Формування та використання прибутку комерційного банку (на прикладі АКБ «Надра»)

Аналіз функціонального призначення банків в умовах ринкової трансформації економіки дозволяє зробити висновок про існування двох тенденцій їх розвитку, що відповідають концептуальним уявленням про значення банківської системи в цілому. Перша тенденція – це тенденція до ефективного розміщення коштів в економічній системі, пов’язана з проведенням активних операцій. За допомогою останніх комерційний банк розміщує власні і залучені кошти переважно у формі кредитів і банківських інвестицій. Ефективність цієї функції залежить від загального стану економіки, а суспільна роль банків полягає у посередництві між економічними агентами – тими, що володіють тимчасово вільними коштами і тими, що мають потребу в їх використанні.

Специфіка інтересів власників коштів, умови законодавства визначають зростання фінансових ресурсів, їх диференційовану пропозицію. Результатом тенденцій стимулювання ефективного використання інвестицій стане створення сприятливих умов для реального інвестора, який забезпечить рівень доходів, який не тільки відшкодує інвестиції та витрати на їх залучення, але й принесе прибуток.

Друга тенденція пов’язана з проведенням заходів щодо стимулювання економічного зростання через проведення пасивних операцій, розширення спектру банківських операцій, інтеграцію комерційних банків з фінансово-економічними структурами.

Історично сформовані погляди на розвиток фінансових інструментів, з якими працюють комерційні банки, свідчать про нерозривний зв’язок загальної ринкової трансформації з розвитком діяльності та економічною ефективністю комерційних банків як найбільш активних суб’єктів грошового ринку. Гроші, як об’єкт грошово-кредитних відносин у процесі обігу, визначення ціни, кількості, структури грошової маси впливають на найважливіші макроекономічні показники: інфляцію, темпи економічного зростання, зайнятість населення, його життєвий рівень, валютний курс, інвестиції. Це означає, що банки, здійснюючи цілеспрямовану діяльність на грошовому ринку, мають можливість активно впливати на ефективність національної економіки.

Відмічений взаємозв’язок між розвитком банківської діяльності і макроекономічними результатами дозволяє зробити висновок про те, що ефективність комерційних банків знаходить свій прояв не тільки у безпосередніх фінансових показниках (насамперед, доходах і банківському прибутку, ліквідності, фінансовій стійкості), але і на макроекономічному рівні через систему взаємопов’язаних показників. Цей висновок ґрунтується на хрестоматійних положеннях кількісної теорії грошей. Зокрема, з рівняння обміну І. Фішера можна встановити зв’язок між грошовим фактором та номінальним обсягом ВНП [65, с.342]:

, де

М – кількість грошей в обігу;

V – середня швидкість обороту однієї грошової одиниці;

Р – середній рівень (індекс) цін;

Q – реальний обсяг валового національного продукту.

Наведене рівняння є узагальнюючим виразом рівноваги грошової пропозиції (SM) і грошового попиту (ДМ) на грошовому ринку, тобто може бути представленим у вигляді формул:

У процесі своєї діяльності банки здатні активно впливати на величину грошової пропозиції через обидва параметри – М та V: параметр М змінюється за рахунок банківської емісії, створення банківських резервів, а параметр V – за рахунок удосконалення банківських технологій, підвищення ефективності банківської діяльності.

Динаміка попиту на гроші пов’язана із структурою і обсягом виробленої продукції та, відповідно, з динамікою цін на її окремі види, а отже, і із структурою економіки. Тому попит на гроші (ДМ) можна розгорнути у більш широку залежність:

, де

P1,2,…,i – ціни на товари та послуги;

Q1,2,…,i – обсяг відповідних товарів та послуг.

