Грошові реформи: світовий досвід

Після скасування розміну  банкнот на золото значно змінився зміст і механізм девальвації  валюти. Девальвації стали рідше  про o водитись в межах грошових реформ з метою стабілізації внутрішнього грошового обігу, а передусім  як метод валютної політики для регулювання  зовнішньоекономічних відносин: посилення  демпінгу, підвищення конкурентоспроможності, врегулювання платіжного балансу тощо. В цих умовах девальвацією стали  називати будь-яке законодавче зниження офіційного фіксованого валютного  курсу. З введенням режиму плаваючих  курсів валют зміст девальвації  ще більше розширився і цим терміном стали називати навіть тривале зниження ринкового курсу валют.

Ревальвація - це офіційне підвищення державою золотого вмісту та валютного курсу або тільки валютного курсу національної валюти країни.

У першому варіанті ревальвації  валют проводились в епоху  вільного обміну банкнот на метал. Ними закінчувались зусилля держави  по відновленню купівельної спроможності валюти після періоду інфляції. В  результаті ревальвації, як правило, відновлювався  обмін банкнот на метал за паритетом, який діяв до початку інфляції. Одночасно  відновлювався і попередній курс валюти. Тому такий засіб в літературі інколи називають реставрацією.

Грошові реформи на основі ревальвації проводилися рідко, оскільки вони можливі при незначному знеціненні грошей та швидкому розвитку економіки і відновленні стабільності ринку. За таких умов в країні швидко розширюється товарообіг і зменшується  бюджетний дефіцит, що сприяє підвищенню вартості грошових знаків і може поступово  довести її до доінфляційного рівня.

Деномінація - укрупнення грошової одиниці без зміни її найменування, що проводиться з метою забезпечення грошовою обороту і надання більшої повноцінності грошам.

Так, в 1961 році в СРСР старі  гроші були замінені на "нові" таким чином, що 1 "новий" рубль  дорівнював 10 "старим". Завдяки  деномінації вдається значно скоротити  кількість грошових купюр і монет, що знаходяться в обігу.

Грошова реформа в Україні  була проведена з 2 по 16 вересня 1996 року. Ця реформа була "м'якого" типу (проведення заходів щодо заміни діючої грошової одиниці, стабілізація нових  грошей без якісної перебудови системи  грошового обороту) з деномінацією грошових знаків (зменшення на п'ять  нулів), із зміною назви грошової одиниці. Шляхом обміну грошових купюр (українських  карбованців на гривні) масштаб цін, що діяв раніше. Було вилучено з обігу  та обмінено без будь-яких обмежень старі грошові знаки на нові у  пропорції 10:1.

Офіційна концепція грошової реформи базувалась на принципах "повної прозорості" і "неконфіскаційності". На думку деяких спеціалістів ці принципи зумовили некомплексність і обмеженість  реформи.

Також багато хто вважає, що введення гривні носило більше політичний, ніж економічний характер. Та попри  все українська держава отримала конституційну національну грошову одиницю.

Розділ II. Досвід проведення грошових реформ у зарубіжних країнах

Вирішуючи питання про  оздоровчу для нашої економіки  грошову реформу, корисно ознайомитися із зарубіжним досвідом. Наприклад, відомо, що Ізраїль ще не так давно, як і  Україна, не мав ні держави, ні грошової системи. Тепер же ізраїльська грошова  одиниця - шекель - є стабільною валютою.

Звичайно, в різних країнах  по-різному здійснювалася стабілізація валют. Наприклад, ні в США, ні в Великобританії грошова реформа у післявоєнний час не проводилася. І не тому, що там не було галопуючої інфляції. Скоріше  це пояснюється тим, що там давно  панує цивілізований дух і  толерантне ставлення до національних вартостей. Дорожили там також і  довір'ям народів інших країн, які  використовували долар і фунт стерлінгів як міжнародні валютні резерви. Це не лише престижно, а й приносить  значні доходи. Наприклад, Великобританія щорічно лише від друкування фунтів стерлінгів для країн стерлінгової зони отримує більший доход, ніж  від зовнішньої торгівлі.

Після Першої світової війни  масові грошові реформи здійснювалися  майже в усіх європейських країнах: 1922 р. — у Швеції, 1924 — у Росії (деномінація 1:100), 1930 р. — в Японії. Здебільшого це були девальвація  та обмін старих грошей на нові за низьким  курсом, близьким до нуліфікації (у  Німеччині, Австрії, Угорщині, Польщі). Вперше в історії грошові реформи  було здійснено за допомогою міждержавних "стабілізаційних" позик, наданих  США, Великобританією і Францією. Під час світової економічної  кризи 1929—1933 рр., яка супроводжувалася грошово-кредитною і валютною кризами, в результаті грошових реформ систему  золотого стандарту було замінено системою нерозмінних кредитних грошей [11, с. 210-212].

