Міжнародна фінансова система

Для міжнародних платежів неторгового характеру використо­вують дорожні чеки та євро­чеки.

Дорожній (туристичний) чек — це платіжний документ, гро­шове зобов'язання (наказ) спла­тити зазначену на ньому суму ва-

люти його власнику. Зразок підпису власника проставляється в момент продажу йому чека. Ці чеки виписуються великими бан­ками та фірмами, серед яких Thomas Cook, American Express, Citicorp, Bank of America, Bank of Токіо, Mitsui Bank та ін.

Єврочек — це чек у євровалюті, який виписується банком і опла­чується у будь-якій кра­їні—учасниці угоди «Єврочек». Єврочек опла­чується за умови пред'явлення його власником га­рантійної картки.

Векселі у міжнародних розрахунках

Для розрахунків за зовнішньоекономічними угодами широко використовуються векселі, які бувають простими (соло вексель) та пе­рекази йми (тратта).

Більше поширені перекаті векселі, які являють собою безу­мовну пропозицію трассанта (кредитора), адресовану трассату (боржнику), сплатити третій особі (ремітенту) в установлений термін зазначену у векселі суму. Переказний вексель може бути виписаний з пропозицією спла­тити зазначену в ньому суму на користь самого трассанта, який стає і ремітентом.

Простий вексель виставляється боржником (векселедавцем) і є зобов'язанням сплатити кре­дитору певну грошову суму в обу­мовленому місці у зазначений термін.

Форма та реквізити чека визначаються нормами національно­го та міжнародного права. Міжнародне вексельне право базуєть­ся на Женевських вексельних конвенціях, законодавстві країн англо-американського права та законодавстві країн, чиє вексельне право не належить до зазначених систем.

У міжнародних розрахунках необхідно враховувати розбіжно­сті, що мають місце у вексе­льному законодавстві різних країн. В угодах слід передбачати, яким з чинних нормативних актів регу­люватимуться фінансові відносини, що виникають упродовж ви­конання зовнішньоекономіч­ної угоди.

Векселі можуть використовуватись як самостійна форма роз­рахунку або як платіжний ін­струмент в інших формах розрахунку (інкасо, акредитив, відкритий рахунок).

Банківський переказ у міжнародних розрахунках

Банківський переказ — це розрахункова бан­ківська операція, здійснювана шляхом напра­в­лення платіжного доручення від одного бан­ку до іншого. Основою банківського переказу є заява клієнта банку, який бажає перевести

свої кошти. На основі цієї заяви банк складає платіжне доручення іноземному банку. У до­рученні вказуються: термін валютування (термін платежу), спосіб поповнення сплачених за пе­реказом сум

(кредитування рахунку «лоро»; дозвіл на дебетування рахунку «ностро» у банку платника; кредитування рахунку банку-плат-ника в третьому банку, якому дається доручення про зараху­вання відповідних сум на рахунок банку-платника).

Інкасо у міжнарод­них розрахунках

Інкасо — це банківська розрахункова опера­ція, в якій банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розрахункових

документів гроші, що їх має сплатити йому імпортер за відван­тажені на його адресу товари (послуги), та зараховує ці кошти на рахунок клієнта (експортера) у себе в банку.

Для експортера інкасо нерідко є неприйнятною формою роз­рахунків, оскільки він спочатку має відвантажити товар і лише потім передає документи в банк, очікуючи виконання покупцем зобов'язань щодо платежу. Тому для зменшення ризику експор­тер мусить вимагати банківської гарантії платежу. Окрім банків­ської гарантії, забезпечення платежу по інкасо здійснюється за до­помогою телеграфного інкасо. У такому разі банк експортера сплачує йому суму виручки за від­вантажений товар негайно або через певний термін після отримання документів на інкасо. Од­ночасно банк сповіщає по телеграфу свій банк-кореспондент, з яким він повинен мати спеціаль­ний договір про телеграфне інкасо.

Інкасо може бути документарним і чистим. Документарне ін­касо — це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами (рахунки, транспортні, страхові до­кументи), а також інкасо тільки комерційних документів. Чисте інкасо — це інкасо фінансових документів (векселі, чеки та інші документи, використовувані для отримання платежів), коли вони не супроводжуються комерційними документами.

