Місцеві податки та збори

8.            рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9.            плата за користування надрами;

10.        плата за землю;

11.        збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12.        збір за спеціальне використання води;

13.        збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

14.        фіксований сільськогосподарський податок;

15.        збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

16.        мито;

17.        збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

18.        збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих податків належать:

1.            податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2.            єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1.            збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2.            збір за місця для паркування транспортних засобів;

3.            туристичний збір.[51]

Залежно від компетенції органу, що вводить відповідний податок чи збір на території певної територіальної громади, податки та збори складають підсистему загальнодержавних та підсистему місцевих. До останніх відносяться податки й збори, перелік яких встановлюється Верховною Радою України та які вводяться в дію місцевими радами й діють на території відповідних територіальних громад. Місцевими радами обов’язково повинні бути введені податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Інші ж два збори можуть бути введені чи ні за власним рішенням відповідної ради.

Невід'ємною складовою системи оподаткування є місцеві податки і збори. В економічній літературі та й на практиці по­ширеним є погляд на ці податки як другорядні в системі оподаткування. І це не випадково, адже фіскальна роль місцевих податків і зборів завжди була незначною (в 2009 р. їх питома вага в доходах місцевих бюджетів України становила 1,14%). Перелік названих податків визначається на державному рівні, органи місцевого самоврядування не мають права запроваджувати на своїй території власні податки і збори.

Місцеві податки є головним атрибутом місцевого самоврядування, їх називають в міжнародній термінології «локальними податками», вони є головною статтею доходів місцевих бюджетів зарубіжних країн, на відміну від України. При цьому в розвинених країнах місцеві податки і збори, як правило, мають досить велику питому вагу в загальній сумі грошових надходжень органів регіонального і місцевого самоврядування.

Незважаючи на тенденції до централізму, властивою особливістю низових територіальних одиниць у зарубіжних країнах є наявність розвиненого місцевого оподаткування з високими ступенем самостійності щодо введення місцевих податків, а також встановлення механізму справляння. Їх запроваджують на рівні різних територіальних утворень, серед яких, зокрема, землі і громади у Німеччині, графства і округи у Великій Британії, лени і муніципалітети у Швеції, провінції, комуни і департаменти у Франції, кноти у Швейцарії.[61]

До джерел наповнення місцевих бюджетів у різних країнах світу належать: податок на продаж, місцевий прибутковий податок, податок на власність (майно), промисловий податок і поземельний податок. Найбільш розповсюдженими є податки на майно однією з переваг яких є чітко локалізована база, що оподатковується, котру важко приховати. В окремих західноєвропейських країнах (Швейцарія, скандинавські країни) органи місцевого самоврядування практикують застосування додаткових ставок із прибуткового податку, який загалом встановлює центральний уряд.

У різних країнах існує неоднакова кількість місцевих податків і зборів. Так, у Великій Британії функціонує лише один місцевий податок, який справляється з нерухомого майна. В Японії є три основні місцеві податки, а саме: підприємницький податок, який справляється з прибутку; корпоративний муніципальний податок; зрівняльний податок, що є фіксованою сумую податку. Розмір якого залежить від розміру капіталу юридичної особи та чисельності працюючих. Найбільшу кількість місцевих податків запроваджено у Бельгії – 100, в Італії -70, у Франції – понад 50.

Розгляд складу та механізму справляння локальних податків у зарубіжних країнах дозволяє поділити їх на чотири основні групи. (Рис. 1.1).

Надходження від місцевих податків та зборів  в структурі доходів місцевих бюджетів складають: у Великобританії – 35%, США – 65%, Франція - 60%, Японії – 33%. [9]

Теорія і досвід окремих країн свідчить, що система місцевих податків та зборів повинна відзначатися гнучкістю використовуваних фіскальних інструментів. Це дасть змогу адаптувати місцеві способи мобілізації фінансових ресурсів до специфічних потреб територіальних громад з урахуванням особливостей державного адміністративно-територіального устрою. Система місцевих податків і зборів повинна бути вмонтованим механізмом адаптації, що забезпечує можливість перманентного пошуку кращих рішень шляхом ініціативних дій органів місцевого самоврядування в межах установленого правового поля.

