Отчет по практике

Механізми управління основним капіталом дозволяють виконати три базові мети, досягнення яких дозволяє одержати максимальний ефект від управління основними виробничими фондами:

- мінімізація витрат на робочу силу і запасні частини;

- мінімізація простоїв критично значимого для компанії устаткування;

- мінімізація витрат на обслуговування некритичного або найменш критичного устаткування.

Адаптивно-ситуаційне управління основним капіталом дозволяє слідкувати за показниками ефективного його використання та у необхідних випадках приймати відповідні рішення. Сформована в пам'яті комп'ютера модель управління дозволяє передбачати наслідки прийняття тих або інших рішень та вибрати оптимальний варіант із припустимої множини рішень відповідно до заданого критерію управління на підставі формального опису конкретної ситуації, що виникла у виробничій системі.

Ефективність використання фондів визначається за допомогою системи узагальнюючих і часних показників: фондовіддача; фондомісткість, фондооснащеність, фондорентабельність, коефіцієнт відновлення капіталу, випуск продукції на одиницю устаткування, коефіцієнти екстенсивного, інтенсивного й інтегрального використання устаткування.

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів. До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.

Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

Кз = Зо/Фк

де Кз - коефіцієнт зносу основних засобів;

Зо - сума зносу основних засобів;

Фк - балансова вартість основних засобів.

Кз2011 = 3,4/6,3= 0,5

Кз2010 = 1,9/5 = 0,4

Кз2009 = 0,4/4,2= 0,1

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.

Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:

Ко = Фу / Фк;

Кв = Фв / Фк,

де Ко - коефіцієнт оновлення основних засобів;

Фу - вартість введених основних засобів за звітний період;

Кв - коефіцієнт вибуття основних засобів;

Фв - вартість виведених основних засобів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.

Тема 9. Управління оборотним капіталом підприємства

Активи підприємства, мають для діяльності підприємства аналогічну значущість як і категорія капіталу.

Вони являють собою контрольовані ним економічні ресурси, сформовані за рахунок інвестованого в них капіталу, що характеризуються детермінованою вартістю, продуктивністю і здатністю генерувати дохід, постійний оборот яких в процесі використання пов'язаний з факторами часу, ризику і ліквідності.

Зарубіжні науковці вбачають в оборотному капіталі фірми інвестицію в короткострокові активи - готівку, ліквідні цінні папери, товарно-матеріальні запаси і рахунки дебіторської заборгованості. Вони тлумачать оборотний капітал як сукупність активів та поточних зобов'язань, а їх різницю визначають як чистий (власний) оборотний капітал.

Найважливішим напрямком менеджменту активів є управління процесом їх формування, а визначення принципів та джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансового менеджера.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Аналіз стану оборотних активів підприємства дозволяє оцінити в короткостроковому періоді (наприклад, за минулий місяць, квартал, рік) структуру оборотного капіталу, його абсолютну величину та абсолютну величину окремих видів оборотних активів, оцінити величину чистого оборотного капіталу.

Узагальнені дані про стан оборотного капіталу Синельниківського Локомотивного Депо підтверджують той факт, що активи підприємства протягом перших двох років  мали тенденцію до зростання: у 2010р. — збільшились на 860,67% , тобто на 129,1  тис. грн. порівняно з попереднім періодом, а в 2011 р. зменшились на 12,4 тис. грн. порівняно з 2010 р., що свідчить про розширення господарського обороту у 2010 році і являється позитивним моментом, та часткове скорочення господарської діяльності у 2011 році. Необоротні активів протягом аналізованого періоду мали тенденцію до зменшення: в 2010 році на 0,9  тис. грн., або на 22,5%.; в 2011 на 6,45%.

За три роки суттєві структурні зрушення в складі майна підприємства не відбулися: у 2009 році питома вага необоротних активів була на рівні, нижчому  за 30%, а оборотні активи займали  більше 70%, відповідно.

Проте з 2010 року необоротний капітал різко втратив свої позиції: питома вага оборотного капіталу у 2010 році становила 97,29%, а в 2010 році — 96,36%. Збільшення частки оборотних активів у майні підприємства свідчить про збільшення виробництва.

Оборот виробничих запасів характеризує швидкість руху матеріальних цінностей та їх поповнення. Чим швидше оборот капіталу, вкладеного в запаси, тим менше потрібно капіталу для даного обсягу господарських операцій.

Більш високу доходність оборотного капіталу можна одержати в результаті підвищення коефіцієнта прибутковості продажу продукції або коефіцієнта оборотності оборотних активів. Коефіцієнт прибутковості можна підвищити шляхом скорочення витрат.

Не менш важливим об'єктом, ніж рентабельність оборотних активів, при аналізі використання оборотного капіталу виступає їх ліквідність, а предметом такого дослідження є аналіз впливу на фінансовий стан підприємства розміщення оборотних активів.

Потреба в оборотних коштах визначається шляхом їх нормування, що являє собою встановлення оптимальної величини оборотних коштів, необхідних для організації і здійснення нормальної господарської діяльності підприємства.

В основу визначення потреби в оборотних коштах для основної діяльності покладаються планові показники виробництва продукції підприємства і планових витрат на виробництво і реалізацію продукції. Визначається також потреба підприємства в оборотних коштах для підсобних і допоміжних виробництв, житлово-комунальних і інших непромислових господарств, що не функціонують на самостійному балансі, і для капітального ремонту, здійснюваного господарським способом.

