Управління інноваційно-інвестиційними процесами

Вибір джерел інвестування інноваційних проектів та програм значною  мірою залежить від умов надання кредитів. Хлібокомбінат №12 може скористатися послугами вітчизняних та іноземних банків; портфельних інвесторів — приватних фондів; портфельних інвесторів — фондів допомоги; стратегічних інвесторів. Кожен із них здійснює власну політику щодо умов надання кредитів.

Для вибору послуг проаналізуємо  по різним критеріям дані джерела  інвестування інноваційних проектів та програм.

Вітчизняні банки. Знають специфіку та умови ведення бізнесу  в Україні найкраще, розуміють  вітчизняну звітність і систему  бухгалтерського обліку, можуть запропонувати  консультації щодо зниження витрат фінансування, посилаючись на власний досвід. Водночас вони остерігаються ризику і будуть, найімовірніше, вимагати істотного забезпечення кредитних угод.

Іноземні банки. Фінансування за рахунок позичкових коштів іноземних  банків можливе на триваліший період і за нижчою вартістю, ніж вітчизняних  банків. Крім того, іноземні банки мають доступ до більших обсягів капіталу. Однак вони дуже розбірливі у виборі підприємств, яким можуть надати кредит, і воліють кредитувати виробничі, комунальні, телекомунікаційні підприємства, а також експортні галузі. Збільшення кількості іноземних банків в Україні (через їх філії) останнім часом розширило коло підприємств, які можуть скористатися їхніми послугами.

Портфельні інвестори. Це інвестиційні фонди (приватні фонди  і фонди допомоги), фонди венчурного капіталу, пенсійні фонди, страхові фонди  тощо. Вони намагаються об’єднати  доходи від виплати дивідендів і  від підвищення вартості основних засобів (підвищення вартості акцій). Зазвичай не претендують на контрольний пакет  акцій, але хочуть мати право голосу в управлінні підприємством, у яке  інвестують кошти (голосування на зборах акціонерів, представництво в раді директорів).

В Україні портфельних  інвесторів небагато. Правила Комісії  з цінних паперів США та аналогічні правила європейських фондів не дозволяють їм інвестувати в більшість українських  підприємств. Завдання американських  і європейських портфельних інвесторів полягає в тому, щоб знайти середньо- і довгострокові доходи, пов’язані  із зростанням ринкової вартості підприємств. Тому вони інвестують на термін 5 років  і більше. Українські фонди перебувають  на етапі створення і не мають  поки що достатньо коштів для довгострокового  інвестування, тому інноваційною діяльністю вони не займаються.

На рішення про інвестування істотно впливають розмір і галузева належність підприємства. Портфельні інвестори орієнтовані на отримання  торгового прибутку, тому здебільшого  інвестують кошти в акції великих  підприємств. Проте більшість іноземних  інвестиційних фондів в Україні  середнього розміру, тому вони зацікавлені  в акціях підприємств середньої  величини, які є потенційно перспективними.

Фонди допомоги. Ці інвестиційні інститути підтримують іноземні уряди. Зазвичай вони інвестують кошти у розмірі від 50000 до 3 млн. дол. США, тобто займаються інвестуванням малих і середніх, а також дочірніх підприємств (особливо за новими напрямами діяльності). Вони працюють безпосередньо із суб’єктами підприємництва.

Зі світової практики відомо, що фонди допомоги більше інвестують у період політичної та економічної  нестабільності. Оскільки їх діяльність підтримують іноземні Уряди, на процес прийняття ними рішень щодо фінансування впливають політичні фактори.

Стратегічні інвестори. Ними можуть бути:

• компанії, які працюють у тій самій галузі, що й підприємство, у яке вони інвестують; їх мета — розширити напрями своєї діяльності;
• компанії, що працюють в іншій галузі промисловості, але намагаються краще використовувати свої активи;
• фінансово-промислові групи (ФПГ), що прагнуть розвивати стратегічні зв’язки.

Вибір джерела інвестування дуже важливе в інноваційно-інвестиційних  процесах, які проходять на підприємстві. Управління підприємства повинно досить досконало проаналізувати та прорахувати  рентабельність інноваційного проекту. Для ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат  №12 потрібен іноземний банк, щоб  сплачувати менше відсотків та бути в менш ризикованій ситуації. Випуск нових продуктів є результатом нових стратегічних рішень і може стосуватися зміни сутності бізнесу. Ці проекти повинні бути ретельно проаналізовані за усіма аспектами: помилка в процесі їх реалізації може призвести до найдраматичніших наслідків для підприємства.

