Проблеми в сфері визначення правового статусу і режим використання морського дна, як об’єкта загальної спадщини людства

   У зв'язку із цим Головою Комітету Російської Федерації по геології й  використанню надр була спрямована офіційна пропозиція до України у вересні 1994 році, до якої був прикладений  макет заявки України такого змісту:  справжня заявка представляється відповідно до Резолюції II Третьої Конференції ООН по морському праву й рішень Підготовчої комісії для Міжнародного органа по морському дну й Міжнародного трибуналу по морському праву; обсяг витрат, зроблених Українською Республікою на вивчення ділянки, що заявляється, на момент подачі справжньої заявки становить 30 мільйонів доларів США.  Посвідчення про обсяг витрат; перелік координат ділянки; до моменту подачі заявки питання, пов'язані з перекриттям району, що заявляється, з районами, на які претендують інші перші заявники або на які можуть бути подані заявки в майбутньому в Підготовчу Комісію, не виникли; Українська Республіка підписала Конвенцію Організації Об'єднаних Націй по морському праву; район морського дна, що заявляється,  перебуває за межами континентального шельфу якої-небудь держави.[16;с.191] Заявка охоплює район морського дна загальною площею 300 тисяч квадратних кілометрів, який не є безперервним районом, а складається з п'яти площ. Район, що заявляється, має достатню можливу комерційну цінність, щоб дозволити ведення двох операцій по видобуткові; відповідно до справжньої заявки з 300 тисяч квадратних кілометрів району, що заявляється, передбачається добровільна завчасна відмова заявника від площі розміром 150 тисяч квадратних кілометрів , для врахування інтересів потенційних заявників [9]; збір у розмірі 250000 доларів США за реєстрацію Української Республіки як первісного вкладника буде сплачений після того, як Підготовча комісія повідомить заявника про реєстрацію; що засвідчує держава у випадку реєстрації Української Республіки як первісного вкладника буде виконувати положення Резолюції II.

   Одночасно, з розвитком ситуації в Україні , паралельно були початі дії по реалізації свого права на правонаступництво на свою частку ділянки морського дна зарезервованого міжнародною спільною організацією "Інтерокеанметал". Натхненником і активним членом цієї організації був СРСР. Членами її також є Болгарія, Польща, Куба, Чехія й Словаччина. У ході тієї ж 11 сесії Підготовчої комісії для Міжнародного органа по морському дну представник України організував ряд зустрічей з генеральним директором Інтерокеанметала Ришардом Кетлінським і представниками інших членів цієї організації, у ході яких обговорювалося питання про можливість вступу в неї України й можливості подачі заявки на регламентацію для неї ділянки морського дна, зарезервованого Інтерокеанметалом. Дані переговори оцінювалися як позитивні й породжували певні перспективи.[20;c.317]

   Значний внесок у позитивний розвиток подій, пов'язаних із зацікавленістю України  в розробці ресурсів Міжнародного району морського дна, внесло засноване  в жовтні 1993 р. при Кабінеті Міністрів  України Національне агентство  морських досліджень і технологій (НАМДТ). Завдяки зусиллям кваліфікованого колективу цього державного органа була ініційована й розгорнута активна діяльність по підготовці фактичної участі України в операціях по розробці ресурсів Району. Зокрема було організоване фінансування робіт по підготовці унікального встаткування для видобутку залізно-марганцевих конкрецій глибоководних районів морського дна.

   У світлі цього на основі державного контракту НАМДТ з одним з великих промислових комбінатів України було зроблено замовлення й розпочата робота зі створення оригінального комплексу агрегатів і снарядів, за допомогою яких по спеціально розробленій технології планувався видобуток залізно-марганцевих конкрецій у глибоководних районах дна Світового океану.

