Проблеми в сфері визначення правового статусу і режим використання морського дна, як об’єкта загальної спадщини людства

3.1. Перспективи регламентації використання Міжнародного району морського дна 

     Як  вже відзначалося,  існуюча до теперішнього часу міжнародно-правова  регламентація режиму використання мінеральних ресурсів Міжнародного району морського дна ґрунтується  на положеннях Частини XI Конвенції  ООН по морському праву 1982 р. і  Угоди про здійснення Частини XI цієї Конвенції. Ця регламентація виходить із положення ст. 136 Конвенції про те, що "Район і його ресурси є загальною спадщиною людства".

     Вчені розпочали активно розкривати питання, чи виключає доктрина загальної спадщини людства однобічне присвоєння ресурсів морського дна.

     Представляється, що постановка такого питання страждає певною некоректністю. Погляд на морське дно (Район) як на річ нічию дійсно не дозволяє повною мірою розглядати ресурси Району як загальну спадщину людства, оскільки надає юридично виправдану можливість привласнити цю річ або її частину як нічийну. У цьому плані можуть мати місце якісь дискусійні питання, однак у принципі питання буде так чи інакше вирішене  так.

     Якщо ж ресурси Району розглядати, як річ загальну , то більш очевидним ставати положення, при якому загальна річ не може бути ні ким привласнена , тому що вона належить усім. Як було відзначено раніше концепція власності щодо ресурсів Району конкретизується при розкритті принципу "res communis". Це й логічно й з погляду загальнолюдської моралі, а отже, і відповідно до загальних принципів права - справедливо, хоча й не для всіх прийнятно.

     Що  ж стосується власності на ресурси  Району як корисного інструмента для регулювання економічної діяльності, то про таке використання ресурсів Району можливе у режимі перспективного розвитку нормативно-правової бази стосовно цього питання. [16;с.181 ]

     Нині  діє режим використання встановлений у Частині XI Конвенції 1982 р. і Угоди про здійснення Частини XI Конвенції. Однак, незважаючи та те, що Угода була погоджена представниками основних потенційних розроблювачів ресурсів Району, прийнята в 1994 р. і набула  чинності 28 липня 1996 р. , рельєфних дій по практичній розробці ресурсів Району поки не спостерігалося. Разом з тим деякі зрушення, пов'язані із цією подією все таки мають місце. Так в 1997 р. у Міжнародному органі по морському дну були затверджені плани роботи з розвідки семи зареєстрованих первісних вкладників. Ці затверджені плани робіт були оформлені у вигляді контрактів. Між контракторами й Органом були укладені контракти на розвідку, розраховані на 15 років. У контрактах застережені права й обов'язки двох договірних сторін. Контрактору забезпечується гарантія володіння контрактом.[16;с.182 ]

     Відзначене  вище дає можливість припускати, що в загальному плані на сьогоднішній день створений певний міжнародно-правовий базис, що дозволяє спрогнозувати його подальший розвиток. Під цим мається на увазі: - наявність загальновизнаного правового статусу Району як загальної спадщини людства й закріпленого як такого в ст. 136 Конвенції 1982 р.; - визначені й закріплені в ст. ст. 140 і 141 Конвенції принципи діяльності в Районі по використанню його ресурсів на благо всього людства, а також принципи використання Району винятково в мирних цілях; - створена базова структура органів з метою організації й контролю діяльності в Районі Орган і в його складі Асамблея, Рада, Секретаріат, Економічна планова комісія, Юридична й технічна комісія й Фінансовий комітет, а також Підприємство; - визначена загальна схема участі держав і інших суб'єктів права в розробці ресурсів Району й розподілі доходів від цієї діяльності.

     Представляється, що надалі перші два положення навряд чи  перетерплять якісь зміни. Сучасний світ, так чи інакше, розвивається по шляху подальшого вдосконалювання демократичних форм існування й співробітництва міжнародного співтовариства. До того ж це базові положення, що мають фундаментальний  характер.

     Характер  останніх двох положень такої впевненості  не вселяє. Доцільність створення Органа по морському дну , в принципі , навряд чи викликає якісь сумніви. Його поява цілком виправдана. Деяким перетворенням може бути піддана структура його органів, їх функціональні обов'язки й особливості поведінки в області процедур, що стосуються формування складу Ради, прийняття їм розв'язків, голосування в Раді, а також у низці питань фінансового характеру. Усе це обумовлене необхідністю підвищення зацікавленості потенційних розроблювачів мінеральних ресурсів Району.

