Управління інноваційно-інвестиційними процесами

При позитивних результатах  оцінки розробленої інноваційно-інвестиційної  стратегії, що відповідають обраним  критеріям і менталітету інвестиційного поводження, вона приймається підприємством  до реалізації.

У міжнародній практиці накопичений  великий досвід по розробці і використанню кількісних методів оцінки привабливості  проектів інвестиційних стратегій. В основу їхній покладене порівняння вигод (доходу, прибутку) з капітальними витратами. За допомогою критериальных  показників (прибутковості, безпеки, періоду  окупності й ін.) можна відібрати  проекти для подальшого розгляду інвестором, експертом, аналітиком і  т.д.

Експертиза проектів проводиться  з метою порівняти ситуацію «без проекту» із ситуацією «із проектом», тобто вивчити тільки т зміни  у витратах і результатах, що обумовлені саме даним проектом. У цьому випадку  привабливість проекту буде дорівнювати  змінам вигод у результаті здійснення проекту мінус зміни витрат як кінцевий результат проекту. Подібний підхід не аналогічний порівнянню ситуації до і після проекту, тому що не враховує змін в інвестиціях і виробництві, що відбулися б без реалізації даного проекту, і приводить до неправильного  визначення вигод і витрат, відносених за рахунок проекту.

В умовах ринкової економіки  критерієм привабливості проекту  є рівень прибутковості, отриманої  на вкладений капітал. Під прибутковістю проекту розуміють не просто приріст капіталу, а такий темп його приросту, що цілком компенсує зміна купівельної спроможності грошей протягом розглянутого періоду, забезпечує мінімальний рівень прибутковості і покриває ризик інвестора, зв'язаний з його реалізацією. Отже, проблема оцінки привабливості інвестиційного проекту для інвестора полягає у визначенні рівня його прибутковості. У практиці проектного аналізу застосовують два основних підходи до рішення проблеми оцінки привабливості проектів: статистичні (прості) моделі і динамічні моделі (методи дисконтування). Статистичні методи оцінки не враховують фактор часу і використовують дані бухгалтерської звітності, на основі якої розраховують просту норму прибутку і строк окупності проекту. Побудова дисконтованих критеріїв оцінки проектів базується на використанні теорії цінності грошей у часі. У світовій практиці найбільше поширення одержали наступні динамічні моделі:

1. Чиста поточна вартість, чи чистий дисконтированный доход(Net Present Value, NPV);
2. Індекс прибутковості (Profitagility Index, PI);
3. Дисконтированный період окупності(Disconted Payback Period, DPP);
4. Внутрішня норма прибутковості (Internal Rate of Return, IRR);
5. Модифікований метод внутрішньої норми прибутковості, чи маржинальной ефективності капіталу(Modified Internal Rate of Return, MIRR).

Так як ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12 є збитковим  підприємтсвом ми не можемо розрахувати  такі моделі по даним характеристикам.

На першій стадії (освоєння) доходи від продажів ростуть дуже повільно, тому що обсяг збуту продукції  невеликий. Ринок знайомиться з  новим товаром. Прибутку ще ні, чи вона мінімальна. На другій стадії (ріст) спостерігається  швидке збільшення обсягу продажів і  прибутку. На третій стадії (зрілість) доходи від реалізації залишаються  на постійному рівні, оскільки можливості залучення нових покупців вичерпані. Прибуток у цей період досягає  свого максимального значення. На четвертій стадії (захід) життєвого  циклу обсяг продажів падає, а  прибуток прагне до нуля. Товар необхідно  знімати з виробництва і заміняти його новим. Облік життєвого циклу  товару дозволяє інвестору вибирати найбільш високоприбуткові інвестиційні проекти.

Інноваційний процес починається  з ідеї, яка лише через певний час (інколи тривалий) може знайти своє матеріальне втілення у нових  товарах, нових технологіях, нових  матеріалах. Нова ідея виникає на базі нових знань, які є теоретичною  основою матеріальною виробництва. У сучасних умовах нові знання, як правило, з'являються як результат копіткої праці великої кількості людей  — вчених-теоретиків, працівників  науково-дослідницьких лабораторій  та експериментально-конструкторських бюро тощо.

Всі види інновацій перебувають  у стані взаємовимогливості один до одного, тим самим створюючи  єдиний інноваційний механізм, коли нові технології, наприклад, не можуть бути реалізовані без змін соціальнопсихологчіного  змісту праці.

Оцінка інноваційно-інвестіційних  процесів як частини загальної стратегії  підприємства дає змогу надати повну  картину діяльності підприємства спрямованої  на покращення господарських показників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ.  НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ

 

3.1  Інвестиційна  політика підприємства. Планування інноваційно-інвестиційних процесів

Інноваційна політика —  форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності та оптимальне використання наявного виробничого потенціалу.

Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка  регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової, виробничої та економічної  діяльності в процесі реалізації нововведень. Управління цією взаємодією має здійснюватися на основі певних норм і правил, які охоплюють:

• організаційні, правові та інші процедури, що визначають порядок формування інноваційної політики;
• фактори, які слід враховувати у процесі її формування;
• розвиток функціональних напрямів діяльності підприємства;
• механізм реалізації програми інноваційної діяльності;
• методичні засади оцінювання ефективності інноваційної діяльності;
• механізм коригування напрямів інноваційної діяльності.

Інноваційна політика свідчить про ставлення керівництва до інноваційної діяльності підприємства, визначає її цілі, напрями, функції  та організаційні форми. Вона втілена у відповідних планах і програмах: стратегічних, тактичних та поточних.

Для нашого підприємства приємне  здебільшого стратегічне планування.