   Одночасно із цим формувався колектив учених, фахівців, здатних організувати  робиту з видобутку глибоководних  ресурсів. Також одночасно була організована робота по підготовці одного із флагманів українського науково-дослідного флоту НІС "Київ" для забезпечення діяльності експедиції по видобутку залізно-марганцевих конкрецій в умовах віддалених районів Світового океану. НІС "Київ" був додатково оснащений сучасним устаткуванням, мав у своєму складі автономний підводний апарат і був укомплектований кваліфікованим науковим і технічним персоналом.[60]

   Разом з тим у НАМДТ була розгорнута діяльність по науковій розробці міжнародно-правових обґрунтувань права України на таку діяльність. У процесі цієї роботи були підготовлені й видані дві монографії, у яких знайшли відбиття міжнародно-правові аспекти, що стосуються національних інтересів України в області розробки ресурсів Міжнародного району морського дна.

   Усе це красномовно свідчить про те, що Україна досить діяльно готувалася до використання коштовних глибоководних ресурсів. Поряд з такою, можна сказати, виробничою сферою діяльності , Україна робила активні практичні кроки на міжнародній арені. Зокрема , разом із МЗС України й Держкомгеологією України велася робота з Комітетом з геології й дослідженню мінеральних ресурсів Російської Федерації й генеральним директором Інтерокеанметал Ришардом Кетлінським з метою офіційного оформлення участі України в розробці ресурсів Району. Ця робота проводилася досить успішно, однак одна обставина її істотно гальмувала. Такою обставиною була відсутність в Україні остаточного й офіційного оформлення розв'язку питання про прийняття або не прийняття запропонованого Росією так званого "нульового варіанта".[16;с.194 ]

   Деяке світло в цім складнім питанні  пролила Постанова Верховної Ради України від 19 лютого 1997 р. "Про порядок ратифікації Угоди між Україною й Російською Федерацією про регулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього державного боргу й активів колишнього СРСР". У Постанові однозначно констатується, що "Україна як повноправний правонаступник активів колишнього СРСР, придбаних з особистою участю Українського народу, має право на спадкування частини активів і несення обов'язків щодо оплати частини боргів колишнього СРСР".[60] Дане твердження говорить про готовність України розділити з Російською Федерацією відповідальність за долю активів і пасивів колишнього СРСР. Це ж, у свою чергу свідчить на користь заперечення Україною так званого "нульового варіанта". Однак це все-таки аргумент, що має значення побічного доказу. Значимість питання про відношення України до пропозиції про так званий "нульовий варіант" полягає в тому, що якщо Україна цей варіант не ухвалює, то вона на основі правонаступництва від колишнього СРСР має право на свою частку в тих ділянок морського дна, які як би належали СРСР. До таких ділянок належить, що зарезервував 17.12.1987 г. СРСР, ділянка в районі Кларіон-Кліппертон і ділянка, яка становить частку СРСР у ділянці, зарезервованій Інтерокеанметалом також у тому ж районі. У цьому випадку Україні необхідно добитися на законних підставах виділення в кожній з відзначених ділянок своєї частки, що становить 16,37 % від їхньої площі. При цьому відзначимо, що площа ділянки, зарезервованої  СРСР становить 75 тисяч км. а розмір ділянки, що становить частку СРСР у ділянці, зарезервованій Інтерокеанметалом, визначається розміром фінансової участі Росії в цій організації.

   Добитися  цього по різних причинах далеко не просто. Російська Федерація не проявляє готовності виділити Україні її частку й обґрунтовує це різними причинами. Одна з них була викладена ще в листі Голови Комітета РФ по геології й використанню надр Голові Держкомгеології України від 29.09.1994 р. Там відзначене, що "ділянка морського дна в Тихому океані для розвідки й розробки закріплена  Урядовою Комісією ООН за об'єднанням Півдморгеології, яка мала й має статус Російського підприємства, тому немає ніяких підстав обговорювати питання по перегляду цих прав". Не вдаючись у подробиці про юридичні підстави даної заяви представляється, що при незмінності Російської позиції в цім питанні в України зберігаються досить вагомі підстави для розгляду його в міжнародному судовому порядку.[16с.195]

