Шпаргалка по "Правознавству"

Діяльність цих органів  має вторинний, підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер, бо вони здійснюють свої функції на підставі виконання закону. Але, реалізуючи свою компетенцію, виконуючи положення законів та правових актів інших державних органів, органи виконавчої влади мають повноваження розпоряджатися з конкретних питань та приймати підзаконні нормативні акти.

Будучи частиною державного апарату, органи виконавчої влади мають  власну внутрішню структуру та штат службовців.

Орган виконавчої влади  становить собою організацію  — колектив людей — державних службовців, який сформований шляхом їх призначення або конкурсного відбору на посаду для здійснення конкретної виконавчо-розпорядчої діяльності в юридично-владній формі. В рамках колективу даного органу поміж структурними підрозділами і службовцями розподілені повноваження і відповідальність за доручену справу, встановлені та розвиваються різні організаційно-правові зв'язки. Усе це спрямоване на забезпечення ефективної діяльності органів виконавчої влади.

Органи виконавчої влади  багато в чому відрізняються від органів законодавчої та судової влади — своїм цільовим призначенням, функціями, характером діяльності, порядком утворення окремих органів та взаємовідносинами між різними органами, складом службовців та порядком заміщення ними посад, формами та методами здійснення своїх юридично-владних повноважень.

В органах виконавчої влади, починаючи з центральних  і закінчуючи місцевими, всі службовці  за винятком обслуговуючого персоналу, здійснюють різні функції управління, а їх праця є одним із видів  управлінської діяльності. На підприємствах, в установах їх працівники виконують різну за характером роботу. Одна  частина працівників зайнята безпосередньо у виробничому процесі або процесі соціального обслуговування, вона виробляє певні матеріальні цінності, послуги. Інша, значно менша частина працівників здійснює управлінську, владно-організаційну діяльність. Ця діяльність не є основною для установи, але вона створює належні умови для основної — виробничої діяльності або діяльності з соціального обслуговування.

Установи в цілому не виконують управлінських функцій, такі функції виконує спеціально організована група людей, яку називають адміністрацією підприємства.

Дирекція школи, управління акціонерного товариства, головний лікар поліклініки мають адміністративно-владні повноваження, здійснюють виконавчо-розпорядчі функції усередині даного об'єкта, видають індивідуальні та нормативні акти, які є обов'язковими до виконання працівниками цих підприємств, установ.

Ураховуючи саме ці ознаки, адміністрації державних підприємств, установ також відносять до органів державного управління, називають їх при цьому органами безпосереднього управління або органами предметної компетенції.

Наведене дає можливість зробити висновок про те, що орган  виконавчої влади  — це організація, яка с частиною державного апарату, мас певну компетенцію, структуру, територіальний масштаб діяльності, утворюється у порядку, встановленому законам або іншим правовим актом, володіє певними методами роботи, наділена повноваженнями виступати за дорученням держави і покликана здійснювати керівництво економікою, соціально-культурним будівництвом та адміністративно-політичною діяльністю.

42. Загальні  засади державної служби в  Україні.

 Державна служба в Україні – професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і ф-ій держави та одержують зарплату за рахунок держ. коштів.

Посада – це візначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця деож органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень

Не можуть   бути   обраними  або  призначеними  на  посаду  в державному органі та його апараті особи, які:

-визнані у встановленому  порядку недієздатними; 

-мають судимість, що  є несумісною із зайняттям посади;

-в інших випадках, встановлених законами України.

Із прийняттям на держ. службу службовцеві присвоюєть ранг у межах відповідної категорії посад.  Держ. службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Посадовими особами  відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих функцій.

Державна служба грунтується  на таких принципах:

служіння народу України;

демократизму і законності;

гуманізму і соціальної справедливості;

професіоналізму, компетентності, чесності, відданості справі;

персональної відповідальн за виконання службових обов'язків;

дотримання прав та законних інтересів органів самоврядув-ня;

Право на державну службу мають громадяни України незалежно  від походження, соціального і  майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Державний службовець повинен:

сумлінно виконувати свої службові обов'язки;

шанобливо ставитися  до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;

не допускати дій  і вчинків, які можуть зашкодити  інтересам державної служби чи негативно  вплинути на репутацію державного службовця.

43. Правовий  статус державного службовця.

Правовий статус держ. службовця регулюється Конституцією та спеціальними законами України. Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

 Основними обов'язками  державних службовців є:

-додержання Конст.  Укр. та інших актів законодавства Укр.;

-забезпечення ефективної роботи та виконання завдань;

-недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

-безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

-збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

-постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

-сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива творчість в роботі.

Державний службовець повинен  діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке  суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

Державні службовці  мають право:

- користуватися правами  і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

- брати участь у  розгляді питань і прийнятті  в межах своїх повноважень  рішень;

одержувати від державних  органів, підприємств, установ і  організацій, органів місцевого  та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;

- на повагу особистої  гідності, справедливе і шанобливе  ставлення до себе з боку  керівників, співробітників і громадян;

вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;

- на оплату праці  залежно від посади, яку він  займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

- безперешкодно ознайомлюватись  з матеріалами, що стосуються  проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;

- на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;

- вимагати службового  розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

- на здорові, безпечні  та належні для високопродуктивної  роботи умови праці;

- на соціальний і  правовий захист відповідно до  його статусу;

- захищати свої законні  права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Конкретні обов'язки та права  державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних  характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

визнані у встановленому  порядку недієздатними;

мають судимість, що є  несумісною із зайняттям посади;

в інших випадках, встановлених законами України.

Дисциплінарні стягнення  застосовуються до державного службовця  за невиконання чи неналежне виконання  службових обов'язків, перевищення  своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися  такі заходи дисциплінарного впливу:

- попередження про  неповну службову відповідність;

- затримка до одного  року у присвоєнні чергового  рангу або у призначенні на  вищу посаду.

44. Поняття та ознаки адмініст. правопорушення.

Адміністративне правопорушення - протиправна, винна дія чи бездіяльність, що посягає на держ чи громадський порядок, сусп власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення має три юр ознаки: протиправність, винність і відповідальність (адміністра-тивне стягнення).

Склад адмін  правопорушення – це передбачена нормами права сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна класифікувати як адміністративне правопорушення. Склад: об’єкт; об’єктивна сторона; суб’єкт; суб’єктивна сторона.

Об’єкт адмін  правопорушення – це сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним правом, регулюються нормами трудового, цивільного, земельного, фінансового права, за порушення яких накладаються адмін стягнення.

Об’єктивна  сторона - дія чи бездіяльність, що заборонені правом.

Суб’єкти громадяни чи посадові особи (дієздатна особа, що досягла 16 р)

Суб’єктивна сторона - вина, мотив і мета поведінки правопорушника.

Адміністративне правопорушення може бути вчинене як умисно, так  і з необережності.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, котра його вчинила, усвідомлювала  протиправний характер своєї дії  чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо особа, котра його вчинила, передбачала  можливість настання шкідливих наслідків  своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Отже, тільки за наявності  складу адміністративного правопорушення особа, яка його вчинила, може бути притягнута до адміністративної відповідальності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

45. Склад адміністративного  правопорушення.

Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи те діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він криє в собі: а) об'єкт; б) об'єктивну і суб'єктивну сторону; в) суб'єкт;