Шпаргалка по "Трудовому праву"

Найбільш поширеною у сфері послуг є галузь інформатики. У цій галузі спостерігаються найбільш високі темпи приросту зайнятості. У США, Канаді і Великій Британії в цій галузі зосереджено відповідно 48,3%; 45,7%; 45,8% всіх зайнятих у сфері послуг. У Японії і ФРН показник значно нижчий (32,2 і 28,4% відповідно). Сфера інформаційних послуг вважається найбільш перспективною в новій економіці, а знання й інформація перетворюється на основне джерело підвищення продуктивності праці і економічного зростання.

Все більший розвиток галузі інформаційних та комунікаційних технологій зумовив поширення таких нетрадиційних форм зайнятості, як тимчасова, часткова, короткострокова, контрактна, надомна. У економічно розвинених країнах за оцінкою ОЄСР від 60 до 85% жінок, які працюють за гнучкою системою організації праці, обирають саме такі форми зайнятості.

Останніми роками рівень зайнятості росте в усіх регіонах світу, окрім країн Північної  Африки і Близького Сходу (переважно  арабських). У цих країнах зафіксований і найвищий рівень безробіття - 13,2 % від працездатного населення. На другому місці - "чорна Африка" з 9,7 %. У розвинених країнах рівень безробіття в 2005 склав 6,7 %. У зв'язку із погіршенням економічної ситуації як України, так і світу на початку 2009 року рівень безробіття склав понад 3 млн осіб.

 

43. Розкрийте  методику визначення рівня безробіття

Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП) — особи у віці 15-70 років (зареєстровані  та незареєстровані в державній  службі зайнятості), які одночасно  задовольняють трьом умовам:

не мали роботи (прибуткового заняття);

активно шукали роботу або  намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;

готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.

Рівень безробіття розраховується як відношення чисельності безробітних, які зареєстровані в державній службі зайнятості, до працездатного населення працездатного віку. Значним недоліком такої методики розрахунку полягає у заниженні реального числа безробітних, оскільки в країнах, де соціальна допомога безробітним низька або де-факто відсутня, багато осіб не реєструються як безробітні на біржі праці. Згаданий феномен також спостерігається у сільських регіонах, де працездатне населення займається обробленням (власної) землі, що не охоплюється статистикою як діяльність господарювання.

 

44. Визначте  природну норму безробіття.

Природне безробіття—  це частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, тобто потенційному ВВП. Даний рівень безробіття не пов'язаний з динамікою економічного зростання. Він залежить від природних причин, таких як: плинність кадрів, міграція, демографічних факторів. Вважається, що природній рівень безробіття складає 4-5 % від загальної кількості робочої сили. Це мінімальний рівень безробіття у суспільстві,що неможливо зменшити і який відповідає повній зайнятості. Цей рівень зростає в розвинених країнах, дає більше працівникам економічної свободи. На сьогодні природна норма безробіття коливається в різних країнах 3-7%.

 

45. Поясніть сутність закону Оукена.

Різниця між потенційним  ВВП Y* і фактичним Yf утворює кон'юктурний розрив (розрив ВВП), аналіз якого в 1960-ті роки провів американський економіст  Оукен. На основі емпіричних даних він  виявив стійкий зв'язок між величиною  циклічного безробіття та кон'юктурним розривом: u - u* = (г(Y* - Yf))/Y*

Закон Оукена: в ситуації, коли фактичний рівень безробіття перевищує  її природний рівень на 1%, відставання  обсягу ВНП становить 2,5%. Наявність кон'юктурного безробіття свідчить про неповне використання виробничих можливостей країни. Економічні і соціальні наслідки кон'юктурного безробіття:

- відповідно до закону  Оукена відбувається відставання  фактичного обсягу ВНП в порівнянні  з тим обсягом, якого б суспільство  могло досягти при своїх потенційних можливостях;

- відбувається нерівномірний  розподіл втрат від безробіття  серед різних соціальних верств  населення;

- під час кон'юктурного  безробіття - через тривалі періоди  бездіяльності - втрачається кваліфікація  робітників, що може згодом зумовити значне зниження заробітної плати чи нові звільнення.

 

46. Розкрийте  суть соціально-трудових відносин.

Соціально-трудові  відносини – це сукупність економічних, соціально-психологічних, адміністративних та правових методів і норм, спрямованих на включення робочої сили в процес праці та її відтворення на основі ринкових механізмів – попиту, пропозиції, ринкової ціни. Соціально-трудові відносини – це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками та роботодавцями в умовах ринкової економіки, націлених на забезпечення високого рівня та якості життя людини, колективу й суспільства в цілому.   

