Отчет по практике

Проаналізуємо тепер детальніше грошові надходження до бюджету прямих податків на прикладі податку з прибутку підприємств та організацій. Динаміка надходжень податку з прибутку має дещо іншу специфіку. Абсолютний показник надходжень цього податку в 2011 році становив 52,2 тис. грн., що в 1,186 разу більше, ніж у 2010 році.

Щодо прибуткового податку з громадян, то тут починаючи з 2009 року простежується тенденція до збільшення.

Податок знижує добробут споживача двома шляхами:

1) прямо — через передачу частини фінансових коштів від споживача органам державного управління,

2) опосередковано — через підвищення споживчих цін (з урахуванням продуктового податку) на товари, що обкладаються податками.

Перший шлях створює безпосередньо ефект доходу, а другий породжує опосередковано як ефект доходу, так і ефект заміщення після того, як зміниться ціна. Під втратою ефективності при оподаткуванні розуміють надмірне зниження рівня добробуту споживачів понад того рівня, який можна було б пояснити чистою втратою доходу в результаті сплати цього податку. Тому втрата ефективності має назву надмірного тягаря від оподаткування, або податкового навантаження.

Слід зазначити, що загальноприйнятої методики визначення рівня податкового тягаря не існує. Макроекономічна теорія пропонує вимірювати цей рівень відношенням загальної суми фіскальних вилучень до суми доходів фірм і домогосподарств (ставка сумарного оподаткування доходів, або середня ставка податку). Ступінь фактичного податкового навантаження на приватний сектор визначається чистими податковими надходженнями, які утворюються різницею між величиною загальних податкових надходжень до державного бюджету і сумою трансфертів держави приватному сектору. Це узагальнений, найбільш спрощений підхід до визначення податкового навантаження.

Світова макроекономічна теорія пропонує кілька достатньо складних методів вимірювання надмірного податкового тягаря:

1) метод вимірювання за Дюпуї—Маршаллом—Харбергером (метод ДМХ);

2) метод вимірювання за Хіксом .

Як відомо, податковий тягар (податковий тиск) - це узагальнюючий показник, який характеризує роль податків в економіці. У міжнародній і вітчизняній  практиці прийнято оцінювати процентним відношенням усіх сплачених податків до виручки від реалізації:

На практиці при визначенні податкового тягаря частіше за все мають на увазі порівняння ставок різних податків (на прибуток підприємств, ПДВ, акцизів, мита і прибуткового податку з населення) з аналогічними податковими ставками інших країн. Але ці окремі ставки не дають змогу визначити сукупний податковий тягар в економіці. Для вимірювання загального рівня податкового навантаження на економіку в цілому може бути використаний комплексний узагальнюючий показник частки сумарної величини всіх податкових платежів у ВВП (при його первинному і вторинному розподілах), який розраховується на основі системи національних рахунків СНР.

Так само можна оцінити податковий тягар, що «несуть» різні галузі господарства від непрямих податків, розрахувавши їх частку у валовій додатній вартості, у чистих продуктових податках (без субсидій).

Однозначно сказати, які податки найістотніше зменшують фінансові ресурси підприємства, неможливо, оскільки результат варто оцінювати в кожнім конкретному випадку. Можна сказати, що значні фінансові ресурси підприємства забирає податок на прибуток, оскільки він не компенсується ніякими надходженнями, не впливає на зменшення інших податків, а виплачується саме з прибутку. До того ж він являє собою найвагоміший інструмент державного регулювання економіки.  

Вважається, що необхідність податкового планування залежить від величини податкового тягаря.

Тема 7. Відносини підприємства з банківською системою країни

У сучасній Україні здійснення будь-яким підприємством своєї основної фінансової функції - обслуговування платежів і розрахунків - неможливо без участі комерційних банків. Навіть елементарні фінансові трансакції по здійсненню руху готівки, що належать підприємству, неможливі без їхньої інкасації - здачі готівки в обслуговуючий підприємство банк. З погляду підвищення ступеня надійності переміщення коштів у будь-якій формі між суб'єктами економічних відносин такий порядок у відомій мірі виправданий.

Як і всякі двосторонні відносини, відносини «підприємство - банк» припускають наявність певних критеріїв і у банка стосовно підприємства як потенційному боржнику банку.

