Автор: Пользователь скрыл имя, 24 Января 2013 в 22:13, курс лекций
Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації господарських зв’язків, комп’ютеризації виробництва інформація стала об’єктом права власності, як і засоби виробництва. Досвід розвинених країн показав, що саме по собі виробництво вже не є визначальним чинником зростання економічних показників, воно все більше поступається місцем науці, розвитку технології. У зв’язку з цим питома значимість інтелектуальної власності зростає вже не щодня, а щогодини.
Вступ..........................................................................................................
5
1 Зміст курсу.............................................................................................
6
2 Теми практичних та семінарських занять...........................................
7
3 Завдання для самостійної роботи студентів.......................................
9
4 Загальні положення про інтелектуальну власність...........................
10
4.1 Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства................................................................................
10
4.2 Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність....................................................................................................
15
5 Право інтелектуальної власності.........................................................
19
5.1 Співвідношення права інтелектуальної власності і права власності
19
5.2 Поняття права інтелектуальної власності........................................
20
5.3 Авторське право і патентне право: спільне і відмінне....................
25
5.4 Державне управління інтелектуальною власністю.........................
28
6 Об’єкти права інтелектуальної власності...........................................
33
6.1 Об’єкти авторського права................................................................
33
6.2 Суб’єкти суміжних прав....................................................................
38
6.3 Об’єкти промислової власності.........................................................
39
6.4 Об’єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів, послуг..........................................................................................
43
7 Суб’єкти права інтелектуальної власності.........................................
51
7.1 Автори як творці об’єктів права інтелектуальної власності..........
51
7.2 Заявники..............................................................................................
53
7.3 Правонаступники як суб’єкти права інтелектуальної власності.....
56
8 Оформлення права на об’єкти права інтелектуальної власності......
58
8.1 Виникнення прав на твори науки, літератури і мистецтва та
об'єкти суміжних прав..............................................................................
58
8.2 Оформлення прав на об'єкти промислової власності....................
59
8.3 Заявка на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.........................................................................................
65
8.4 Видача охоронного документа на об’єкт інтелектуальної
власності....................................................................................................
71
9 Права та обов’язки суб’єктів права інтелектуальної власності........
73
9.1 Виникнення суб’єктивних прав на об’єкти інтелектуальної
власності....................................................................................................
73
9.2 Особисті немайнові права на об’єкти інтелектуальної власності
74
9.3 Майнові права авторів творів науки, літератури, мистецтва і
суміжних прав ..........................................................................................
79
9.4 Обов’язки суб’єктів промислової власності....................................
88
10 Договори у сфері інтелектуальної власності....................................
89
10.1 Загальні положення..........................................................................
89
10.2 Авторські договори..........................................................................
92
10.3 Договори на використання об’єктів промислової власності.......
103
11 Захист права інтелектуальної власності............................................
110
11.1 Загальні положення про систему захисту прав інтелектуальної власності....................................................................................................
110
11.2 Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності.......
113
11.3 Кримінально-правовий захист права інтелектуальної власності
116
11.4 Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
119
12 Економіка інтелектуальної власності................................................
120
12.1 Права на об’єкти інтелектуальної власності як товар..................
120
12.2 Інтелектуальна власність як нематеріальний актив......................
122
12.3 Комерціалізація права на об’єкти інтелектуальної власності......
123
12.4 Оцінка вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності........
126
13 Патентування об’єктів промислової власності в іноземних
державах....................................................................................................
131
13.1 Загальні положення..........................................................................
131
13.2. Умови патентування об’єктів промислової власності в
іноземних державах..................................................................................
134
14 Міжнародні угоди в сфері інтелектуальної власності.....................
137
14.1 Загальні міжнародні угоди з питань інтелектуальної власності
137
14.2 Міжнародно-правова охорона промислової власності.................
141
15 Практичні завдання.............................................................................
149
16 Питання для самоконтролю................................................................
155
17 Список рекомендованої літератури та нормативних актів.............
156
Для державної реєстрації до Установи заявники зобов’язані подати:
– заявку, складену за встановленою формою;
– один примірник твору в машинописній формі (опублікованого чи неопублікованого), фонограми та інші документи і матеріали для депонування;
платіжний документ про сплату реєстраційного збору Документи і матеріали, що подаються до Установи, оформляються способом, придатним для їх репродукування.
Зазначений порядок досить детально визначає здійснення державної реєстрації прав на твори науки, літератури і мистецтва.
Право на подання заявки на об’єкт промислової власності також мають право як фізичні, так і юридичні особи. Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” прямо підкреслює, що іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України.
Патентні повірені, як випливає із п. 2 ст. 5 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, представляють також і іноземних юридичних осіб, якщо їх місцеперебування знаходиться за межами України. Патентні повірені здійснюють свою діяльність на підставі Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 р. із змінами і доповненнями від 10 жовтня 1994 р. та від 27 серпня 1997 р.
