Усне ділове мовлення

окремої людини, групи  осіб, урочистостям на честь події  з життя та

діяльності організації, установи, закладу тощо.

Якщо це підсумок діяльності — до ювілейної промови  можна включати в 

хронологічному порядку  найважливіші етапи діяльності та досягнення

ювіляра, побажання  подальшого плідного розвою та всіляких гараздів. І 

Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну 

одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти  й 

імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги  слухачів на

своєрідних рисах  ювіляра, спогади про цікаві й  маловідомі широкому

загалу факти з  його життя та діяльності. Форма  та зміст ювілейної 

промови, попри невимушеність  і дотепність її викладу, повинні  бути

морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні

його близьких, ні слухачів.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення  суто наукових,

науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного

викладу навчального  матеріалу, наукової теми, що має систематичний 

характер.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної

наукової дисципліни. Обов'язковою складовою частиною цих лекцій має бути

огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги  на ще не

розв'язаних питаннях і проблемах.

Настановча —  вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань

певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів

подальшим вивченням  запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони

мають на меті систематизувати  знання слухачів із певного предмета,

наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми,

активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай присвячені певній вузькій  галузі

науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у 

науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як

проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.

Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності  й академічності 

викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру  — вступ,

основна частина, висновки.

Вступ — своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності

в часі, місці й  аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною

мірою інтригуючим. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід

докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

В основній частині  повинно бути викладено, послідовно й логічно розкрито

стрижневе питання  лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових 

зв'язків кожної смислово-самостійної  частини. Як свідчать психологи,

кількість частин не повинна перевищувати семи, щоб не розпорошувати 

увагу й не стомлювати слухачів. Не варто перенасичувати лекцію фактами,

«засипати» слухачів цифрами, датами, невпорядкованим ілюстративним 

матеріалом (цитатами).

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати 

основне й займати  близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде

у висновку й підсумковий  та настановчий елемент щодо виконання  певних

дій. Цій завершальній частині можуть передувати такі фрази:

„Підсумовуючи викладене  вище (вищевикладене)...”, „Отже, із усього, про 

що йшлося сьогодні, можна зробити такий висновок. ..”, „І нарешті...”,

„І на завершення...”  та под.

Лектор повинен  бути готовий до запитань слухачів за темою виступу.

Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на

щойно почуте від  промовця, доповідача. У лаконічному  виступові промовець 

може порушити одне-два  питання, чи дати на них конкретну  відповідь, не

відходячи від тематики порядку денного.

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

виклад суті певного  питання;

акцентування на основному;

висловлення свого  ставлення й оцінки;

підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки);

підкріплення своїх  доказів прикладами (посиланнями  на джерела).

Адресувати своє звернення промовець повинен  не лише доповідачеві чи

президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким  чином, щоб 

одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних 

роздумів і висновків.

Підготовка тексту виступу 

Перш за все це тривалий процес нагромадження (збирання) інформації із

чітким окресленням  кола тем, проблем, зацікавлень на найближчий період

та перспективних. Інформаційний бум останнього десятиріччя  та сучасні 

засоби електронного зв'язку надають можливість відносно легко й 

оперативно отримати потрібну інформацію, а комп'ютерні технології

полегшують її обробку, класифікацію та зберігання.

Під час опрацювання  матеріалу слід навчитися зафіксовувати  інформацію

для виступу за належним порядком (положення, постулати, гіпотези, хід 

міркування, аргументація, приклади, порівняння, ілюстративний  матеріал,

цифрові дані, висновки).

Роблячи виписки  із цитатами, іменами, цифрами, відповідними поясненнями,

схемами, таблицями, доцільніше користуватися картками однакового

формату. На них зазначають розділ науки чи тему, стосовно якої можна 

використати зафіксований матеріал.

Опрацьовуючи наукові  джерела, які безпосередньо не стосуються обраного

дослідження, але  з якими варто ознайомитися для  загального уявлення про 

стан вивчення проблеми, пишуть анотацію. Вона складається  з опису 

бібліографічних ознак  книги, короткого викладу змісту, вказівок, кому

адресовано це видання. Можна скористатися й готовою  анотацією, якщо вона

є в книзі.