Соціально-трудові відносини  як система мають дві форми  існування:

 перша – фактично соціально-трудові відносини, які функціонують на об’єктивному та суб’єктивному рівнях;

друга – соціально-трудові  відносини, які відображають проекцію соціально-трудових відносин на інституціональний, законодавчий та нормотворчий рівні.

 

47. Охарактеризуйте  елементи соціально-трудових відносин.

Комплексна характеристика соціально-трудових відносин передбачає з’ясування сутності таких категорій, як сторона, суб’єкт, предмет відносин у соціально-трудовій сфері, їхніх типів та рівнів тощо. У сукупності ці елементи та відносини, що їх відображають, утворюють систему соціально- трудових відносин.

Провідними складовими системи соціально-трудових відносин є їх сторони і суб’єкти. І сторонами, і суб’єктами соціально-трудових відносин називають найманих працівників, роботодавців і державу. Відмінність між цими поняттями полягає в тому, що сторони соціально-трудових відносин є носіями первинного права у цих відносинах, а суб’єкти можуть володіти як первинними, так і делегованими первинними носіями правами. Кількість сторін соціально-трудових відносин не може бути більшою трьох (наймані працівники, роботодавці і держава), тоді як число суб’єктів цих відносин може бути більшим за рахунок носіїв делегованих прав(об’єднань найманих працівників і роботодавців, їхніх представницьких органів, різних державних органів та інше).За рівнями регулювання соціально-трудові відносини можна розподілити на :національний (макроекономічний), галузевий, територіальний (регіональний), виробничий (мікроекономічний).

 

 

 

 

 

 

 

 

48. Охарактеризуйте  індивідуми і соціальні групи  як суб’єкти соціально-трудових  відносин.

Класифікація соціально-трудових відносин за суб’єктами передбачає їх поділ на індивідуальні (взаємодія одного працівника з роботодавцем) та колективні (коли роботодавці та працівники взаємодіють між собою). Виходячи з даних передумов, суб’єктами соціально-трудових відносин є: найманий працівник, роботодавець (спілки роботодавців), держава.

 Найманий працівник – це громадянин, який уклав трудову угоду (як правило у письмовій формі) з роботодавцем, керівником підприємства (організації) або уповноваженим ним органом, згідно з якою працівник зобов’язується виконувати роботу, обговорену в угоді, у відповідності з вимогами внутрішнього розпорядку, а власник підприємства (організації) або уповноважений ним орган зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін. Найманим працівником – суб’єктом соціально-трудових відносин – може виступати як окремий працівник, так і група працівників, які відрізняються становищем у соціально-професійній структурі, направленістю інтересів, мотивацією праці та іншими ознаками. Основою групових та індивідуальних відмінностей є: вік, стать, стан здоров’я, освіта, професійна, посадова, галузева приналежність.

Роботодавець як суб’єкт соціально-трудових відносин – це людина, яка працює самостійно та постійно наймає для здійснення трудового процессу одного або декількох працівників.

Роль держави у соціально-трудових відносинах полягає у тому, що найчастіше вона виконує законотворчу функцію, формує та удосконалює на основі або з врахуванням Конвенцій та Рекомендацій МОП, інших міжнародних трудових норм, згідно з національними умовами та практикою національне законодавство і правила здійснення соціального партнерства між державними органами, організаціями роботодавців та найманими працівниками.

 

49.Типи  соціально-трудових  відносин 

За  організаційними  формами  виділяють  такі  типи  соціально-трудових  відносин: партнерство, патерналізм, конкуренція,  солідарність, субсидіарність, дискримінація та конфлікт. партнерство передбачає  здійснення  захисту  своїх  інтересів суб’єктами  соціальнотрудових  відносин  та  їх  самореалізацію  в  політику узгодження взаємних пріоритетів.

Патерналізм  (державний)  передбачає  практично повну регламентацію державою соціально-трудових відносин. Патерналізм на рівні підприємства здійснюється на основі використання жорсткої  регламентації соціально-трудових  відносин  та  має на  меті  турботу адміністрації підприємства про своїх працівників.

Субсидіарність означає прагнення людини до самовідповідальності та самореалізації у досягненні своїх цілей. Принцип субсидіарності покликаний запобігти перенесенню відповідальності на суспільство.

Принцип  солідарності – ідеал,  вироблений  людством  у процесі соціально-економічного розвитку,  передбачає  спільну відповідальність людей,  яка  базується  на  особистій відповідальності,  узгодженості  та спільності інтересів.

Дискримінація  – це  основане  на  свавіллі  незаконне обмеження прав суб’єктів соціально-трудових  відносин.  Прояви  дискримінації можливі  при виборі  професії,  при  вступі  до  вищих  навчальних  закладів,  при  наймі  на роботу, при просуванні по  службі,  в  оплаті праці,  у наданні підприємством пільг працівникам. Є дискримінація за віком, статтю, національністю та ін.

