Сполучуваність прикметників WARM І KALT в сучасній німецькій мові

 Валентність, хоча і зв’язана зі сполучуваністю, відрізняється від неї. Як зауважують Ґ.Гельбіг та М.Д.Степанова, «валентність передбачає необхідне чи можливе контекстуальне оточення слова, контекстуальні зв’язки слова, контекстуальні відношення між різними частинами мови в реченні на семантичному і синтаксичному рівнях, контекстуальну сполучуваність слів як семантичних і синтаксичних партнерів у реченні» [40; 138].

Отже, валентність  – це така сполучуваність, коли на перший план при дослідженні лексичної  комбінаторики виступає роль лексичних  одиниць як семантичних і синтаксичних партнерів у реченні. Сполучуваність – це здатність слова вступати в зв’язки з іншими словами у мовленні. На основі аналізу наукових досліджень даної проблематики, схиляємось до думки, що основну різницю між валентністю, дистрибуцією та сполучуваністю слід шукати не на рівні «потенційне-реальне», а в об’ємі цих понять. Найширшим з них є «сполучуваність». Однак з огляду на різноманітність поглядів на проблему співвідношення цих понять, що свідчить про її об’єктивну складність, у даній роботі вони не розмежовуватимуться. Надалі у дослідженні вживатимемо термін «сполучуваність».

За робочу версію у нашому дослідженні ми взяли  результати теоретичного аналізу О.С. Лех, засновані на роботах В.В. Левицького, Л.В. Бистрової та М.Д. Капатрука. Відповідно до даного дослідження, вивчення сполучуваності прикметників проводиться нами за двома основними моделями: «досліджуване слово-прикметник + підклас слів-іменників» та «досліджуване слово-прикметник + слово-іменник» [23, 24].

1.3. Поняття синонімії у лінгвістичній парадигмі

   Синоніми в мові утворюють угруповування слів і словосполучень, що носять системний характер. Переконливі доводи на користь системності синонімів приводяться, зокрема, у роботах Ю.Д. Апресяна. Виявлення системності він вбачає у діахронічних процесах синонімічної конкуренції і диференціації синонімів і в тісному синхронічному зв'язку між полісемією і синонімією. Підтвердженням цій думці можуть бути наступні доводи:

1. синонімам протистоять антоніми stark, kräftig — schwach; klug, gescheit — dumm тощо, хоча, звичайно, семантичні протиставлення такого роду кількісно невеликі [2; 245].
2. досить численні групи синонімів поєднуються усередині синонімічного ряду за певною ознакою, що закономірно виявляється, наприклад зростання або зниження ступеня, властивості, якості, інтенсивності дії тощо (fähig — begabt — talentvoll — genial, Scheu — Angst — Schrecken — Entsetzen, werfen — schleudern), протиставлення постійної властивості (schüchtern, schamig), тимчасовості (verlegen, verschämt) тощо.

Проблеми синонімії  досить повно висвітлені у працях Д.М. Шмельова [34], В.В. Левицького [18-20], Ю.Д. Апресяна [2], А.М. Шрамма [35]. Синоніми в німецькій літературній мові з'являються або завдяки запозиченням, наприклад, stören — inkommodieren (від франц. commode 'зручний'), або внаслідок проникнення діалектизмів у літературну мову, наприклад, Fleischer — Metzger (південно- і західнонімецьке) або, нарешті, у результаті зміни значень слів.

У лінгвістичній  літературі немає єдиного загальновизнаного  визначення синонімів, як немає і  єдиного підходу до встановлення синонімічності. Як уже писалося раніше, синонімами називають слова з рівним значенням, з подібним значенням, слова, що позначають те саме поняття або поняття дуже близькі між собою, слова з єдиним або дуже близьким предметно-логічним змістом, слова, однакові по номінативній віднесеності, але, як правило, що різняться стилістично, слова, здатні в тому ж контексті або в контекстах, близьких за змістом, заміняти один одного.  У словнику О. Селіванової синоніми визначаються як «розбіжні за звучанням і написанням лексеми одного частиномовного статусу або одиниці переважно одного мовного рівня (морфеми, граматичні форми, синтаксичні конструкції, фразеологізми)із близьким чи тотожним значенням» [42; 540].

Г.В. Кольшанський розуміє під синонімами «слова, які виражають все ж таки різні, але близькі, схожі значення …» [108]. В.В. Левицький як робоче використовує наступне визначення: «слова, які повністю або частково співпадають денотативно, а також за сигнікативним та структурним компонентами, а тому можуть взаємозамінятися у тексті без істотного впливу на зміст даного тексту» [20; 263].