Як відомо, грошові ресурси банку являють собою сукупність власних і притягнутих засобів, що є в розпорядженні банку і які використовуються  ним для здійснення активних операцій. Особливу частку (близько 88 %) ресурсів банку становлять притягнуті засоби, для яких характерна висока питома вага засобів, що зберігаються на розрахункових, поточних і бюджетних рахунках юридичних осіб. Тому банки зацікавлені в залученні тимчасово вільних засобів, власниками яких є підприємства, організації різних форм власності. Звідси випливає необхідність установлення банками гарних взаємовідносин, які забезпечували б високу необхідність і надійність платежів, у чому зацікавлені всі суб'єкти господарювання.

Банк може вимагати від підприємства таку інформацію:

Керівництво: основні обов'язки керівників підприємств; кваліфікація та професійний досвід; наявність вакансій серед керівних посад підприємства; застосування сучасних методів управління, наприклад, наявність бізнес-плану й маркетингової концепції, налагодженої системи ведення бухгалтерського обліку та методів контролю, порядок при рішень і звітності.

Організація: організаційна структура нині і в майбутньому; кадрове планування; організація збуту: кількість торгових представництв, агентів, магазинів та інших торгових точок, співпраця у сфері збуту.

Банківськими послугами можна рахувати також дії банку, які супроводять його основним функціям і направлені на зростання прибутковості діяльності банку.

Комерційний банк надає своїй клієнтурі різноманітні послуги:

      консультаційні, інформаційні і інші послуги: надання допомоги підприємствам, організаціям, фірмам, асоціаціям, орендарям на їх прохання в організації обліку, складанні звітності, заповненні розрахункових документів; маркетингові послуги (розміщення реклами клієнтів і інших організацій через мережу установ банку, розвиток ринку банківських послуг і нові їх форми, взаємостосунки банку з біржами і ін.);

      консультаційні послуги із застосування законодавства в капітальному будівництві, нормативних документів в проектуванні, будівництві, капітальному ремонті, по складанню документів для забезпечення фінансування капітальних витрат;

      консультації з питань зовнішньоекономічної діяльності і валютних операцій банку і його клієнтів; консультаційні послуги юридичної служби (інформація про законодавство по організації і діяльності спільних і малих підприємств, акціонерних товариств, приватизації, банківської діяльності);

      консультації по складанню ділових і офіційних паперів; консультації і надання сприяння іншим банкам і клієнтам по вивченню фінансів окремих клієнтів, у взаємостосунки з якими вони зацікавлені вступити; організація і проведення економічного навчання з клієнтами по банківських операціях і аналізі господарсько-фінансової діяльності госпорганів;

      аудиторські послуги, здійснювані на прохання клієнтів або інших організацій, з питань, що входять в компетенцію комерційного банку.

Окрему нішу в банківських послугах займають трастові операції банку (в назві є визначення „операції” проте вони відносяться до категорії послуг комерційного банку). Під трастовими, або довірчими, мають на увазі послуги банків з управління майном і інші послуги з доручення і на користь клієнта на правах довіреної особи. Банки на комісійних засадах виконують операції за дорученням клієнтів, наприклад, отримання засобів з лицьового рахунку або операції по зберіганню цінностей.

МОДУЛЬ 2. Проходження виробничої практики на підприємстві

Змістовий модуль 1. Проходження практики за темами 8-12

Тема 8. Управління основним капіталом підприємства

Основний капітал характеризує ту частину капіталу, яку використовує підприємство, тобто яка інвестована в усі види його позаоборотних активів (але тільки в основні засоби, як це часто трактується в літературі).

Основні напрямки розвитку та управління основним капіталом підприємства відображає концепція. Концепція представляє систему науково-обгрунтованих принципів (представлень, поглядів, цілей, методів) при управлінні основним капіталом підприємства в умовах ринкових відносин.

Методами управління основним капіталом є: стійкий ріст підприємства, ліквідність, середня вартість, фінансовий леверидж, дисконтування. Методологічними принципами концепції є: інтегрованість з загальною системою управління підприємством; комплексний характер формування управлінських рішень; динамізм управління; орієнтація на стратегічні цілі розвитку; варіантність вибору управлінських рішень. Ці принципи поєднані з загальними принципами управління: системність, адаптивність, цілісність, оптимальність, надійність, гнучкість, ефективність, управляємість, координація, науковість.

