Сполучуваність прикметників WARM І KALT в сучасній німецькій мові

 

                                 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Чернівецький національний університет

Факультет іноземних мов

Кафедра германського, загального та порівняльного мовознавства

 

 

 

 

СПОЛУЧУВАНІСТЬ  ПРИКМЕТНИКІВ WARM ТА KALT У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

(курсова робота)

 

 

 

«Допущено до захисту» «___» __________ 2011 р. Зав. кафедри  геранського, загального та порівняльного мовознавства проф. Левицький В.В. ________________ (підпис)

Виконавець: студентка 4 курсу Костинюк Л.О. ________________ (підпис) Науковий керівник: доц. геранського, загального та порівняльного мовознавства Лех О.С. ________________ (підпис)

 

 

 

 

 

Чернівці 2011

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………....... РОЗДІЛ 1. ВАЛЕНТНІСТЬ ТА СПОЛУЧУВАНІСТЬ У ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯ 1.1. Системні відношення в мові ………………………………….. 1.2. Трактування понять сполучуваності та валентності у сучасному мовознавстві …………………………………………… 1.3. Поняття синонімії  у лінгвістичній парадигмі ……………….. 1.3.1. Проблема полісемії ………………………………………….. 1.4. Статистичні прийоми та методи вивчення лексики ………… 1.4.1. Методи дослідження сполучуваності лексичних одиниць .. 1.4.2. Шляхи дослідження парадигматичних відношень у лексиці 1.4.3. Визначення суттєвих зв’язків методом обчислення критерію хі-квадрат (c2) та коефіцієнта взаємної спряженості К.. Висновки  до першого розділу ……………………………………. РОЗДІЛ 2. ПРИКМЕТНИК, ЙОГО СПОЛУЧУВАНІСТЬ ТА СЕМАНТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ 2.1. Методи інвентаризації ЛСГ слів ……………………………… 2.2. Інвентаризація ЛСГ прикметників WARM та KALT ………. 2.3. Вибірка. Частотні характеристики підкласів прикметників WARM-KALT ………………………………………………………. 2.4. Синтагматичні зв’язки прикметників на позначення температурних характеристик ……………………………………... 2.4. Синтагматичні зв’язки прикметників в моделі «досліджуване слово-прикметник + слово-іменник» ……………………………… Висновки  до другого розділу …………………………………….. ЗАГАЛЬНІ  ВИСНОВКИ ………………………………………… ДОДАТКИ  ………………………………………………………… СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………… СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ ……………… СПИСОК  ІЛЮСТРОВАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………..

4     9   14 20 23 27 27 29   31 36     37 38   41   43   50 52 53 54 70 74 74

 

 

ВСТУП

Теорія  сполучуваності належить до актуальних проблем сучасного мовознавства і викликає велике зацікавлення як з точки зору загального мовознавства, так і прикладної лінгвістики. Вивчення проблематики сполучуваності та валентності збагачує наше уявлення про мовну картину світу, властивості різних типів мовних одиниць, їх місце в структурі мови. Дана теорія безпосередньо реалізується в практичному оволодінні іноземною мовою і через це знаходить своє вираження у методиці її викладання, а також у граматиці, лексикології, лінгвістиці в цілому, є суттєвою основою для укладання словників та автоматичного перекладу.

Зародки теорії про сполучуваність сягають античності (поняття повного та неповного присудка у стоїчній граматиці). У середні віки завдяки схоластам виникли терміни „соnnotatio, „абсолютні та відносні присудки”, значення яких дуже близьке до сучасного поняття валентності. Вже у VIII-у столітті з метою опису залежності непрямого відмінка від дієслова чи прийменника зустрічається термін „керування” („Rektion“) [31, с.104]. Близькі до поняття „валентність” вислови присутні у працях граматиків епохи Просвітництва.

Праці французького лінгвіста Л.Теньєра  знайшли своє продовження у західній науці, а С.Д.Кацнельсона – у  дослідженнях  східноєвропейських мовознавців. У ФРН теорія сполучуваності ґрунтувалася в основному на дослідженнях Г.Брінкмана, Г.-Й Герінґера, К.Геґера, У.Енґеля, Й.Ербена, В.Флеміга, Г.Шумахера, а в НДР, орієнтованій з ідеологічних міркувань на російську науку, – В.Шмідта, Ґ.Гельбіга, В.Шенкеля, В.Бондціо, К.-Е.Зоммерфельдта і Г.Шрайбера. В англійському мовознавстві її розвивали Ч.Філмор, Й.Андерсон, Й.Робінсон, Р.Джекендорф та Д.Нільсен.