Міжнародні розрахунки у формі інкасо регулюються Уніфі­кованими правилами по інкасо, прийнятими Міжнародною тор­говою палатою (1978).

Акредитив у міжнародних розрахунках

Акредитив у міжнародних угодах — це одно­стороннє обумовлене грошове зобов'язання ба­н­ку; банк видає його за дорученням клієнта — наказодавця  акредитиву  (імпортера)   на  користь бенефіціара (експортера); на основі цього зобов'язання банк, який відкрив акредитив (банк-емі­тент), мусить здійснити бенефіціару платіж (негайно або з розстрочкою) або акцептувати тратти бенефіціара та сплатити їх у зазначений у них термін; банк може уповноважити інший банк здій­снити такі платежі, акцепт або негоціацію тратт бенефіціара за умови надання бенефіціаром до­кументів, передбачених в акредитиві, та при виконанні інших умов акредитиву.

Тобто імпортер доручає своєму банку сплатити гроші за при­дбаний товар тільки за умови пред'явлення експортером компле­ксу товаророзпорядчих документів, що підтверджують факт від­вантаження товару згідно з умовами угоди.

Акредитивна форма міжнародних розрахунків регулюється Уніфікованими правилами та звичаями для документарних ак­редитивів (за редакцією 1993 року, публікація Міжнародної тор­гової палати № 500).

Система відкритого рахунку в міжнародних розрахунках

Система відкритих рахунків застосовується в основному в міжнародних розрахунках за то­вари, поставлені на консигнацію, а також при продажу запасних частин до раніше поставле­них машин та обладнання.

Система відкритих рахунків — найризикованіша для експор­тера форма розрахунку. Експо­ртер, відправляючи товар покупцю разом з товаророзпорядчими документами, записує у своїх бух­галтерських документах у дебет відкритого для покупця рахунку суму поставки. Імпортер за­писує суму відвантаження у кредит рахунку постачальника. Протягом обумовленого у контракті тер­міну імпортер повинен сплатити вартість товару шляхом банків­ського переказу, чека або век­селя. Після сплати сторони здійс­нюють у своїх бухгалтерських документах зворотні записи.

Пластикові картки у міжнародних розрахунках

Пластикова картка — це персоніфікований платіжний інструмент, який надає особі, що нею користується, можливість безготівкової оплати товарів та / або послуг, а також отримання го­тівки у відділеннях (філіях) банків і банківських ав­томатах (банкоматах).

Прийом карток до оплати та видача по них готівки здійснює­ться тільки у підприємствах то­ргівлі / сервісу та банках, що вхо­дять у платіжну систему, яка обслуговує ці картки. Окрім точок обслуговування, які безпосередньо приймають картки, до складу платіжної системи входять ба­нки-емітеити, еквайзер-центри, процесінговий центр (або декілька центрів) і розрахунковий (клі­рин­говий) банк (або декілька банків).

Банк-емітент здійснює випуск пластикових карток і надає їх у розпорядження клієнтів. При цьому картки залишаються у вла­сності банку, а клієнти одержують право їх використовувати.

Прийом картки до оплати або видача готівки супроводжую­ться її авторизацією. Первинну обробку запитів на авторизацію здійснює еквайзер-центр (еквапзер-банк). Як правило, банк-ек­вайзер є й банком-емітентом, але банк-емітент не обов'язко­во є банком-еквайзером.

Процесінговий центр веде базу даних платіжної системи. Тут зберігається інформація про ліміти держателів карток.

Розрахунковий банк здійснює оперативні взаєморозрахунки банків—членів системи, які для цього відкривають кореспон­дентські рахунки у розрахунковому банку.

Батьківщиною пластикових карток є США. Перші картки були не пластиковими, а паперо­вими. У 1914 році великі американські магазини почали надавати постійним клієнтам, вартим довіри, кредитні картки. У 1928 році були випущені металеві картки з рельєфно витисненими іменем та адресою клієнта. Це давало можливість продавцям швидко за допомогою копіюваль­ного па­перу фіксувати дані про клієнта. Зрозумівши, що загальна мережа обслуговування збіль­шить клієнтуру кожного торговельного під­приємства, 1936 року близько тисячі магазинів та ін­ших торгове­льних установ погодилися кредитувати спільних клієнтів. По­дальше просування кредитних карток відбулось у сфері громад­ського харчування - 1950 року з'явилася ресторанна картка Dinners Club, яку почали застосовувати багато ресторанів Нью-Йорка. Успіх Dinners Club був таким вражаючим, що й американ­ські банки вирішили розпочати випуск кредитних карток, які вже обслуговувалися в ресторанах, магазинах, готелях тощо.