На практиці застосовуються наступні основні методи нормування оборотних коштів: метод прямого розрахунку, аналітичний (дослідно-статистичний) метод і коефіцієнтний метод.

Метод прямого розрахунку є найбільш точним, обґрунтованим, але разом з тим досить трудомістким, оскільки він потребує високої кваліфікації економістів, залучення до нормування працівників багатьох служб підприємства. Він заснований на визначенні науково обґрунтованих норм запасу за окремими елементами оборотних коштів.

Аналітичний (дослідно-статистичний) метод застосовується в тому випадку, коли в плановому періоді не передбачено істотних змін в умовах роботи підприємства в порівнянні з попереднім. У цьому випадку розрахунок нормативу оборотних коштів здійснюється агреговано, з огляду на співвідношення між темпами росту обсягу виробництва і розміром нормованих оборотних коштів у попередньому періоді. При аналізі наявних оборотних коштів їхні фактичні запаси коректуються, зайві виключаються.

Коефіцієнтний метод заснований на визначенні нового нормативу на базі нормативу попереднього періоду шляхом внесення в нього виправлень з урахуванням зміни умов виробництва, постачання, реалізації продукції, розрахунків, що здійснюють вплив на швидкість обертання оборотних коштів. За залежними від обсягів виробництва елементами оборотних коштів (сировина, матеріали, незавершене виробництво, готова продукція на складі) потреба планується виходячи з розмірів їх у базисному році, темпів зростання виробництва і можливого прискорення оборотності оборотних коштів. За елементами оборотних коштів, що не залежать від обсягу діяльності (запасні частини, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів) планова потреба визначається на рівні їх средньофактичних залишків.

Формування раціональної структури джерел фінансових ресурсів підприємства для фінансування необхідного обсягу його оборотного капіталу та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань управління оборотним капіталом та фінансового менеджменту підприємства в цілому.

Ефективність управління оборотним капіталом підприємства залежить від рівня організаційності та узгодженості процесів аналізу оборотних активів підприємства в попередньому періоді, планування оборотного капіталу, контролю за виконанням планів та прийняттям управлінських рішень щодо підвищення ефективності використання оборотного капіталу.

Оборотний капітал знаходиться у постійному русі, послідовно проходячи всі стадії кругообігу. Його запас на кожній стадії повинен бути таким, щоб забезпечити неперервну роботу підприємства. Загальний обсяг авансованих вкладень в оборотний капітал залежить від таких факторів: обсягу виробництва сільськогосподарської продукції та продукції переробки; умов матеріально-технічного постачання; умов реалізації і розрахунків; собівартості власних і вартості покупних матеріальних цінностей, що виробничо споживаються в процесі виробництва; виробничого напрямку підприємства і рівня розвитку головної галузі.

Забезпеченість підприємства оборотним капіталом визначається за такими показниками:

      ступінь забезпеченості підприємства оборотним капіталом, що розраховується як частка від ділення його фактичної наявності на кінець року на сукупний норматив цих засобів;

      вартісне співвідношення між оборотними й основними фондами, яке визначається діленням середньорічної вартості оборотних фондів на середньорічну вартість основних виробничих фондів.

Аналіз стану оборотних активів підприємства дозволяє оцінити в короткостроковому періоді (наприклад, за минулий місяць, квартал, рік) структуру оборотного капіталу, його абсолютну величину та абсолютну величину окремих видів оборотних активів, оцінити величину чистого оборотного капіталу.

Однією з основних умов фінансового добробуту підприємства є приплив коштів, що забезпечує покриття його зобов'язань. Відсутність такого мінімально необхідного запасу коштів підприємства свідчить про його серйозні фінансові труднощі. Надмірна ж величина коштів говорить про те, що підприємство зазнає збитків, пов'язаних, по-перше, з інфляцією і знеціненням грошей і, по-друге, з втраченою можливістю їх вигідного розміщення й одержання додаткового доходу. У зв’язку з цим виникає необхідність оцінити раціональність управління коштами на підприємстві.

Оборот виробничих запасів характеризує швидкість руху матеріальних цінностей та їх поповнення. Чим швидше оборот капіталу, вкладеного в запаси, тим менше потрібно капіталу для даного обсягу операцій.

Тема 10. Діяльність підприємства на фінансовому ринку

Фінансові ресурси чи капітал є таким же виробничим фактором як сировина чи основні фонди. Для досягнення своєї основної мети – збільшення багатства власників – підприємству постійно приходиться вишукувати нові можливості дохідного вкладення своїх активів. Дуже часто прийняті підприємством інвестиційні проекти вимагають залучення додаткового капіталу. У випадку недостатності внутрішніх ресурсів (чистого прибутку й амортизації) підприємство може придбати відсутній йому капітал на фінансовому ринку. Ціною приваблюваного капіталу буде доход, виплачуваний підприємством інвестору (банківський відсоток, купонна ставка по облігаціях, дивіденди по акціях і т.п.). Підприємство може виступати на фінансовому ринку не тільки як покупець, але і як продавець. У випадку, якщо в нього мається надлишковий власний оборотний капітал і відсутні інвестиційні можливості, здатні принести йому прийнятну ставку доходу, підприємство може здійснити фінансові вкладення – придбати цінні чи папери розмістити вільні засоби на банківському депозиті. Тим самим воно спробує хоча б частково відшкодувати альтернативні витрати володіння коштами. Купуючи цінні папери інших емітентів, підприємство продає їм свій тимчасово вільний капітал. Його ціною в цьому випадку знов-таки виступає ставка доходу, виплачувана по фінансових вкладеннях, що здобуваються.