Інтелектуальна власність

властивості товару;                                       репутацію або інші

3. які виключно або                                   характеристики товару;

головним чином  зумовлені;                              3) в основному зумовлені;

4)характерними  для даного                         4) характерними для даного географічного місця природними                     географічного місця природними

умовами або  поєднанням цих                            умовами чи людським факто-

умов з характерним  для даного                         ром або поєднанням цих 

географічного місця людським                         природних умов і людського

фактором.                                                              фактору.

З наведеного порівняння випливає, що основною ознакою для  НМП – назви місця походження товару – є особливі властивості товару, які зумовлені виключно або головним чином характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором.

Для ГЗП –  географічного зазначення походження товару основною ознакою є певні якості, репутація або інші характеристики, зумовлені в основному характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Прикладами  цих двох об'єктів зазначень походження товару можуть бути: для НМП – миргородська вода; для ГЗП – французькі парфуми.

 

 

7 СУБ’ЄКТИ  ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

 

7.1 Автори  як творці об’єктів права інтелектуальної  власності

 

Чинне законодавство  України про інтелектуальну власність авторами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також творців промислових зразків. У даному контексті термін „автори” буде вживатися в широкому розумінні цього слова, тобто творці будь-яких об'єктів інтелектуальної власності.

Автором може бути тільки людина, що свідомо створює  той чи інший об’єкт інтелектуальної власності.

Автором будь-якого  творіння вважається лише той, хто своєю  власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився в творі, – це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Той чи інший  результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або кількома. Такий  вид співучасті в створенні цього результату прийнято називати співавторством. Воно може мати місце у будь-якому виді творчої діяльності.

Цивільно-правова  теорія визнає два види співавторства:

а) коли неможливо  виділити працю кожного співавтора – нероздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але ще в більшій мірі властиве науково-технічній творчості;

б) коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину – роздільне співавторство.

Для визнання співавторства  і, отже, права авторства за особами, що брали участь у створенні творчого результату, необхідні певні умови:

1. Творчий результат, створений спільною творчою працею співавторів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, у балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту – не опера, танець без музики – не балет.
2. Спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, а інший записує – це не співавторство. Тому не визнаються співавторами особи, які надавали автору будь-яку технічну допомогу – креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здійснювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу матеріальну допомогу автору тощо.
3. Має бути угода про спільну працю. Ця угода не обов’язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною.
4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину, водночас він є співавтором результату в цілому.
5. Співавторство має бути добровільним.
6. При нероздільному співавторстві об’єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору, право на подання заявки на об’єкт промислової власності, належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути переглянутий за спільним клопотання осіб, зазначених у заявці, як співавтори. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які хоча й не включені в заявку, але брали участь в розробці цього об’єкта.

7. Винагорода  за використання об’єкта інтелектуальної  власності належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Від співавторства  слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий колективний об’єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений.

Суб’єктами  авторського права можуть бути не тільки автори, а й інші особи. Серед них особливе місце посідають так звані „інші особи”, яким належить право на будь-який об’єкт інтелектуальної власності за законом. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Мова йде про роботодавців. Цей термін новий для нашого законодавства по формі, але він не є новим за своєю сутністю, адже мова йде про так звані службові результати творчої діяльності. Роботодавця не можна визнавати правонаступником, оскільки право інтелектуальної власності до нього не переходить від автора, а він за певних умов визнається суб’єктом цього права незалежно від волі автора.

За  чинним законодавством України про  інтелектуальну власність переважна більшість творчих результатів створюються в порядку виконання службового завдання. Але в сучасних умовах право на зазначені результати належать не тільки державним організаціям, а будь-яким підприємствам, організаціям і установам різних форм власності. Проте правовий режим роботодавців стосовно об’єктів інтелектуальної власності різними законами України про інтелектуальну власність визначається по-різному і не досить чітко.

Закон про авторське  право проголошує, що твір належить роботодавцю лише за умови, що автор перебуває в трудових відносинах з ним (ст. 16 „Авторське право на службові твори” Закону „Про авторське право і суміжні права”). Закон „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” більш ґрунтовно визначає правовий режим роботодавця (ст. 9). Закон визначає умови, за яких за роботодавцем визнається право на службовий винахід чи корисну модель. Роботодавцеві належить об’єкт промислової власності лише за умови, що він створений автором, який знаходиться в трудових відносинах з ним і з винахідником укладений письмовий договір щодо розгляду та умови виплати йому (його правонаступнику) відповідної винагороди. Подібне визначення правового режиму роботодавця дане в Законі України „Про охорону прав на сорти рослин”.

З визначень  правового режиму роботодавця випливає одне – об’єкт інтелектуальної творчої діяльності, якщо він створений у порядку виконання службових обов’язків, належить роботодавцеві.

