Шпаргалка по "Правознавству"

Закони та інші правові  акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові  акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним  особам актами і діями, що визнані  неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Порядок організації і діяльності Конст. Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом.

Конституційний Суд  України визначається як єдиний орган  конституційної юрисдикції. Призначення цього органу:

- вирішувати питання  про відповідність законів та  інших правових актів Конституції  України; 

- давати офіційне тлумачення  Конституції України та законів  України. 

Конституція України  визначає склад Конституційного  Суду України та порядок його формування.

Завдання КСУ –  гарантування верховенства Конституції  України як основного закону держави. Він ухвалює рішення та дає  висновки у справах щодо:

- конституційності законів  та інших нормативно-правових  актів;

- відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам України;

- додержання конституційності  процедури по усуненню Президента  України з поста.

Рішення КСУ є обов’язковими  до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

КСУ складається з 18 суддів, яких призначають Президент, Верховна Рада і з’їзд суддів України. Суддею КС може бути громадянин України, що досяг 40-річного віку, має юридичну освіту і стаж роботи не менше 10 років, проживає в Україні останні 20 років та володіє державною мовою. Призначається на строк 9 років без права повторного обрання.

 

36. Суди загальної  юрисдикції.

Правосуддя в СЗЮ  здійснюється розглядом і вирішенням на засіданнях цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справ. Система СЗЮ будується на принципах спеціалізації і територіальності. Цю систему утворюють:

- місцеві суди(загальні, господарські, адміністративні);

- апеляційні суди(обласні, міст Києва і Севастополя, військові);

- Апеляційний Суд України;

- Касаційний Суд України;

- спеціалізовані суди (господарські, адміністративні та ін., у яких запроваджується спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції);

- Верховний Суд України  (найвищий судовий орган у системі  судів загальної юрисдикції. Його  очолює Голова Верховного Суду України. До його складу входять:

- Судова палата у  цивільних справах;

- Судова палата у  господарських справах;

- Судова палата у  кримінальних справах;

- Судова палата у  адміністративних справах;

- Військова судова  колегія).

Завдання Верховного Суду України:

- розгляд рішення загальних  судів у прцесуальних справах;

- перегляд справ у  повторному порядку після розгляду  їх загальними судами;

- розгляд справ, пов’язаних  з винятковими обставинами;

- давати роз’яснення  з питань застосування законодавства;

- давати висновки діянь Президента України;

- надає подання про  неможливість виконання Президентом  своїх обов’язків;

- звертатися до КСУ  при сумнівах щодо конституційності  законів;

- вести судову статистику;

- вирішувати питання  по міжнародних договорах України;

- представляти загальні  суди у зносинах з іншими  державами;

- здійснює інші повноваження.

 

37. Система та повноваження господ. судів України Господарський суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Організація і діяльність господарського суду визначаються Конституцією України, Законом України "Про  судоустрій",  Законом України  “Про господарські суди”, Господарським  процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарські суди є  спеціалізованими судами в системі  судів загальної юрисдикції. Господарські суди становлять єдину триланкову систему спеціалізованих судів, яку складають:

- місцеві господарські  суди;

- апеляційні господарські  суди;

- Вищий господарський  суд України.

Місцевими господарськими судами є господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя.

Місцеві господарські суди є судами першої інстанції.

Президент України за поданням Голови Вищого господарського суду України може утворювати інші місцеві господарські суди (міські, міжрайонні, спеціальних (вільних) економічних зон тощо).

38. Прокуратура  України: конституційно-правовий  статус та повноваження.

 Прокуратура України  становить єдину систему, на  яку покладаються:

1) підтримання державного  обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів  громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням  законів органами, які проводять  оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням  законів при виконанні судових  рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5) нагляд за додержанням  прав і свобод людини і громадянина,  додержанням законів з цих  питань органами виконавчої влади,  органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Прокуратуру України  очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. 

Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років.

Організація і порядок діяльності органів прокуратури України  визначаються законом.

39. Поняття,  система та джерела адміністратив права.

Адмін. право – сукупність правових ворм, що регулюють процес організації та діяльності органів викон. влади і правоохоронну діяльність держави. Адмін право обслуговує державу

Система адміністративного  права  складається  з:

1) публічного адм. права – норми, які регулюють усі суспільні відносини між юр особами і державою.

2) приватне – норми,  що регулюють відносини між  громадянами і державою.

Джерела адміністративного  права – нормативні акти органу держ влади чи управління, що криють в собі адмін-правові норми, що регулюють держ-управлінську діяльність, це зовнішні форми відображення адміністр-правових норм

Різноманітність адміністративно-правових норм передбачає і різні джерела адміністративного права України

Джерела права поділяються  на:

   загальнодержавні (обов’язкові для виконання всіма органами управління незалежно від їх підпорядкування.)