У плануванні інноваційно-інвестиційного процесу на ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат  №12 потрібно здебільшого вести «наступальний  тип» інноваційної політики, адже відпрацьована  робота роками виготовляти все нові і нові продукти хліборобна сфера дуже конкурентна. Нова продукція, тобто розширення асортименту спричиняє конкурентоспроможність підприємства. Боротьба за сектор ринку не закінчується виготовленням нової продукції. Потрібно вести гарну економічну політику з інноваційним уклоном. Інновації потребують інвестицій або власні накопичення. Розмір накопичень, отриманих в результаті господарчої діяльності, насамперед залежить від того, наскільки ефективним є управління підприємством та організація його роботи. Однак на нього істотно впливають і чинники зовнішнього оточення — економічного, політичного, інституційного тощо. Нині хлібокомбінат мають невелику можливості нагромадження власних ресурсів, як через недосконалість нової чинної податкової системи, так і через гіперінфляцію 90-х років, яка спричинила втрату (знецінення) їх амортизаційних фондів і оборотних коштів. Підприємству не вистачає фінансових ресурсів навіть на підтримку наявних обсягів виробництва, не кажучи вже про технічне переоснащення. Крім того, спад виробництва призвів до зменшення прибутку, необхідного для нагромадження інвестиційних ресурсів. Отже, такі джерела фінансування є недостатніми для реалізації дорогих інноваційних проектів.

Загальний обсяг фінансових ресурсів, що залучаються в інноваційний проект, фіксується у таблиці інвестиційних  потреб, приклад якої подано в табл. 3.1. Значення необхідного обсягу інвестицій (див. табл. 3.1) і загального обсягу фінансування повинні збігатися не тільки в загальному підсумку, а й за роками.

Таблиця 3.1

Інвестиційні  потреби ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат  №12 за 2008-2009рр, тис.грн

Показники	2008 рік	2009 рік	Усього
1	2	3	4
Власні інвестиційні ресурси	70	110	180
Залучені інвестиційні ресурси, усього, у тому числі: залучений акціонерний капітал інші залучені джерела	195   150   45	780   550   230	975   700   275

 

Продовження таблиці 3.1

1	2	3	4
Позикові інвестиційні ресурси, усього, у тому числі: кредити банків випуск облігацій інші джерела	13829,5       8989,2   170   4670,3	10010,4       6123,4   170   3717,0	23839,9       15112,6   340   8387,3
Загальний об’єм потреб	14094,5	10900,4	24994,9

 

Отже, з таблиці 3.1 ми бачимо що за два роки дочірнє підприємство потребувало і використало 24994,9 тис. грн інвестицій. Як вже розповідалось  вище підприємство має невелику можливість нагромадження власних інвестиційних  ресурсів – за два роки вони склали 180 тис.грн. Це дуже мало для розвитку вдалої інвестиційно-інноваційної діяльності підприємства. Залучені інвестиції теж не відображають реальної потреби в ресурсах, адже не тільки не покривають витрати підприємства, а й не дають змогу належної кількості грошей для позитивної діяльності. Тому позикові інвестиційні ресурси(за два роки склали 23839,9 тис.грн) майже покривають всі витрати на потреби підприємства.

У вітчизняному бізнесі сформувалася думка про переваги використання власних коштів для фінансування проектів. Це спричинено тим, що відсоткові ставки для користування довгостроковими  кредитами були надто високими, що робило невигідним проект, а також  ухилянням комерційних банків від  надання довгострокових кредитів через  великий ризик їх неповернення, пов’язаний із політичною та економічною нестабільністю в країні. Проте в останні роки ситуація дещо поліпшилася: плата за кредит знизилася. Крім того, її відносять  до валових видатків, на відміну  від дивідендів, які виплачують з  прибутку. Тому підприємства, що функціонують у формі акціонерних товариств, приймаючи рішення про залучення  кредитів чи використання власних коштів, мають зважати на ці обставини. Особливості  податкового законодавства можуть створювати додаткові вигоди підприємствам, що використовують кредитування для  інвестиційних цілей.

Для визначення вигідності яких інвестиційних ресурсів проаналізуємо  у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Порівняння вигідності джерел фінансування ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12за 2009рр, тис. грн

Показники	Фінансування інструментами  власності	Кредитне фінансування
Дохід від реалізації	190874	190874
Собівартість продукції	129502,7	129502,7
Оплата відсотків	0	2225,5
ПДВ	31803	31803
Валовий прибуток	29568,3	27342,8
Податок на прибуток (25%)	7392,1	6835,7
Дивіденди	3481	0
Рентабельність джерел	17786,5	20507,1

 

З таблиці 3.2 видно, що позичкові кошти залучати вигідніше — економія становить 2720,6 тис. грн. Такий ефект називають ефектом податкової економії, показником якого є ставка податку на прибуток. Так, плата за використання фінансових ресурсів становить 22,2% від 10900,4 тис.грн. які були пораховані у таблиці 3.1, тобто 2225,5 тис. грн.

Отже, кредитне фінансування для ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12 є вигіднішим, ніж фінансування за допомогою власних фінансових коштів. Однак воно ризикованіше, бо відсотки за кредит і основну частину боргу підприємство повинно повертати за будь-яких обставин, незалежно від успіху діяльності підприємства. Для інвестора така форма вкладення грошей менш ризикована, оскільки, згідно із законодавством, у гіршому випадку він може повернути свої гроші в судовому порядку. Підприємство, прагнучи зменшити свій ризик, випускає акції. Але для їх розміщення слід більше платити за дивідендами. Звідси висновок: підприємства мусять ретельно аналізувати джерела фінансування проектів свого розвитку для зменшення плати за використовуваний капітал, а значить, — збільшення віддачі від нього.