Управління інноваційно-інвестиційними процесами

Скоротити деякий дисбаланс  між теоретичними напрацюваннями і  їх практичним застосуванням можливо  за допомогою нової економічної  категорії – інноваційного потенціалу. Необхідність її введення і дослідження  її складових обумовлена нагальною  вимогою розробки апарату оцінки застосування сучасних економічних  методів управління ІІДП. Кількісна  оцінка потенціалу дозволить управляти  динамікою інноваційно-інвестиційних  процесів на підприємстві, підвищити  віддачу від більш обґрунтованого застосування прогресивного економічного інструментарію.

Під інноваційним потенціалом  слід розуміти ресурсну можливість використання підприємством прогресивних напрацювань  у сфері інновацій.

 

 

1.2 Інвестиції  в інноваційну діяльність підприємства

Інвестиції — довготермінові вкладення капіталу в різні сфери  діяльності з метою отримання  прибутку.

Інвестиції в інноваційну  діяльність підприємства передбачають такий рівень їх прибутковості, який би був не меншим, ніж віддача  від вкладення вільних фінансових коштів на депозити.

Інвестування інноваційної діяльності здійснюється на основі розроблених  інноваційних програм або проектів. Інноваційна програма — програма інноваційної діяльності, яка спрямована на досягнення цілей розвитку і передбачає участь у її реалізації різних юридичних  і фізичних осіб (в т. ч. іноземних), а також держави і міжнародних  організацій.

Фінансування програми інноваційної діяльності слід здійснювати з дотриманням  таких вимог:

—  динаміка інвестування повинна забезпечувати реалізацію програми відповідно до встановлених термінів;

— зниження витрат фінансових коштів і ризику програми повинне  забезпечуватися передусім відповідною  структурою і джерелами фінансування.

Фінансування програми передбачає:

1) вивчення доцільності  інноваційної програми (за витратами  і запланованим прибутком з  урахуванням можливих ризиків);

2) розроблення плану реалізації  програми;

3) організацію фінансування, в тому числі:

— оцінювання можливих форм фінансування і вибір Такої, що відповідає вимогам інноватора;

— визначення організацій-інвесторів і структури фінансування;

— контроль виконання плану й умов фінансування.

Фінансування інноваційних програм здійснюють шляхом самофінансування або з використанням позичкових і залучених засобів. З огляду на це система фінансування програм  охоплює такі елементи:

— джерела фінансування;

— організаційні форми (механізм) фінансування.

Інвестування інноваційних процесів є ризикованою справою, однак у разі успіху віддача від  інвестицій значно більша, ніж від  поточної діяльності. Як правило, компанії прагнуть фінансувати ті проекти, які  мають значний потенціал ефективності і забезпечать їм високі прибутки. Йдеться про інновації науково-технічної, організаційної, економічної, соціальної сфер. Економічні результати залежать передусім від характеристик  самої інновації, однак велике значення для успішної реалізації інноваційного  проекту мають умови залучення  фінансових результатів, а отже, джерела  фінансування.

Розглянемо види і джерела  фінансування інноваційної діяльності. Інвестиції для фінансування інноваційних програм поділяють на три групи: прямі, супутні, фінансування науково-дослідних робіт.

Прямі інвестиції. Використовуються безпосередньо для реалізації інноваційного  проекту. До них відносять інвестиції в основні засоби (матеріальні  та нематеріальні активи) і в оборотні кошти.

Інвестиції в основні  засоби включають:

—  придбання (чи виготовлення) нового обладнання, в т. ч. витрати  на його постачання, встановлення і  запуск;

—  модернізацію діючого  устаткування;

—  будівництво і реконструкцію  будівель і споруд;

—технологічні пристрої, що забезпечують роботу устаткування;

—нове технологічне оснащення  і модернізацію наявного устаткування.

Інвестиції в оборотні кошти забезпечують:

—  нові та додаткові запаси основних і допоміжних майнові та додаткові запаси готової продукції;

—збільшення рахунків дебіторів.

Необхідність таких інвестицій обумовлена тим, що при збільшенні обсягу виробництва товарів автоматично  збільшуються товарно-матеріальні  запаси сировини, комплектуючих і  готової продукції. Крім того, через  підвищення обсягу виробництва і  продажу збільшується дебіторська  заборгованість підприємства. Усе це — активні статті балансу, і їх позитивне збільшення має бути додатково профінансовано.

Інвестиції в нематеріальні  активи найчастіше пов’язані з придбанням нової технології (патенту чи ліцензії) і торгової марки.

