Фінансова політика і фінансове право

ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА І ФІНАНСОВЕ ПРАВО 

4.1. Фінансова політика, її сутність, види і значення 

У кожній державі  реалізується певна економічна політика, яка впливає на всі стадії суспільного  відтворення. Важливою складовою економічної  політики держави є фінансова  політика — сукупність розподільних і перерозподільних заходів, які  держава здійснює через фінансову  систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства. 

Залежно від рівня  економічної системи виділяють: 

— фінансову політику держави (макрорівень); 

— фінансову політику суб'єктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень); 

— фінансову політику міжнародних організацій і фінансових інституцій (рівень світового господарства). 

Отже, фінансову політику можна розглядати як цілеспрямовану діяльність держави та інших суб'єктів  господарювання у сфері формування, розподілу і використання фінансових ресурсів задля досягнення поставленої  мети. 

Головна мета фінансової політики полягає у підвищенні рівня  суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між галузями національної економіки, соціальними групами  населення та окремими територіями. 

Фінансова політика і фінансове право 

Сутність фінансової політики виявляється у поєднанні  конкретних цілей та відповідних  засобів, за допомогою яких вирішуються  поставлені завдання. Цілі фінансової політики зумовлені потребами економічного розвитку і досягненням високого рівня індивідуального й суспільного  добробуту. Основний вектор фінансової політики — забезпечення економічного зростання в країні через механізми  фінансового впливу на попит і  пропозицію, споживання, заощадження  та інвестиції. Фінансова політика неодмінно має конкретне спрямування, а її реалізація завжди пов'язана  зі знаходженням компромісу між певними  потребами і реальними можливостями. 

Основні засади та напрями  фінансової політики на практиці відображаються у: 

— фінансовому законодавстві; 

— системі форм і  методів мобілізації фінансових ресурсів; 

— перерозподілі  фінансових ресурсів між окремими верствами  населення, галузями, регіонами; 

— структурі доходів  і видатків бюджетів. 

Залежно від характеру  заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію  і фінансову тактику. 

Фінансова стратегія  — основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладами стратегічних завдань є: оптимізація  пропорцій між індивідуальним та суспільним споживанням, розвиток і  формування ефективного фінансового  ринку, створення сприятливого інвестиційного клімату, формування і нарощування  національного капіталу тощо. 

Фінансова тактика  спрямована на вирішення завдань  окремого етапу розвитку країни. Яскравими  прикладами фінансової тактики можуть слугувати: удосконалення системи  оплати праці (у тому числі збільшення її частки у ВВП), територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему, вдосконалення системи  пенсійного забезпечення, надання пільг  окремим платникам тощо. 

Найважливішими умовами  результативності фінансової політики є врахування дії об'єктивних економічних  законів розвитку суспільства, специфіки  сучасних умов, змін у зовнішній  та внутрішній політиках, використання досвіду попередніх етапів суспільного  будівництва та комплексність розроблення  заходів щодо вдосконалення фінансових відносин. За дотримання зазначених вище умов фінансова політика сприятиме  вдосконаленню продуктивних сил, забезпеченню сталого соціально-економічного розвитку країни, вирішенню національних і  міжнародних проблем. 

Головне завдання фінансової політики держави — забезпечення реалізації тієї чи іншої державної  програми необхідними фінансовими  ресурсами. Відповідно державна фінансова  політика сприяє вирішенню таких  стратегічних завдань: 

— формування максимально  можливого обсягу фінансових ресурсів, що надходять у розпорядження  держави; 

- забезпечення раціонального  розподілу фінансових ресурсів  між галузями і сферами економіки  та регіонами; 

— концентрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямах економічного і соціального розвитку; 

— створення ефективної системи управління фінансами держави  та інших суб'єктів економічних  відносин. 

Основні складові фінансової політики держави такі. 

1. Бюджетна політика  — діяльність державних органів  влади і управління стосовно  формування, виконання та регулювання  державного бюджету країни з  метою забезпечення соціально-економічного  розвитку та стратегічних пріоритетів  держави. Бюджетна політика виражається  у формах і методах мобілізації  бюджетних ресурсів та використанні  їх на різні потреби держави  (включно 8 податками і податковими  пільгами, санкціями, бюджетними  стимулами у вигляді дотацій  та субвенцій), визначенні джерел  фінансування бюджетного дефіциту, принципів взаємовідносин між  окремими ланками бюджетної системи  тощо. 

2. Податкова політика  характеризує діяльність держави  у сфері встановлення, правового  регламентування та організації  справляння податків і податкових  платежів у централізовані фонди  грошових ресурсів держави. Формуючи  свою податкову політику, держава  шляхом збільшення або скорочення  частки податкових надходжень, зміни  форм оподаткування та податкових  ставок, тарифів, звільнення від  оподаткування окремих галузей  виробництва, територій, груп  населення сприяє зростанню або  спаду господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури  на ринку, умов для розвитку  пріоритетних галузей економіки,  реалізації збалансованої соціальної  політики. 