Використовуючи динамічне вираження рівняння обміну і наведене рівняння багатофакторності попиту, формула рівноваги грошового ринку буде мати такий вигляд:

M – зміни грошової маси;

V – зміни швидкості обігу грошей;

P1,2,…,i – зміни цін на відповідні товари та послуги;

Q1,2,…,i – зміни обсягу проданих відповідних товарів та послуг;

, , …  – питома вага (частка) відповідних товарів та послуг у загальному обсязі валового внутрішнього продукту (ВВП).

Наведена формула посилює розуміння функціонального призначення комерційних банків на грошово-кредитному ринку: у залежності від гнучкості політики кредитування, змін рівня процентної ставки банки здійснюють вплив на інші суб’єкти грошового ринку, формують грошовий попит і одночасно впливають на динаміку макроекономічних показників.

Головною ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку. Стосовно банківської системи ця ціль не просто не збільшується пропорційно кількості банків, що входять до системи, а взагалі переміщується на другий план, залишаючись лише ціллю окремих банків. На перше місце виходять цілі щодо узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами, а також забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки. Тому майбутня банківська система має бути ефективною з точки зору впливу на соціально-економічні процеси.

Головною проблемою банківської системи залишається недостатня соціально-економічна ефективність комерційних банків. Багатьом банкам притаманна фінансова слабкість.

Встановлення сутності і функціонального призначення комерційних банків озброює нас можливістю аналізу всіх необхідних складових, що сприяють соціально-економічній ефективності системи комерційних банків як у цілому, так і по кожній установі.

1.2 Управління соціально-економічною ефективністю банківської діяльності

1.2.1 Визначення ефективності функціонування банківської установи

У відповідності з думкою відомого економіста Дж. Хікса [66, с.357], визначення ефективності функціонування банківської установи, як і будь-якої іншої економічної структури, являє собою співставлення результатів з витратами всіх (або окремих) видів ресурсів, які використовуються для досягнення даного результату. Результат або ефект діяльності банківської установи може бути визначений за показниками, які відносяться до:

      суспільства в цілому або до окремих сфер його життєдіяльності;

      діяльності конкретного банку;

      діяльності підрозділу банку.

Оцінка ефекту функціонування банківської установи повинна проводитись з урахуванням міри виконання її найважливіших функцій.

Вимір ефекту від реалізації кожної із зазначених функцій банківської установи являє собою в теоретичному і практичному плані складне завдання. Оскільки результат виконання функцій виявляється у внутрішньому (банківському) середовищі і в зовнішньому, відносно банку середовищі, то можна визначити ці ефекти, відповідно, як ендогенний і екзогенний.

Відповідно з цим та з урахуванням виконання комерційним банком окремих функцій і необхідно здійснювати оцінку окремих складових, які у комплексі формують уяву про соціально-економічну ефективність банку.

Для виконання своїх функцій банки використовують різні ресурси, до яких слід віднести:

     власний банківський капітал;

     витрати залученого капіталу;

     витрачання трудових ресурсів банківських робітників;

     витрати основних фондів і матеріальних цінностей, банківської техніки;

     інші трансакційні витрати банківської діяльності (електронна пошта, інформація, система захисту, система електронної пошти, оформлення документації).

Враховуючи велику кількість ресурсів, які використовує комерційний банк при виконанні своїх функцій, соціально-економічна ефективність у значній мірі залежить від організації процесів управління банківською діяльністю. Крім того, слід враховувати реалії ринкової трансформації банківської системи: розвиток фінансових, товарних ринків, появу нових видів фінансових установ та кредитних інструментів, методів обслуговування клієнтів, взаємовідносин з партнерами по бізнесу.

Оцінка діяльності комерційного банку здійснюється і у відповідності з законодавчими та нормативними актами. Але в останньому випадку об’єктом державного регулювання виступає фінансова стійкість банку. Обов’язкові резерви створюють гарантії для забезпечення своєчасних платежів за вимогами клієнтів, що характеризує найважливішу ознаку фінансової стійкості. Норма обов’язкових резервів встановлюється у вигляді відсотка від суми залучених коштів, незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів, а визначена сума коштів обов’язкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку комерційного банку та в його касі. Дотриманню фінансової стійкості комерційного банку та зміцненню його відповідальності за цей стан сприяє Інструкція № 10 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків», яка була затверджена постановою Правління НБУ № 343 від 30.12.1996 року з подальшими доповненнями та змінами. Згідно з цим документом, посилюються контрольні функції НБУ в ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової стійкості, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів.

