Формування та використання прибутку комерційного банку (на прикладі АКБ «Надра»)

Отже, соціально-економічна ефективність банків є співвідношенням міри реалізації найважливіших соціальних і економічних функцій, зіставлених з витратами ресурсів капіталу і праці.

Загальне визначення ефективності в силу багатомірності системи спонукає до застосування кількох показників, які з різних сторін висвітлюють і деталізують соціально-економічну ефективність.

Перш ніж перейти до питання соціальної політики комерційних банків, слід скористатися теоретичним положенням, сформульованим професором кафедри міжнародної торгівлі Гарвардського університету Дж. Саксом про відмінності соціальної політики, яка проводилася в СРСР і в розвинутих капіталістичних країнах. Зокрема, в країнах з планово-директивною системою управління застосовувався підхід, заснований на беззаперечності економічної стабільності і загальній соціальній підтримці. При цьому пільги і гарантії надавались через підприємства, зміна громадянами місця роботи значною мірою знаходилася під регулятивним впливом держави. В умовах ринкової економіки відбувається певна переорієнтація у соціальній політиці. Держава намагається спрямувати соціальний захист на окремі категорії громадян (молодь, літні люди, інваліди, малозабезпечені та безробітні). При цьому вважається нормою можливість того, що будь-яка людина може залишити одну роботу і перейти на іншу [62, c.228].

У зв’язку з цим, заходи, які розробляються й впроваджуються щодо реалізації соціальної спрямованості політики, що проводиться комерційними банками (ставки кредитів, депозитів, тарифи на банківське обслуговування), повинні бути спрямовані на малозабезпечені групи населення, забезпечуючи тим самим вирівнювання можливостей населення в споживанні банківських послуг. Ця необхідність пояснюється тим очевидним фактом, що абсолютна більшість громадян України в тій чи іншій мірі постійно користуються банківськими послугами, оплачуючи комунальні платежі, платежі по лінії ДАІ, здійснюючи перекази, отримуючи зарплату, пенсію тощо. Вочевидь, виплата заробітної плати і виплата пенсій та допомоги по безробіттю за своїм технологічним характером для банку або не відрізняються, або трудомісткість виплат пенсій і допомоги по безробіттю в абсолютному значенні переважає інші виплати. Але категорія пенсіонерів та безробітних є менш соціально захищена і має відповідно меншу можливість споживати банківські послуги за ціною, яку банки пропонують при обслуговуванні більш високооплачуваних категорій населення.

Другим важливим аспектом, характерним для ринкової економіки, є створення адекватних умов для кожного громадянина, тому що вирішення соціально-побутових проблем є необхідною умовою для максимальної концентрації останніми своїх зусиль на праці. З цією метою комерційні банки повинні мати у своєму кредитному портфелі диференційовані умови споживчих кредитів для конкретних потреб громадян. При цьому їх суму для оцінки соціальної спрямованості діяльності банку слід враховувати як в абсолютному, так і відносному значеннях.

Важливим аспектом участі комерційних банків у вирішенні соціальних проблем є надання адресних спонсорських допоміг та участь у виконанні програм зростання зайнятості населення. Як показник оцінки тут може застосовуватися кількість робочих місць, створена при здійсненні програм кредитування і інвестування, розміри спонсорської діяльності.

В Україні є достатньо широка сфера застосування об’єднаних зусиль держави і комерційних банків у питаннях посилення соціальної спрямованості сформованого ринку. Однією з таких сфер є залучення незайнятого населення на суспільні роботи (будівництво доріг, упорядкування міст і сіл). Крім соціального значення, це є фактором, який підвищує усвідомлення необхідності для держави людей, які тимчасово не можуть знайти роботу, але хочуть це зробити, досягти усвідомлення для себе нового стилю культури поведінки, життєвої позиції.

З метою запобігання можливих втрат від диференціації цін та тарифів на банківські послуги, доцільно активізувати роботу з урізноманітнення режимів банківського обслуговування. Зокрема, може бути використано такий режим функціонування рахунків фізичних осіб: поєднання депозитного рахунку і рахунку до запитання. Крім того, можуть використовуватись спеціальні угоди між клієнтом та банком щодо здійснення трансфертних платежів із розрахункового рахунку клієнта на депозитний за наявності залишку на рахунку, що перевищує певний мінімум. Водночас може здійснюватись зворотній трансферт у випадку, якщо залишок коштів по рахунку клієнта виявився нижчим обумовленого мінімуму.