Вагомий внесок у розвиток радянської теорії сполучуваності здійснили B.А.Абрамов, В.Г.Адмоні, Ю.Д.Апресян, Г.А.Гречина, О.І.Москальська, І.Г.Ольшанський, М.Д.Степанова, А.В.Щербакова. Дослідження лексики за допомогою статистичних методів домінує у працях В.В.Левицького, Б.Н.Плотнікова, Р.Г.Піотровського, Ю.А.Тулдави, Р.М.Фрумкіної та інших. Крім фундаментальних праць, важливе місце займають словники сполучуваності (К.-Е. Зоммерфельдт, Ґ.Штарке, М.Д.Степанова, У.Енґель, Г.Шумахер). Хоча дане питання на досить високому рівні досліджується протягом більше п’ятдесяти років, останнім часом багатьма мовознавцями підкреслюється велика необхідність укладання словників сполучуваності [40, с. 248]. Його вивчення зумовлене необхідністю виявлення різноманітних закономірностей та їхнього функціонування в мові, адже оволодіння іноземною мовою передбачає перш за все засвоєння норм лексичної сполучуваності. Незважаючи на велику кількість робіт, присвячених дослідженню сполучуваності, в українській ґерманістиці за останні роки не було досліджень, в центрі уваги яких були б прикметники температурних характеристик предмету, явища або живої істоти. Актуальність зумовлена необхідністю конкретизації та систематизації текстового матеріалу з метою виявлення лексичних домінант у прикметниках температурних характеристик предмету, явища або живої істоти в різножанрових творах.

Об’єкт дослідження – лексико-семантична мікросистема прикметників, у якій виділено  17 семантичних підкласів.

Предметом даної роботи є сполучуваність та семантично-функціональні особливості прикметників температурних характеристик з іменниками в сучасній німецькій мові.

Матеріалом дослідження є вибірка з 9 творів сучасних німецьких, австрійських та швейцарських письменників: Генріха Манна, Гюнтера Грасса, Зігфріда Ленца, Генріха Бьолля та Мартіна Вальзера. Проаналізовано 1275 прикметники, які стоять в препозиції та постпозиції. Загальна кількість слововживань становить 2800. Відносна похибка вибірки складає 3%, що значно менше від критичної величини (33%).

Метою дослідження є вивчення вживання і сполучуваності прикметників з іменниками на рівні підкласів слів і виявлення обов’язкових та факультативних доповнень з представленням їх частотних характеристик та вивчення синтагматичних відношень у мікросистемі прикметників на позначення температурних характеристик.

Відповідно  до  цього в роботі ставляться такі завдання:

1. Охарактеризувати стан вивчення у  сучасній лінгвістиці питання сполучуваності й валентності прикметників.

2. Висвітлити проблематику почерговості та послідовності у сполучуваності німецьких прикметників.

3. Проаналізувати наявні семантичні класифікації прикметників та  визначити їх нові основні семантичні підкласи.

4. Визначити закономірності функціонування прикметників температурних характеристик та проаналізувати їх семантичні ознаки.

5. Вивчити  за допомогою статистичних методів  сполучуваність прикметників, що  позначають температурні характеристики.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше:

– здійснена спроба власної класифікації прикметників температурних характеристик предмету, явища або живої істоти із виявленням закономірностей їх сполучуваності;

– представлена семантична та кількісна характеристика сполучуваності досліджуваних прикметників у німецькій мові;

– виявлено на основі аналізу фактичного матеріалу  суттєві та несуттєві зв’язки прикметників температурних характеристик предмету, явища або живої істоти.

Методологічними засадами дослідження є загальнонаукові підходи до вивчення граматичних явищ, що ґрунтуються на дослідженнях про сполучуваність. Комплексний аналіз матеріалу дослідження здійснюється з використанням індуктивного методу, методу моделювання лексико-семантичних підкласів слів, інтуїтивно-логічного та лінгвостатистичного методів. У дисертації застосований критерій c² (хі-квадрат), основне завдання якого полягає у визначенні наявності відповідностей та розбіжностей між розподілом частот тих величин, що підлягають аналізу. За допомогою коефіцієнта взаємної спряженості К, у формулу якого входить величина «хі-квадрат», визначався ступінь зв’язку між досліджуваними явищами. Для ефективного використання цього статистичного методу було застосовано альтернативні чотирипільні таблиці.

Теоретичне  значення роботи визначається тим, що аналіз зв’язків та відношень між одиницями, які входять у досліджуване лексико-семантичне поле, дозволяє глибше виявити особливості організації прикметникової мікросистеми, як складової частини лексичної системи німецької мови. Цим дане дослідження розширює існуючі уявлення про структуру лексичного значення та синтагматичні зв’язки семантичних підкласів прикметників, зокрема на позначення температурних характеристик предмету, явища або живої істоти.

Практичне значення полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані у лекційних курсах з лексикології та стилістики, спецкурсах, дослідницькій роботі студентів, магістрів, аспірантів, на практичних заняттях з німецької мови, а також знайти застосування для уточнення словникових статей, при написанні посібників та в подальших  лінгвістичних дослідженнях.

