Шпаргалка по "Трудовому праву"

-зміни в організації  виробництва і праці;

-забезпечення продуктивної  зайнятості;

-нормування оплати  праці;

-встановлення форм, системи,  розмірів заробітної плати);

-встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

-участь трудового  колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи,;

-встановлення режиму  роботи, тривалості робочого часу  і відпочинку;

-умов і охорони  праці;

-забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування;

 

64. Дайте характеристику основним етапам дослідження ринку праці.

В результаті дослідження  особливостей формування пропозиції на ринку праці України та її регіонів правомірним є виділення наступних  етапів розвитку ринку праці України  та її регіонів за 1991—2003 рр.:

1) Початковий етап  трансформації— 1991—1994 рр._ пропозиція  праці скорочується, попит на  працю скорочується в 6,4 рази  швидше;

2) Проміжний етап трансформації— 1995—1999 рр._ попит на працю скорочується, пропозиція праці легалізується  і підвищується в 7 разів швидше, ніж скорочується попит на працю;

3) Етап економічного  зростання – 2000-2003 рр. - пропозиція  праці продовжує підвищуватись,  але попит на працю підвищується  в 31,3 рази швидше.

Отже, маючи значне скорочення попиту на працю на початковому етапі  дослідження, на вихідному етапі дослідження ринок праці України вже характеризується високими темпами приросту попиту на працю. Пропозиція праці продовжує легалізовуватись і зростає. Попит на працю вперше за роки незалежного розвитку України також зростає. При цьому зростання попиту на працю перевищує зростання пропозиції праці в 31,3 рази.

 

65. Опишіть  основні методи  збору інформації  в дослідженні ринку праці 

При проведенні досліджень сучасного ринку праці крім аналізу  статистичних показників найчастіше застосовуються наступні методи збору інформації:

• анкетне опитування;

• інтерв'ю;

• спостереження;

• аналіз документів;

• соціометричне опитування;

• тестування;

• експеримент тощо.

Результативність анкетного  опитування визначається якістю розроблених  анкет, принципами вибору респондентів. Анкетні питання за структурою поділяються на відкриті, закриті і напівзакриті. Відкриті запитання — передбачають самостійне формулювання відповіді респондентом. Недоліком відкритих запитань є неконкретність відповідей і трудомісткість обробки, а також висока ймовірність суб'єктивної інтерпретації, що відповідно призводить до непорівнянності результатів. У закритих запитаннях утримується перелік можливих відповідей. Недоліком даного типу запитань є те, що в силу об'єктивних причин дослідник не може заздалегідь передбачати всі можливі варіанти відповідей. Напівзакрите запитання — після пропонованого переліку альтернативних відповідей респондентові дається можливість висловити свою особисту думку щодо певних положень ринку праці.

За формою запитання  бувають прямими або непрямими. Прямі запитання стосуються безпосередньо  сформованої ситуації. Недоліком прямих запитань є небажання людей давати на них об'єктивну інформацію.

За функціями запитання  поділяються на основні, фільтруючі, контрольні і контактні. Основні запитання призначені для одержання інформації про ситуацію на ринку праці. Фільтруючі запитання використовуються для виключення некомпетентних респондентів і перевірки ступінь їхньої інформованості про ситуацію на ринку праці. Контрольні запитання використовуються для уточнення правдивості відповідей. Контактні запитання необхідні для адаптації респондента до анкети і встановлення контакту з ним.

 

66. Розкрийте сутність соціального моніторингу, наведіть його основні функції та завдання.

Соціальний  моніторинг - періодичний збір, узагальнення та аналіз інформації про соціальний об'єкт для прийняття управлінських рішень на різноманітних рівнях соціального управління.

