Усне ділове мовлення

селектор, радіо), так  і новітні (комп'ютерну мережу). Час  інформації з 

місць, послідовність  викладу та його тематика повинні  бути чітко 

регламентовані.

Дискусійна (полемічна) нарада передбачає вільний виклад варіантів  думок,

гіпотез, версій, припущень  тощо. Цей найдемократичніший вид  нарад 

продукує найбільш ефективні та конструктивні рішення  важливих проблем.

Якщо графік та умови  проведення планових нарад відомий  учасникам 

заздалегідь, то позапланові, термінові наради обов'язково вимагають 

завчасного попередження про місце, тематику, дату, час початку  й 

закінчення та склад  учасників.

Виробничі (службові) наради доцільніше планувати на другу  половину дня — 

на кінець робочого дня або відразу після обідньої перерви. Засідання й 

наради громадських  об'єднань, комісій та ін., як і будь-яка  громадська

робота, проводяться  лише в позаробочий час.

Мети наради буде досягнуто за умов сумлінної підготовки до неї всіх

учасників та правильно  організованого ходу засідання.

Успішне проведення наради передбачає наявність головуючого, який надає 

слово, слідкує за регламентом і порядком, за послідовністю  виступаючих 

та дотриманням  програми наради й теми питання, що обговорюється.

Головуючий, не беручи участі в обговоренні, обов'язково повинен 

підводити підсумок із кожного пункту програми і, насамкінець  наради,

узагальнити зроблені висновки. Комунікабельний, толерантний, увічливий,

із почуттям гумору головуючий — це гарант того, що на нараді відбудеться 

плідна дискусія, а не безконтрольна, стихійна й нудна  балаканина із

загальних питань.

На головуючого  покладено обов'язок слідкувати за тим, щоб усі завдання,

поставлені на нараді, були:

чітко сформульовані;

розподілені за конкретними  виконавцями;

визначені щодо терміну  виконання.

Хід наради протоколюється секретарем, а виконання прийнятих  постанов

контролюється призначеними відповідальними.

3. Усне публічне  мовлення 

Переконливе, пристрасне слово — дійовий засіб організації  стосунків між 

людьми в діловій  сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий 

приклад — величезна  сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вигляд — 

усе це взірець для  слухачів. Справжній промовець —  неповторна

індивідуальність. Проте  ця особливість обдаровання не завжди дається 

людині від народження, а частіше виробляється впродовж усього життя і є 

результатом тривалої та наполегливої роботи над удосконаленням свого 

мовлення. Кожний промовець, який багато виступає, має свій

індивідуальний стиль. Це поняття складне й багатогранне. Насамперед на

стиль людини значний  відбиток накладає її світогляд: він  визначає і 

підхід до тлумачення фактів, і вибір слова, й образні  засоби. Тут 

виявляється й характер людини.

Публічне мовлення становить собою один із жанрових різновидів

мовленнєвої діяльності, досить своєрідною за своєю природою, місцем

серед інших видів  мовлення, а також за своїми якісними характеристиками.

Серед них — писемно-усна форма публічного мовлення, на етапі  існування 

якої мовець повинен  викласти свої думки письмово. Це необхідно  для 

збереження думки, побудови логічно сформульованих понять, безперечної 

впевненості у власних  судженнях та подальшого точного, ясного й стислого

викладу їх перед  аудиторією. Це підтверджує й вислів Д. Карнегі:

«Постійно занотовуйте  всі роздуми, які спадають вам  на думку, і весь час 

ретельно обдумуйте  їх... Записуючи, я відшліфовую як саму думку, так і 

її словесну форму... значно легше аналізувати факти  після їхнього 

попереднього запису: добре сформульована проблема —  наполовину

розв'язана проблема».

Книжно-розмовна форма  публічного мовлення характеризується впливом на

мисленнєво-мовленнєву діяльність слухача з метою переконання  й 

спонукання його до відповіді чи дії.

Розмовний аспект публічного мовлення виявляється в таких  її якостях, як:

— безпосередність (спілкування віч-на-віч, у процесі  якого здійснюється

оперативна реакція  мовця на стимули слухача);

невимушеність (природність, розкутість спілкування) як необхідна 

передумова встановлення контакту між мовцем і слухачем;

емоційність спілкування (збудження пристрастей), що забезпечує

виразність мовлення за рахунок доцільного використання вербальних і 

невербальних засобів.

