Усне ділове мовлення

ніж навчитися правильно  писати. Основними причинами низької  культури

усного мовлення є порушування системи вимог, регламентування, значний 

вплив суржику й  недостатнє знання правил літературної вимови. Вислів

Сократа: «Заговори, щоб я тебе побачив», — красномовно  свідчить про те,

яке місце мовленню надавали елліни.

Справжньому фахівцеві  притаманна широта світогляду, знання історії свого 

народу, розуміння  проблем сучасності, виразна громадянська позиція,

оскільки інтереси будь-якого професіонала, якщо він  людина інтелігентна,

не обмежуються  вузькими фаховими рамцями.

Лише взявши за основу процес спілкування й постійного навчання, можна 

сформувати не тільки пізнавальні дії, а й систему  стосунків, спілкування 

в цілому, живомовну  культуру молодого фахівця будь-якої галузі.

Культура усного ділового мовлення

В усне мовлення можна  вкласти 

ще тонший зміст, ніж у писемне.

Лабрюйєр 

У структурі культури ділового мовлення фахівців виробничої царини можна 

виокремити такі компоненти:

а) мовна правильність — знання й додержування мовцем узвичаєних сучасною

суспільно-живомовною практикою мовних норм (орфоепічних, лексичних,

граматичних, стилістичних тощо);

б) мовна майстерність — багатство активного словника, уміння дібрати зі

співіснуючих варіантів  найточніший у семантичному, стилістичному,

експресивному аспекті, що відповідає комунікативним намірам  мовця;

в) мовна свідомість — стійке прагнення мовця до вдосконалення  власного

мовлення [55, с 49—50].

Офіційно-діловий  стиль (ОДС), окрім писемної форми, реалізують також і 

в усній (ділові наради, публічні виступи, телефонне спілкування  й ін.).

Усне ділове спілкування  поєднує в собі способи взаємодії  між 

співрозмовниками  вербальними (словесними) й невербальними (поза, жести,

міміка, одяг, знаки, символи) засобами.

Залежно від способу  сприймання інформації, кількості учасників,

розрізняють такі форми  спілкування:

— контактне (безпосереднє);

— дистанційне (телефонне, селекторне);

— діалогічне (зі співрозмовником);

— монологічне (доповідь, промова);

— полілогічне (диспут);

— усне (розмова, бесіда);

— письмове (листи, телеграми, електронні засоби);

— міжперсональне (нарада, колоквіум);

— масове (збори, мітинґ);

— офіційне, функційне (пов'язане зі службовою діяльністю);

— приватне, інтимно-родинне (у невимушеній, неформальній обстановці);

— анонімне (незнайомців  — вулиця, транспорт). Позитивний вислід

спілкування залежить не стільки від мотивів,

якими керується  людина, скільки від уміння їх сформулювати й викласти.

Кожний із наведених  раніше видів убачає дотримання відповідних  етичних 

норм і правил спілкування. Людина може по-різному  ставитися до

співрозмовника, але  етикет у поєднанні з почуттям власної гідності й 

самоповаги не дає  змоги їй відкрито висловлювати негативні  оцінки чи

іншим чином виявляти неґативне ставлення.

Різні прояви живомовного  етикету супроводжують більшість  ситуацій

міжперсонального, як і будь-якого іншого спілкування. Незалежно від 

змісту розмови  мовці послуговуються висловлюваннями, що включають певні 

етикетні знаки. Вони і складають тематичні об'єднання  структурно різних

мовних одиниць (слів, словосполук, речень) на ознаку привітання, подяки,

вибачення, побажання, прощання тощо. Кожне тематичне об'єднання  є 

частина доволі розгалуженої системи засобів вираження мовного  етикету.

Вибір тієї чи іншої  одиниці формул увічливості залежить від ситуації, фаху, соціального статусу, статі, освіти, віку.

