Управління дебіторською заборгованістю підприємства

      У свою чергу довгострокова і короткострокова заборгованість діляться на:

      - термінову, термін погашення якої  не наступив;

      -  прострочену, термін погашення  якої вже пройшов;

      -  відстрочену, платежі по якій  очікуються більш ніж через  12 місяців після звітної дати.

      У свою чергу з простроченої заборгованості виділяється заборгованість, по якій закінчився термін позовної давності. При здійсненні платежів за зобов'язаннями за поставку товарів (виконання робіт або надання послуг) визначений тримісячний термін з дня фактичного отримання товарів організацією-дебітором, протягом якого повинні бути проведені всі взаєморозрахунки між виробником і споживачем. Суми заборгованості, по яких закінчилися передбачені в договорах терміни погашення, списуються на фінансові результати.

      В бухгалтерському обліку до дебіторської заборгованості відносяться дані, відбивані на рахунках обліку розрахунків, включаючи зобов'язання, забезпечені векселями і авансами.[1]

      З простроченої заборгованості виділяються  борги тривалістю понад 3 місяців, а  з довгострокової - заборгованість, платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати.

      Оцінка  дебіторської заборгованості повинна  виходити з визначення дебіторської заборгованості як частини майна  боржника. Дебіторська заборгованість є майном особливого роду. В результаті продажу дебіторської заборгованості продавець передає покупцю права вимоги для:

      - своєчасного погашення дебіторської  заборгованості покупця, що виникла  по іншій операції, а також  запобігання збитків;

      - отримання від організації-дебітора  вигідних покупцю товарів (послуг);

      - встановлення контролю над організацією-дебітором  ;

      - інших випадків.

      При оцінці потрібно враховувати, що покупець з придбанням дебіторської заборгованості, одержує право вимоги пені, штрафу і неустойки, передбачені договором  між боржником і дебітором. У зв'язку з цим, основним методом оцінки є доходний, а витратний метод і метод порівняльних продажів є допоміжними.

      Головна задача оцінки дебіторської заборгованості - це визначення ринкової вартості, іншими словами визначення грошового еквівалента, який очікується отримати в результаті продажу дебіторської заборгованості, отриманої на основі аналізу даних бухгалтерського обліку. Слід зазначити, що цей грошовий еквівалент, як правило, відрізняється від договірної величини, врахованої по балансу.

      При здійсненні оцінки дебіторської заборгованості повинні враховуватися фактори, що впливають на ринкову вартість дебіторської заборгованості:

      - умови припинення зобов'язань  - розрахунок грошовими коштами,  цінними емісійними паперами, заліком  стрічних поставок товарів і т.і.;

      - терміни розрахунків, передбачені  договорами;

      - наявність забезпечення за відповідним  зобов'язанням;

      - наявність претензій організації-дебітора  по кількості і якості поставленої  йому продукції;

      - фінансовий стан організації-дебітора ;

      - інші відомості, враховувані оцінювачем  при здійсненні оцінки, були повідомленими  боржником і організацією-дебітором  .

      При здійсненні оцінки дебіторської заборгованості з урахуванням її балансової вартості необхідно два коригування:

      - оцінка і облік безнадійних боргів;

      - оцінка можливих повернень товарів  і знижок.

      Коригування дебіторської заборгованості, що виникає  внаслідок появи матеріальних претензій, пов'язаних з поверненням і недостачею товарно-матеріальних цінностей, враховуються в акті звірки дебіторської і кредиторської заборгованості сторін.

      На  підставі наявних у підприємства документів про виникнення, склад  і наявність дебіторської заборгованості складається перелік організацій-дебіторів  мають заборгованість, у тому числі  прострочену.

      Залежно від розміру дебіторської заборгованості, аналіз заборгованості організацій-дебіторів може проводитися вибірково.

      До  документів, що характеризують виникнення, склад і наявність дебіторської заборгованості відносяться:

      - договори з відповідними додатками про поставку товарів (виконанні робіт, наданні послуг);

      - рахунки фактури;

      - акти, накладні, свідчать про відвантаження  товарів, виконання робіт і  надання послуг;

      - платіжні документи;

      - акти звірки взаємної заборгованості, підтвердження податкової інспекції, де на обліку перебуває боржник, акти стрічних перевірок і т. п. по кожному боржнику;

      - інші документи, що мають значення  для оцінки дебіторської заборгованості.

      Порядок проведення оцінки по статтях бухгалтерського  обліку наступний:

      - перевіряються оригінали документів, підтверджуючі дебіторську заборгованість (договори, рахунки-фактури, накладні, квитанції в прийомі вантажу і т.п.)

      - перевіряється підтвердження організацією-дебітором  є заборгованостями (акти звірки  взаємної заборгованості, підтвердження податкової інспекції, де на обліку перебуває організація-дебітор, акти стрічних перевірок і т. п.).

      - проводиться аналіз фінансового  стану організації-дебітора .

      - проводиться оцінка ринкової  вартості дебіторської заборгованості  по конкретному боржнику і за конкретним договором поставки (надання послуг, виконання робіт).

      Після проведення попереднього аналізу початкової інформації, проводиться оцінка і  облік безнадійних боргів. Безнадійною  вважається дебіторська заборгованість, яка, ймовірно, ніколи не буде сплачена, внаслідок неплатоспроможності організації-дебітора . Наявність безнадійного боргу є втратою виручки від продажу або збитком, що вимагає відповідного зниження величини дебіторської заборгованості по рахунках і зменшення доходу.[7]

      Аналіз  і оцінка структури балансу організації-дебітора проводиться на основі показників:

      - коефіцієнта поточної ліквідності;

      - коефіцієнта забезпеченості власними  засобами;

      - коефіцієнта абсолютної ліквідності.