   галузеві  і локальні (пошир тільки на конкретно визначені підвідомчі органи).

Залежно від територіального  устрою держави джерела поділяються  на державні, обласні, міські, районні.

40. Структура  адмін.-правових відносин та їх особлив.

Адміністративно-правові  відносини — це суспільні відносини  у сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов'язків, урегульованих нормами адміністративного  права.

Адміністративно-правові  відносини є різновидом правових відносин, а тому характеризуються їх загальними ознаками. Складовими частинами  адміністративно-правових відносин є: суб'єкти, об'єкти та юридичні факти. Учасники адміністративно-правових відносин мають конкретні права та обов'язки і є суб'єктами правовідносин.

Адм-праові відносини  є об'єктом адміністративн. права

Зміст адм-правових відносин – права і обов’язки учасників  адміністративно-правових відносин

Суб’єкти адм-правових відносин – окремі фіз. та юр. особи, які у відповідності з адм-правовими нормами наділені повним обсягом прав та обов’язків у сфері адм-правового регулювання управлінських відносин; державні органи; структурні підрозділи органів держави, посадових осіб державних органів; об'єднання громадян, кооперативи, органи самоврядування, самодіяльні організації.

Об'єктом адміністративно-правових відносин є поведінка учасників  управлінських відносин. Це можуть бути речі, матеріальні цінності, особисті нематеріальні блага, а саме: здоров'я, гідність людини, моральність та ін.

Підставою виникнення, зміни  або припинення адміністративно-правових відносин є юр. факти.Це дії та події.

Під діями розуміють  факти, які виникають за волею  людей. Вони можуть бути як правомірними, так і неправомірними.

Адміністративно-правові  відносини характеризуються усіма  ознаками правових відносин, але, крім цього, мають деякі особливості, які полягають у тому, що:

1) адміністративно-правові  відносини складаються у сфері  управління, тобто в повсякденній  практичній реалізації завдань і функцій держави щодо здійснення управління господарським, соціально-культурним будівництвом, адміністративно-політичною сферою,;

2) в усіх відносинах  однією із сторін обов'язково  є орган виконавчої влади   або громадська організація, наділена державно-владними повноваженнями;

3) адміністративно-правові відносини — це зв'язок між їх учасниками, один з яких має право вимагати від іншого такої поведінки, яка передбачена адміністрат.-правовою нормою;

4) орган управління  зобов'язаний реалізувати свої матеріально-правові та процесуальні права, тобто право є обов'язком суб'єкта адміністративно-правових відносин;

5) адміністративно-правові  відносини можуть виникнути за  ініціативою будь-якого суб'єкта  адміністративного права; 

6) порушення однією із сторін своїх обов'язків зумовлює її відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою в особі її компетентних органів;

7) адміністративно-правові  відносини, що виникають між  органами виконавчої влади та  іншими суб'єктами адміністративного права, не завжди є відносинами, які здійснюються за методом влади та підпорядкування. Ці відносини можуть реалізовуватися на засадах як влади і підпорядкування, так і рівності сторін, тобто кожна сторона зобов'язана виконувати конкретні вимоги правової норми.;

8) санкції, що застосовуються  до сторін адміністративно-правових  відносин за порушення ними  своїх прав і обов'язків, -це, як правило, заходи адміністр. примусу;

41. Поняття  та види органів виконав. влади в Україні

Викона́вча вла́да - це одна з трьох гілок державної влади, яка, відповідно до конституційного принципу поділу влади у державі, розробляє і втілює державну політику спрямовану на забезпечення виконання законів та управляє сферами суспільного життя, насамперед державним сектором економіки. Виконавчій владі надається можливість самостійно приймати рішення необхідні для виконання цих завдань, проте вона є підзвітною відносно законодавчої гілки влади. За дотриманням чинного законодавства, в тому числі і органами виконавчої влади, слідкує судова влада.

Органи виконавчої влади  реалізують функції держави, виконуючи  положення Конституції та законів  України, актів Президента України, а також нормативні акти органів  державного управління вищого рівня.

Кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави, має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень юридично-владного характеру, реалізація яких забезпечує йому досягнення мети виконавчо-розпорядчої діяльності. Органи виконавчої влади наділяються необхідною оперативною самостійністю, що виражається в їх компетенції — предметах відання, правах, обов'язках, територіальних межах діяльності кожного окремого органу. Кожен орган виконавчої влади має офіційне найменування та повноваження використовувати різні атрибути з державною символікою (гербовим штампом, бланками з офіційними найменуваннями та ін.). Більшість органів виконавчої влади та методи їх діяльності визначаються Конституцією та законами України, актами Президента України.