Привабливість фінансування інноваційного проекту залежить від того, якою буде ціна капіталу, залученого у проект. Вона суттєво впливає  на його комерційну ефективність, визначаючи нижню межу дохідності інноваційного  проекту — норму прибутку на інновацію. Зовнішній інвестор, визначаючи норму прибутку проекту, бере до уваги альтернативні вкладення коштів, порівнюючи при цьому ризик вкладень та їх дохідність, тому потрібно знайти найоптимальніше управлінське рішення.

Останнім часом намічається  тенденція відходу від ринкового тестування через те, що конкуренти можуть за короткий час налагодити виробництво нових товарів. Замість цього багато фірм вдаються до лабораторного тестування нового товару. Це дуже важливо – воно фінансується за рахунок підприємства.

3.2  Впровадження  інноваційно-інвестиційних проектів на підприємстві

Інноваційна діяльність є  лише частиною інноваційного процесу  на підприємстві. А інноваційний проект частиною інноваційної діяльності. Інноваційна  діяльність  дочірнього підприємства ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12 направлена  на  виготовлення  нових  видів  продукції. Інноваційна діяльність акцентуються на виготовлені нових хлібобулочних та кондитерських виробів. Найчастіше проектами інновацій є нові хлібобулочні або кондитерські вироби. Технологія іх виготовлення не є невідомою. Поєднання   виробничих  потужностей  та  нових  технологій  дозволяє  виробляти  якісну, конкурентоспроможну  продукцію, асортимент  якої  постійно  збільшується.

Підприємство  слідкує  за  охороною  праці  та  навколишнього  середовища. По  хлібокомбінату   існує  служба  контролю  за  виробництвом.  Вироблена  продукція  тестується   у  лабораторії  на  фізико – хімічні  та  біологічні  показники, перед  тим  як  потрапити  у  масове  виробництво, для  того, щоб вона  не  містила  шкідливих  речовин  і  відповідала  своєму  призначенню (діабетична, низькокалорійна, тощо). До  виробництва  тестуються  партії  сировини  та  напівфабрикатів.

Звичайно хлібокомбінат  впроваджує не тільки проекти пов’язані тільки з технологіями виготовлення продукції, а й матеріально технічним забезпеченням, енегоекономічних аспектів тощо.

Для потенційного впровадження нового проекту на підприємстві розглянемо технологію виробництва бубличних  виробів. Їх технологія потребує лабораторного тестування — це перевірка на екологічну чистоту, безпеку, надійність, а також розробка маркетингових атрибутів: оформлення та найменування товару, торгової марки, упаковки, напрямів рекламної кампанії та засобів стимулювання збуту із запрошенням типових споживачів та спеціалістів-експертів.

До бубличних виробів  належать бублики, баранки і сушки. Вони мають форму кільця або овалу,утвореного тістовим джгутом круглого перерізу, виготовлених із пшеничного борошна вищого і першого сорту. Характерні особливості бубличних виробів наведені у таблиці 3.3.

Таблиця 3.3

Особливості бубличних  виробів ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12

Виріб	Діаметр кільця, см	Товщина джгута, см	Маса одного виробу, г	Вологість виробу, %	Кількість виробів в 1кг, шт
Сушки	4-6	1,0-1,7	6,5-12	9-13	100-140
Баранки	7-9	1,5-2,0	25-40	14-19	25-45
Бублики	7-10	2,8-3,3	50-100	25-27	10-20

 

Баранки і сушки готуються  із слабко розпушеного тіста з  низькою вологістю, завдяки чому вони мають відносно високу міцність. Ці вироби належать до продуктів тривалого  зберігання.

Бублики готують із добре  розпушеного тіста,вологість їх вологість 25-27%,вони призначені для  споживання у свіжому вигляді. Асортимент бубличних виробів досить широкий  і весь час поновлюється новими рецептурами. Виробляють сушки прості, ванільні, гірчичні, яєчні тощо; баранки –  цукрові, дитячі, лимонні, здобні та інші; бублики – українські, молочні, ванільні, з кмитом тощо. До рецептури бубличних  виробів із додаткової сировини входить  цукор (від 1 до 20%), масло вершкове або  маргарин (від 1 до 12%). У різни вироби входять також олія рослинна,яйця, ванілін, мак,есенція, молоко, кориця та інша сировина. Так,до рецептури бубликів українських входить 12% цукру, 8% маргарину  і 1,5% маку на посипку.

У рецептуру баранок простих  із додаткової сировини входить лише 15 цукру.

Рецептура сушок ванільних  включає 20% цукру, 2% масла вершкового і 4% олії рафінованої, ванілін, а рецептура сушок гірчичних включає 8% цукру і 85 олії гірчичної.