Супутні інвестиції. Це вкладення  в об’єкти, які пов’язані територіально  і функціонально з інноваційним об’єктом і які необхідні для  його нормальної експлуатації (під’їзні колії, лінії електропередач, каналізація  тощо), а також вкладення невиробничого  характеру (охорона навколишнього  середовища, соціальна інфраструктура).

Інвестиції в науково-дослідні роботи (НДР). Вони забезпечують і супроводжують проект. Це насамперед матеріальні засоби (устаткування, стенди, комп’ютери і різноманітні прилади), необхідні для проведення досліджень, а також оборотні кошти, наприклад, для забезпечення поточної діяльності науково-дослідного інституту(НДІ) чи вищого навчального закладу на замовлення підприємства. Оскільки вигоди від будь-якого інноваційного проекту та витрати на його реалізацію численні й не завжди їх легко підрахувати, то визначення прибутковості перетворюється у тривалий та трудомісткий аналіз усіх стадій та аспектів інвестиційного проекту.

 У міру підготовки інвестицій та реалізації інноваційний проект проходить "життєвий цикл", що складається з різних стадій. Межі між ними не завжди чіткі, проте можна виділити шість таких стадій.

Перша та друга стадії - це передідентифікація проекту та ідентифікація  проекту. На цих стадіях спочатку народжується сама ідея, а потім  готуються основні деталі проекту. Він проходить попереднє обґрунтовування  та порівнюється з попередніми даними інших проектів. Цей процес можна  назвати стадією попереднього техніко-економічного обґрунтування.

Третьою стадією є розробка проекту. На цій стадії проводиться  детальне опрацювання всіх аспектів проекту, які остаточно повинні  обґрунтувати його вигідність інвесторам та зацікавленим в реалізації особам.

Четвертою стадією є оцінка, експертиза, проекту. Це експертиза, яку проходить підготовлений проект. Він вивчається та обговорюється керівництвом фірми, незалежними експертами, потенційними інвесторами та кредиторами, міністерствами, банком тощо.

П'ята стадія - це прийняття  проекту. На цій стадії керівництво  всіх рівнів, інвестори та кредитори  приймають остаточне рішення  стосовно проекту, а оскільки в самій  фірмі звичайно існують альтернативні  можливості використання економічних  ресурсів або ж у кредиторів є  пропозиції про фінансування інших  проектів, то ця стадія може виявитись  тривалою.

Шоста стадія - являє собою  здійснення проекту. Тут головне - це контроль та спостереження за реалізацією  проекту. З тим, щоб він не відхилявся від графіка, та одночасне внесення в нього оперативних змін, якщо вони дійсно потрібні.

На всіх стадіях проекту, але особливо на стадії розробки, йде  аналіз його основних аспектів. Часто  їх називають напрямками аналізу  або просто аналізом.

Аналіз економічних аспектів покликаний визначити, чи сприяє даний  проект досягненню цілей розвитку національної економіки України, а також чи існують альтернативні шляхи  досягнення тих самих економічних  вигод з меншими витратами. Однією з важливих вимог, що пред'являються  практично всіма міжнародними фінансовими  організаціями, є адекватне стимулювання різних учасників. Надані на інноваційний проект кошти мають певну вартість, і за їх використання треба платити, незалежно від джерела отримання. Формою плати за використання фінансових ресурсів можуть бути: дивіденди — акціонерам, відсоткові відрахування — кредиторам, що надали грошові ресурси на певний час. Врахування і аналіз розміру плати за користування фінансовими ресурсами є одним із основних завдань при визначенні джерел залучення інвестицій. Існують особливості плати за власні фінансові ресурси підприємства, накопичені ним у процесі своєї діяльності, і ресурси, вкладені у підприємство через акціонування. На перший погляд здається, що за власні ресурси підприємству нікому платити не треба. Це хибна думка, оскільки підприємство завжди має можливість інвестувати кошти. Тому мінімальною вартістю таких ресурсів є потенційний дохід підприємства від альтернативного способу їх вкладення; підприємство, вирішивши вкласти гроші у власний інвестиційний проект, сподівається, що вартість цього капіталу як мінімум дорівнюватиме вартості альтернативного вкладення грошей.

 

 

1.3  Управління інноваційно – інвестиційною діяльністю

Інноваційний розвиток підприємства стає все більш актуальним та викликає необхідність формування концептуальних засад управління інноваційною діяльністю торговельного підприємства. В сучасних умовах інноваційній процеси, що відбуваються на торгівельних підприємствах, не є поодинокими та рідкими, а являються нормальною адаптивною реакцією на перетворення економічних процесів та взаємовідносин на ринку усіх ланцюжків торговельного процесу.

Тому метою  є дослідження  сутності поняття управління інноваційною діяльністю торговельного підприємства, складення базової схеми управління та вивчення основних складових елементів  управління інноваційною діяльністю торговельного  підприємства.

