Проблеми в сфері визначення правового статусу і режим використання морського дна, як об’єкта загальної спадщини людства

     Нові  можливості експлуатації природних ресурсів морського дна поставили в порядок денний питання про те, яким чином співтовариство може використовувати ці ресурси, як юридично та справедливо регламентувати діяльність держав на морському дні.

     Проблема  правового регулювання діяльності людини на морському дні й експлуатації його мінеральних ресурсів стала обговорюватися в Організації Об'єднаних Націй з 1967 р. На XXII сесії Генеральної Асамблеї ООН був утворений спеціальний тимчасовий Комітет для вивчення питань використання ресурсів морського дна за межами національної юрисдикції. До складу Комітету ввійшли 35 держав, у числі яких СРСР, США, Великобританія, Франція, Японія, Мальта, Польща, Румунія, Норвегія, Югославія й ін. Комітету було доручено, у співробітництві з іншими установами й організаціями ООН підготувати дослідження із проблеми використання дна морів і океанів за межами національної юрисдикції.

     У поле зору даного Комітету були пропозиції Мальти, котрі формулювали деякі принципи правової регламентації людської діяльності на морському дні. Ці пропозиції сформулювані за назвою "Нові принципи правового регулювання експлуатації морського дна" в основному зводилися до наступного:

     1. Розглядати всі простори Світового  океану - надводні й підводні як єдиний міжнародний морський простір.

     2. Міжнародний морський простір  простирається за межами національного  морського простору шириною в  200 миль.

     3. У міжнародному морському просторі діє єдиний міжнародний режим і єдиний механізм.

     4. Переглянути докорінно діючі норми міжнародного морського права. [ 18;441 ]

     Ці  пропозиції були піддані сильній критиці з якої випливало, що морське дно з його ресурсами - це особливий морський простір, що повинен мати особливий правовий режим.

     Що  ж стосується кордонів, Міжнародного району морського дна, то враховуючи невизначеність положень Конвенції про континентальний шельф 1958 р., це питання потребує подальшої конкретизації. При більш чіткому визначенні зовнішнього кордону національного континентального шельфу - питання про кордони міжнародного морського дна вирішитися саме по собі.

     Враховуючи  ці й інші міркування Комітетом була підготовлена спеціальна доповідь із питань використання ресурсів морського дна, положення якого стали основою для утворення на ХХІІІ сесії ГА ООН постійного Комітету з мирного використання дна морів і океанів за межами дії національної юрисдикції. У якості одного з головних завдань, що постали перед Комітетом, була розробка правових принципів діяльності на морському дні. В 1970 р. цим Комітетом були розроблені основні принципи, що регулюють діяльність держав відносно дна морів і океанів і його надр у відкритому морі за межами дії національної юрисдикції. Доповідь про принципи розроблялась в правовому підкомітеті зазначеного Комітету. У роботі правового підкомітету брали участь 15 держав (Бразилія, Індія, Камерун, Кенія, Кувейт, Лівія, Мадагаскар, Судан, Сьєрра-Леоне, Таїланд, Танзанія, Тринідад і Тобаго, Цейлон, Чилі, Югославія).

     По  суті, тимчасовий Комітет, утворений на XXII сесії ГА ООН, був перетворений у постійний і його склад розширився з 35 до 42 держав.[9] У процесі роботи цього комітету, в результаті глибокого пророблення проблеми й маси історичного матеріалу народилася ідея проголошення Міжнародного району морського дна, розташованого за межами дії національної юрисдикції, що був спочатку названий "міжнародна зона" - загальною спадщиною людства.

     Заради  об'єктивності, слід зазначити, що народження подібної ідеї у відношенні Міжнародного району морського дна мало місце трохи раніше. Так ще в 1956 р. нідерландська філія Асоціації міжнародного права розробила і представила спеціальні рекомендації  на Конференції Асоціації міжнародного права, що проходила в Гельсінкі в 1956 р., які в загальному плані давали підставу для розгляду морського дна, розташованого за межами національної юрисдикції, як району, на який не повинна була поширюватися влада якої-небудь держави, й для керування яким варто було б створити міжнародний орган, у чию компетентність входила б організація експлуатації ресурсів морського дна в інтересах усіх держав. Однак це були тільки рекомендації й правових досліджень вони не мали. Разом з тим ці рекомендації не залишилися непоміченими й породили певну дискусію в міжнародних дипломатичних колах. У процесі цієї дискусії дебатувалися питання правового статусу передбачуваного міжнародного органа й проблема організації експлуатації ресурсів морського дна й розподілу доходів від неї на основі принципів справедливості й рівноправності між усіма членами міжнародного співтовариства.