 Синонімія  полягає в тому, що мова в  них іде про слова, тоді як  варто було б говорити про окремі значення слів, тому що слова здебільшого багатозначні й у всіх своїх значеннях майже ніколи не бувають синонімічними. Відповідно В.В. Левицький виокремлює три типи синонімів:

1. абсолютні (парадигматико-синтагматичні)
2. семантичні (парадигматичні)
3. стилістичні (синтагматичні) [20; 264].

Дана класифікація заснована на структурі синонімів, до якої входять денотативний, сигніфікативний та структурний компоненти значення. Автор протиставляє синоніми мови текстуальним синонімам.    

 Існує прнаймні три підходи до визначення сутності синонімів. Їх специфіка вбачається у:

1. тотожності або близкості позначуваного змісту (змістовий критерій);
2. здатності виступати у тотжному контексті (формальний критерій, що опирається на тотожність сполучуваності);
3. єдності семантики та сполучуваних потенцій (комплексний підхід).

У цілому ряді досліджень лексичні синоніми визначаються як одиниці, що позначають єдине або близьке поняття, при цьому звернення до понятійної тотожності (близкості) синонімів співіснує з прийняттям тотожності (або близкості) їх лексичного значення. Лексичне значення слова дійсно повʼязане з з його понятійним змістом, проте, маючи мовний знаковий статус, воно не може прирівнюватись до поняття через те, що виступає у взаємодії з іншими змістовими апектами мовної одиниці – граматичним значенням, конотативним та емоційно-стилістичним значеннями або їх відтінками, які істотно впливають на лексичне значення слова. Саме цьому мова може йти лише про загальний сегмент поняття та лексичного значення слова, який виступає як предметно-логічна, концептуальна, ядерна частина його семантичної структури та зберігає свою стабільність у будь-якому його прямому вживанні.

Понятійна та денотативна  спільність слів є лише умовою їх синонімії, оскільки й перша, й друга знаходить  відображення у семантичній структурі  слова, проте повністю не визначає його значення. Саме тому більш вдалим видається визначення синонімів як слів, які співвідносяться одне з одним за своїм значенням та вживанням, а саме парадигматико-синтагматично. А критерії синонімічності можна звести до трьох основних:

1) близькість/тотожність  сигніфікативного компонента значення (тобто все те, що називають „близькістю значень”, „тотожністю поняття”);

2) близькість/тотожність позначуваних словом предметів (тобто денотативна спільність);

3) близькість/тотожність  структурного значення [20; 261-262].

1.3.1. Проблема полісемії

Лексичне значення ознакових слів є центральним  аспектом їх семантичної структури, її ядерною частиною, навколо якої групуються решта аспектів значення і яка виступає як парадигматично зафіксована диференційна семантична ознака у системі ознакових слів.

Лексичне значення слова є двоїстим: воно повʼязане  з конкретними обʼєктами, явищами  обʼєктивної дійсності, а також  співвідноситься з поняттями  про них. Отже лексичному значенню притаманні два рівні узагальнення: денотативний та сигніфікативний аспекти значення.

Сигніфікативний аспект значення лексеми найбільш тісно  повʼязаний та у певній мірі перехрещується зі змістом поняття про клас обʼєктів, ознак, явищ. Він притаманний номінативним одиницям у системі мови, є їх потенційним змістом, яке вбирає у себе всі основні характеристики відповідного класу реалій (у даному дослідженні – ознак), та в основному фіксується словниковими статтями.

Взаємодія сигніфікативного та денотативного аспектів значення у межах однієї й тієї ж мови є неоднаковим. Таким чином для іменників власних назв переважною є область денотативної співвіднесеності з конкретною особою, а сигніфікат є нейтральним. У той же час дієслова та прикметники за своєю природою ознакові, які не мають конкретно визначеного денотата у обʼєктивно визначеній дійсності та характеризуються синіфікативною спрямованістю.

Сигніфікативний аспект значення, будучи глибинним  семантичним утворенням, відіграє певинну  роль у розумінні знака та його вірному вживанні. Семи, що відображають синифікативне значення, не зважаючи на їхній прихований характер, є необхідними компонентами семантичної структури слова. Г.В. Вілюман відносить до їх числа так звані семеми. До таких семем відносяться семеми, що позначають поняття ознаки – «ознаковість», «якість ознаки», «кількість ознак», «форма», «аромат», «колір», поняття предмету та – «предметність», «істотність», «конкретність» тощо.

За багатозначності  слова план вираження (позначуване) має звʼязок не з одним, а з  декількома планами змісту, тобто  співвідноситься з рядом значень та, навпаки, одно і то же значення може виражатися рядом позначувальних. У такому випадку мова йде про знакову асиметрію. С. Карцевський відзначає, що у звʼязку з асиметрією «будь-який лінгвістичний знак є потенційно омонімом та синонімом одночасно». Багатозначне слово, таким чином, містить певну кількість лексичних значень або лексико-семантичних варіантів (ЛСВ), асоціативно повʼязаних між собою та здатних виступати як ряд предметно-понятійних значень.