Першу банківську кредитну картку випустив 1951 року Franklin National Bank. У другій по­ловині 50-х років декілька великих банків, зокрема Bank of America, Chase Manhattan і Marine Midland Trust, ввели в обіг власні кредитні картки, Bank of America -найбільший каліфорнійський банк, використовуючи мережу своїх відділень, зміг забезпечити умови для найширшого прийому своїх кредитних карток. До його системи приєдналося багато не­великих банків. А 1966 року Bank of America почав надавати лі­цензії на свою систему банкам у США та інших країнах. У 1970 році Bank of America передав операції з кредитними картками компанії National Bank America, Inc. (NBI), членом якої він став; 1977 року NB1 отримала назву VISA USA Inc., а згодом — VISA International.

У США з декількох регіональних асоціацій, які випускали власні кредитні картки, з 1967 року утворилася компанія Interbank Card Association, яка згодом отримала назву MasterCard Inter­national і на теперішній час є одним із лідерів світового карткового бізне­су. Паралельно з Master­Card у США (а згодом і в усьому світі)

почала діяти система, яка випустила першу картку з пластика, — American Express. Протя­гом 1984—1985 років представники VISA та MasterCard узгодили низку технічних стандартів і поча­ли випускати спільні списки заборонених до прийому карток.

Європейські «карткові» компанії EuroCard, Eurocheck Holding та Eurocheck International 1992 року створили компанію Europay International, що ознаменувало виникнення нової об'єдна­ної євро­пейської платіжної системи, яка мала право на управління торгови­ми марками EuroCard та Eurocheck. Пізніше їй були передані пра­ва на ведення операцій в Європі і збирання MasterCard International. Таким чином, банк, що приєднується до системи Europay, дістає змогу випускати як картки EuroCard, так і картки MasterCard.

З часом компанії MasterCard та Europay з метою розширення пропозиції своїх послуг засну­вали на паритетних засадах нову систему - - Maestro, яка випускає одноіменну дебетову картку. Компанія Europay International одержала права на діяльність в Європі від Cirrus — дочірньої компанії MasterCard, яка випускає картку для використання у банкоматах.

Здійснюючи розрахунки, держатель пластикової картки обме­жений одним або декількома лімітами. Характер лімітів та умови їх використання досить різноманітні, але їх можна звести до двох основних сценаріїв:

1. Держатель дебетової картки мусить заздалегідь внести на свій банківський рахунок певну суму. її розмір і визначає ліміт картки.

2. Держатель кредитної картки, не вносячи в банк кошти за­здалегідь, може отримувати кре­дит. У такому випадку клієнту встановлюється ліміт кредиту, в межах якого він має право вико­ристовувати кошти. Кредит буває як разовим, так і відновлюва­ним (револьверним). Відновлення кредиту відбувається після по­гашення всієї заборгованості або її частини. При використанні кре­дитної картки авторизація здійснюється лише у випадку, коли сума платежу перевищує певну обумовлену величину. Слід за­значити, що, видаючи кредитну картку, банк-емітент може вима­гати від клієнта надання гарантій повернення боргу. Форма гаран­тій визначається індивідуально. Нерідко нею може бути страховий депозит, розмір якого, як правило, перевищує ліміт кредиту.

Кредитна та дебетова картки бувають сімейними та корпора­тивними. Для сімейної картки право здійснення платежів у ме­жах встановленого ліміту надається членам сім'ї утримувача кар­тки. Корпоративні картки використовуються компаніями та їх працівниками.

План семінарських занять

1. Організаційні засади міжнародних розрахунків.

2. Форми міжнародних розрахунків:

2.1.  Розрахунки векселями;

2.2. Розрахунки чеками;

2.3.  Інкасова форма;

2.4.  Документарний акредитив;

2.5.  Банківські перекази;

2.6. Система відкритих рахунків;

2.7.  Розрахунки з використанням пластикових карток;

2.8.  Розрахунки на компенсаційній основі.

3.  Платіжні умови зовнішньоекономічних угод;