Використання елементів інтерактивного навчання на уроках в початкових класах

 

 

 

 

 

 «Використання елементів інтерактивного навчання на уроках в початкових класах»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

                                     Вступ

І. Структура і методика інтерактивного уроку.

ІІ. Техніка проведення і організації занять з використанням інтерактивних методик.

ІІІ. Практичне використання інтерактивних методів на уроках читання.

ІV. Практичне використання інтерактивних методів на уроках української мови.

V. Практичне використання інтерактивних методів на уроках  математики.

VІ. Розробки уроків з використанням інтерактивних методів навчання.

       Використана  література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Загальновизнано, що школа  – це модель суспільства. Саме від  якості шкільного навчання і виховання  залежить збагачення культурних цінностей. Стрімкий розвиток усіх сфер суспільного виробництва зумовлює збільшення обсягу та підвищення складності навчального матеріалу практично з усіх шкільних дисциплін. Тому реформування загальної освіти супроводжується введенням нових спеціальних форм організації пізнавальної діяльності, які мають конкретну мету – створити такі умови навчання, за яких би кожен учень успішно навчався, розвивав свій інтелект і був готовим до творчої самореалізації.

Серед таких форм найперспективнішою видається інтерактивна технологія, адже завдяки їй учень стає активним учасником процесу навчання.

Понад 2000 років тому видатний китайський педагог Конфуцій сказав:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам’ятаю.

Те, що я роблю, я розумію.

 Ці три прості твердження обґрунтовують необхідність використання інтерактивних методів навчання.

Сутність  інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Це базується на співпраці, взаємонавчанні вчитель – учень, учень – учень. При цьому вчитель і учні – рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання  життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем  на основі аналізу відповідної навчальної ситуації. Отже, інтеракція сприяє формуванню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогові стати справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивна  взаємодія виключає домінування  одного учасника навчального процесу  над іншими, однієї думки над іншою. Під час такого навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати обґрунтовані рішення.

Розробкою елементів інтерактивного навчання займалися В. О. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі, В. Шаталов, Є. Ільїн, С. Лисенкова. У Західній Європі та США групові форми навчальної діяльності учнів активно розвивались та вдосконалювались. Дослідження американських вчених довели, що інтерактивне навчання сприяє засвоєнню матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Науковці довели, що найменших результатів у навчанні можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5%, читання – 10%), а найбільших – інтерактивного (дискусійні групи – 5%, практика через дію – 75%, навчання інших чи застосування знань – 90%).

Розглянемо пасивну, активну  та інтерактивну модель навчання, порівняємо їх.

1. Пасивна модель.

Вчитель         учні

За цією моделлю учень  виступає в ролі пасивного слухача. Він сприймає матеріал, який йому подає вчитель: відеофільм, текст з підручника тощо. За такої моделі використовуються методи, коли учні або дивляться, або слухають, або читають.

Цю модель можна назвати  “Монолог”.

2. Активна модель навчання.

Вчитель    учні

У цьому випадку вчитель  і учні перебувають у постійному взаємозв’язку. Учень відповідає на запитання вчителя, розповідає. Вчитель має змогу співпрацювати з кожним учнем зокрема. За такої моделі використовують активні методи: бесіду, дискусію, фронтальне опитування.

Тому модель можна  назвати “Діалог”.

3. Інтерактивна модель навчання.

Вчитель     учні     учні

Схема цієї моделі відображає постійне спілкування вчителя з учнями, учнів з учнями. Відбувається спілкування  всіх членів колективу. Під час навчання за такою моделлю використовують ділові, рольові ігри, мозковий штурм, фронтальне опитування, круглий стіл, дебати.

Подану модель можна  назвати “Полілог”, вона є свідченням активного навчання.

Взагалі, слово “інтерактив” прийшло до нас з англійської мови від слова “інтер” – взаємний і “акт” – діяти. Таким чином, інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу.

Інтерактивне навчання – це специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Інтерактивні технології навчання О. Пометун, Л. Пироженко поділили на 4 групи:

- парне навчання (робота  вчителя з учнем);

- фронтальне навчання;

- навчання у грі;

- навчання у дискусії.

1. Кооперативна (групова) навчальна діяльність – це форма (модель) організації навчання у малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою. За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формування вмінь. Така модель легко й ефективно поєднується із традиційними формами та методами навчання і може застосовуватися на різних етапах навчання.

До групового  (кооперативного) навчання можна віднести: роботу в  парах, ротаційні трійки, “Два –  чотири – всі разом”, “Карусель”, роботу в малих групах, “Акваріум”.

Під час роботи в парах  можна виконувати такі вправи: обговорити завдання, короткий текст; взяти інтерв’ю, визначити ставлення (думку) партнера до того чи іншого питання, твердження і т. д.; зробити критичний аналіз роботи один одного; сформулювати підсумки теми, що вивчається тощо.

2. До фронтальних технологій інтерактивного навчання відносять такі, що передбачають одночасну спільну роботу всього класу. Це - обговорення проблеми у загальному колі: “Мікрофон” (надається змога кожному сказати щось швидко, по черзі, висловити свою думку, позицію), «Незакінчені речення» (поєднується з вправою “Мікрофон”), “Мозковий штурм” , “Навчаючи – вчуся”, “Дерево рішень”.

3. До технологій  навчання у грі відносяться імітації, рольові ігри, драматизація.