   Не  позбавлений певного змісту й  інший шлях - шлях, пропонований Російською Федерацією, що й припускає подачу Україною своєї самостійної заявки на розробку ділянки морського дна. У цьому випадку Україна могла б орієнтуватися на відзначену раніше ділянку в Індійському океані. Ця ділянка приваблива для України тим, що: поклади залізно-марганцевих конкрецій перебувають на глибині 2000 метрів (зрівняєте з 6000 метрів у районі Кларіон- Кліппертон); ділянка розташована порівняно недалеко від України (більш ніж в 2 рази ближче, чому Кларіон- Кліппертон); порівняно близьке сусідство з портами Індії значно полегшує розв'язок питань забезпечення робіт з видобутку; можливість використання портів Індії для транспортування руди; позитивний настрій Індії щодо надання допомоги та співпраці.

Висновки  

     Сучасний  розвиток міжнародного морського права  свідчить про те, що практично в  усіх сферах суспільних відносин, пов’язаних з використанням Світового океану, існує значний масив принципів  і норм, дотримання яких є необхідною умовою існування земної цивілізації. Ці правила поведінки держав та міжнародних  організацій знаходять свій вияв у міжнародних нормативних актах, прийнятих під егідою і в рамках ООН та її спеціалізованих установ. Значна роль у вирішенні правових проблем Світового океану належить й міжнародним неурядовим організаціям, які також беруть активну участь у розробці проектів нормативних актів, перш за все.

     Складність  і розгалуженість системи нормативного регулювання у сфері використання Міжнародного району морського дна, її динамічність і здатність вбирати в себе нові явища, створює нагальну потребу в теоретичному осмисленні стану сучасного міжнародного морського права та встановленого ним правового порядку, який би відповідав нинішньому науково-технічному розвитку, що дозволяє досліджувати морське дно, видобувати необхідні людству ресурси. У свою чергу, узагальнення та прогнозування розвитку системи цього порядку дозволяє визначити перспективи його подальшої еволюції у напрямку створення для всіх держав рівноправних та сприятливих умов користування Міжнародним районом морського дна, розподілу між країнами з різним економічним рівнем розвитку необхідних ресурсів, що видобуваються; спрощення процедури укладення контракту і подачі заявки щодо розроблення морського дна. Необхідність цього обумовлена й тим, що у 2004 році минув десятирічний термін, передбачений статтею 312 Конвенції ООН з морського права 1982 року , коли кожна держава-учасниця може запропонувати Генеральному секретарю ООН внести до неї поправки.

     Зважаючи  на велику кількість питань проблемного  характеру в існуючому міжнародно-правовому положенні щодо Міжнародного района морського дна, як об’єкта спільної спадщини людства і значної зацікавленості міжнародного співтовариства, і зокрема України, важливо розробити більш чіткий міжнародно-правовий режим використання Району.

     Що  стосується перспектив розвитку правового  положення щодо морського дна , то необхідно зазначити, що найбільш важливими напрямами тут є:

     а) виключення зі сфери воєнних дослідів і його використання винятково в  мирних цілях;

     б) пошук компромісного рішення питання про використання ресурсів на благо всього людства;

     в) удосконалення захисту від забруднення.

     Щодо  перспектив розвитку правового режиму, для використання Міжнародного району морського дна необхідні спільні  зусилля як індустріально-розвинених держав (тобто потенційно здатних  розроблювачів ресурсів морського  дна), так і держав, які розвиваються (тобто претендують на частку в спільній спадщині людства), у пошуку компромісів у рішенні ряду питань. Основними з них є:

     а) врегулювання питань щодо підвищення можливості індустріально-розвинених держав впливати на рішення Асамблеї і Ради Міжнародного органу по морському дну (у зв’язку з їх чисельною меншістю порівняно з чисельною більшістю держав, які розвиваються);

     б) зміна матеріально-фінансових умов, що підвищують рентабельність діяльності індустріально розвинених держав з  видобутку ресурсів глибоководних районів морського дна.

     Це  далеко не повний перелік проблемних питань, що стосується міжнародно-правового положення Міжнародного району морського дна, як об’єкта спільної спадщини людства. Проблемність зростає і за наявністі у світового співтовариства, і зокрема в України, насущних інтересів у сфері використання різних ресурсів Району.