Книжний характер публічного мовлення виявляється у:

правильності (відповідності  нормам літературної мови);

точності (використанні слова у відповідності до його мовного значення);

стислості (використанні таких мовних засобів, які найбільш яскраво 

виражають головну  думку);

виразності (використанні елементів художнього стилю);

доцільності (зумовленої книжним характером мовлення й тісним зв'язком 

публічного мовлення з різними стилями літературної мови).

Звідси — красномовство  в різних сферах спілкування (навчальне,

офіційно-ділове, мітингове, публіцистичне, ораторське та ін.)

Підготовлено-імпровізаційний  характер публічного мовлення частіше 

зумовлений специфікою риторики, що підпорядкована системі  законів, кожен 

із яких функціонує на певному етапі мисленнєво-мовленнєвої  діяльності.

Процес створення  публічного мовлення передбачає перш за все підготовчий 

етап, який закономірно  зумовлює наступний — виконавчий, тобто успіх 

останнього залежить від якості першого. Лише за цієї умови  оратор має 

можливість творити  на етапі виконання — вільно реалізувати  свій

розумово-мовленнєвий  продукт у різних варіантах. «Добре підготовлена

промова — це на 9/10 вимовлена промова» .

Отже, публічне мовлення — це особливий вид тексту, створюваний  за

законами риторики, орієнтований на переконання, що зумовлює його

інтеграційну природу (письмово-усна форма реалізації, книжно-розмовний 

тип мовлення, підготовлено-імпровізаційний  характер реалізації). Це вид 

тексту може виступати  в різних жанрових різновидах (доповідь, лекція,

бесіда) та орієнтуватися  на різну кількість слухачів. Публічне мовлення

— це такий матеріал, де найповніше виявляються сліди 

розумово-мовленнєвої  діяльності людини й лише постійна робота над ним є 

найдієвішим чинником розвитку й удосконалення цієї діяльності оратора.

Види і жанри  публічних виступів

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також 

обставин публічний  виступ поділяється на такі жанри, як доповідь,

промова, бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та

пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована  на

підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення  та розв'язання

запропонованих проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо

учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом  доповіді. Тоді

можна очікувати  активного обговорення, аргументованої критики, посутніх

доповнень і плідно виваженого рішення.

Доповідь звітна містить об'єктивно висвітлені факти  та реалії за певний

період життя й  діяльності керівника, депутата, організації  чи її

підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної  доповіді доповідач 

мусить чітко окреслити  мету, характер і завдання, до кожного  положення 

дібрати аргументовані  факти, вивірені цифри, переконливі  приклади,

влучні й доречні  цитати. Варто також укласти загальний  план й усі 

положення та частини  пов'язати в одну струнку систему  викладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють  зібранням і

приймають остаточне  рішення, як програму майбутніх дій  на подальший 

період.

Промова — це усний  виступ із метою висвітлення певної інформації та

впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту,

емоційною насиченістю  та вольовими імпульсами мовця.

Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб — може й 

нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид  промови,

оратор повинен  змінювати й характер виступу, і  засоби, якими оперуватиме 

під час її виголошування.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної

події, ювілею тощо.

Мітингова промова  зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується

суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий,

емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів.

Завдання оратора  — виявити нові, нестандартні аспекти  теми, спонукавши

присутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти  й реалії.

Успішність мітингової промови безперечно залежить від  індивідуального 

стилю оратора, його вміння доречно використовувати  весь арсенал 

вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності

імпровізувати залежно  від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна,

майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія, — дієвий

чинник впливу на свідомість слухачів.

Агітаційній промові  притаманні практично всі складові промови 

мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно 

впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної

діяльності, до нагальної  необхідності зайняти певну громадянську

позицію, змінити  погляди чи сформувати нові. В агітаційній  промові, як

правило, роз'яснюють  чи з’ясовують певні питання, пропагують певні 

думки, переконання  теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи

втілення в життя.

Ділова промова  характеризується лаконізмом, критичністю  спрямування,

полемічністю та аргументованістю викладених у ній  фактів. На відміну від 

мітингової та агітаційної  ділова промова орієнтована на логічно 

виважене, а не на емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей 

виступ не має  самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише

в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному  зібранні.

Ювілейна промова  присвячується певній даті, пов'язаній з ушануванням