У цілому процес управління — це процес виробітки й здійснення керуючого впливу суб'єкта управління на об'єкт управління. Виробіток  керуючого впливу включає збір, передачу й обробку необхідної інформації та прийняття рішень, що обов'язково включає визначення керуючого впливу.

Як відомо, відсоток успішних інноваційних ідей, що комерціалізуються, відносно низький. Розглядаючи цей  факт, визначення специфіки оцінки конкурентоспроможності інноваційних продукті, набуває високого значення. В статті було визначено специфіку  інноваційного продукту на основі класифікаційних  ознак; розкрито сутність поняття конкурентоспроможності інноваційного продукту з урахуванням  типологізації ринків та підходів до конкурентних переваг. Сформульовано  та систематизовано фактори, які  впливають на рівень конкурентоспроможності інноваційного продукту на промисловому ринку. Також визначено напрями  оцінки конкурентоспроможності інноваційного  продукту та проведено порівняльну  характеристику специфіки оцінки конкурентоспроможності товарів та інноваційних продуктів.

Зупинимося більш детально на основних елементах управління інноваційною діяльністю торговельного підприємства. Як система управління інноваційною діяльністю включає два основних елементи — це суб'єкт і об'єкт  управління, які взаємодіють через  механізм управління, а так як це відкрита система, то відповідно має  вхід і вихід.

На вході в систему  знаходиться інформація про зовнішнє середовище, насамперед про його зміни, тому що інновації — це раціональна  відповідна реакція на зміни, що відбуваються на ринку та особливо на нові потреби; інформація про ресурси та можливості підприємства відповісти на ці зміни, а також інформація безпосередньо  про об'єкт управління як зворотний  зв'язок. Дана інформація надходить  суб'єктам управління, якими є  три категорії: керівництво підприємства й відповідних відділів торговельного  підприємства, задіяних у процесі  інноваційної діяльності; безпосередньо  фахівці підприємства й запрошені  з боку виконавці розробки, впровадження й оцінки інновацій.

Об'єктом управління інноваційної діяльності торговельного підприємстві можуть бути безпосередньо інновації, інноваційні процеси, реалізовані  на конкретному підприємстві, а також  економічні відносини, що виникають  між учасниками інноваційної діяльності й ринку інновацій.

Механізм управління у  свою чергу — це сукупність функцій, методів, цілей, принципів, інструментів і прийомів, структурні елементів  підприємства як системи й певна  послідовність дій, за допомогою  яких здійснюється управління інноваційною діяльністю торговельного підприємства. Були виділені основні складового механізму  управління — це мети, завдання, функції, методи, принципи, інструментарій, стратегія  як послідовність досягнення поставлених  цілей, а також задіяні бізнес-процеси  й функціональні підсистеми.

Основною метою управління інноваційною діяльністю підприємства є забезпечення ефективного функціонування певного інноваційного процесу  торговельної діяльності і як результат  забезпечення стійкого конкурентного  положення на ринку й одержання  прибутку в довгостроковому періоді. А безпосередньо цілі самої інноваційної діяльності можуть бути різними від  задоволення нової потреби покупця  до скорочення витрат і часу в процесі  здійснення якого-небудь торговельного  процесу. Але при цьому незалежно  від мети інноваційної діяльності метою  управління повинна бути досягнута  ефективність.

Вважаємо, що управління інноваційною діяльністю торговельного підприємства повинне виконувати такі функції:

1. аналіз зовнішнього середовища й прогнозування його подальшого розвитку, визначення інноваційного макро- і мікроклімату;
2. аналіз внутрішнього середовища й визначення інноваційного потенціалу торговельного підприємства;
3. виявлення напрямків і альтернатив інноваційного розвитку ринку й торговельного підприємства на ньому;
4. вибір конкретного цільового сегмента ринку або функціональної ділянки підприємства для реалізації проекту (вибір виду інновації);
5. аналіз і оцінка можливого ризику в процесі здійснення інноваційної діяльності торговельним підприємством;
6. вибір найбільш пріоритетного варіанта інноваційного розвитку підприємства з розглянутих альтернатив;
7. формування адекватної організаційної структури й команди реалізації інноваційного проекту;
8. планування фінансово-економічної діяльності підприємства за умови реалізації інноваційного проекту в трьох варіантах (оптимістичний, реалістичний, песимістичний), а також вибір джерела фінансування інноваційної діяльності;
9. контроль над реалізацією інноваційного проекту;
10. оцінка й підготовка управлінських рішень про своєчасні корективи інноваційного проекту й складання нових якщо буде потреба.