Управління капіталом базується на ідеї інтегрованого підходу, якому властива системна цілісність, що поєднує різнорідні складові процесу формування капіталу. Новизна концепції полягає у всебічному і комплексному розгляді питань процесів виробництва і споживання, що є основою при стратегічному плануванні і прогнозуванні.

В управлінні основним капіталом передовими практиками є: запобіжне технічне обслуговування; оптимізація матеріально-технічного постачання; комп`ютерне управління обслуговуванням устаткування; фінансова оптимізація та інші.

Оснащеність основним капіталом підвищує продуктивність праці, що забезпечує більш високий рівень доходів. Для переходу зі стану з мінімальною оснащеністю праці капіталом у стан з максимальною оснащеністю необхідно перейти розрив  оснащеності праці капіталом. Якщо цей розрив не ліквідується, то можливий відхід зі стану з низькою оснащеністю праці капіталом. Розрив може бути подоланий шляхом зовнішніх позик і інвестицій.

Ефективність використання фондів визначається за допомогою системи узагальнюючих показників. До узагальнених показників відносяться: фондовіддача; фондомісткість; фондооснащеність; фондорента-бельність; випуск продукції на одиницю устаткування; коефіцієнт відновлення устаткування.

Головною задачею  управління основним капіталом підприємства є забезпечення максимальної відповідності технічного рівня виробництва вимогам ринку. Для її вирішення необхідно постійно аналізувати процеси морального і фізичного зносу виробничого устаткування; виявляти відповідність існуючих і необхідних параметрів стратегічного потенціалу підприємства; визначати потреби підприємства в забезпеченості його прогресивними засобами технологічного оснащення; розробляти цільові програми технічного переозброєння і реконструкції виробництва і забезпечувати їхнє виконання.

Управління капіталом базується на ідеї інтегрованого підходу, якому властива системна цілісність, що поєднує різнорідні складового процесу формування капіталу. Концепція управління капіталом відображає механізми, принципи, основні функції, методи і моделі. Основу формування власного капіталу складають фінансові механізми, на яких базується дивідендна, амортизаційна і емісійна політика і механізм управління операційним прибутком. Концепція базується на наступних методологічних принципах: системність, адаптивність, цілісність, оптимальність, надійність, гнучкість, ефективність, координація, науковість.

При формуванні стратегії управління основними виробничими фондами підприємства необхідно визначити:

- періодичність проведення переозброєння або реконструкції, обумовленої темпами фізичного і морального зносу всіх ресурсів виробничої системи і темпами зміни зовнішніх умов виробництва;

- можливі терміни початку і завершення робіт у кожнім циклі, що залежать від ресурсних обмежень;

-   необхідний обсяг засобів для різних варіантів стратегії відновлення;

- оптимальний рівень конкурентоздатності підприємства з максимальним ефектом.

Оснащеність основним капіталом підвищує продуктивність праці та конкурентоздатність продукції, забезпечує більш високий рівень доходу. Для переходу зі стану з мінімальною оснащеністю праці капіталом у стан з максимальною оснащеністю необхідно перебороти визначений розрив  оснащеності праці капіталом за рахунок реалізації механізму раціонального фондоутворення. Якщо цей розрив не переборюється, то можливо відхід зі стану з низькою оснащеністю праці капіталом. Розрив може бути переборений шляхом зовнішніх позик і інвестицій.

Підвищення ефективності роботи підприємств на основі системного підходу до управління капіталом є актуальною проблемою. Одним із підходів тут є опис взаємозв'язків «основний капітал – ефективність роботи підприємства» з використанням гомеостатичного моделювання, що забезпечує життєздатність системи. Ефективне функціонування підприємства потребує періодичного оновлення виробничих ресурсів та вибору такої її стратегії, яка дозволила б здійснювати цей процес з максимальним ефектом у довгостроковому періоді.

Гомеостатична модель управління основним капіталом  дає рекомендації  із зміни параметрів виробничо-економічних факторів системи і впливу цих змін на незмінний фактор по наступним напрямкам: управління собівартістю товарної продукції; управління прибутком; управління середньосписочною чисельністю працюючих; управління основними виробничими фондами.