     Відносно  правового статусу передбачуваного Міжнародного органа принципово особливих розбіжностей не виявлялося і його право організатора й регулятора експлуатації морського дна не оскаржувалося. Разом з тим відносно методів діяльності цього органа виражалися різні точки зору. Ці точки зору становлять певний інтерес оскільки в процесі їх народження, розвитку, аналізу й зіставлення, народжувалася концепція правового статусу Міжнародного району морського дна як об'єкта загальної спадщини людства. Більш того аналіз цих точок зору дозволили надалі виробити основні принципи використання цього району.

     Щоб розкрити правовий статус Міжнародного району морського дна , доречно звернутись до принципів діяльності, що стосується морського дна. Серед них є  такі, які безпосередньо впливають на визначення загальної характеристики правового статусу Району. До таких варто, насамперед , віднести оголошення Району і його ресурсів загальною спадщиною людства, на яку жодна з держав не має права поширювати свій суверенітет. Враховуючи, що усі права на ресурси Району належать усьому людству, діяльність у Районі здійснюється тільки в благо людства. Це означає, що всі держави одержують можливість брати участь у доходах від використання ресурсів Району. При цьому враховуються інтереси й потреби держав, що розвиваються, і народів, а справедливий розподіл фінансових і інших економічних вигод при цьому забезпечує Орган.

     Будь-яка  діяльність у Районі можлива винятково  в мирних цілях і тому може носити тільки промислово-комерційний і  науково-дослідний, пізнавальний характер.

     Здійснення  всієї цієї мирної діяльності передбачається на основі широкого міжнародного співробітництва, яке повинне всіляко заохочуватися  з боку Органа. Це співробітництво  може розвиватися в області організації  спільних підприємств, проведення наукових досліджень, передачі технологій і  наукових знань і по інших напрямках. При цьому співробітництво з Підприємством і країн , що розвиваються визнається пріоритетним, оскільки заохочується ефективна участь країн , що розвиваються.[16;с. 145]

     Правомірна  діяльність у Районі повинна бути гарантована дійовими заходами, що забезпечують ефективний захист морського  середовища від шкідливих для  неї наслідків.  
 

2.3. Проблеми, пов’язані з режимом використання Міжнародного району морського дна 

     Проблема  правового регулювання діяльності людини на морському дні і експлуатації його мінеральних ресурсів стало обговорюється в Організації Об'єднаних Націй з 1967. У дискусіях з цієї проблеми поступово проявилися як самостійні, два моменти - міжнародно-правовий статус Району і міжнародно-правовий режим його використання.

     Міжнародно-правовий режим використання ресурсів Району в основному розглядався в  залежності від тих видів діяльності, що передбачалися в Районі як правомірні.

     До  таких видів пропонувалося віднести:

     - науково-дослідну діяльність із  дослідження природних багатств морського дна;

     - розвідувальну діяльність із пошуку ресурсів морського дна;

     - діяльність, яка розробляється, для  видобутку ресурсів морського дна;

     - інші види діяльності, включаючи  діяльність з охорони навколишнього  середовища.

     Відносини індустріально-розвинених держав, як імовірних основних розроблювачів мінеральних ресурсів глибоководних районів морського дна, до практичної розробки морського дна із прийняттям в 1994 р. Угоди про здійснення Частини XI Конвенції ООН по морському праву 1982 р. у певному ступені змінилися.

     Складна обстановка красномовно демонструвалавала  зростаючу зацікавленість держав у  розробці ресурсів Міжнародного району морського дна. Ця зацікавленість була обумовлена тим, що згідно з узагальненими  даними, отриманими в результаті тривалої й широкомасштабної науково-дослідної  діяльності в різних районах морського  дна на глибинах до 6000 метрів виявлені значні родовища поліметалевих конкрецій, що містять дуже коштовні й рідкі  метали без яких немислимо сучасний розвиток промислової індустрії  й технології. Тільки на розвіданих ділянках морського дна по оцінках  експертів запаси марганцю становлять близько 6 мільярдів тонн, нікелю - близько 300 мільйонів тонн, кобальту - близько 60 мільйонів тонн, міді - більш 250 мільйонів тонн.[61]

     Усього, як уважають учені, потенційні запаси поліметалевих конкрецій  тільки на вивчених площах морського дна перебувають у межах 23-25 мільярдів тонн. Це значно перевищує запаси подібних металів, що залягають у сухопутних районах нашої планети й залишаються не розробленими. Враховуючи це, починаючи із середини 70- х років у рамках Організації Об'єднаних Націй почалася інтенсивна робота з розробки зовсім нових для міжнародного морського права проблем морського дна. Однак, практична розробка поліметалевих конкрецій глибоководних районів морського дна реально стала  можливою лише з початку 21 сторіччя. Така думка формувалася на обліку нестабільності цін на світовому ринку на рідкі метали, високої вартості виробництва глибоководних робіт, а також поступового зниження якості, що добуваються на суші руд, що містять рідкі метали.

