Податок з реклами — це податок на послуги по встановленню і розміщенню реклами.
Рекламою слід вважати всі види оголошень і повідомлень, що передають інформацію з комерційною метою (тобто з метою одержання доходу) за допомогою засобів масової інформації.[20]
До засобів масової інформації належать: преса, супутникове і кабельне телебачення, радіомовлення, а також афіші, плакати, листівки, рекламні щити, інші технічні засоби, розташовані на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті і в інших місцях.
Рекламодавець — це юридична або фізична особа, від імені якої здійснюється реклама.
Об'єктом податку з реклами була вартість послуг за встановлення та розміщення реклами.
Платниками податку з реклами були юридичні особи та громадяни.
Об'єктом оподаткуванням була вартість послуг за встановлення і розміщення реклами, а у випадку, якщо рекламні роботи виконуються власними силою рекламодавця, — вартість фактично вироблених затрат.
Розмір податку з реклами становив:
0,1 % вартості послуг за розміщення одноразової реклами;
0,5 % вартості послуг за розміщення реклами на тривалий час.
Податок з реклами сплачувався з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу; на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях.
Податок з реклами сплачувався під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами.
Стягнення податку з реклами здійснювали підприємства, організації, установи, що видають дозвіл на розміщення реклами або надають послуги з реклами.
Іноземні юридичні особи і громадяни сплачували податок з реклами на рівних умовах з юридичними особами і громадянами України, якщо інше не було передбачено міжнародними договором і законодавством України.
Ринковий збір — це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари.
Ринковий збір справлявся за кожний день торгівлі. Його граничний розмір не повинен був перевищувати 20 % мінімальної заробітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб залежно від ринку, його територіального розміщення та виду продукції (товару).
Ринковий збір справлявся працівниками ринку до початку реалізації продукції.
Платниками ринкового збору були юридичні особи і громадяни, що реалізували сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари.
Ринковий збір, внесений за рахунок коштів юридичних осіб, відносився на собівартість продукції (робіт, послуг), для громадян — на власні кошти.
Відповідальність за правильність обчислення, повноту стягнення, своєчасність перерахування ринкового збору в місцевий бюджет було покладено на адміністрацію ринку відповідно до законодавства.
Збір за видачу ордера на квартиру сплачувався за послуги, пов'язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири.
Граничний розмір збору за видачу ордера на квартиру не повинен був перевищувати 30 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час оформлення ордера на квартиру.
Збір за видачу ордера на квартиру сплачувався через установи банків до одержання ордера і перераховувався до бюджету місцевого самоврядування. Документом про сплату збору була квитанція, видана установою банку.
Облік надходжень збору за видачу ордера на квартиру здійснювався органами з обліку та розподілу житла.
Платниками збору були одержувачі ордера на квартиру.
При видачі громадянину ордера на квартиру в книзі обліку виданих ордерів необхідно було зробити відповідний запис про сплату збору за видачу ордера на квартиру (номер квитанції і дата оплати). Без оплати збору ордер не видавався.
Облік платників збору за видачу ордера на квартиру вели органи, що видають ордери і що щоквартально до 15-го числа місяця, наступного за звітним кварталом подавали до податкової адміністрації звіт про кількість виданих ордерів і суми збору, що надійшли в місцевий бюджет з розбивкою по місяцях.
Відповідальність за повне стягнення збору за видачу ордера за квартиру і перерахування його в місцевий бюджет, а також подання звітності в податкову адміністрацію покладалась на керівників органів обліку і розподілу житла.
Платниками збору з власників собак були громадяни - власники собак (крім службових), які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах.
Збір з власників собак справлявся за кожний рік. Його граничний розмір за кожну собаку не повинен був перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час нарахування збору.
Збір з власників собак стягувався органами житлово-комунального господарства.
Курортний збір — це збір з громадян, що тимчасово перебувають у курортній місцевості.
Платниками курортного збору були громадяни, які прибувають у курортну місцевість.
Граничний розмір курортного збору не міг перевищувати 10 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Від сплати курортного збору звільнялися:
діти віком до 16 років;
інваліди та особи, що їх супроводжують;
учасники Великої Вітчизняної війни;
воїни-інтернаціоналісти;
учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
особи, які прибули за путівками та курсовками в санаторії, будинки відпочинку, пансіонати, включаючи містечка та бази відпочинку;
особи, які прибули в курортну місцевість у службове відрядження, на навчання, постійне місце проживання, до батьків та близьких родичів;
особи, які прибули за плановими туристичними маршрутами туристично-екскурсійних установ та організацій, а також які здійснюють подорож за маршрутними книжками;
чоловіки віком 60 років і старші, жінки віком 55 років і старші.
Курортний збір справлявся з платників за місцем їх тимчасового проживання.
При зміні платником місця проживання в межах курортної місцевості курортний збір повторно не справлявся.
З осіб, які прибули в курортну місцевість, збір справлявся не пізніше як у триденний термін від дня прибуття.
Курортний збір справлявся:
адміністрацією готелю та іншими установами готельного типу під час реєстрації прибулих;
квартирно-посередницькими організаціями при направленні осіб (крім прибулих за путівками туристично-екскурсійних установ та організацій) на поселення в будинки (квартири), що належать громадянам на праві власності.
З осіб, які зупиняються в будинках (квартирах) громадян без направлення квартирно-посередницьких організацій, а також з осіб (крім тих, що здійснюють подорож за маршрутними книжками), які проживають у наметах, автомашинах тощо, курортний збір справлявся у порядку, визначеному радами народних депутатів, що встановлювали цей збір.
Сплата курортного збору проводилась по квитанціях, виготовлених в встановленому порядку, за наявності печатки виконкому місцевої ради.
В картках прописки, що велись в порядку, визначеному діючим на території України законодавством, необхідно було зробити відповідний запис про сплату курортного збору (номер квитанції і дата сплати).
Розрахунок було затверджений згідно з наказом ДПА України від 24 грудня 2003 р. № 628.[44]
Відповідальність за правильність обчислення і своєчасність перерахування в бюджет засобів курортного збору покладалась на адміністрацію готелів та інших установ готельного типу, квартирно-посередницькі організації та установи, відповідальні за дотримання правил паспортної системи відповідно до чинного законодавства України.
Збір за участь у бігах на іподромі справлявся з юридичних осіб та громадян, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру.
Граничний розмір збору за участь у бігах на іподромі за кожного коня не повинен був перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Збір за участь у бігах на іподромі справлявся адміністрацією іподромів до початку змагань.
Збір сплачувався юридичними особами за рахунок собівартості, а громадянами — за рахунок власних коштів.
Розрахунок було затверджено згідно з наказом ДПА України від 24 грудня 2003 р. № 626.[42]
Бухгалтерські служби іподромів були зобов'язані вести окремий облік коштів збору.
Збір за виграш на бігах справлявся адміністрацією іподромів з осіб, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі, під час видачі їм виграшу. Його граничний розмір не повинен був перевищувати 6 % від суми виграшу.
Бухгалтерські служби іподромів зобов'язані були вести окремий облік засобів збору.
Розрахунок було затверджено згідно з наказом ДПА України від 24 грудня 2003 р. № 621.[37]
Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, справлявся у вигляді відсоткової надбавки до плати, визначеної за участь у грі. Його граничний розмір не повинен був перевищувати 5 % від суми цієї надбавки. Сума збору справлялась адміністрацією іподромів з учасника гри під час придбання ним квитка на участь у грі.
Розрахунок було затверджено згідно з наказом ДПА України від 24 грудня 2003 р. № 623.[39]
Збір за право на використання місцевої символіки справлявся з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою.
Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видавався відповідними органами місцевого самоврядування.
Збір, внесений за рахунок коштів юридичних осіб, відносився на собівартість продукції (робіт, послуг), а за рахунок громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, — на витрати, пов'язані з підприємницькою діяльністю.
Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен був перевищувати з юридичних осіб — 0,1 % вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, — п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.