Ефективність використання фінансових ресурсів

Автор: Пользователь скрыл имя, 06 Ноября 2011 в 22:17, курсовая работа

Описание работы

Об'єктом дослідження виступає ВАТ "Мелітопольський хлібокомбінат". Це підприємство харчової галузі, що робить хлібобулочні і кондитерські вироби реалізовані як через власну мережу магазинів, так і оптовим покупцям.
Предметом є ефективність використання фінансових ресурсів, на основі даних ВАТ.
Головна мета даної роботи - проаналізувати організацію й ефективність керування фінансовими ресурсами досліджуваного підприємства, виявити основні проблеми в керуванні фінансами і дати рекомендації з керування фінансовими ресурсами.

Работа содержит 1 файл

звіт.doc

— 1.21 Мб (Скачать)

           Фонд нагромадження  використовується на науково - дослідницькі, проектні, конструкторські і технологічні роботи, розробку й освоєння нових  видів продукції, технологічних  процесів, на витрати, зв'язані з технологічним переозброєнням і реконструкцією, на погашення довгострокових позичок і сплату відсотків по них, сплату відсотків по короткострокових позичках понад суми, які відносяться на собівартість продукції, приріст оборотних коштів, витрати на проведення природоохоронних заходів, внески засновників у створення статутних капіталів інших підприємств, внески союзам, асоціаціям, концернам, якщо підприємство входить у їхній склад, і ін.

           Фонд споживання використовується на соціальний розвиток і соціальні нестатки. За рахунок його фінансуються витрати по експлуатації об'єктів соціально-побутового призначення, що знаходяться на балансі підприємства, будівництво об'єктів невиробничого призначення, проведення оздоровчих і культурно-масових заходів, здійснюється виплата деяких спеціальних премій, надання матеріальної допомоги, доплата до пенсій, компенсація подорожчання вартості харчування в їдальнях і буфетах і т.п.

           Прибуток – основне  джерело формування резервного фонду. Цей капітал призначений для відшкодування непередбачених втрат і можливих збитків від господарської діяльності, тобто є страховим по своїй природі. Порядок формування резервного капіталу визначається нормативними документами, що регулюють діяльність підприємства даного типу, а також його статутними документами.

           У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах  не завжди супроводжується створенням відособлених грошових фондів. Амортизаційний фонд  як такий не формується, а рішення питання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишено в компетенції підприємства, але це не змінює сутності розподільних процесів, що відбивають використання фінансових ресурсів підприємства.

           Додатковий капітал  як джерело засобів підприємства утвориться, як правило, у результаті переоцінки основних засобів і інших матеріальних цінностей. Нормативними документами забороняється використання додаткового капіталу на меті споживання.

           Специфічним джерелом засобів є фонди соціального призначення і цільового фінансування: безоплатно отримані цінності, а також безповоротні і поворотні державні асигнування на фінансування невиробничої діяльності, зв'язаної зі змістом об'єктів соціально-культурного і комунально-побутового призначення, на фінансування витрат, що знаходяться на повному бюджетному фінансуванні й ін.[19. 238-240 с.].

           Оскільки  фінанси  підприємства як відносини є частиною економічних відносин, що виникають  у процесі господарської діяльності, принципи їхньої організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи їх цього, принципи організації фінансів можна сформулювати в такий спосіб: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у підсумках фінансово - господарської діяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово - господарською діяльністю підприємства.

           Самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської  діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. Цей принцип  базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і розширенню виробничо - технічної бази підприємства, він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел. Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачу продукцію з високими витратами на її виробництво і не забезпечують достатній рівень рентабельності по різних об'єктивних причинах. До них відносяться підприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства, що одержують асигнування з бюджету. Те ж характерно і для підприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатися підприємницької і фінансується за рахунок засобів, отриманих від реалізації продукції.

           При тимчасовій недостатності  в засобах потреба в них  може забезпечуватися за рахунок  позикових фінансових ресурсів.

           Притягнуті позикові фінансові ресурси фірми найбільше  часто зустрічаються у формі:

    -  банківських кредитів і позичок;

    -  засобів від випуску і продажу  облігацій фірми;

    -  позик від інших небанківських  суб'єктів ринку.

           В умовах вітчизняної  практики залучення фінансових ресурсів на поворотній основі від банківських і поза банківських організацій має принципове значення. У загальноприйнятому розумінні кредити і позички в Росії можуть видавати винятково кредитні інститути - банки. Отримані фірмою позики на поворотній основі від небанківських організацій відповідно до діючого законодавства є доходом фірми й обкладаються відповідною ставкою податку.

           У централізовано планованій економіці підприємства за певних умов могли залучати додаткові засоби у виді довгострокових позичок банку. Вітчизняні підприємства мають достатній  досвід у використанні банківських  позичок як інструмента короткострокового фінансування діяльності. Що стосується досвіду взаємин з банками як джерелами капіталу, те тут справа обстоїть набагато гірше. Причин тому багато - немає досвіду і традицій, як з боку підприємств, так і з боку банків, висока інфляція і непередбачуваність поводження дисконтної ставки Центрального банку ускладнюють одержання довгострокових позичок і т.п.

           У ринковій економіці  найбільш розповсюдженою формою залучення  позикових засобів на довгостроковій основі є облігаційна позика, що випускається акціонерним товариством на термін не менш одного року, а також - емісія часткових цінних паперів. У практиці фінансового менеджменту в умовах ринку відомі й інші прийоми фінансування діяльності підприємства, застосовувані чи самостійно в комбінації з емісією основних цінних паперів. До них відносяться опціони, заставні операції, лізинг, франчайзінг.