Після Другої світової війни  країни, що брали в ній участь, дуже постраждали. У найгіршому становищі  опинилися Німеччина і Японія.

У Західній Європі в повоєнний  час економічне відродження почали з радикальних грошових реформ і  інші країни. Лише за період 1945-1950 рр. тут  було проведено 24 реформи. Їх досвід переконує, що назрілі реформи потрібно проводити ефективно і своєчасно. А досвід України, навпаки, показав, що затягування з проведенням необхідних реформ обертається величезними збитками для економіки і населення.

Грошова система Японії. Національна грошова одиниця Японії - єна. Вона була введена в 1870 р. (одна єна дорівнює 100 сенів).

У період після Першої світової війни грошова маса в обігу в Японії збільшилась (у 1914-1920 pp. у 3 рази), що супроводжувалось посиленням інфляції і знеціненням єни на 64% [4, с. 224].

Після тимчасової стабілізації інфляція поновилась у зв'язку зі світовою економічною кризою 1929-1933 pp. і агресією Японії. З 1931 по 1937 р. грошова маса в обігу збільшилась у 1,6 раза, а оптові ціни - на 68%. У країні встановився паперовий грошообіг. У 1937 р. золотий вміст єни становив 0,29 г, а у 1939 р. - біля 0,20 г.

З початку японської агресії  у Китаї в 1937 р. і до кінця Другої світової війни інфляція в Японії посилюється. Зростають військові  асигнування і бюджетний дефіцит. Емісія банкнот використовується для  їх фінансування. Спостерігається дефіцит  продовольства і предметів першої необхідності. Це стимулює зростання  цін. Останнє також обумовлюється  підвищенням непрямих податків і  політикою державного монополістичного ціноутворення.

Як наслідок, реальна заробітна  плата японських робітників у 1945 р. становила лише 41,2% рівня 1934-1936 pp. Структура грошового обігу характеризувалась  переважанням готівки (56%).

В Японії інфляція в 1945—1950 рр. становила 7000 %. Основними чинниками, що викликали таку інфляцію, були спад виробництва і надмірна пропозиція грошей. Незважаючи на скасування урядом своїх зобов'язань (крім державних  акцій), спостерігався величезний дефіцит  бюджету, який покривався випусками  державних облігацій і кредитами  Банку Японії. Підвищення швидкості  обігу грошей посилювало інфляцію. Стабілізаційна політика здійснювалась  поетапно:

• 1946 р. — уряд заморожує  банківські депозити, запроваджує новий  податок на власність і нову систему  фіксованих цін; у такий спосіб інфляцію було знижено вдвічі;

•   1947 р. — уряд пожвавлює  виробництво;

• 1948 р. — перегляд фіксованих цін. Після досягнення розриву між  фіксованими і ринковими цінами рівень інфляції знизився;

• 1949 р. — скорочення субсидій; жорсткий контроль за грошовою масою; єдиний обмінний курс валюти. Структура  цін зрівня­лася зі світовою;

•  1952 р. — відмова від  контролю за цінами.

Відбуваються зміни і  в грошовій системі та структурі  грошового обігу. У перші роки після війни вона почала поліпшуватись. Це пояснюється відновленням господарства, зростанням торговельного і платіжного обороту. У 1952-1965 pp. питома вага депозитних грошей в грошовій масі становила 78%. Далі спостерігається деяке її зниження.

У післявоєнний період Банк Японії проводив політику перекредитування. У такому самому напрямку проводилася  політика розміщення державних цінних паперів у Банку Японії до здійснення фінансово-адміністративної реформи.

Але грошово-кредитна політика Банку Японії не могла стримати інфляційних процесів у країні. У 1945-1951 pp. інфляція в Японії була особливо високою: маса грошей в обігу зросла в 15 разів, оптові ціни - у 343 рази. У цей період спостерігається товарний голод, попит на товари перевищував пропозицію і стимулював зростання цін. Купівельна спроможність єни скоротилась на 99% [15, с. 305].

У 70-ті роки інфляція посилюється. Це відбувається тому, що з 1965 р. знову  стали використовувати державні позики для фінансування видатків центрального бюджету. Державні позики розміщувались  переважно у Банку Японії. У 1981 р. для цього було використано 98% банкнотної емісії проти 22% в 1973 р. Крім того, внутрішні ціни на товари підвищувались  у зв'язку з політикою монополій  і зростанням цін на імпортне паливо, сировину і продовольство.

У 70-ті роки ціни на імпортне продовольство зросли вдвічі. Відбувається підвищення непрямих податків та транспортних тарифів, що теж стимулює зростання цін. Зростанню грошової емісії сприяв і величезний приплив у країну іноземної валюти з активним сальдо платіжного балансу.