     Представляється, що найбільшим змінам у плані подальшого вдосконалювання піддасться схема  участі держав і інших суб'єктів  у розробці ресурсів Району й розподілі  доходів від цієї діяльності. Існуюча поки схема незважаючи на положення Угоди про здійснення Частини XI Конвенції 1982 р., деякою мірою зм'якшуючі вимоги Конвенції на користь індустріально розвинених держав, очікуваного ефекту не дає. Дорога розробка ресурсів глибоководних районів морського дна з урахуванням розподілу доходів від неї поки не розглядається як рентабельна й потенційні розробники  втримуються від рішучих дій. У зв'язку із цим досить корисні положення Частини XI Конвенції 1982 р. і Угоди про здійснення її положень, що передбачають прийняття й застосування норм, правил і процедур, необхідних для проведення діяльності в Районі й підвищенні її рентабельності. У цьому плані заслуговує на увагу розроблений у Юридичній і технічній комісії Статут глибоководного видобутку корисних копалин морського дна , а також Правила пошуку й розвідки поліметалевих конкрецій у Районі. Разом з тим слід помітити, що в них основна увага приділена питанням технології видобутку, захисту морського середовища, звітності контрактів і набагато менше питанням підвищення зацікавленості у виробництві регламентованих робіт потенційних розроблювачів.[ 37;c.234 ]

     Об'єктивний погляд на області, що відбуваються події  в, що стосується можливого використання ресурсів Району зобов'язує враховувати  ті тенденції, які деякою мірою проглядаються  в практичній діяльності держав, що й характеризуються в загальному плані прагненням до поширення на простори Міжнародного району морського  дна свого впливу, що значно перевищує  межі, передбачені Конвенцією 1982 р. До того ж це деякою мірою полегшене деякими положеннями самої Конвенції. Зокрема, маються на увазі наступні положення: щоб зарезервувати ділянку морського дна, заявникові необхідно подолати досить-таки складний бар'єр науково-дослідного, фінансового, економічного й адміністративного характеру й у силу цього подолати цей бар'єр здатні не багато держав; подолавши цей бар'єр, ці деякі держави одержують досить таки широкі можливості в плані нарощування свого впливу на зарезервовані за ними ділянках морського дна. Це обумовлюється тривалістю строку контракту з можливістю його подальшого продовження, широкими повноваженнями в області юрисдикції на розроблювальних ділянках і складностями контролю над фактичним положенням, що практично може сприяти її неофіційній трансформації в порядку de facto у якусь подобу суверенних прав.[60]

     Беручи  до уваги, що прагнення до подібної практики з боку держав продиктоване їхньою політичною і юридичною природою, протистояти цьому буде не так  вже й просто. Більше того, з боку індустріально-розвинених держав, багато незадоволених прийнятими положеннями, можливі різні кроки, що ігнорують ці положення. Угода про здійснення Частини XI Конвенції 1982 р. хоча й суттєво зм'якшує умови промислової розробки мінеральних ресурсів Району в інтересах індустріально розвинених держав, незважаючи на те, що його формування й прийняття було погоджено, практично , поки не виявляє очікуваного ефекту в стимулюванні широкомасштабних глибоководних розробок ресурсів Району. Разом з тим, поряд з відзначеним, необхідно враховувати й те, що держави, що розвиваються, будуть прагнути до втримання, а то й нарощуванню тих позицій, які вони придбали в процесі роботи III Конференції ООН по морському праву при формуванні правового статусу Міжнародного району морського дна , як об'єкта загальної спадщини людства й регламентації використання його ресурсів на благо всього людства. Це в цілому досить прогресивне, демократичне за своїм характером явище стало можливим завдяки численності групи країн , що розвиваються і монолітності їх позиції в розглянутій області. Така ситуація кардинально вплинула на розміщення сил на III Конференції по морському праву й, незважаючи на стійкий опір ряду індустріально-розвинених держав, привела до перемоги позицій країн , що розвиваються.

     Разом з тим життя показує, що ця перемога поки має формальне, ніж практичне  значення, оскільки поряд із прийняттям прогресивного міжнародно-правового  статусу Району як об'єкта загальної  спадщини людства й використання його ресурсів на благо всього людства, держав, що розвиваються , використовуючи свою більшість, добилися й прийняття  досить вигідних для себе умов, що сприяють одержанню вагомих вигод від  експлуатації ресурсів Району. Але ці умови значно знизили зацікавленість у виробництві дорогих робіт з видобутку глибоководних ресурсів Району потенційними індустріально розвиненими розроблювачами.

     У ст. 76 Конвенції ООН по морському  праву 1982 р. при визначенні зовнішньої границі континентального шельфу була використана більш ускладнена система  підходів. За  допомогою цієї системи зовнішня границя континентального шельфу була відсунута до 200 і навіть у певних випадках до 350 миль від лінії відліку територіальних вод і при цьому фігурувала ізобата глибини 2500 метрів.[61] Але ж у цьому може бути зацікавлене досить широке коло держав як індустріально розвинені, так і такі, що розвиваються. І тоді розвиток подій може піти в іншому напрямку й може бути сформована ще одна позиція, контури якої в цей час спрогнозувати важко. Беручи до уваги всі ці досить не подібні позиції індустріально-розвинених держав, та держав, що  розвиваються, і вкупі тих і інших і, враховуючи обумовлену цим складність положення, слід зауважити, що досить імовірне, що подальший розвиток режиму використання ресурсів Району буде проходити в протистоянні відзначених позицій. Однак довгим це протистояння чи навряд буде. Потреба в ресурсах Району й прагнення одержати якісь блага від цих ресурсів неминуче зажадає від людства якихось нових заходів.