Слід вважати перспективною участь банків у розрахунках при здійсненні угод купівлі-продажу цінного майна між фізичними особами через застосування акредитивів фізичних осіб. Для клієнтів комерційного банку з’являється надійний та безпечний механізм розрахунків, а для банку – джерело збільшення пасивів.

Наведені напрямки посилення соціальної орієнтації можуть бути здійснені за умови, якщо управлінські структури комерційних банків на місцях тісно «вбудовані» в економіко-соціальне життя регіонів і територій і можуть впливати на соціальну політику всього банку. У даному випадку соціальна та економічна галузі діяльності комерційних банків мають найбільш високий ступінь інтеграції, а отже, приносять і найвищу користь для суспільства.

Посилення взаємодії банківських установ, регіональних органів влади і держави в цілому зумовлюють появу низки питань банківського менеджменту. Серед останніх чільне місце займає (під кутом зору досліджуваної тематики) встановлення основних економічних критеріїв оцінки діяльності комерційного банку в цілому та його структурних підрозділів і філій.

1.2.3 Вибір найбільш ефективної організації управління банківською діяльністю

Розвиток ринкової економіки в Україні супроводжується проникненням фінансово-економічних відносин у всі сфери громадського життя. Чим далі відбувається це проникнення, тим більше розширюється коло діяльності комерційних банків. Досвід розвитку ринкових відносин у постсоціалістичних країнах показує, що разом з децентралізацією виробництва, розвитком автошляхів, міграцією населення в приміські та сільські зони, у сукупності з розвитком роздрібних операцій комерційних банків відбувається розширення масштабів діяльності та організації самих комерційних банків. Серед головних критеріїв, за якими в Україні відбувається розбудова організації банків, слід відзначити:

      географічний поділ (відкриття філій у регіонах);

      галузевий поділ (універсальні та спеціалізовані банки);

      функціональний поділ (адміністрування, маркетинг, створення та збут послуг);

      поділ стосовно споживачів (фізичні та юридичні особи з відповідним рівнем споживання);

      поопераційний поділ (організація надання складних послуг за принципом конвеєру).

У процесі поділу комерційні банки вирішують проблему вибору найбільш ефективної організації управління. У сучасній науці розглядаються дві головні складові сучасної моделі управління комерційними банками: централізована і децентралізована. Централізована модель була традиційною для організації процесів управління в державних банках СРСР. Це стосувалося і таких важливих умов діяльності, які формують основу соціально-економічної ефективності, як ціна та обсяги послуг, що надаються клієнтам. Якщо розглядати окремо, обидві моделі мають як свої переваги, так і недоліки. Очевидно, що вибір тієї чи іншої моделі залежить від можливості у кожному конкретному випадку забезпечити ефективне функціонування банків та їх установ на обраному шляху розбудови організації. Тому поширеним стає управління процесами з використанням різного ступеня централізації і децентралізації (рис. 1).

Рис. 1. Складові сучасної моделі управління комерційним банком.

Після переходу України на шлях побудови ринкових відносин ставлення до централізованої і децентралізованої моделей управління суттєво змінилось. Тепер мова йде про централізацію і децентралізацію окремих функцій управління з точки зору зручності для клієнтів і створення умов для досягнення ефективності діяльності відокремлених банківських підрозділів.

Тому оцінка оптимальності процесів, які забезпечують надання клієнтам банківських послуг, практика встановлення цін і диференціація послуг для споживачів є важливою складовою для досягнення соціально-економічної ефективності банку.

Враховуючи, що основним критерієм, який використовують споживачі при виборі послуг, є ціна й умови надання послуг, останні повинні порівнюватись з аналогічними умовами, що їх пропонують клієнтам інші банки, розташовані на цій же території.

1.3 Управління процесом формування та використання прибутку на підставі оцінки показників ефективності комерційного банку

Останнім часом тарифна політика комерційних банків зазнає істотних змін. Нові тарифи розроблюються в заплутаній манері з вибором двох і більше умов оплати. Виходом із ситуації є визначення за допомогою математичних методів лінійної залежності обсягів доходів від операцій, за якими застосовуються різні форми тарифної політики. У цьому контексті цікавою видається пропозиція д.е.н. О. Заруби [6, с.58] визначати вплив зміни обсягів операцій (послуг) і процентних ставок на доходи від операційної діяльності і витрати, що дозволяє обрати найбільш вигідний режим управління діяльністю з точки зору зменшення витрат і збільшення доходів на кожну проведену операцію. У той же час існує нагальна необхідність пом’якшувати негативний вплив специфічних умов, що складаються в трансформаційній економіці: нестабільність законодавства, втрата довіри населення до державних інститутів і до банківських установ.