     Разом з тим у міру підвищення зацікавленості людства в розробці ресурсів морського  дна вимальовувалася й певна  технологія цієї розробки. Народжувалася  структура необхідних елементів  цієї технології. У систему таких  елементів, як необхідні, були включені: глибоководний механічний самохідний і керований з поверхні агрегат, здатний загрібати в контейнері лежачі на поверхні морського дна конкреції; гнучкий, але здатний витримати великий тиск води, трубопровід, за допомогою якого конкреції можуть бути висмоктані на поверхню; потужний компресор, здатний висмоктувати з великої глибини по трубопроводу важкі поліметалеві конкреції; судно достатньої водотоннажності, що володіє необхідним устаткуванням для спуска агрегату, керування їм, підйому його на борт, а також для підйому на борт конкрецій, їх розміщення й перевантаження; флотилія суден рудовозів для доставки руди в порт.[16;с.158]

     Значимість  відзначеного пояснюється, крім природнього  наукового й практичного інтересу до мінеральних ресурсів глибоководних районів морского дна, ще й тим, що ці глибоководні райони, як правило, розташовані за межами дії національної юрисдикції, сприймаються як загальна спадщина всього людства, у силу чого з'являється певна можливість одержання частини доходів від використання ресурсів глибоководних морських районів усіма державами, у тому числі й тими, що не беруть участь у розробці.

     Це  підвищує інтерес до правової розробки питань регламентації діяльності на морському дні. У зв'язку із загальним питанням про правову регламентацію розробки мінеральних ресурсів Району певний інтерес представляє місце й значення Підприємства в цьому процесі. В основі його діяльності закладений принцип спільного підприємництва. Згідно цього принципу Підприємство повинне функціонувати на засадах домовленості з державами, що оформили заявки на розробку ділянок і готові до такої розробки.

     Також представляється, що поступово, у міру розширення діяльності Підприємства рентабельність робіт з видобутку глибоководних  корисних копалин буде підвищуватися  й, отже, витрати на їхнє здійснення будуть скорочуватися. Одночасно буде рости економічний стан Підприємства й зміцнюватися його правове становище.[18;c.442]

     Як  вже відзначалося, робота зі створення правового режиму морського дна за межами дії національної юрисдикції й регламентації діяльності по освоєнню мінеральних ресурсів морського дна почалася в середині 70- х років, прийняла певні обриси в Частині XI Конвенції 1982 р. і мала продовження в прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН Угоді про здійснення Частини XI Конвенції ООН по морськім праві 1982 р. Згідно з якими будь-яка діяльність держав на морському дні не повинна порушувати діючі норми сучасного міжнародного права й особливо не повинна виявляти негативного впливу на правовий режим розташованих над морським дном вод відкритого моря.[6] Отже, усі види діяльності, що включають науково-дослідну, розвідувально-пошукову, що й розробляє, проведену державами на морському дні не повинні створювати яких-небудь перешкод судноплавству, рибальству, науковим дослідженням поверхневих вод, завдавати шкоди навколишньому морському середовищу й живим ресурсам моря.

     Особливо  слід ураховувати одне з найважливіших  принципових положень Конвенції, що говорить, що використання глибоководних районів морського дна за межами дії національної юрисдикції можливо "винятково в мирних цілях". Ідея заборони використання глибоководних районів морського дна у військових цілях стала здійснюватися із середини 70- х років, коли світове співтовариство виявилося перед необхідністю вироблення правового режиму районів морського дна за межами дії національної юрисдикції.[60] Одним з перших офіційних документів у цій області стала резолюція, прийнята на XXII сесії Генеральної Асамблеї ООН по пункту 92 порядку денного, з назвою "розгляд питання про збереження винятково для мирних цілей дна морів і океанів і його підґрунтя у відкритім морі за межами дії існуючої національної юрисдикції, а також про використання їх ресурсів в інтересах людства". У преамбулі Резолюції затверджувалося, що генеральна Асамблея, визнаючи факт проникнення техніки, що розвивається, на дно морів і океанів і в його підґрунтя з метою наукових, економічних, військових і інших досліджень, вимагає, щоб дослідження й використання даного району морського дна проводилися відповідно до принципів і цілей Організації Об'єднаних Націй, в інтересах підтримки міжнародного миру й безпеки й на благо всього людства.