Назване Положення визначає досить суворі вимоги до патентних повірених і досить жорстко регламентує їх діяльність. Це Положення відповідно до законів України у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності визначає правовий статус патентних повірених і регулює відносини, пов’язані з набуттям, реалізацією і припиненням права займатися діяльністю патентного повіреного. Основним обов’язком патентного повіреного є надання допомоги і послуг фізичним і юридичним особам, які він представляє, у сфері охорони прав на об’єкти промислової власності, представляє інтереси зазначених осіб в Державному департаменті Інтелектуальної власності і установах, що відносяться до сфери його управління. Патентні повірені виконують свої представницькі функції також у судових органах, кредитних установах, а також у відносинах з іншими фізичними і юридичними особами. Ним має бути тільки громадянин України, який постійно проживає в Україні, має повну вищу освіту, а також повну вищу освіту в сфері охорони інтелектуальної власності, має не менш як п’ятирічний досвід практичної роботи у сфері охорони інтелектуальної власності. Патентний повірений для заняття цієї посади має скласти кваліфікаційні екзамени, пройти атестацію і одержати свідоцтво на право займатися діяльністю патентного повіреного.
Патентними повіреними не можуть бути працівники Державного департаменту інтелектуальної власності та установ, що входять до його складу, а також особи, які не можуть посідати посаду патентного повіреного відповідно до чинного законодавства.
Державний департамент інтелектуальної власності веде спеціальний реєстр патентних повірених. Після занесення імені патентного повіреного до цього реєстру йому присвоюється реєстраційний номер. Особи, не внесені до цього реєстру, не мають права називати себе патентними повіреними і, отже, займатися їх діяльністю.
Патентний повірений діє за дорученням особи, яку він представляє. Таке доручення оформляється в письмовій формі договором, довіреністю або іншим документом, який підтверджує його повноваження відповідно до чинного законодавства. Повноваження патентного повіреного можуть бути підтверджені також шляхом вказівки його прізвища і реєстраційного номера в заявці на видачу охоронного документа на об’єкт промислової власності, якщо заявка підписана самим заявником.
Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки: на одержання охоронного документа України заявниками можуть бути творці об’єктів інтелектуальної власності, створених їх творчою працею. Заявниками також можуть бути будь-які інші фізичні і юридичні особи, до яких право на подання заявки перейшло в силу закону чи договору. Заявниками можуть бути також представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені). Іноземні заявники та особи без громадянства ведуть свої справи з Установою лише через патентного повіреного. Вітчизняні заявники можуть вести такі справи через патентного повіреного, але не зобов’язані.
Отже, фактично заявником може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка має намір одержати правову охорону об’єкта промислової власності за умови, що зазначена особа має право на одержання охоронного документа.
Щодо підприємств, організацій і установ різних форм власності, то вони можуть бути заявниками лише за умови, що вони наділені правами юридичної особи.
7.3 Правонаступники як суб’єкти права інтелектуальної власності
Суб’єктами
права інтелектуальної
Спадкоємці можуть стати суб’єктами права інтелектуальної власності в силу закону або заповіту. Лише Закон України „Про авторське право і суміжні права” (єдиний) містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Стаття 29 цього Закону проголошує: „Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора”. Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
Закон „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” містить таку норму: „Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником” (п. 6 ст. 28). Така ж норма міститься й в інших патентних законах. Деякі закони України про інтелектуальну власність не містять й таких норм.
Коло спадкоємців, до яких переходять майнові права власника патентів, визначається чинним цивільним законодавством. Проте із цього загального правила все ж є один виняток. Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” не визнає права власності (чи іншого виключного права) на зазначення походження товарів за суб’єктами, які цими правами користуються. Правом на одне й теж зазначення походження товарів можуть користуватися декілька осіб. Об’єктом спадкування не може бути річ (об’єкт), яка не є об’єктом права власності спадкодавця.
Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність правонаступниками творців можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, які стають ними в силу договору або закону. Так, Закон України „Про авторське право і суміжні права” містить ст. 31 „Передача (відчуження) майнових прав суб’єктів авторського права”. Наведена стаття проголошує, що майнові права можуть бути передані автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Наведена норма все ж не містить відповіді на запитання, чи може автор або інша особа, якій належить авторське право, продати свої майнові права на твір іншій особі. В практиці такі випадки відомі.
Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” чітко і однозначно (п. 6 ст. 28) проголошує, що власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Такі норми містять й інші патентні закони України.
З наведеного можна зробити висновок, що будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, які охороняються законом, визнані товаром. Отже, стосовно цього товару можуть вчинятися буді-які цивільно-правові угоди. Таким чином, майнові права авторів на твори науки, літератури і мистецтва можуть бути об’єктом купівлі-продажу та інших цивільно-правових угод. Однією із сторін у такій угоді може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка стає правонаступником творця будь-якого об'єкта інтелектуальної власності.