Усе це призводило до підвищення темпів інфляції. Вона перетворюється у "галопуючу", що підтверджують  такі дані: у 60-ті роки індекс оптових  цін зріс на 13,6%, а споживчих - на 76,4%. За 1973-1980 pp. указані індекси зросли відповідно на 102 і 139%.

Інфляція негативно вплинула на умови виробництва, становище  робітничого класу. Влада спрямувала свої зусилля на контроль за грошовою масою і на стабілізацію грошового  обігу, завдяки чому останній було нормалізовано: у 1981-1986 pp. середньорічний приріст цін  становив 0,2%, у тому числі оптові ціни знизилися на 2,2%, а роздрібні  зросли на 1,6%.

Стабілізації грошового обігу сприяла і структурна перебудова економіки в умовах НТР, зростання продуктивності праці, зниження витрат на виробництво і вжиття заходів щодо стимулювання зовнішньоекономічної експансії. Водночас роздрібні і споживчі ціни зросли через збільшення цін на продовольство й усілякі послуги, підвищення непрямих податків, зростання чистих витрат. Обсяг виробництва Японії у 1996 р. у поточних цінах оцінювався в 4,6 трлн дол., тобто Японія за цим показником посідала друге місце у світі після США (ВВП США оцінювався в 7,6 трлн дол.).

Серед розвинутих країн у 1990-1996 pp. найнижчі темпи інфляції спостерігались у Японії (у 1996 р. споживчі ціни зросли лише на 0,1%). Це стосувалося і цін  на кредит. Загалом попри всі коливання  за роками і різницю за регіонами, процентні ставки у переважній більшості  країн у 90-ті роки в цілому були нижчими, ніж у попередньому десятиріччі.

У 1998-1999 pp. японський ринок  переживає період спаду. Лібералізація  фінансових ринків призвела до підвищення мобільності японського капіталу. З  реформуванням кредитно-фінансової системи Японії зросла її роль як світового  інвестора. Основний шлях приросту економіки - експортні операції з кредитно-інвестиційного фінансування у світовому масштабі. У 1995р. чисті інвестиції японських  інвесторів у цінні папери іноземних  держав досягли 93 млрд дол. США і  продовжують зростати.

На сучасному етапі  єна використовується як міжнародний  резерв і платіжний засіб переважно  в азіатському регіоні.

Періодично країна переживала гострі кризи платіжного балансу. У  другій половині 60-х років відбувся перелом: посилення економічного потенціалу Японії, що супроводжувалось модернізацією  виробництва і підвищенням конкурентоспроможності її товарів. Це, у свою чергу, обумовило  високі темпи зростання експорту. У другій половині 60-х - на початку 70-х  років в умовах кризи Бреттон-Вудської валютної системи і падіння курсу  долара різко збільшився приплив  іноземних капіталів, у тому числі  короткострокових, спекулятивних. Платіжний  баланс почав зводитись до активного  сальдо. У цей період відбувається зростання золотовалютних резервів.

З початку 70-х років намітилась тенденція підвищення курсу єни  до долара. Цьому сприяла структурна перебудова економіки Японії на сучасній технологічній основі, зростання  конкурентоспроможності японських  експортних товарів, помітне збільшення купівельної спроможності єни в  умовах відносної стабілізації грошообігу і цін. Зростання курсу єни  було пов'язане з політикою Вашингтону, спрямованою на підтримку штучно заниженого курсу долара. Адміністрація  США прагнула таким чином розширити  американський експорт, перешкодити  японському імпорту і на цій основі спробувати скоротити дефіцит зовнішньої торгівлі з Японією і в цілому платіжного балансу США. В 2000 р. середній курс єни до долара США становив 123 єни за 1 долар США.

У зв'язку з кризою долара уряд Японії запровадив у серпні 1971 р. плаваючий курс єни. Наприкінці 1971 р. єну вперше було ревальвовано, у  лютому 1973 р. проведено другу ревальвацію.

Надалі, в умовах структурних  криз, передусім енергетичної, вартість японського імпорту значно зросла. Це пояснювалося подорожчанням енергоносіїв і сировини, що завозились. Як наслідок, конкурентоспроможність японських  товарів упала, посилився відплив  японських капіталів за кордон. У 1973-1975 pp. платіжний баланс був дефіцитним, а золотовалютні резерви продовжували скорочуватися. У наступні роки конкурентоспроможність японських товарів стала помітно  підвищуватись. Це відбувалося не тільки за рахунок НТП. Тут також застосовувався товарний демпінг. Прибутки від зовнішньої торгівлі почали перекривати від'ємне сальдо інших статей платіжного балансу. У результаті золотовалютні резерви досягли в 1980 р. 25,7 млрд. дол., а у 1986 р. - 43,3 млрд. дол.