Конфлікт – це зіткнення суб’єктів взаємодії, викликане протилежною  направленістю цілей, інтересів, поглядів.

Конкуренція – наявність значної кількості незалежних  покупців  та продавців на ринку праці та можливість для них вільно входити та покидати ринок праці.

 

50. Формування  та розвиток соціально-трудових  відносин у суспільстві проходить під впливом певних чинників, значимість яких визначається історичним, економічним, соціокультурним і політичним змістом. 
   До основних чинників слід віднести наступні:

- особливості соціальної політики;

- глобалізацію економіки;

- розвиток суспільної праці та виробництва;

- життєвий цикл розвитку підприємства (організації).   

1) Соціальна політика – це важлива складова внутрішньої політики держави, яка втілюється в життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення.   

Соціальна політика характеризує взаємовідносини соціальних груп з приводу збереження та зміни соціального становища населення в цілому, а також його класів, верств, соціальних, соціально-демографічних, соціально-професійних груп, соціальних спільностей (сім’ї, народи, населення міст, сіл, регіонів і  т.д.). Соціальна політика включає   соціальний захист; соціальне забезпечення; соціальну допомогу.  

2) Глобалізація економіки – процес формування системи міжнародного поділу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили, швидкий зріст світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, стрімких технологічних змін  

3) Розвиток суспільної праці та виробництва. Чинником, що визначає процес формування та розвитку соціально-трудових відносин, є об’єктивні закономірності розвитку суспільної праці, які протягом історичної перспективи виступають у формах поділу та кооперації праці, зросту продуктивності праці та ін.  

4) Життєвий цикл розвитку підприємства - це сукупність етапів, які проходить підприємство за період свого функціонування. 
Він включає весь загальний період часу від початку створення і діяльності до природного припинення його існування або відродження на новій основі, з новим (або відновленим) складом власників і керівників, новою продукцією, що виробляється і реалізується та наданням відповідних послуг споживачам.   досвіду.

 

 

 

53. В умовах зростання повноважень трудових колективів у розв’язанні більшості питань, що регулюють соціально-трудові відносини, в умовах удосконалення відносин власності виникає об’єктивна необхідність узгодження інтересів різних верств населення. Світовий досвід дозволяє переконатись, що досягнути злагоди у суспільстві та підвищити ефективність виробництва можна лише в умовах соціального миру та співробітництва найманих працівників з працедавцями. 
  Узгодження соціально-економічних інтересів між вказаними суб’єктами, а також між ними і державою утворює цілу систему суспільних відносин, які отримали у країнах з розвинутою ринковою економікою назву інституту соціального партнерства, який охоплює соціально-трудові відносини від конкретного підприємства (роботодавця) до національного рівня.  

54.Охарак. субєкти соц.партнерства.

Суб’єктами СП e: 1) найманi працiвники; 2) роботодавцi; 3) держава.

Найманий працiвник –  це громадянин, який укладає договiр  з роботодавцем. Цей договiр найму  може бути усний або письмовий, але в кожному випадку вiн визначає соц.-тр. умови. В реальностi найманий працiвник як суб’єкт СП може виступати як iндивiд або певна група працiвникiв. Основою групових та iндивiдуальних вiдмiнностей виступають вiк, стать, стан здоров’я, рiвень освiти та професiйна, посадова, галузева належнiсть.Соц.-тр. вiдн. Припускаютьiснування iнститутiв, якi виступають вiд iменi найманих працiвникiв i захищають iхнi iнтереси (профспiлки).

Роботодавець- людина, яка  працює самостiйно та наймає для  роботи одного або декiлькох осiб. Згiдно мiжнародноi класифiкацii роботодавець є власником засобiв виробництва.

Держава як суб’єкт СП найчастiше виконує такi функцii: 1) законодавець; 2)захисник прав; 3) регулювальник. Ступiнь реалiзацii кожноi iз цих функцiй держави, характер iх поєднання в кожний конкретний момент часу визначається полiтичними, iсторичними та економiчними умовами розвитку держави. Соцiальне партнерство являє собою такий тип i систему вiдносин мiж роботодавцями та працiвниками, за якого в межах соцiального миру забезпечується узгодження iхнiх соц.-тр. вiдносин. Взаємдiя i спiвробiтництво сторiн здiйснюється на тристороннiй (трипартизм) спiвпрацi спiлки пiдприємцiв, тобто роботодавцiв, профспiлок та органiв державноi влади. Для ефективного спiвробiтництва необхiдне чiтке визначеня iнтересiв кожноi з трьох основних соцiальних сил суспiльства, розумний розподiл ролей i вiдповiдальностi за визначення i реалiзацiю спiльноi соц.-ек. полiтики.