Соціальний моніторинг є однією з таких технологій управлінського контролю із забезпеченням зворотного зв’язку. Моніторинг передбачає комплекс наукових засобів оперативного спостереження та аналізу змін у стані об’єкта. Сутність соціального моніторингу діяльності органів місцевого самоврядування і полягає в організації усталеного, постійного та технологічно стандартизованого вивчення та аналізу міри і ступеню задоволення замовників – мешканців територіальної громади – якістю наданням муніципальних послуг. Тому він має стати невід’ємною частиною управління як на загальнодержавному рівні, так і на рівні місцевого самоуправління.

При проведенні соціального  моніторингу важливо враховувати  специфічні юридичні, соціологічні та етичні особливості адміністративних послуг управлінь, комітетів, служб  та відділів муніципальних органів влади. Кожна посадова особа місцевого самоврядування відповідальна за якісне надання муніципальних послуг та здійснення відповідних коригувальних та запобіжних дій щодо покращення процесів надання послуг. Особливу роль відіграє відділ по роботі зі зверненнями громадян, який здійснює соціальний моніторинг надання адміністративних послуг як кожною посадовою особою місцевого самоврядування, так і відділами та службами виконкому взагалі.

В процесі організації  соціального моніторингу ефективності діяльності місцевих органів влади можна вичленити дві сторони: внутрішню – відслідкування процесів та результатів діяльності органу місцевого самоврядування самою владою та зовнішню - встановлення міри задоволення жителів діяльністю самої влади. Щорічний моніторинг та вимірювання процесів, що здійснюються у відділах та службах місцевих органів влади – неодмінна умова їх ефективного функціонування. Наступний етап організації внутрішнього моніторингу є вимірювання специфічного продукту – самих муніципальних послуг для мешканців територіальної громади, які є результатом процесів функціонування відділів та служб місцевих органів влади. Третій і найголовніший етап – зовнішній соціальний моніторинг задоволення замовника (мешканців територіальної громади) як процесами діяльності служб та відділів місцевої влади, так і їх результатом (продуктом), тобто задоволеність мешканців міста рівнем і якістю послуг міської виконавчої влади.

 

 

 

67.Охарактерезуйте  систему статистичних показників  соціального моніторингу  

Важливими джерелами інформації для проведення моніторингу:

соціально-трудової сфери  є статистичні показники, котрі  характеризують соціально-демографічний стан населення, зайнятість, ринок праці та безробіття, умови та оплату праці на підприємствах.

Для проведення моніторингу використовуються, здебільшого, комплексні показники, які складаються з окремих статистичних даних.

Система статистичних показників будується виходячи з сутності основних об’єктів соціального моніторингу. До кожного з таких об’єктів можуть бути сформовані підсистеми (блоки) статистичних показників. Наприклад:

Державне управління.

Витрати на соціальні  потреби.

Політична статистика.

Населення та соціальна  стратифікація.

Соціальна інфраструктура.

Спосіб життя.

У підсистемі державного управління можна розглядати показники чисельності та структури органів влади, обсягів та структури виробленого та використовуємого національного прибутку, а також дані законів, указів та постанов.

У підсистемі витрат на соціальні  потреби головне місце займають показники витрат державного бюджету на соціально-культурні заходи, показники витрат на соціальні потреби регіональних органів, підприємств та організацій.

У підсистемі політична  статистика розглядаються показники  “потужності” різних партій, їх представництво в органах влади та управління, виборчої системи.

У підсистемі населення  та соціальна стратифікація можуть бути розглянуті показники соціальних аспектів природного, механічного та соціального руху населення, а також  показники, що характеризують розподіл населення по соціальним верствам та групам (стратам).

Підсистема соціальної інфраструктури може бути представлена багатьма характеристиками галузей  сфери соціального обслуговування, а також показниками зайнятості, ринку праці, екологічних умов життєдіяльності людей, криміногенної ситуації.

В структурі підсистеми спосіб життя розглядаються показники  потреби матеріальних благ та послуг, цін, інфляції, освітнього, професійного, культурного рівня населення, показники  здоров’я, бюджету часу, сім’ї, статистики суспільної думки.

 

68. Охарактерезуйте  моніторинг соціально трудових  відносин як складову соціального  моніторингу. 

