Управління дебіторською заборгованістю підприємства

     Процес  реструктуризації відрізняється від  політики управління дебіторською заборгованістю непостійністю, необов’язковістю, але  чіткою цілеспрямованістю. Потреба  у зміні структури та обсягу товарної дебіторської заборгованості виникає внаслідок виявлення негативних змін у поточній платоспроможності підприємства-постачальника. Прийняття рішення щодо ліквідації відхилень залишається за фінансовим директором або власником і може бути пов’язане не одразу із дебіторською заборгованістю, а навпаки - з реструктуризацією поточних зобов’язань підприємства. При неможливості використання внутрішніх резервів підвищення рівня платоспроможності, пов’язаних із поточними зобов’язаннями, виникає потреба у реструктуризації товарної дебіторської заборгованості. Обов'язкова цілеспрямованість такого процесу пояснюється необхідністю обґрунтування ефективності форм та порядку проведення.

     Проведення  роботи з реструктуризації заборгованості потребує чітко визначеної послідовності  дій (етапів реструктуризації). Доведення до підлеглих прийнятих управлінських рішень щодо обсягу та структури дебіторської заборгованості за товари, роботи та послуги повинно супроводжуватися встановленням кінцевих результатів у кількісному вимірі, тобто цілей, яких необхідно досягти після завершення процесу реструктуризації дебіторської заборгованості. Такими цілями можна вважати: підвищення рівня абсолютної платоспроможності; термінове залучення коштів для інвестиційних потреб; підвищення рівня надійності товарної дебіторської заборгованості тощо.

     Процес  реструктуризації проходить поетапно (див. рис. 3.1).

     

     Рис. 3.1. Етапи реструктуризації товарної дебіторської заборгованості  

     На першому етапі процесу реструктуризації власник або вище керівництво (засновники) підприємства повинні усвідомити та оцінити наявні або можливі проблеми, зрозуміти необхідність їх розв’язання та виявити бажання зробити це за допомогою реструктуризації активів, в тому числі товарної дебіторської заборгованості.

     Другий  етап процесу реструктуризації товарної дебіторської заборгованості пов’язаний із призначенням відповідальної особи  або керівника групи спеціалістів (залежно від розмірів підприємства та обсягів дебіторської заборгованості). Відповідальна особа повинна мати безпосередній зв’язок із фінансовою роботою на підприємстві, а члени команди спеціалістів можуть належати й до інших підрозділів, крім фінансового (наприклад: відділ збуту, бухгалтерія). До команди на тимчасових засадах можуть залучатися зовнішні консультанти, які привносять свій досвід у здійснення реструктуризації товарної дебіторської заборгованості.

     Третій  етап реструктуризації товарної дебіторської заборгованості - проведення поглибленого її дослідження. Основним завданням на цьому етапі є оцінка рівня й складу товарної дебіторської заборгованості підприємства, а також ефективності інвестованих у неї фінансових ресурсів. Методика проведення такого аналізу детально обґрунтована І.О. Бланком, Л.О. Лігонєнко. У колективній роботі докладно описує послідовність аналізу дебіторської заборгованості із зазначенням певної галузевої специфіки [19].

     Відповідно  до процесу реструктуризації дебіторської заборгованості головними етапами  аналізу є:

     1. Аналіз динаміки обсягу й структури дебіторської заборгованості за окремими видами. Доцільно виділити певні види дебіторської заборгованості за такими класифікаційними ознаками:

     - термін її погашення (довгострокова та короткострокова дебіторська заборгованість - до 60 днів);

     - об’єкти, щодо яких виникли  зобов’язання дебіторів (товарна,  інша);

     - своєчасність сплати боржником (термінова, прострочена, відстрочена);

     - забезпеченість (забезпечена, незабезпечена);

     - форма розрахунку (вексельна, оформлена платіжним дорученням, акредитивами, чеками).

     Така  класифікація товарної дебіторської заборгованості враховує рівень ліквідності, можливість перетворення у грошову форму, надійність, а також дає змогу з’ясувати  форму рефінансування.