Відзначені  особливості семної конфігурації значення мовних одиниць грають роль при виявленні синонімічних звʼязків між ними. Вочевидь, що синонімія слів можлива за наявності у їх змісті однієї або декількох тотожніх сем, що і є умовою тотожності або близкості позначуваного ними значення, а саме значення якістних ознак.

Вони є необхідними  з точки зору лексико-граматичної  належності слів, проте не є достатніми для точного визначення їх конкретного  значення. Це особливо важливо враховувати  у випадку полісемії ознакових  слів, ЛСВ яких містить додаткові семи денотативного аспекту значення, що позначають конкретну ознаку предмета або явища. Саме останні відповідають другій умові синонімії ознакових слів. Сукупність необхідних та достатніх семем та сем, які сприяють найкращому та найближчому розпізнаванню значень слів, та є основою їх синонімії. У залежності від того змістовного аспекту, у якому встановлюється синонімія, у якості необхідних та достатніх сем виступають, окрім сем денотату, семи конотативного аспекту значення, що особливо важливо враховувати при аналізі синонімічних засобів вираження ознаки.

У значенні мовної одиниці закладена потенційна можливість її сполучуваності у синтагматиці. У той же час значення та семантична сполучуваність онтологічно неоднорідні. Якщо у значенні відображена номінативна функція знаку, то семантична сполучуваність є відображенням його синтагматичної функції та є вторинною відносно значення.

Накладення  обмеження сполучуваності, викликане  наявністю тієї чи іншої семи семантичної  структури синоніму, може обмежити їх взаємозаміну. В особливості це стосується прикметників, які не мають предметно-понятійної співвіднесеності і для яких критерій сполучуваності набуває релевантного значення. У цьому плані, наприклад, прикметники з більш широкою семантичною стуктурою, у якій переважає семантичний аспект значення, майже не мають обмежень у сполучуваності (наприклад: хороший, поганий), у той час як прикметник з більш конкретним змістом, у тому числі і їх ЛСВ, обмежуюють коло можливих сполучувальних потенцій, напрклад, прикметники з звуженим значенням (типу «кромішній», «благий»), які мають доволі низьку сполучуваність. Такі групи прикметників існують і у німецькій мові. Наприклад, прикметники з звуженим значенням: blond – Haar, rötlich – Haar, vergilbt – Papier, що зумовлено більш низьким, порівняно з іншими лексико-семантичними класами прикметників (типу weiß, rot, blau), рівнем абстракції. З вищезазначеного можна зробити висновок, що чим більш конкретніше значення прикметника, тим більш воно денотативно спрямоване і у цьому випадку є всі пістави говорити про його денотативний аспект значення.

  Семи, що  входять у змістовну структуру  мовної одиниці на її парадигматичній  вісі, утворюють складну, їєрархічно  впорядковану конфігурацію. Головна  роль при цьому належить семам,  співвіднесеним з денотативною функцією знака і які входять у денотативний та сигніфікативний аспект значення на правах категоріальних сем, які є постійними у бідь-якому використанні знаку. Решта сем, що відображають різні аспекти значень, мають другорядний, потенційний характер та актуалізуються під впливом контексту. На цьому принципі, наприклад, заснований механізм формування переносного значення. У ряді випадків переносне (фразеологічне\метафоричне) значення фіксується словниковою статтею, тобто є нормативно закріпленим.

Доволі часто під впливом  контекстуального оточення у змістовну  структуру слова може бути привнесена й актуалізована сема, яка не є  власновою значенню знаку, але співзвучна йому. Взаємодія набутого в умовах контексту значення зі значенням, нормативно зафіксованим, розглядається як зміст мовної одиниці.

Яскравою ілюстрацією  взаємодії прямого та переносного (актуалізованого у контексті) значень  є, як вже зазначалося, процес утворення  метафор як образних засобів мови, у значенні яких, окрім актуалізації переносного денотативного аспекту значення, актуалізовані також семи емоційно-стилістичних та конотативних значень, а відповідно, і значень якісної ознаки. Механізм утворення метафор заснований у першу чергу на порушенні «запрограмованих» прямих денотативних аспектів значення слова сполучуваних потенцій, які вказують на значення їх дистрибуції. Відбувається зміщення значень – прямого та контекстуального, зумовленого та актуального. Це зміщення засноване на наявності загальної змістової ознаки у семантичній структурі слова у його прямому значенні та слова, субститутом якої виступає метафора. У результаті ускладнюється номінативна функція слова-метафори, яке «… вже служить не тільки засобом найменування того чи іншого предмету, але також (у цьому полягає специфіка метафори) засобом вираження субʼєктивної оцінки предметів та явищ дійсності з погляду мовця».