Правонаступником може бути й держава. За Законом України „Про авторське право і суміжні права” (ст. 30) твори після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що такі твори можуть бути використані будь-якою фізичною чи юридичною особою без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за їх використання. Проте користувачі зобов’язані оберігати право авторства, право на ім’я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора. Коли твір стає надбанням суспільства, то це означає, що авторське право на нього конкретної особи перестало існувати – воно перейшло до суспільства. Все ж найчастіше суб’єктом такого права стає держава. Такий висновок можна зробити з наступної норми (ст. 30, п. 3). Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, які стали суспільним надбанням.
Авторським правом наділені також в певній мірі особи, в яких воно виникло на підставі ліцензійного договору – ліцензіати. Вони також не є правонаступниками, але за договором вони мають певні авторські права.
Проте Закон містить інше визначення особи, що має авторське право і суміжні права. За цим визначенням це є автор або виконавець у випадках, коли майновими правами володіє автор або виконавець, а також фізична або юридична особа, якій було передано майнові права. З цього визначення важко збагнути, хто є тією „іншою особою, яка має авторське право”. Коли сам автор володіє своїми майновими правами, то його немає підстав вважати іншою особою, що має авторське права. Якщо ж майнові права автора передані іншій особі, то це є не що інше як правонаступниицгво, адже майнові права можуть бути передані іншій особі лише за договором. Правонаступництвом у цивільному праві визнається перехід прав і обов’язків від однієї особи до іншої, в тому числі і за договором.
Цивільний кодекс України передбачає більш широке коло осіб, які можуть мати авторські права. До цього кола кодекс відносить авторське право упорядників та інших складених творів, авторів похідних творів та колективних творів.
Авторське право належить авторові збірника та інших складених творів (упорядникові) на здійснений ним підбір і розташування матеріалів, що є результатом творчої праці (упорядкування).
Похідними творами визнаються переклади, переробки, аранжування або інші переробки. Особи, що здійснили переклад, переробку або аранжування, визнаються авторами саме цих творів – перекладу, переробки або аранжування. Вони не є авторами первісних творів, але мають авторські права.
Те ж саме варто сказати про колективний твір. Видавці енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників і збірників, що продовжуються, наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань не визнаються авторами цих творів. Але їм належить виключне право на використання таких видань у цілому. Виключні права на використання – це і є майнові права. Отже, видавець зазначених видань не визнається автором, видання в цілому, але він є тією особою, що має авторське право.
Патентні закони України не знають такого суб’єкта як інша особа, що має патентні права. Цим законам відомий один суб’єкт патентних прав – патентовласник. Проте з цього загального правила також є винятки. Патентному праву відома така особа (суб’єкт права) як першокористувач. Ним визнається будь-яка особа, яка до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету, в інтересах своєї діяльності з комерційною метою використала в Україні технологічне (технічне) вирішення, тотожне заявленому об’єкту промислової власності, чи здійснила значну і серйозну підготовку до такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання об’єкта промислової власності, як це передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).
Суб’єктом патентного права може стати особа за рішенням суду. Відповідно до ст. 30 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” суд може у передбачених Законом випадках примусити власника патенту укласти із заінтересованою особою договір невиключної ліцензії.
8 ОФОРМЛЕННЯ ПРАВА НА ОБ’ЄКТИ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
8.1 Виникнення прав на твори науки, літератури і мистецтва та об'єкти суміжних прав
Усі результати інтелектуальної діяльності стають об’єктами правової охорони лише за однієї необхідної умови – цей результат повинен відповідати вимогам закону. За цією вимогою усі об’єкти інтелектуальної власності поділяються на три групи: 1) твори науки, літератури і мистецтва та суміжні права; 2) об’єкти промислової власності, які потребують спеціальних експертиз; 3) об’єкти промислової власності та деякі засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, які підлягають лише державній реєстрації.
Право на твори науки, літератури і мистецтва виникає із самого факту створення твору. Проте за бажанням автор для засвідчення свого авторства або будь-якої виключної правомочності може зареєструвати ці права в офіційному державному реєстрі. Твір науки, літератури і мистецтва стає об’єктом правової охорони незалежно від того, чи оприлюднений він чи не оприлюднений. Не мають значення його достоїнство, обсяг, мета, призначення, жанр, а також спосіб відтворення, виражений в усній, письмовій чи будь-якій іншій формі.
Дещо інші вимоги пред’являються до суміжних прав. Об’єкти суміжних прав (виконання творів, фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення) стають об’єктом правової охорони, якщо вони вперше оприлюднені на території України або оприлюднені на території України протягом 30 днів від дня їх оприлюднення в іншій державі. Права організацій мовлення охороняються чинним законодавством, якщо зазначені організації мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють передачі за допомогою передавачів, розташованих на території України. Суміжні права іноземних юридичних і фізичних осіб охороняються в Україні відповідно до міжнародних договорів.
Авторське право має чинність на території України незалежно від громадянства і постійного місця проживання самих авторів, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але знаходяться в об'єктивній формі на території України. Авторське право України поширюється також і на твори, які вперше були опубліковані в іншій країні, але протягом 30 днів після цього опубліковані в Україні, незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.