Вказана інструкція розкриває принципи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) фінансового стану комерційного банку. Система рейтингу включає такі складові:

1.      Достатність капіталу – оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності.

2.      Якість управління (менеджменту) – оцінка методів управління банком з точки зору ефективності діяльності, встановлення порядку роботи, методів контролю, дотримання існуючих нормативних актів та чинного законодавства. Якість активів – спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3.      Доходність – оцінка банку з точки зору достатності його доходів для перспективи розвитку.

4.      Ліквідність – спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачені зобов’язання.

Дотримання положень цієї методики дозволяє певною мірою визначити надійність комерційного банку для його клієнтів та партнерів по бізнесу. Але практична складність її використання полягає в тому, що відсутність у ряді випадків необхідної первинної інформації у поєднанні з відсутністю єдиного загального інтегрального показника не дає змоги об’єктивно оцінити ефективність банку через показники його фінансового стану.

Намагання визначити рейтинг банків на основі застосування різних методик («CAMEL», «CAMELS», В. Кромонова, А. Альтмана, використання грошових коефіцієнтів) більшою мірою впливають на ринкову ціну акцій банку, або містять дані для службового користування. Але вони не засвідчують економічну і соціальну ефективність банку.

Об’єктивну оцінку фінансової стійкості банківської установи як передумови його економічної ефективності доцільно робити лише на підставі аналізу розміщення залучених засобів, здатності активів приносити доходність і підтримувати ліквідність. Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку – рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної та інвестиційної діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу характеризується зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.

Комплексний аналіз ролі банківського капіталу охоплює і питання оцінки його рентабельності. Ключовим показником, що дістав у світовій практиці назву ROE, є відношення чистого (після оподаткування) прибутку банку до власного капіталу. Одержаний коефіцієнт у розкладеному на частини вигляді виражає собою результат множення показника прибутковості сукупних активів (ROA) на мультиплікатор власного капіталу банку, тобто:

Показник ROE відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й ризиковістю, він найчутливіший до джерел формування ресурсів банку і залежить від того, яких засобів банк використовує в обороті більше – власних чи позичкових. Навіть банк із низькою нормою одержання прибутку з активів може досягти високої рентабельності власних засобів за рахунок зростання мультиплікатора капіталу, гранична величина якого визначається головними менеджерами банку. Розбивка показника ROE на його складові – це прийом, який дає широкий вибір напрямів для аналізу обсягу і вартості припливу фінансових засобів, активів, які приносять доходи, витрат на утримання апарату управління та інших затрат, що впливають на обсяг і норму прибутку – головних факторів фінансової стійкості комерційного банку і збільшення його капіталу.

1.2.2 Оцінка соціально-економічної ефективності банків

Трансформаційні процеси в економіці України вимагають докорінної зміни до визначення оцінки соціально-економічної ефективності банків. Практика 90-х років свідчить, що несприятливе зовнішнє середовище, перебіг подій зумовили невизначеність фінансового ринку. Для багатьох банків становище ускладнилось тим, що зростаюча неспроможність комерційних банків здійснювати платежі, видавати довгострокові кредити для розвитку реального капіталу відобразиться на платоспроможності підприємств і спровокує подальший спад виробництва. У стані економічного спаду комерційні банки працюють з підвищеним ризиком. І навпаки: при стабілізації соціально-економічного середовища створюються передумови для реалізації найбільш важливих функцій банків, посилення їх впливу на макроекономічні результати та соціальний розвиток суспільства.