Стисло викласти інформацію можна в тезах. Вони являють  собою коротко 

сформульовані головні  положення тексту, авторські висновки та їх

обґрунтування. Тезувати можна основні положення тексту, ідучи за

розвитком авторської думки, цитуючи ключові фрагменти. А можна викладати 

основні положення  твору власними словами, уникаючи громіздких цитат.

Останній спосіб доцільніший, бо активізує індивідуальне  сприймання

читача.

Більш розгорнутою  формою тез є конспект, у якому  стисло викладають

найістотніше в  змісті джерела чи його фрагмента. Але  цей вид роботи

потребує попереднього укладання плану й тез опрацьовуваного  твору. Як і 

тези, конспект можна  укладати двома способами, але пам'ятати, що в тезах 

лише формулюється думка, ідея чи теорія, тоді як у конспекті  треба 

відбити її розвиток.

Уміння раціонально  зафіксувати та упорядкувати одержану інформацію

сприяє її глибокому  засвоєнню і свідчить про високу культуру розумової 

праці.

4. Ділова бесіда 

Незважаючи на те, що ділова бесіда може мати різні форми, її учасники,

спираючись на загальний  підхід до ділового спілкування, керуютьсяспільними для таких стосунків правилами. Давно помічено, що в ділових 

взаєминах вирішальну роль відіграють увага до співрозмовника,

тактовність та вміння не лише говорити, а й терпляче й  уважно слухати.

За підрахунками науковців, саме процес слухання —  істотний складник

трудової діяльності загальностатистичного працівника невиробничої сфери,

він складає 45% робочого часу, тоді як говоріння — 30%, а 16% і 9%

відповідно —  читання й писання. І хоча це доволі узагальнені дані,

уміння вислухати, зрозуміти людину — неабияке мистецтво.

Ділова бесіда буде мати позитивний результат лише за умов уважного

сприйняття співрозмовниками точки зору й доказів свого  партнера,

висловлених по суті, із відповідною тактовною реакцією щодо отриманої 

інформації.

Ураховуючи проблематику, що буде порушуватися під час розмови, мету

зустрічі, вік, стать, а також поведінку та характер взаємин учасників,

можна вичленувати  такі основні фази ділової бесіди:

установлення часу й місця зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій 

території);

спосіб вступу в  контакт, початок розмови (на своїй  території ініціатива

належить господареві, він же й диктує правила гри; на нейтральній — 

ініціатива належить тому, хто прийшов першим: це вітання, початкові 

жести і фрази  для мобілізації уваги);

формулювання конкретної мети зустрічі (у формі проблеми чи завдання);

обмін предметними  пропозиціями й випрацювання рішень (оцінка пропозицій

та ухвалення чи не ухвалення рішення за кожним пунктом  порушеного

питання);

фіксування остаточної домовленості й вихід із контакту, закінчення

розмови (підведення кінцевих підсумків ділової бесіди, фіксування (у 

писемній чи іншій  формі) взаємних зобов'язань і розподіл функцій щодо

реалізації рішень).

Кожна із цих фаз  має основний принцип, відповідно до якого треба діяти 

співрозмовникові, щоб  домогтися позитивного результату.

Обидві сторони  ділової бесіди повинні бути ввічливими, привітними,

доброзичливими, виявляти щирий інтерес і повагу до співрозмовника,

чемність й емоційну стриманість у полеміці, тактовність  і здатність до

співчуття та розуміння  проблем одне одного. Розмовляючи, слід дивитися

на співрозмовника, щоб відповідно скоригувати подальший  хід ділової 

бесіди у разі втрати інтересу до теми. Для досягнення повнішого 

взаєморозуміння слід оволодіти не лише вмінням переконливо  говорити, а й 

уважно слухати  співрозмовника.

Ефект ділової бесіди залежить від того, як учасники готуються  до неї, чи

знають, якими принципами слід керуватися на окремих її стадіях, чи

вміють контролювати свою поведінку під час розмови, чи вміють

перетворити розмову  на плідний діалог, чи враховують особливості 

психології партнера.

5. Телефонне ділове  спілкування 

В усному діловому спілкуванні  телефон відіграє суттєву допоміжну  роль

зв'язку для отримання  інформації, оперативного реагування на події,

дистанційного керування  чи коригування діями тощо. Головна  перевага над