25% забезпечувався золотом, короткостроковими  зобов'язаннями й одержав міжнародну підтримку. Тому емісія червінців не могла проводитися довільно; йому доводилося боротися із золотими монетами царської чеканки.

Отже, реформа ставила  за мету зробити гроші точним вимірювачем  затрат і результатів суспільного  виробництва, з тим щоб вони забезпечували  постійне стимулювання економічних  інтересів товаро-виробників, користувалися  довірою, виконували всі свої функції  і були захищені від знецінення. Слід наголосити і той факт, що економічна реформа 1922-1924 рр. була класичною грошовою реформою, головним завданням якої була санація економіки.

Інтерес до грошової реформи 1922-1924 рр. зумовлений також тим, що економічний  розвиток у ті роки спирався на економіку  здорового глузду і дав порівняно  кращі результати, ніж наступні 60 років. Тоді на ділі стимулювалися самостійність, самоокупність і самофінансування державних підприємств. Особливо значним  був вклад цієї реформи в теорію та практику фінансів, грошового обігу  та кредиту.

Щоб зупинити знецінення грошової одиниці, наприкінці 1922 р. уряд розпочав паралельне впровадження в грошовий обіг банкнот, які за золотим паритетом  відповідали курсу: 1 крб.=1 фунту  стерлінгів. Червінець справді був  конвертованою валютою, безпосередньо  обмінювався на золото та інші валюти. Однак як стабільна грошова одиниця  він проіснував лише до 1925 р. Волюнтаристські  дії керівництва країною щодо проведення індустріалізації, орієнтованої на важку та оборонну промисловість, підірвали ринкову рівновагу  і вже на кінець 1927 р. фінансово-кредитну систему довели до розвалу.

Зараз також розширюється самостійність та самофінансування державних підприємств, стрімко  розвивається приватний сектор та кооперація, законодавчо допущена вільна діяльність іноземного капіталу. Водночас наявні й принципові відмінності:

а) реформи 20-х років мали справу з галопуючим знеціненням  рубля, нині ж подібна ситуація лише започатковується;

б) індекс інфляційного процесу  в 20-50% абсолютно не зрівняний з  неконтрольованим піднесенням цін  у 1921-1923 рр.;

в) у той час не існувало ні значних трудових збережень, які  потрібно було захистити, ні колосальних  нагромаджень тіньової економіки, які  слід було вилучити.

Отже, за певної подібності становища спосіб та методи проведення "ленінської" реформи не можуть бути прийнятними сьогодні.

Теорії  паралельних валют

Висока ефективність паралельного обігу валют у роки непу давно  цікавить економістів. Дискусія точилася навколо проблеми введення в обіг паралельно діючому карбованцю нової  конвертованої грошової одиниці, котра  б як локомотив витягла його в  ранг стабільної валюти. Пропонувалося, щоб паралельна національна валюта ("червінець") вільно оберталася на будь-яку іноземну валюту, мала тверде забезпечення золотом та запасами вільноконвертованої  валюти.

Червінець також пропонувалося  ввести для розширення обслуговування експорту та імпорту, збільшення виробництва  експортного сектора економіки, стимулювати інвесторів, власників "надійних" цінних паперів тощо. Підкріплений золотом червінець  повинен продаватися за достатньо  гнучким курсом усім бажаючим, у  будь-який час і в будь-якому  місці. Тоді він, поступово розширюючи сфери свого обігу, здатний витіснити  знецінені грошові знаки.

Але якщо червінець у період непу вводився відразу на всій території  країни, ним користувалися всі  підприємства й громадяни, то пропонувалося  ввести паралельну валюту спочатку для  вільних економічних зон, або  для спільних підприємств, чи для  створення спеціалізованих магазинів. Така валюта була б доступною лише привілейованим особам. Погоня за нею  здатна була викликати негативне  ставлення до звичайних грошей, що лише спричинило б остаточну дезорганізацію внутрішніх зв'язків між товаровиробниками  або ж призвело до загального переходу на нову грошову одиницю. Тобто закономірно  відбулося б витіснення слабкої  валюти сильною згідно із законом  грошового обігу, ігнорувати який не можна.