     Враховуючи  хід розвитку подій на міжнародній  арені на сучасному етапі, представляється, що найбільш прийнятним методом у  виробленні таких заходів буде пошук  компромісних розв'язків. Аналіз усього процесу прийняття розв'язків на III Конференції ООН по морському праву й наступних подій свідчить, що держави поступово рухаються по шляху взаємних поступків. Угода про здійснення Частини XI Конвенції 1982 р. є підтвердженням цьому. Враховуючи, що ця Угода все-таки не розв'язала всіх необхідних питань, ООН в особі її Секретаря та інші органи  продовжать пошук взаємних і більш прийнятних рішень.[58]  
 

3.2. Позиції України  щодо використання ресурсів Району морського дна 

   Україна як самостійна і незалежна держава  має свої національні інтереси у  використанні різних ресурсів, з якими пов’язаний у даний час і потенційно можливий в майбутньому Міжнародний район морського дна.

   У процесі формування міжнародно-правової позиції України в області використання ресурсів Міжнародного району морського дна важливе значення має рішення України, що вступила в 1991 р. на шлях самостійного, незалежного розвитку. Варіант правонаступництва, запропонований Росією, як відомо, припускає відмову від усіх активів і пасивів колишнього СРСР на користь Російської Федерації, яка зобов'язувалася на основі правонаступництва від СРСР взяти  все на себе. Україна, володіючи тим же правом на правонаступництво від колишнього СРСР, незважаючи на те, що в основному колишні союзні республіки,  ставши на шлях самостійного розвитку, прийняли пропозицію Російської Федерації про нульовий варіант, вирішення цього питання пішло іншим шляхом: нульовий варіант не був схвалений, але й офіційна відмова від нього не була оформлена. У зв'язку із цим в Україні стала активізуватися діяльність у даній області.

   Як  відомо згідно із проведеними розрахунками, закріпленими в російських і українських  документах, частка України в колишніх радянських активах і пасивах  склала 16,37 %. Враховуючи це й беручи до уваги, що СРСР ще 17 грудня 1987 р. було зареєстровано  заявку на ділянку  розміром в 75 тисяч кв. км. у найбагатшому з розвіданих районів Світового океану в районі Кларіон-Кліппертон, Україна, починаючи з 1993 р. стала вживати конкретних заходів з метою реалізації свого законного права на розробку ресурсів на своїй частині ділянки морського дна.

   Досить  помітним кроком у цьому плані  стала участь України в роботі 11 сесії Підготовчої Комісії для Міжнародного органа по Морському дну й Міжнародного трибуналу по морському праву. Виступаючи на заключнім Пленарнім засіданні сесії, представник України А.Ф.Моцик заявив про право України як правонаступниці колишнього СРСР на частину заявленого їм ділянки в районі Кларіон-Кліппертон.[16;с.189 ]

   Право України на правонаступництво від колишнього СРСР ґрунтується на положеннях Віденської конвенції про правонаступництво держав відносно державної власності, державних архівів і державних боргів від 8 квітня 1983 р., а також обґрунтовується й закріплене законом України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. Вертаючись до співвідношення української й російської позицій в області правонаступництва України, слід зазначити, що немаловажний був і той факт, що в період відзначеної сесії представник України мав консультації зі членом російської делегації, начальником управління Комітету по геології й дослідженню мінеральних ресурсів, який виразив готовність передати Україні безоплатно технічну документацію на дослідження деяких ділянок морського дна. Це у свою чергу дозволяло Україні самостійно подати заявку на резервування ділянки морського дна без внесення або витрат на морську науково-дослідну діяльність еквівалентну 30 мільйонам доларів США. Заради об'єктивності слід помітити, що дана російська пропозиція була в значній мірі продиктована тим, що значний внесок у морську науково-дослідну діяльність у водах Світового океану внесли українські науково-дослідні судна. Разом з тим, продовжуючи думку про українську заявку на розробку ділянки морського дна, необхідно відзначити, що російська підтримка Україні обмовлялася необхідністю прийняття Україною однієї умови. Ця умова полягала в тому, що Україна повинна відмовитися від претензій на ділянку в районі Кларіон-Кліппертон і тоді Росія допоможе Україні в подачі самостійної заявки в іншому місці й, зокрема , в Індійському океані, де в районі південніше лінії, що з'єднує острова Чагос і Кокосові острови є раніше розвідані ділянки, багаті на залізно-марганцеві конкреції.