      Підставою для визнання структури балансу  підприємства незадовільною, а підприємства неплатоспроможним є виконання однієї з наступних умов:

      - коефіцієнт поточної ліквідності  на кінець звітного періоду  має значення менше 2;

      - коефіцієнт забезпеченості власними  засобами на кінець звітного  періоду має значення менше 0,1;

        Коефіцієнт поточної ліквідності  характеризує загальну забезпеченість  підприємства оборотними засобами  для ведення господарської діяльності  і своєчасного погашення термінових  зобов'язань підприємства.

      Коефіцієнт  поточної ліквідності визначається як відношення фактичної вартості знаходяться в наявності у підприємства оборотних засобів у вигляді виробничих запасів, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості і інших оборотних активів до найтерміновіших зобов'язань підприємства у вигляді короткострокових кредитів банків, короткострокових позик і різних кредиторських заборгованостей.

      Коефіцієнт  забезпеченості власними засобами, характеризує наявність власних оборотних  засобів у підприємства, необхідних для його фінансової стійкості. Коефіцієнт забезпеченості власними засобами визначається як відношення різниці між об'ємами джерел власних засобів і фактичною вартістю основних засобів і інших позаоборотних активів до фактичної вартості оборотних засобів, що знаходяться, в наявність у вигляді виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів, дебіторської заборгованості і інших оборотних активів.

      Для визначення ринкової вартості дебіторської заборгованості кожної з організацій-дебіторів  повинні бути визначені коефіцієнти дисконтування.

      Коефіцієнти дисконтування приймаються залежно  від терміну неплатежу за грошовими  зобов'язаннями, на підставі статистичних даних підприємств в різних галузях.[16]

      Платежі по погашенню дебіторської заборгованості повинні бути отримані протягом 3-х місяців. Якщо організація-дебітор накопичує нові зобов'язання і не розраховується в межах цього терміну, то на четвертому місяці зобов'язання починають дисконтуватися (пропорційно зменшуватися) по наступній шкалі. 
 

      Таблиця 2.10.

      Коефіцієнт дисконтування залежно від терміну неплатежу

Термін  неплатежу зверху 3-х  місяців (в місяцях) 1 2 3 4 5 6 і більш Коефіцієнт  дисконтування ( До ) 0,8 0,6 0,4 0,2 0,1 0,01

 

      Як  інший варіант, величина ринкової вартості дебіторської заборгованості визначається шляхом множення величини балансової вартості дебіторської заборгованості за вирахуванням безнадійних боргів на величину коефіцієнта дисконтування, залежно від терміну неплатежу за грошовими зобов'язаннями.

      ПВдз = БСдз / (1+i)ⁿ                            (2.6)

      де, ПВдз – поточна вартість дебіторської заборгованості за оцінюваний період;

      БВдз  – балансова вартість дебіторської заборгованості за оцінюваний період;

      і - єдина ставка, що ураховує ризиковану оцінюваного підприємства (ставка дисконту);

      n - середньовзважене значення обороту  дебіторської заборгованості за оцінюваний період.

 

      

     РОЗДІЛ 3

     ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ДЕБІТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ 
 

     3.1 Методи ефективного управління  дебіторською заборгованістю             підприємства 
 

     Як  показав аналіз показників фінансового  стану ВАТ «Кіровоградський хлібозавод», проведений у попередньому розділі даної дипломної роботи, основними факторами, що негативно впливають на його діяльність є зростанні сум дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги, за розрахунками, а також іншої дебіторської, що призводить до зменшення грошових коштів, збільшення довгострокових зобов’язань. Тому основні заходи з поліпшення фінансового стану підприємства мають бути спрямованими на удосконалення управління дебіторською заборгованістю та зобов’язаннями.

     У політиці управління дебіторською заборгованістю одним із головних етапів розглядають процес її реструктуризації. Необхідність реструктуризації дебіторської заборгованості може виникнути не лише у разі проведення внутрішньої фінансової санації підприємства-постачальника в час загрози банкрутства, а й при виявленні симптомів легкої кризи, пов’язаної зі зниженням рівня абсолютної платоспроможності, виникненням постійної потреби у залученні додаткових позикових коштів для здійснення поточних платежів. Хоч сьогодні термін „реструктуризація” став чи не найпопулярнішим в українському економічному лексиконі, необхідно дати роз’яснення з приводу його застосування щодо товарної дебіторської заборгованості.[6]

     Необхідно зауважити, що реструктуризація дебіторської заборгованості застосовується переважно  до такого її виду як заборгованість за товари, роботи і послуги, а оскільки станом на кінець аналізованого періоду вказаний вид дебіторської заборгованості має найбільшу питому вагу в її загальній сумі (15%), то надалі ми розроблятимемо заходи з реструктуризації лише цього виду дебіторської заборгованості.

     Реструктуризація  дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги (товарної дебіторської заборгованості) є складовою процесу  реструктуризації активів і може розглядатися як сукупність заходів, спрямованих  на підвищення рівня її ліквідності та прибутковості. Достатній рівень ліквідності даного виду дебіторської заборгованості характеризується можливістю своєчасної (відповідно до термінів кредитної угоди) або дострокової трансформації у грошову форму без значних фінансових втрат. Підвищення рівня прибутковості товарної дебіторської заборгованості пов'язане із забезпеченням зростання доходів (збільшення обсягів реалізації, підвищення ціни реалізації, стягнення штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки) та зменшенням відносних витрат з її обслуговування.