Право на одержання патенту роботодавець має за таких умов. Винахідник (автор промислового зразка) в письмовій формі повідомляє роботодавця про створений ним винахід, корисну модель чи промисловий зразок з описанням, яке розкриває суть винаходу, корисної моделі чи промислового зразка досить ясно і повно. Якщо роботодавець протягом чотирьох місяців від дати одержання повідомлення не подасть заявки, то право на одержання патенту переходить до винахідника чи автора промислового зразка.

Якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок створені у зв’язку з виконанням службових обов’язків, наданням фінансової чи іншої матеріальної допомоги автору на основі знань, досвіду та інформації роботодавця та іншого сприяння створенню винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, останньому належить право виключного використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка протягом трьох років від дня подання заявки на винахід, корисну модель чи промисловий зразок.

Використання  винаходу, корисної моделі і промислового зразка в такому разі здійснюється на умовах угоди, укладеної між роботодавцем і автором. Невикористання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка протягом трьох років відповідно дає право винахідникові чи авторові промислового зразка використати останній на свій розсуд. У такому разі роботодавець зберігає право використати в майбутньому цей винахід, корисну модель чи промисловий зразок на умовах безплатної невиключної ліцензії. При цьому особисті немайнові права автора будь-якого досягнення інтелектуальної діяльності в усіх випадках належить автору цього досягнення, адже ці права невідчужувані.

Виключне право  на використання об’єкта інтелектуальної власності охоплює всі майнові права творця цього об’єкта. За чинним законодавством усі вони належать роботодавцю за таких умов:

– творець об'єкта інтелектуальної власності знаходиться  в трудових відносинах з роботодавцем на підставі договору трудового найму;

– договір найму  визначає коло службових обов’язків творця, до числа яких входить обов’язок створювати об’єкти інтелектуальної власності;

об’єкт інтелектуальної  власності створено саме в порядку  виконання службових обов’язків;

об’єкт інтелектуальної  власності слід визнавати службовим  і за умов, що роботодавець надавав  творцю фінансову, матеріальну та іншу допомогу або іншим чином істотно сприяв творцеві в процесі створення зазначеного об’єкта. Ця допомога має бути такою, без якої об’єкт інтелектуальної власності не міг би бути створений;

– договір повинен  бути укладений тільки в письмовій  формі;

– у договорі обов’язково має бути визначений розмір винагороди за використання об’єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, строки і порядок її виплати.

При будь-якому  використанні об’єкта інтелектуальної  власності, створеного за договором  найму, роботодавець має право зазначати  своє найменування або вимагати такого зазначення.

Крім договору найму не виключається за чинним законодавством укладення і спеціального договору між роботодавцем і творцем об’єкта інтелектуальної власності, в якому визначаються права і обов’язки сторін. Це досить складні договори, оскільки в нас ще немає належного досвіду їх укладання. У таких договорах важко визначити вартість створеного об’єкта інтелектуальної власності без попереднього його випробовування.

 

7.2 Заявники

 

Суб’єктами  права інтелектуальної власності  безперечно є заявники. У переважній більшості заявники стають суб’єктами власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності, який ними заявляється як об’єкт інтелектуальної власності. Але вони залишаються суб’єктами правовідносин у сфері інтелектуальної діяльності і в тих випадках, коли з тих чи інших причин суб’єктами права власності (чи виключного права на використання) вони не стали.

Заявником може бути фізична і юридична особа. Заявниками за певних умов можуть бути фізичні особи – громадяни України, громадяни зарубіжних країн і особи без громадянства. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до чинного законодавства неповнолітні віком від 14 до 18 років мають право здійснювати свої авторські і патентні права. З наведеного випливає, що зазначені особи можуть бути заявниками на будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності.

Закон України  „Про авторське право і суміжні  права” в ст. 11 проголошує, що для виникнення і здійснення прав на твір, передбачених чинним законодавством, не вимагається виконання будь-яких формальностей. Але особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак у вигляді латинської літери С в колі – ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору, – поміщається на кожному примірнику твору.

Особи, які мають авторське право або яку-небудь виключну правомочність на твір, для засвідчення авторства на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору мають право зареєструвати ці відомості в офіційних державних реєстрах. Можуть бути таким чином зареєстровані авторські договори, які стосуються права автора на твір. Зазначена реєстрація може бути здійснена в будь-який час у межах чинності строку охорони авторського права.

Державна реєстрація здійснюється Державним департаментом  інтелектуальної власності (Установою) відповідно до встановленого порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх реєстрацій. Факт реєстрації посвідчується свідоцтвом. У разі виникнення спору реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку її не буде спростовано. Ніхто не має права перешкоджати реєстрації твору в офіційних реєстрах. Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р.№ 1756.

Державну реєстрацію прав на твори науки, літератури і  мистецтва мають право здійснювати  автори творів незалежно від громадянства та постійного місця проживання, а також фізичні і юридичні особи, що мають авторське право, роботодавець на замовлення і за рахунок якого створено твір, якщо інше не передбачено умовами договору між ним і автором, уповноважений представник автора або особа, що має авторське право. Право на реєстрацію мають також організації, яким автор доручив управляти своїми майновими правами.