Одним із головних напрямків  соціально-економічного моніторингу  є моніторинг соціально-трудової сфери, тобто оцінка її стану і розвитку. Моніторинг соціально-трудової сфери доцільно розглядати як один із найбільш важливих інструментів розробки обґрунтованої державної соціальної політики. Основні його завдання — це постійне спостереження за фактичним станом справ у сфері соціально-трудових відносин, систематичний аналіз процесів, які в ній проходять, попередження негативних тенденцій, які могли б призвести до соціальної напруги, а також короткостроковий прогноз можливих змін у цій сфері.

 Моніторинг соціально-трудової сфери — це комплексна державна система безперервного спостереження за фактичним станом справ у соціально-трудовій сфері. При здійснені моніторингу соціально-трудової сфери, при визначенні пріоритетів та реалізації політики в цій сфері інформація також набуває важливого значення. Зокрема, здійснення політики регулювання соціально-трудових відносин не може не спиратися на достовірні та точні дані про тенденції розвитку в сфері праці та зайнятості. Функціонування ринку праці також відбувається через задоволення інформаційних потреб основних суб'єктів ринку праці про наявність робочих місць і робочої сили, тобто сама інформація виступає важливим елементом трудового посередництва та професійної орієнтації. Важливими джерелами інформації для проведення моніторингу соціально-трудової сфери є статистичні показники, котрі характеризують соціально-демографічний стан населення, зайнятість, ринок праці та безробіття, умови та оплату праці на підприємствах. Для проведення моніторингу використовуються, здебільшого, комплексні показники, які складаються з окремих статистичних даних. Для моніторингу соціально- трудової сфери статистика необхідна, але її недостатньо, необхідні також дані експертів — керівників і спеціалістів та дані працівників підприємств і організацій, які збираються в процесі соціологічних обстежень.

 

69. Розкрийте  поняття, зміст і завдання організації  праці.

   Організація праці – спосіб поєднання безпосередньо виробництв з засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально- економічних результатів. На всіх рівнях управління виробництвом в умовах ринкової економіки можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо покращення організації праці. 

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження затрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.

    Соціально-психологічні завдання передбачають оптимізацію фізичного і психологічного навантаження на працівника, створення сприятливих умов праці, повноцінна оплата праці, підвищення якості праці та трудової дисципліни.

 Організація  праці на підприємстві включає  в себе наступні складові:

- поділ і кооперацію  праці, що передбачають науково-обґрунтований  розподіл працівників за певними  трудовими функціями, робочими  місцями;

- організацію  та обслуговування робочих місць,  які сприяють раціональному використанню робочого часу;

- нормування  праці, що передбачає визначення  обґрунтованих норм затрат праці  на виробництво продукції і  надання послуг як основу для  організації праці і визначення  ефективності виробництва;

- організацію підбору персоналу та його розвиток (перекваліфікація, підвищення кваліфікації, планування кар’єри);

- оптимізацію  режимів праці та відпочинку  протягом зміни, тижня місяця;

- організацію  оплати та матеріального стимулювання  праці;

- раціоналізацію  трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду;

- створення безпечних  та сприятливих умов праці,  що передбачає зведення до  мінімуму шкідливості виробництва,  важких фізичних і психологічних  навантажень.

 

70. Охарактеризуйте основні напрямки організації праці, поділ і кооперування праці.

   Процес поділу праці на підприємстві, який доцільно враховувати при нормуванні праці, – це відокремлення різних видів трудової діяльності від загального цілого та закріплення їх за певними групами людей. Ефективність розподілу функцій серед працівників зумовлена поглибленням їх трудових навичок, володіння більш широким колом професійних знань, спеціалізацією та вдосконаленням засобів праці, устаткування. Кооперування праці — це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту. Кооперування праці зумовлене спеціалізацією виробництва, рівнем технічної досконалості устаткування, виробничих процесів, формою організації праці, технологічною та організаційною структурами підприємства. Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва, та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.