    1.2. Методичні основи аналізу стану фінансових ресурсів підприємства та ефективності їх використання у створення активів.

 

           Ефективність використання фінансових ресурсів характеризується оборотністю активів і показниками рентабельності. Отже, ефективність керування можна підвищувати зменшуючи термін оборотності і підвищуючи рентабельність за рахунок зниження витрат і збільшення виторгу.

           Прискорення оборотності оборотних коштів не вимагає капітальних витрат і веде до росту обсягів виробництва і реалізації продукції. Однак інфляція досить швидко знецінює оборотні кошти, підприємствами на придбання сировини і паливно-енергетичних ресурсів направляється найбільша їхня частина, неплатежі покупців відволікають значну частину засобів з обороту [14.60-61 с.].

           Як оборотний капітал  на підприємстві використовуються поточні  активи. Фонди, використовувані як оборотний  капітал, проходять визначений цикл. Ліквідні активи використовуються для покупки вихідних матеріалів, що перетворюють у готову продукцію; продукція продається в кредит, створюючи рахунки дебіторів; рахунки дебітора оплачуються й інкасуються, перетворюючи в ліквідні активи.

           Будь-які фонди, не використовувані для нестатків оборотного капіталу, можуть бути спрямовані на оплату пасивів. Крім того, вони можуть використовуватися для придбання основного капіталу або виплачені у виді доходів власникам.

           Один зі способів економії оборотного капіталу, а отже - підвищення його оборотності полягає в удосконалюванні керування запасами. Оскільки підприємство вкладає кошти в утворення запасів, то витрати збереження зв'язані не тільки зі складськими витратами, але і з ризиком псування й  старіння товарів, а також з тимчасовою вартістю капіталу, тобто з нормою прибутку, що могла бути отримана в результаті інших інвестиційних можливостей з еквівалентним ступенем ризику.

           Економічний і організаційно-виробничий результати від збереження визначеного  виду поточних активів у тім чи іншому обсязі носять специфічний для даного виду активів характер. Великий запас готової продукції (зв'язаний з передбачуваним обсягом продажів) скорочує можливість утворення дефіциту продукції при зненацька високому попиті.

           Подібним чином  досить великий запас сировини і матеріалів рятує підприємство у випадку несподіваної недостачі відповідних запасів від припинення процесу чи виробництва покупки більш дорогих матеріалів-замінників. Велика кількість замовлень на придбання сировини і матеріалів хоча і приводить до утворення великих запасів, проте має сенс, якщо підприємство може домогтися від постачальників зниження цін. По тим же причинам підприємство воліє мати достатній запас готової продукції, що дозволяє більш економічно керувати виробництвом. У результаті цього вже саме підприємство, як правило, надає знижку своїм клієнтам.

           Підвищення оборотності  оборотних коштів, зводиться до виявлення  результатів і витрат, зв'язаних зі збереженням запасів, і підведенню розумного балансу запасів і  витрат. Для прискорення оборотності оборотних коштів на підприємстві доцільно:

      - планування закупівель необхідних  матеріалів;

      - уведення твердих виробничих  систем;

      - використання сучасних складів;

      - удосконалювання прогнозування  попиту;

      - швидка доставка сировини і  матеріалів.

            Другий шлях  прискорення оборотності оборотного  капіталу складається в зменшенні  рахунків дебіторів.

           Рівень дебіторської заборгованості визначається багатьма факторами: вид продукції, місткість  ринку, ступінь насиченості ринку  даною продукцією, прийнятий на підприємстві система розрахунків і ін. Керування дебіторською заборгованістю припускає насамперед контроль за оборотністю засобів у розрахунках. Прискорення оборотності в динаміку розглядається як позитивна тенденція. Велике значення мають добір потенційних покупців і визначення умов оплати товарів, що передбачаються в контрактах.

           Добір здійснюється за допомогою формальних критеріїв: дотримання платіжної дисципліни в  минулому, прогнозні фінансові можливості покупця по оплаті запитуваного їм обсягу товарів, рівень поточної платоспроможності, рівень фінансової стійкості, економічні і фінансові умови підприємства продавця (затовареність, ступінь потреби в готівці і т.п.) [21. 235-236 с.].

           Оплата товарів  постійним клієнтам звичайно здійснюється в кредит, причому умови кредиту залежать від безліч факторів. В економічно розвинутих країнах широко розповсюдженої є схема "2/10 повна 30", що означає, що:

    - покупець одержує двовідсоткову  знижку у випадку оплати отриманого товару протягом десяти днів з початку періоду кредитування;

    - покупець оплачує повну вартість  товару, якщо оплата відбувається  в період з 11 по 30 день кредитного  періоду;

    - у випадку несплати протягом  місяця покупець буде змушений  додатково оплатити штраф, величина  якого може варіювати в залежності від моменту оплати.

           Найбільш вживаними способами впливу на дебіторів з метою погашення заборгованості є напрямок листів, телефонні дзвоники, персональні візити, продаж заборгованості спеціальним організаціям (факторинг).

           Третій шлях скорочення витрат оборотного капіталу полягає в кращому використанні готівки. З позиції теорії інвестування кошти являють собою один з окремих випадків інвестування в товарно-матеріальні цінності. Тому до них застосовні загальні вимоги. По-перше, необхідний базовий запас коштів для виконання поточних розрахунків. По-друге, необхідні визначені кошти для покриття непередбачених витрат. По-третє, доцільно мати визначену величину вільних коштів для забезпечення можливого чи прогнозованого розширення діяльності.

Информация о работе Ефективність використання фінансових ресурсів