     2. Визначення середнього рівня  інкасації та кількості оборотів за період загайного обсягу дебіторської заборгованості й окремих її видів. Середній період інкасації дебіторської заборгованості характеризує її роль у фактичній тривалості фінансового і загального операційного циклу підприємства. Значення цього показника може використовуватися для оцінки часового періоду, необхідного для погашення наявної заборгованості при припиненні кредитних операцій та поверненні коштів на розрахунковий рахунок підприємства.

     3. Оцінка складу товарної дебіторської заборгованості за окремими її „віковими групами”, тобто за передбаченими строками її інкасації. Аналіз обсягів та питомої ваги у загальному обсязі окремих „вікових груп” заборгованості дає змогу наочно виявити гостроту проблеми погашення дебіторської заборгованості. Точний аналіз стану дебіторської заборгованості за окремими її видами може бути зроблено тільки шляхом визначення „віку” усіх рахунків дебіторів за книгами підприємства та класифікації їх за строками виникнення (наприклад: до 20 днів, до 40 днів, до 60 днів) - і далі шляхом порівняння цих строків з умовами кредитування за кожною угодою. За результатами такого порівняння необхідно зробити висновок щодо доцільності кредиту конкретному дебітору.[20]

     4. Аналіз складу простроченої товарної  дебіторської заборгованості та виділення сумнівної й безнадійної. У процесі аналізу використовуються такі показники:

     - коефіцієнт простроченої дебіторської  заборгованості ( ):

     

,                                            (3.1)

     де   - сума дебіторської заборгованості, неоплаченої в передбаченні угодою строки, тис. грн;

       - загальна сума дебіторської заборгованості підприємств, тис. грн.

     - середній „вік” простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості ( ):

     

,                                            (3.2)

     де   - середній остаток дебіторської заборгованості; неоплаченої в строк, в розглянутому періоді, тис. грн;

       - сума одноденного обороту  з реалізації в розглянутим  періоді.

     У разі перевищення коефіцієнту простроченості межі в 0,5, а середнього „віку” простроченої дебіторської заборгованості у 30 днів, треба обґрунтувати заходи щодо стягнення заборгованості у судовому порядку.

     5. Оцінка ймовірності погашення товарної дебіторської заборгованості. Для цього експертним шляхом визначають коефіцієнт ймовірності погашення заборгованості окремими дебіторами підприємства, який надалі використовуватиметься для узагальненої оцінки ймовірності повернення коштів підприємству. Шкалу коефіцієнтів ймовірності погашення дебіторської заборгованості подано у табл. 3.1. 

     Таблиця 3.1

     Шкала визначення коефіцієнтів погашення  заборгованості окремими дебіторами підприємства при наданні комерційного кредиту

Якісні  характеристики дебітора та умов заборгованості	Виконання термінів погашення заборгованості
	Термін  оплати не настав	3 простроченим терміном  оплати
		До 60 днів	Понад 60днів
1. Забезпечена ТДЗ:	1,0	0,7	0,6
- банківською гарантією, зарученням, страхуванням; - векселем або заставою майна дебітора;	0,9-1,0 0,8-0,9	0,6-0,7 0,5-0,6	0,5-0,6 0,4-0,5
2. Дебітор є засновником (акціонером) підприємства або його дочірнім підприємством (з участю в капіталі понад 30%)	0,7-0,8	0,4-0,5	0,3-0,4
3. Дебітор має довгострокові господарські зв'язки з підприємством	0,5 - 0,6	0,3 - 0,4	0,2 - 0,3
4. Дебіторські зобов’язання, що виникали раніше, погашалися у встановлений термін	0,4 - 0,5	0,2-0,3	0,1 -0,2
5. Надання кредиту певному кредитору, як співпраця з ним, має разовий характер	0,3 - 0,4	0,1-0,2	0-0,1
6. Дебітор отримав новий кредит при непогашенні попереднього	0,2-0,3	0-0,1	0

 

 

     Узагальнена оцінка ймовірності погашення заборгованості здійснюється на підставі загального коефіцієнта ймовірності (КП_заг) який розраховується за формулою:

     

,                                      (3.3)

     де   - коефіцієнт погашення заборгованості, встановлений експертами за  і-м дебітором;

      - обсяг заборгованості і-го дебітора, тис. грн;

     n - кількість видів дебіторів, що виділено експертами.