Апробація дослідження. Результати дослідження були викладені в доповіді на міжнародній студнтській науковій конференції „Актуальні проблеми сучасної філології” (Чернівці, 2011). 

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.

У першому  розділі „Валентність та сполучуваність у лінгвістичних дослідженнях”  розглядаються теоретичні та методологічні  засади дослідження сполучуваності в лінгвістиці, починаючи з історії виникнення терміна „валентність” до сьогодення, а також дається сучасне трактування понять „сполучуваність” та „валентність”, описуються статистичні прийоми та методи вивчення лексики.

У другому  розділі „Прикметник, його сполучуваність та семантична класифікація” приділяється увага безпосередньо сполучуваності прикметників.

У висновках  підведено підсумки здійсненого аналізу, узагальнено власні спостереження та міркування. У додатках поміщені допоміжні таблиці та рисунки.

 

РОЗДІЛ І. ВАЛЕНТНІСТЬ ТА СПОЛУЧУВАНІСТЬ У ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

 

1.1. Системні  відношення в мові

Системний підхід до мови ставить  нові завдання у вивченні слова: визначення слова як одиниці мови, дослідження  системності лексики, вивчення слова  у контексті. У зв’язку з відсутністю комплексного підходу до вивчення лексики як системи та наявністю різних поглядів на природу значення слова розв’язання цих питань становить певні труднощі.

На думку А.А.Уфімцевої, залежно від методу, предмета і  мети виділяють три основних напрями дослідження лексики: вивчення словникового складу (на основі об’єднання слів у предметні групи); дослідження смислової сторони мови (на основі об’єднання слів у понятійні і семантичні поля); історико-семасіологічне вивчення лексико-семантичних груп однієї або різних мов [32; 18].

Значно поглибити вивчення мовного матеріалу дозволила  теорія про лексико-семантичне поле. Завдяки їй розширилося уявлення про обсяг семантики слова  і було відкрито шлях до системного вивчення лексики. Вперше термін „поле” увів у науковий вжиток у 1924 р. Г. Іпсен. Однак дана ідея вперше виникла в 1923 р. у Й.Тріра і була пов’язана з ученням Гумбольдта про внутрішню роль мови.

У своєму лінгвістичному словнику [38; 56] Т. Левандовський подає такі синоніми до терміна „Bedeutungsfeld“ („понятійне поле”): практичне поле, мовне поле, лексичне поле, семантичне поле, смислова сфера, асоціативне значення, словесна асоціація. Він наводить визначення поняття поля, що його дає Й.Трір: „Кожне висловлене слово „відлунює” своє протилежне значення. І навіть ще більше. В сукупності понятійних відносин, які виникають при мовленні слова, відношення протилежного смислу є єдине і зовсім не найважливіше. Поряд з ним і над ним виникає велика кількість слів, які стосовно вимовленого перебувають у тісніших чи більш віддалених стосунках. Це його понятійні родичі. Одні з одним і з вимовленим словом вони утворюють розчленовану єдність, систему, яку пізнає кожен понятійний комплекс, понятійний блок, понятійне поле через мовну спільноту і заради неї” [38; 56].

  Отже, лексична система мови поділяється, за Й.Тріром, на понятійні поля (Begriffsfelder) та словесні поля (Wortfelder). Він пропонує паралелізм між понятійними та словесними полями, а значення фактично ототожнює з поняттям. Це було одним з головних недоліків методу Й.Тріра, що й зумовило появу нових підходів до вивчення лексики. У процесі пошуку нових шляхів у розробці семантичних полів накреслилось два основних напрями. Деякі вчені досліджували парадигматичні відношення між лексичними одиницями мови (Л.Вайсґербер, К.Ройнінґ), тобто парадигматичні поля, інші – синтагматичні відношення, тобто синтагматичні поля (В.Порціґ, Г.Мюллер). Суть теорії Л.Вайсґербера полягає в тому, що вчений проголошує мову посередником між реальною дійсністю та внутрішнім світом людини, тобто мова є силою, яка спричиняє формування світоглядних позицій людини. Основоположним у теорії В.Порціґа, засновника теорії „синтаксичного поля”, був новий принцип виділення полів та існування між компонентами словосполучень не тільки граматичного, а й семантичного зв’язку.

Ідеї системного характеру лексики знайшли своє втілення у дослідженнях О.Потебні, М.Покровського, Л.Щерби, В.Виноградова.

Вивчення лексичного рівня мови здійснюється шляхом виділення  й опису семантичних мікросистем. Під лексичною мікросистемою будемо розуміти групу лексем, об’єднаних структурно-семантичними відношеннями [19; 66]. До них відносяться семантичні поля, лексико-семантичні групи, синонімічні ряди, тематичні групи та інші угруповання лексики.