Технологія виробництва  бубличних виробів складається  з таких основних операцій: Підготовка сировини, приготування тіста,відлежування (бродіння) тіста,  натирання тіста,відлежування натертого тіста, формування тістових заготовок, вистоювання, ошпарювання, випікання, охолодження, пакування. На даному підприємстві ці операції механізовані.

Таблиця 3.4

Технологія виробництва  бубличних виробів

 

 

 

 

 

 

 

 

Пройшовши цей механізм даний  виріб потрапляє на склади звідки за допомогою посередників потрапляють у точки продажу та споживання.

Впроваджуючи новий продукт, ми тим самим розширюємо асортимент. Постійне розширення асортименту - залог  позитивного функціонування підприємства.

Впровадження такого продукту на хлібокомбінаті означає розробку нових операцій по виготовленню, що потребую нову технологію виробництва  – нову форму, рецептуру, смакові  якості, вміст різних інгрідієнтів.

Коли розробляється така стратегія технологів, як модель, управління визначає необхідність удосконалення загальноприйнятих підходів і розробки на їх основі моделі ефективного управління інноваційно-інвестиційними процесами в торгівлі. Метою статті та основним її завданням є побудова моделі інноваційно-інвестиційних процесів у торгівлі. Ця модель базується на наявному досвіді вибору, оцінки та реалізації інноваційно-інвестиційних проектів, проте враховує особливості торгівлі та специфіку прийняття інноваційно-інвестиційних рішень у галузі. Методами дослідження є прийоми економіко-математичного моделювання інвестиційних процесів. Для побудови моделі організаційно-економічного механізму управління інноваційно-інвестиційними процесами необхідно визначити послідовність дій, точки прийняття інноваційно-інвестиційного рішення та розробити систему критеріїв їх оптимальності. У запропонованій моделі виокремлюють три основні блоки:

– перший блок – формування оптимального інвестиційного портфеля;

– другий блок – вибір  інвестиційного проекту;

– третій блок – розрахунок грошових потоків інвестиційного проекту.

Відповідно перший блок моделі інноваційно-інвестиційних процесів торговельного підприємства включає в себе другий, а другий блок включає в себе третій. Перший блок моделі починається з проведення аналізу внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, визначення ймовірних можливостей та загроз, його сильні та слабкі стороні. Проведення аналізу внутрішнього середовища здійснюється не тільки з метою попереднього визначення напрямків і стратегії розвитку, але й з тим, щоб визначити обмеження, які необхідно врахувати під час прийняття інвестиційного рішення.  Серед таких обмежень можна зазначити: мінімальну ціну реалізації такого продукту, що залежить від закупівельної ціни продуктів для виготовлення(борошно, цукор, сіль, фрукти, барвники); максимальну суму реалізації, що визначається попитом; максимальний обсяг продажу, що залежить від місткості ринку, його насиченості та конкурентної позиції підприємства. Після цього визначають мету інноваційно-інвестиційних процесів. Безумовно, основною метою торговельного підприємства є отримання та підвищення прибутку. Тому будь-які рішення безпосередньо чи опосередковано спрямовані на її досягнення. Однак для звуження спектра можливостей, головна мета підприємства повинна бути конкретизована відповідно до обраної стратегії фінансового саморозвитку. Серед основних цілей торговельних підприємств можна відзначити розширення частки ринку, максимізацію прибутку, формування лояльності покупців та ін. Основна мета повинна бути декомпозована на підцілі таким чином, щоб жодна з важливих складових основної мети не була проігнорована.

Наступним етапом після вибору основної мети та її декомпозиції, відповідно до запропонованої моделі, має стати формування декількох альтернативних способів досягнення поставленої мети. Якщо досягнення визначеної мети підприємства потребує реалізації декількох відносно самостійних проектів, то їх доцільно об’єднати в портфель інвестиційних проектів. Альтернативні способи досягнення цілей формують декілька варіантів інвестиційних портфелів підприємства. Далі починається реалізація другого та третього блоків моделі, а саме розрахунок грошових потоків за інвестиційними проектами, оцінка ефективності інноваційно-інвестиційних проектів, прийняття інвестиційного рішення щодо прийняття проектів чи відмови від їх реалізації.

Після відбору проектів починається  формування портфеля інвестиційних проектів і його оптимізація. Якщо портфель проектів не відповідає обмеженням моделі оптимізації, то необхідно повернутись до формування нових альтернативних проектів, а після цього – до другого та третього блоків. Вибір цільової функції базується на тому, що інноваційно-інвестиційний проект повинен сприяти збільшенню вартості підприємства. Тому як цільову функцію було обрано максимізацію чистої наведеної вартості портфеля проектів. Критерій оптимальності є адитивним, тобто максимізується чиста наведена вартість усього портфеля проектів, а не по окремих його складових.