Учасники навчального  процесу, за ігровою моделлю, перебувають  в інших умовах, аніж у традиційному навчанні. Учням надають максимальну  свободу інтелектуальної діяльності, що обмежується лише конкретними  правилами гри. Учні самі обирають свою роль у грі;  висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення.

Вчитель в ігровій  моделі – інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під  час її проведення), суддя-рефері (коригування і поради стосовно розподілу ролей), тренер (підказки учням з метою прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення).

Як правило, ігрова модель навчання має 4 етапи:

- орієнтація (введення  учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу);

- підготовка до проведення  гри (ознайомлення зі сценарієм,  визначення ігрових завдань, ролей,  орієнтовних шляхів вирішення  проблеми);

- основна частина –  проведення гри;

- обговорення.

4. Технології  навчання у дискусії – важливий засіб пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, бо – дискусія – широке публічне обговорення спірного питання.

Головне:

- проведення дискусії  необхідно починати з висування  конкретного дискусійного питання;

- не слід висувати  питання на кшталт: хто правий, а хто помиляється в тому  чи іншому питанні;

- у центрі уваги  має бути ймовірний перебіг  дискусії (Що було б можливим  за того чи того збігу обставин? Що могло статися, якби…? Чи  були інші можливості, способи, дії.?);

- всі висловлювання  учнів мають стосуватися теми, що обговорюється;

- вчитель має виправляти  помилки і неточності, яких припускають  учні, та спонукати їх робити  те саме;

- усі твердження учнів  мають супроводжуватись аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить питання: (“Які факти свідчать на користь твоєї думки?”, “Як ти міркував, щоб дійти такого висновку?”);

- дискусія може вирішуватись  як консенсусом (прийняттям узгодженого  рішення), так і збереженням існуючих  розбіжностей між її учасниками.

Вона сприяє розвитку критичного мислення, дає змогу визначити  власну позицію, формує навички відстоювання своєї особистої думки, поглиблює  знання з даної проблеми. Такі технології досить цікаві для сучасної школи. До них відносять: “Метод Прес”, “Обери позицію”, “Зміни позицію”, “Безперервна шкала думок”, “Дискусія”, “Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу”, “Дебати”.

Отже, інтерактивні технології відіграють важливу роль у сучасній освіті. Їх перевага в тому, що учні засвоюють  всі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, оцінка), в класах збільшується кількість учнів, які свідомо засвоюють навчальний матеріал. Учні займають активну позицію в засвоєнні знань, зростає їхній інтерес в отриманні знань. Значно підвищується особистісна роль вчителя – він виступає як лідер, організатор. Але треба зазначити, що проектування і проведення уроку за інтерактивними технологіями потребують компетентності вчителя, його вміння переглянути і перебудувати свою роботу з учнями.

І. СТРУКТУРА І МЕТОДИКА ІНТЕРАКТИВНОГО УРОКУ.

Застосування  інтерактивних технологій висуває  певні вимоги до структури уроків. Як правило, структура таких занять складається з п’яти елементів:

а) мотивація;

б) оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів;

в) надання необхідної інформації;

г) інтерактивна вправа – центральна частина заняття;

д) підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Мотивація

          Мета цього етапу – сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Учень має бути налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість. Усвідомлювати, що і навіщо він зараз робитиме. Без виникнення цих внутрішніх підвалин: мотивів учіння і мотивації навчальної діяльності – не може бути ефективного пізнання.

   З цією метою можуть бути  використані прийоми, що створюють  проблемні ситуації, викликають  у дітей здивування, подив, інтерес  до змісту знань та процесу  їх отримання, підкреслюють парадоксальність  явищ та подій. Це може бути  і коротка розповідь учителя, і бесіда, і демонстрування наочності, й нескладна інтерактивна технологія («мозковий штурм», «мікрофон», «криголам»).

   Цей елемент уроку має займати  не більше 5% часу заняття.

Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів

           Мета – забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти на уроці і чого від них чекає вчитель. Часто буває доцільно долучити до визначення очікуваних результатів усіх учнів.

   Щоб визначити для себе майбутні результати уроку, учні інколи мають озвучити своє особисте ставлення до суті та структури вибраних способів навчальної діяльності та спланувати свої дії по засвоєнню та застосуванню знань, передбачених темою.

   Формулювання результатів інтерактивного уроку для сприяння успішності навчання учнів має відповідати таким вимогам:

• висвітлювати результати діяльності на уроці учнів, а не вчителя, і бути сформульованими таким чином: «Після цього уроку учні зможуть…»;
• чітко відображати рівень навчальних досягнень, який очікується після уроку. Тому воно має передбачати: обсяг і рівень засвоєння знань учнів, що буде забезпечений на уроці; обсяг і рівень розвитку навичок і вмінь, який буде досягнуто після уроку; розвиток емоційно-ціннісної сфери учня, яка забезпечує формування переконань, характеру, вплив на поведінку. Останній компонент навчальних результатів, до якого можна прагнути на окремому уроці, це – визначення, усвідомлення або формування емоційно-наповненого ставлення учнів до тих явищ, подій, процесів, що є предметом вивчення на уроці.

Отже, результати мають бути сформульовані  за допомогою відповідних дієслів, наприклад знання: пояснювати, визначати, характеризувати, порівнювати, відрізняти; уміння і навички: дискутувати, аргументувати думку, дати власну оцінку, проаналізувати; ставлення: сформувати та висловлювати власне ставлення до…, пояснювати своє ставлення до…;