Ось кілька загальних  порад мовознавця О. Сербенської  щодо

випрацьовування гарного, правильного, естетично вишуканого усного

мовлення:

— навчитися «слухати»  себе і вміти схарактеризувати свій голос, свою

манеру розмовляти;

— привчати себе уважно слухати інших й аналізувати  своє та чуже

мовлення;

— учитися правильно  дихати під час мовлення;

— бути активним у  своєму усному мовленні: вивчати напам'ять  вірші,

уривки із прозових творів, приказки, прислів'я, швидкомовки;

— важливо відшукати  свій голос, уміти його розблокувати, бути

природним, приємним, зберігаючи національну специфіку  мовлення;

— дотримувати орфоепічних  норм [63, с 55—56].

За умов умілого  володіння та врахування цих складниць  мовець має більше

можливостей досягти  поставленої мети. Важко не погодитися із

соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу  на 85% залежить

від уміння спілкуватися.

Науковцями розроблені основні постулати безконфліктного  спілкування:

— постулат семантичного зв'язку (наявність загальної теми);

— новизна інформації у викладі точок зору;

— уникання зайвої деталізації;

— постулат детермінізму (знання причиново-наслідкових відношень, явищ,

подій);

— постулат тотожності (наявність спільної вихідної точки  зору для 

співрозмовників);

— обізнаність із минулим;

— прогнозування  майбутнього;

— істинність у словах і вчинках, словах і реаліях [58, с 232—254].

Дотримуючись цих  постулатів ділового спілкування і  норм літературної

мови, співрозмовники завжди дійдуть згоди й порозуміються.

Види усного спілкування 

Ділова нарада

Цей традиційний  метод управління може бути високоефективним лише за умов

інтенсивного, активного  обміну думками підготовлених учасників. Тоді це

буде дійсно зібрання, де радять — нарада, а не формальне  засідання, де

сидять, багато говорять, мало слухають, колективно марнуючи час.

Перевагою наради в  порівнянні з іншими формами управління є те, що за

мінімум часу незначна кількість учасників після оперативного й 

аргументованого обміну думками спроможна розв'язати  складні питання та

випрацювати узгоджену  оптимальну ухвалу. Спільна думка  іноді важить

набагато більше, ніж сума окремих думок членів даного колективу.

Ділова нарада —  це праця колективного розуму, спрямованого вмілим

керівником у потрібне русло на плідний результат.

Проблема, яку пропонують для обговорення на нараді, може бути будь-якої

тематики: організаційна, виробнича, дисциплінарна, інформаційна тощо.

Оптимальна кількість  учасників наради — 10—12 осіб. Більша кількість не

зможе активно обговорювати проблему, а менша — неспроможна  виявити різні 

погляди на неї. Ефективність наради певним чином залежить від  рівня 

підготовки як самої  наради, так і окремого її учасника й, безперечно,

керівника.

Використана література

Культура фахового мовлення.- Чернівці: Книги - ХХІ, 2005.- 572с.

Перспективи створення  суспільного мовлення в Україні.- К.: Геопринт,

2005.-

Токарська Антоніна Семенівна Ділове мовлення юристів  у схемах і тестах.-

К.: ЦНЛ, 2005.-

Брус Марія П. Українське ділове мовлення.- Івано-Франківськ: Тіповіт,

2004.-

Шевчук Світлана Володимирівна Українське ділове мовлення.- К.: Літера,

2000.- 480с. 

Шевчук, Світлана Володимирівна  Українське ділове мовлення: Підручник.-

К.: Літера, 2003.- 480с.- 19.00

Ніколенко Андрій Георгійович  Соціальні аспекти мовлення.- Вінниця: Нова

книга, 2005.-

Пазяк О.М.,Кисіль Г.Г. Українська мова і культура мовлення.- К.: Вища

школа, 1995.- 239с.

Потелло Ніна Яківна Теорія і практика ділового мовлення.- К.: МАУП,

1999.- 132с. 

Блінова Ганна Йосипівна  Альбом для обстеження мовлення у  дитини.- К:

Благовіст, 2001.- 215с.

Шевчук, Світлана Володимирівна  Ділове мовлення для державних 

службовців.- К.: Літера, 2004.- 400с.- 13.98