     Якщо  величина такого коефіцієнта нижча  за 0,5, то необхідно вживати заходів щодо реструктуризації дебіторської заборгованості та зміни умов кредитування.

     6. Оцінка обсягу ефекту та рівня ефективності інвестування коштів у товарну дебіторську заборгованість. Обсяг ефекту визначається величиною додаткового прибутку, який отримує підприємство від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту та можливого підвищення ціни реалізації продукції, за мінусом додаткових витрат па оформлення кредиту й Інкасацію боргу і прямих фінансових втрат від неповернення боргу. Співвідношення отриманого додаткового прибутку та величини дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями дає можливість визначити рівень ефективності кредитування.

     На  четвертому етапі робіт з реструктуризації товарної дебіторської заборгованості розробляються окремо заходи щодо підвищення її ліквідності. 3-поміж зазначених заходів проводиться оцінка доцільності застосування можливих форм рефінансування дебіторської заборгованості: факторинг, облік векселів та інші.[11]  
 

     

3. Пропозиції щодо управління дебіторською заборгованістю на ВАТ «Кіровоградський хлібозавод»

 
 

     На  основі аналізу дебіторської заборгованості ВАТ «Кіровоградський хлібозавод» та розглянутих в попередній главі методів нами були розроблені наступні заходи з оптимізації розмірів дебіторської заборгованості. Першим етапом, на наш погляд, має бути поглиблений аналіз, що включає в себе оцінку зміни рівня оплати заборгованості, структуру за строками оплати та ймовірністю погашення у поточному періоді, за видами споживачів тощо.

     В першу чергу, підприємству необхідно  визначити склад заборгованості за групами споживачів.

     Визначивши  склад дебіторської заборгованості за групами споживачів треба провести аналіз складу простроченої дебіторської заборгованості за надані послуги й виділення суми сумнівних і безнадійних боргів.

     Спочатку  необхідно визначити ймовірность погашення заборгованості на підставі загального коефіцієнта ймовірності (КП_заг). Для цього треба спочатку розрахувати коефіцієнт погашення заборгованості за кожною групою споживачів.

     Методами  управління дебіторською заборгованістю є: факторинг, облік векселів, рефінансування боргу та інші. На наш погляд, найбільш прийнятними для застосування на підприємстві сфери виробництва продукції є такі методи як реструктуризація заборгованості, взаємозаліки та факторинг. При цьому кожен з цих методів може застосовуватися лише для певної групи споживачів.

     Факторинг є системою фінансування, за умовами  якої підприємство-постачальник продукції (послуг) переуступає короткострокові  вимоги за торговельними операціями банківській установі або факторинговій компанії. В основу факторингової операції покладено принцип придбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відвантажену продукцію (надані послуги), тобто передачу банку постачальником права вимагати платежі з покупця продукції. За здійснення такої операції банк стягує з підприємства-продавця комісійну плату, розмір якої залежить від рівня платоспроможності покупця продукції та передбачених строків її сплати.

     Ефективність  факторингової операції для ВАТ «Кіровоградський хлібозавод» можна визначити шляхом порівняння фактичного рівня витрат за факторинговою операцією із середнім розміром відсоткової ставки короткострокового банківського кредиту [10].

     Ще  одним методом управління дебіторською заборгованістю, який може застосовуватися підприємством до споживачів хліба та хлібобулочних виробів, є її реструктуризація. Першим етапом процесу реструктуризації заборгованості підприємств має бути налагодження оперативного зв’язку з дебітором на предмет визнання ним боргу.

     Також можна використати такі методи управління дебіторською заборгованістю:

        1. юридичні – претензійна робота, подача позову до суду.

       2. економічні – фінансові санкції (штраф, пеня, неустойка), передача в заставу майна і майнових прав, призупинення постачань продукції. 
            3. психологічні – нагадування по телефону, факсу, пошті, використання ЗМІ чи поширення інформації серед суміжних постачальників, що загрожує боржнику втратою іміджу.

       4. фізичні – арешт майна боржника, вироблений органами державної виконавчої служби.