За цих умов збереження задовільного фінансового стану комерційного банку і забезпечення його ефективної діяльності – складне і різнопланове завдання, тому що в Україні комерційні банки не практикують жорсткої спеціалізації і все більшою мірою прагнуть до універсалізації обслуговування, адже ефективність надання послуг клієнтам залежить від уміння банків сформувати різновекторну клієнтську базу з пропозицією їм набору послуг, оптимальних за ціною і якістю для кожної групи клієнтів. Це потребує проведення аналізу стійкості фінансових показників банку та аналізу повноти задоволення запитів клієнтів, забезпечуючи тим самим регулювання пропозицій та фінансової стійкості банківських установ у середовищі, що трансформується.

Знаходження оптимального співвідношення цін, тарифів на банківські послуги серед клієнтів, що мають різний рівень життя, а також отримуваних банком від їх обслуговування доходів значною мірою сприяє стабільності результатів діяльності банку. Навіть при втраті частини його клієнтів, звичайно, вдається зберегти стійкість показників діяльності банківської установи.

Найбільш оптимальною є періодична оцінка сум доходів, які отримуються від різних за матеріальним положенням клієнтів. Її проводять у розрізі підрозділів комерційних банків, а також окремих клієнтів. Обслуговування будь-якого клієнта повинно приносити вигоду обом сторонам договірних відносин. Зважаючи на чисельність показників оцінки ефекту і затрат ресурсів, ефективність банківської діяльності може бути визначена системою показників, що відображають різноманітні сторони соціально-економічної ефективності. До їх числа відноситься визначення абсолютних значень доходів і витрат комерційних банків у розрізі ділових полів (банківські підрозділи і послуги), а також їх динаміки. Це дає можливість визначити виконання встановлених завдань і тенденції, що намічаються в діяльності установ.

Після оцінки окремих статей доходів і витрат приступають до оцінки їхніх валових значень. Валовим доходом (ВД) прийнято вважати сукупність усіх отримуваних комерційним банком доходів за окремими статтями. Відповідно, валовими витратами (ВВ) є сукупність витрат за окремими статтями.

Виходячи з оцінки співвідношення валових доходів і валових витрат, є можливість розрахувати коефіцієнт дієздатності банку (КД):

.

Цей коефіцієнт показує, наскільки комерційний банк може розраховувати в майбутньому на збереження здатності бути і залишатися ефективною організацією.

Протилежним коефіцієнту дієздатності є коефіцієнт доходності витрат (КДВ):

.

Даний коефіцієнт дозволяє оцінювати, наскільки зміна обсягів діяльності впливає на кінцевий результат.

За своєю природою доходи і витрати є продуктом діяльності, яка припускає використання засобів, предметів праці і самої праці. При цьому вища ефективність досягається там, де забезпечується більш високий рівень інтенсифікації використання виробничих ресурсів. Раніше, коли техніко-технологічне забезпечення активно в банках не застосовувалось, а перелік послуг, що надавався, був обмежений, це питання не було настільки актуальним для банківської діяльності. Його актуальність різко зросла у другій половині 90-х років, коли отримали широкий розвиток нові інформаційні технології. Питання ефективного банківського менеджменту вийшло на передній план. Тому виникає необхідність використання в оцінці соціально-економічної ефективності показників, які широко застосовуються в реальному секторі економіки і дозволяють оцінити ці сторони діяльності банку.

На наш погляд, до таких показників слід віднести коефіцієнти фондовіддачі і продуктивності праці.

Коефіцієнт фондовіддачі (КФ) дає можливість визначити, наскільки ефективно використовуються банком основні виробничі фонди:

де

ВД – середньомісячні валові доходи;

Фв – середньомісячна вартість основних виробничих фондів.

Використання коефіцієнта фондовіддачі дозволяє комерційному банку розробити стандарти з нормативного завантаження обладнання та інших засобів праці, які застосовуються в банківській діяльності. З’являється реальна можливість встановлення ефекту від заміни застарілого обладнання і програмного забезпечення на нове з коригуванням на цій основі норм виробітку (кількість оброблених платіжних документів, клієнтів, яким надані послуги, перерахованої касирами грошової маси тощо).