Рис. 1.1 Основні групи місцевих податків у зарубіжних країнах

*Джерело: Динис И.Ю. К вопросу о формировании доходной базы местного самоуправления// Финансы.- 2003.- №7.- С.26

Таким чином практика організації місцевого оподаткування в різних країнах різноманітна. Дещо з досвіду зарубіжних країн, з урахування особливостей нашої економіки, Україна може запозичити.

1.2  Історія розвитку місцевого оподаткування в Україні

Місцеві податки в Україні збиралися ще за часів Київської Русі, коли діяли міські самоврядні громади.

Важливим етапом розвитку, становлення місцевих податків було утвердження місцевого самоврядування буржуазної епохи. Ці процеси поширились і на Україну, яка перебувала в складі Російської імперії.

Земська реформа в 1864 р. створила органи місцевого самоврядування — земства (вони створювались до 1911 p.). Земства отримали право встановлювати місцеві податки — земські збори, якими оподатковувалось нерухоме майно в містах і повітах.

Скасовані збори і повинності в 1917-1918 pp. після ліквідації більшовиками земського місцевого самоврядування. Пізніше питання щодо місцевих податків і зборів вирішувало союзне законодавство. Історія, послідовність цього законодавства така: перший правовий акт, який передбачає місцеві податки і збори — «Положення про грошові засоби і витрати місцевих Рад» (3 грудня 1918 p.). Декрет ВЦВК і Раднаркому Росії від 9 грудня 1918 року передбачає право місцевих Рад на встановлення 24 видів податків і зборів, п'ятнадцять з яких могли встановлюватись у містах.

У СРСР місцеві податки і збори були регламентовані «Положенням про місцеві фінанси СРСР» (25 серпня 1926 р.). Положення передбачало: 4 місцеві податки, союзним республікам надавалось формальне право на встановлення додаткових місцевих податків з об'єктів, що не оподатковувались у загальному масштабі.

1930-1932 pp. — здійснюється податкова реформа. її результат: подальше скорочення повноважень місцевих органів в цій та інших сферах. Місцевих податків діяло два види: податок з будов і земна рента.

10 квітня 1942 р. Верховна Рада приймає Указ «Про місцеві податки і збори». Цей Указ встановлює такі їх види:

      податок з будов;

      земельна рента;

      збір з власників транспортних засобів;

      ринковий збір на колгоспних ринках.

Останнім актом СРСР щодо місцевих податків був Указ Президії Верховної Ради «Про місцеві податки і збори» (26 січня 1981 p.). Згідно з Указом діяло три загальносоюзних місцевих податки:

      податок з будов;

      земельний податок;

      податок з власників транспортних засобів.

З набуттям Україною незалежності в 1991 році, з’явилась гостра потреба у формуванні нової нормативної бази. [64]

20 травня 1993 року було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», яким фактично було закладено початок формування системи місцевих податків і зборів. Ним встановлювалося 14 видів місцевих податків і зборів. А саме:

1.             податок з реклами,

2.             комунальний податок;

3.             готельний збір;

4.             збір за паркування автомобілів;

5.             ринковий збір;

6.             збір за видачу ордера на квартиру;

7.             курортний збір;

8.             збір за участь у бігах на іподромі;

9.             збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі;

10.        збір за право використання місцевої символіки;

11.        збір за право проведення кіно- і телезйомок;

12.        збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;

13.        збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

14.        збір за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі.

З розвитком податкового законодавства перелік податків змінювався і станом на 01.01.2008 року мав наступний вигляд:

До місцевих податків належали:

1.             податок з реклами;

2.             комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належали:

1.             збір за припаркування автотранспорту;

2.             ринковий збір;

3.             збір за видачу ордера на квартиру;

4.             курортний збір;

5.             збір за участь у бігах на іподромі;

6.             збір за виграш на бігах на іподромі;

7.             збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

8.             збір за право використання місцевої символіки;

9.             збір за право проведення кіно- і телезйомок;

10.        збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

11.        збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

12.        збір з власників собак.[7]

Комунальний податок - справлявся з юридичних осіб усіх форм власності, включаючи їх об’єднання, філії відділення та інші відокремлені підрозділи, розташовані на території міста, крім бюджетних установ та організацій, планово дотаційних та сільськогосподарських підприємств.

Розмір податку становить 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян.