Проблеми в сфері визначення правового статусу і режим використання морського дна, як об’єкта загальної спадщини людства

     Додатки до Конвенції названі: Види, що далеко мігрують; Комісія з меж континентального шельфу; Основні умови пошуку, розвідки і розробки ресурсів Району; Статут підприємства; Погоджувальна процедура; Статут Міжнародного трибуналу з  морського права; Арбітраж; Спеціальний  арбітраж; Участь міжнародних організацій.

     Одне  лише перерахування частин самої  Конвенції і додатків до неї дає  переконливий доказ розширення кола об'єктів регулювання міжнародним  морським правом, поліпредметності і  поліоб'єктності самої Конвенції, що дійсно робить її основним джерелом сучасного міжнародного морського права.

     Слід  зазначити, що, головним чином, Конвенція  ООН з морського права встановлює правовий статус і юридичний режим  тих морських просторів Світового океану, про які в ній мова йде. Але хоча ці простори і пов'язані в єдиному природному комплексі, кожний окремо, із погляду права, представляє різноманітні юридичні поняття. Одні з них, відповідно до Конвенції, мають правовий режим, що передбачає їхню приналежність певним суб'єктам (наприклад, внутрішні морські води, на які поширюється суверенітет прибережної держави в повному обсязі), інші — правовий статус, що містить тільки визначені права й обов'язки належних суб'єктів по їхньому дослідженню і використанню (наприклад, континентальний шельф, у відношенні котрої держави не здійснюють суверенні права, а наділені лише виключними правами з його дослідження, а також використанню ресурсів його дна і надр).

     У такий спосіб Конвенція ООН з  морського права визначає юридичний  статус позначених у ній морських просторів (територіальне море, що прилягає, зона, відкрите море, континентальний  шельф і т.д.) і їхні межі із метою встановлення їхнього юридичного режиму, тобто сукупності прав і зобов'язань учасників Конвенції стосовно до простору, що має даний статус.

     Слід  звернути увагу і на деякі невідповідності  окремих положень Конвенції, що стосуються насамперед суб'єктного складу її учасників. Так, у частині І Конвенції, названій «Вступ», визначаються деякі базові терміни-поняття Конвенції, у тому числі і по цікавлячій нас проблемі. Це ж, звичайно, насамперед «держава-учасниця» — держава, що погодилася на обов'язковість для неї Конвенції і для якої вона знаходиться в силі (подп. 1 пункт 2 статті 1). Проте в другому підпункті цієї статті закріплено, що Конвенція застосовується до перерахованого в пункті 1 «b» — «f» статті 305 Конвенції суб'єктам права, що стають учасниками Конвенції відповідно до умов, характерними для кожного з них. Під такими суб'єктами Конвенція розуміє «самоврядні асоційовані держави», що мають компетенцію з питань, регульованих Конвенцією, у тому числі компетенцією укладати відповідні договори [27, с.121]. Слід зазначити, що на практиці учасниками Конвенції поки стають тільки лише держави, що ж стосується правосуб'єктності асоційованих держав, то про неї що-небудь сказати поки неможливо. У той же час, у відповідності зі статтею 305, учасниками Конвенції можуть стати і «міжнародні організації відповідно до Додатка IX». Стаття 1 Додатку IX, названа «Вживання терміна «міжнародна організація», говорить: «Для цілей статті 305 і профільного додатка термін «міжнародна організація» означає засновану державами міжурядову організацію, котрій її держави-члени передали компетенцію в питаннях, регульованих дійсною Конвенцією, у тому числі компетенцію по висновку договорів, що ставляться до таких питань». Проте з інших статей цього Додатка випливає, що мова в ньому йде не про міжнародні організації як такі, а про об'єднання держав, іменованих конфедераціями або наднаціональними організаціями. Стосовно до морського права мова практично йде про Європейський союз (ЄС), колишній ЄЕС, якому держави-члени передали повноваження укладати міжнародні договори про використання їх виняткових економічних зон. Інших подібних конфедерацій держав (наднаціональних організацій) поки немає. Практичним підтвердженням сказаного є те, що ЄЕС, підписавши документ, є учасником Конвенції [37, c.163].

     Таким чином, можна зробити висновок про  те, що у відношенні суб'єктного складу її учасників Конвенція ООН з  морського права має суттєвий перспективний потенціал, що враховує навіть зміни, що відбуваються в майбутній  державній організації світового  співтовариства. 
У цілому, можна констатувати, що розроблення і прийняття Конвенції ООН з морського права 1982 року явилося важливим історичним етапом у кодифікації і прогресивному розвитку регулювання режиму використання Міжнародного району морського дна та визначення його правового статусу, закріплення значення морського дна для міжнародної спільноти.  
 