3. Грошово-кредитна  політика — комплекс дій і  заходів держави у сфері грошового  та кредитного ринків, наприклад  регулювання інфляції і курсу  національної грошової одиниці,  забезпечення своєчасних розрахунків  шляхом регламентації функціонування  банківської системи та стабільності  грошового обігу через управління  емісією, подальше розширення  безготівкових форм розрахунків  банківських установ із фізичними  особами у різних сферах їх  обслуговування тощо. Основні складові  грошово-кредитної політики: емісійна, цінова, валютна та безпосередньо  кредитна політики. Грошово-кредитна  політика забезпечує економіку  повноцінною та стабільною національною  валютою, регулює грошовий обіг  відповідно до потреб економіки  з метою стимулювання економічного  зростання за низького рівня  інфляції і безробіття та сприяє  залученню кредитних інституцій  до фінансування інвестиційних  проектів. 

4. Завдяки митній  політиці держава захищає свої  інтереси у сфері розширення  чи скорочення експорту або  імпорту, застосовуючи систему  митних платежів або певний  митний режим. Митна політика  може реалізовуватися у формі  протекціонізму (політики, спрямованої  на захист та стимулювання  розвитку вітчизняної економіки)  і вільної торгівлі (політики, спрямованої  на скасування обмежень у сфері  зовнішньоекономічної діяльності  та сприяння безперешкодній міграції  капіталів і робочої сили) з  використанням тарифних та нета-рифних  інструментів регулювання. 

б. Боргова політика передбачає систему дій та заходів  щодо уникнення або врегулювання боргових проблем держави, забезпечення чи відновлення її платоспроможності  та отримання максимального ефекту від фінансування за рахунок запозичених  коштів. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, кредиторами, а також порядок і механізм погашення боргу. 

6. Головне завдання  інвестиційної політики полягає  у створенні привабливого інвестиційного  середовища для пожвавлення інвестиційної  діяльності та нарощування обсягів  інвестицій у національну економіку.  У випадку активної інвестиційної  політики держава широко застосовує  усі можливі прямі методи регулювання,  і доволі часто сама стає  безпосереднім інвестором. За реалізації  пасивної інвестиційної політики  максимальна свобода і самостійність  суб'єктів господарювання під  час формування власної інвестиційної  політики лімітується державою  через податкову, амортизаційну,  грошово-кредитну політики, систему  пільг та санкцій, які мають  бути адекватними інвестиційній  політиці. 

Крім перерахованих  вище самостійних складових, фінансова  політика включає певні напрями  державної діяльності у галузі страхування, соціальній сфері, сфері фінансового  ринку та ін. 

Фінансова політика у сфері фінансового ринку  відображається у прийнятті законодавчих та нормативно-правових актів щодо фінансових питань діяльності учасників  ринку, регулюванні випуску та обігу  фінансових активів, створенні системи  захисту прав інвесторів і здійсненні фінансового контролю за дотриманням  цих прав емітентами фінансових активів  і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку. 

Фінансова політика держави в галузі страхування  полягає у законодавчому та нормативно-правовому  регулюванні страхової діяльності, залученні страхового ринку до вирішення  важливих фінансових питань соціального  страхування, створенні цільових резервів для компенсації неспроможності окремих страхових компаній виконати зобов'язання за договорами страхування  життя, здійсненні державного нагляду  за фінансовою діяльністю страховиків. 

Фінансова політика у соціальній сфері визначається державним нормативно-правовим регулюванням соціального страхування, встановленням  та затвердженням розмірів страхових  внесків, видів та розмірів соціальних виплат, обов'язкових вимог щодо створення страхових резервів, здійсненням  фінансового контролю за дотриманням  законодавства та нагляду за діяльністю державних цільових фондів. 

Крім держави, будь-який інший суб'єкт господарювання (підприємство, установа, організація) також розробляє  і здійснює свою фінансову політику, дотримуючись вимог чинного законодавства. 

Фінансова політика суб'єктів господарювання — система  заходів, форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення їхньої діяльності та досягнення поставлених  завдань. 

Основні завдання фінансової політики суб'єктів господарювання такі: 

— забезпечення фінансової стійкості; 

— оптимізація грошового  обігу і підтримка постійної  платоспроможності; 

— максимізація чистого  прибутку; 

— мінімізація фінансових ризиків; 

— зростання ринкової вартості суб'єкта господарювання та максимізації добробуту власників його капіталу. 

Складові фінансової політики суб'єкта господарювання: 

— політика формування капіталу; 

— емісійна політика; 

— кредитна політика; 

— інвестиційна політика; 

— політика формування активів; 

— політика у сфері  управління ризиками; 

— дивідендна політика. 

Політика формування капіталу полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм залучення  капіталу з різних джерел та досягнення необхідного рівня самофінансування господарської діяльності суб'єкта згідно із потребами його розвитку. У розрізі цього виду фінансової політики можна виділити кредитну, емісійну та дивідендну політики. 

Кредитна політика вирішує питання фінансового  забезпечення діяльності підприємства в контексті визначення потреби  у позиковому капіталі, необхідності залучення довгострокових кредитів з позиції зміцнення фінансової стійкості. 

Емісійна політика забезпечує залучення необхідного  обсягу власних фінансових ресурсів за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій  підприємства. 

Дивідендна політика — сукупність принципів і методів  визначення частки чистого прибутку для виплати дивідендів власникам  капіталу відповідно до основних завдань  діяльності суб'єкта господарювання на певний період. 

Інвестиційна політика підприємства полягає у виборі і  реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих  на розширення фінансового потенціалу суб'єкта господарювання.