1.2. Аналіз та значення  Міжнародного району  морського дна  , як об’єкта загальної спадщини людства, для міжнародної спільноти 

     Морське дно за межами континентального шельфу й економічної зони є територією з міжнародним режимом і утворює Міжнародний район морського дна («Район»). У відповідності зі статтею 1 Конвенції ООН з морського права 1982 року термін «Район» означає дно морів і океанів і його надра за межами національної юрисдикції. Виділення в просторах відкритого моря зони, що має юридичний статус міжнародного району морського дна стало найважливішою новелою в міжнародному морському праві [35, с.98].

     Міжнародний район морського дна – нове у міжнародній сфері поняття. Це частина дна морів та океанів, що перебуває за межами національної юрисдикції держав. Конвенція ООН виходить з того, що цей Район та його ресурси є загальним надбанням людства (ст.136). Район відкритий для використання в мирних цілях всіма державами . Жодна держава не може претендувати на свій суверенітет чи поширювати суверенні права на будь-який участок Району та його ресурси [38, с.123].

     У Конвенції закріплено принцип неподільності  Району. Проголошено також, що всі  права на ресурси Району належать усьому людству, від імені якого  діє спеціально утворений Міжнародний  орган з морського дна. Він  організовує розвідку і розробку природніх ресурсів морського дна (ст. 137).

     Міжнародний орган з морського дна − (International Seabed Authority) — міжнародна міжурядова організація. Утворена 1994 р. державами — учасницями Конвенції ООН по морському праву 1982 р. Має статус спостерігача в ГА ООН. Відповідальний за організацію та контроль за діяльністю держав у Міжнародному районі морського дна. Станом на 2000 р. членами Міжнародний орган з морського дна є 132 держави. Україна з 1995 р. — тимчасовий, а від серпня 1999 р. — постійний член організації.

     Разом з Міжнародним трибуналом з морського  права та Комісією з питань кордонів континентального шельфу Міжнародний орган з морського дна є інституційним механізмом з широкими повноваженнями у сфері освоєння ресурсів морського дна за межами дії національної юрисдикції, промислової розробки сировинних запасів глибоководних районів дна Світового океану, основу яких становлять руди кольорових металів у вигляді поліметалевих конкрецій. Керівні органи — асамблея, рада та секретаріат на чолі з генеральним секретарем. Діють також Юридична і Технічна комісії, Фінансовий комітет. Асамблея є вищим органом і складається з усіх членів Міжнародний орган з морського дна , кожен з яких має один голос. Вона скликається на щорічні сесії генеральним секретарем на пропозицію ради або більшості членів ради. Асамблея визначає загальну політику організації, обирає членів ради і генерального секретаря, засновує допоміжні органи, встановлює внески держав-членів в адміністративний бюджет і затверджує бюджет Міжнародний орган з морського дна , призупиняє членство в органі; обирає з членів Міжнародного трибуналу з морського права членів Камери по спорах з питань морського дна тощо.

     Рада Міжнародний орган з морського дна займається всіма важливими питаннями розробки мінеральних ресурсів морського дна, розвитку співробітництва держав у цій галузі. Вона складається з 36 членів, які обираються асамблеєю на 4-річний строк з представників держав — учасниць Конвенції 1982 (4 члени від держав — найбільших імпортерів сировин, товарів, що видобуваються у районі; 4 — від найбільших експортерів корисних копалин у районі морського дна; 4 — від держав-учасниць, чий внесок у підготовку і здійснення діяльності в районі морського дна є найвагомішим; 6 — від держав, шо розвиваються, і ще 18 — за принципом справедливого географічного розподілу місць у раді).

     Перші вибори відбулися у 1996 р. Тоді ж до складу ради було обрано Україну. Представник України бере участь у роботі юридичної і технічної комісій. Рада контролює і координує виконання Конвенції 1982 р. стосовно Району морського дна та його ресурсів; подає Асамблеї список кандидатів для обрання генерального секретаря; від імені Міжнародного органу з морського дна , та в межах своїх повноважень укладає з ООН та іншими міжнародними міжурядовими організаціями угоди; подає Асамблеї щорічні (та спеціальні — на запит асамблеї) доповіді; вносить Асамблеї (на основі висновків Камери по спорах) рекомендації стосовно призупинення пільг і прав, пов'язаних з членством, за грубі і систематичні порушення положень Конвенції 1982 р. тощо.

     Секретаріат складається з генерального секретаря і персоналу (кваліфікованих науково-технічних та інших співробітників), членів якого призначає генеральний секретар. Генеральний секретар — головна адміністративна особа органу. Він подає асамблеї щорічно доповідь про роботу організації. Міжнародний орган з морського дна розробив проекти ряду спеціальних міжнародних документів з питань реалізації принципів і норм Конвенції 1982 р. стосовно експлуатації мінеральних ресурсів морського дна. Серед них — Статут з розробки морського дна (т. з. Гірничий кодекс) і Настанови щодо оцінки впливу на навколишнє середовище у результаті розробки поліметалевих конкрецій.

     Під егідою Міжнародного органу з морського дна проводяться міжнародні семінари з актуальних питань розвитку сучасних технологій видобутку мінеральних ресурсів. Він є координатором міжнародно-навчальних програм з підготовки фахівців у відповідній гадузі та їх стажування. Робоча мова Міжнародного органу з морського дна — англійська, а місцеперебування — м. Кінгстон (Ямайка).

     Для безпосереднього здійснення діяльності в Районі утворюється «Підприємство». Підприємство є повноправним суб'єктом правовідносин у Районі й призначене для розвідки, розробки, переробки, перевезення й збуту корисних копалин, добутих у Районі самостійно або в асоціації з іншими законними користувачами.

     Підприємство  діє відповідно до норм, правил і  процедурами Органа, а також відповідно до загальної політики, установлюваної Асамблеєю, і підпорядковується директивам і контролю Ради [30, с.158].

     Підприємство  має Правління, Генерального директора  й персонал, необхідний для виконання  його функцій. Правління складається з 15 людей, що обираються Асамблеєю на 4-літній строк. Генеральний директор, що обирається за рекомендацією Ради Асамблеєю, є головою-виконавцем Підприємства. Фінансові фонди Підприємства складаються із засобів, отриманих від Органа, з добровільних внесків держав-учасниць для цілей фінансування діяльності Підприємства, з доходів самого Підприємства від його операцій, а також із засобів, запозичених Підприємством [7, с.56].

     Представляється ,також, необхідним звернути увагу на ті принципи, які безпосередньо впливають на визначення загальної характеристики правового статусу Району. До таких варто, насамперед , віднести оголошення Району і його ресурсів загальною спадщиною людства, на яку жодна з держав не має права поширювати свій суверенітет. Враховуючи, що усі права на ресурси Району належать усьому людству, діяльність у Районі здійснюється тільки в благо людства. Це означає, що всі держави (прибережні і ті, що не мають виходу до моря) одержують можливість брати участь у доходах від використання ресурсів Району. При цьому враховуються інтереси й потреби держав, що розвиваються, і народів, а справедливий розподіл фінансових і інших економічних вигод при цьому забезпечує Орган.

     Будь-яка  діяльність у Районі можлива винятково  в мирних цілях і тому може носити тільки промислово-комерційний і  науково-дослідний, пізнавальний характер. Здійснення всієї цієї мирної діяльності передбачається на основі широкого міжнародного співробітництва, яке повинне всіляко заохочуватися з боку Органа. Це співробітництво може розвиватися в області організації спільних підприємств, проведення наукових досліджень, передачі технологій і наукових знань і по інших напрямках. При цьому співробітництво з Підприємством і країн , що розвиваються визнається пріоритетним, оскільки заохочується ефективна участь країн , що розвиваються [10, с.145].

     Правомірна  діяльність у Районі повинна бути гарантована дійовими заходами, що забезпечують ефективний захист морського  середовища від шкідливих для  неї наслідків.

     В основі політики, що визначає основні  напрямки діяльності в Районі, лежить розуміння необхідності сприяти  здоровому розвитку світової економіки  й збалансованому розширенню міжнародної  торгівлі, а також сприяти міжнародному співробітництву для всебічного розвитку всіх країн,а особливо тих, що розвиваються. У цьому плані  в Конвенції втримується ряд  положень, що визначають питання конкретного  виробництва й повноваження Органа щодо політики в області виробництва.

     Ці  положення передбачають досить жорсткі  умови для учасників діяльності на морському дні, широкі повноваження Органа по регулюванню й обмеженню такої діяльності й складну процедуру розрахунків при визначенні верхньої припустимої межі річного видобутку залізо-марганцевих конкрецій [27, c.187].

     Суб'єктами діяльності в Районі можуть бути Підприємство й держави- учасниці або їх правочинні представники в асоціації з Органом. Орган має виключне право прийняття  будь-яких заходів, передбачених Конвенцією, для забезпечення дотримання відповідних конвенційних вимог [28, с.67].

     Огляд виробничої діяльності проводиться  Асамблеєю через 15 років після  початку такої діяльності в Районі. При цьому повинен бути узагальнений досвід виробничої діяльності по видобуткові  мінеральних ресурсів і ступінь  ефективності тих норм, правил і  процедур, які покликано регулювати цю діяльність.

     Важливе значення в механізмі керівництва  всією діяльністю в Районі мають  економічна планова комісія і  юридична й технічна комісія, що є  органами Ради.