Усне ділове мовлення

Мова є однією з характерних ознак нації. Основна  функція мови - бути засобом спілкування, збереження і передачі знань, взаємного  розуміння. Мова - це слово багатозначне. Мова - це сукупність довільно відтворюваних  загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для  об'єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження  «думок». Мова - єдина, цілісна складна  знакова система, точніше система  систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить не лише засобом  комунікації, обміну думками, закріплення  думок, а й засобом їх формування - адже мислення здійснюється на мовній основі, а мова завжди осмислена. Мова як специфічно людський засіб спілкування  належить одночасно суспільству  й індивідуумові. В обох випадках вона є продуктом історичного  розвитку суспільства, яке користується надбанням попередніх етапів життя  мови. Мова єдина - загальнонаціональна  чи міжнаціональна. Мова спільна для  усіх представників нації. Але мова живе тільки у мовленні, без нього  вона буде мертвою. 

Мовлення - функціонування мови в процесах вираження обміну думок, конкретна форма існування  мови як особливого виду суспільної діяльності. 

1.Основи культури  мовлення 

Усі здобутки науки  й культури у найрізноманітніших галузях знаходять своє відображення у мові народу. Мова — найуніверсальніший засіб спілкування людей, накопичення  і передачі інформації, навчання і  виховання, один із найважливіших компонентів  духовної культури людини.. 

Мовлення 
 
 

Курсова робота

Основи культури ділового мовлення

План 

Вступ

Культура усного ділового мовлення.

Види усного спілкування 

Ділова нарада

Види нарад 

Усне публічне мовлення

Види і жанри  публічних виступів

Підготовка тексту виступу 

Ділова бесіда

Телефонне ділове спілкування 

Культура управління

Висновки 

Література 

Вступ

Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення — процес

добору і використання засобів мови для спілкування  з іншими членами 

певного мовного  колективу. Мовлення є формою існування  живої мови, у 

мовленні мова функціонує, перебуває в постійному розвитку. Мова і 

мовлення нерозривно між собою пов'язані. Мовлення існує  на основі певної

мови, а мова виявляє  себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення — 

явище загальне; вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж 

щодо мови — часткове, окреме, індивідуальне. Та без повсякденного  вжитку

на всіх вікових  і соціальних рівнях, невпинного розвою форм і засобів 

спілкування навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і 

зникнення.

Добираючи ті чи інші мовні засоби, слід дотримуватися  загальних етичних 

вимог та орієнтуватися  також і на позамовні чинники, розглядаючи їх як

єдине ціле. Серед  цих чинників найважливішими є суспільна  сфера й мета

спілкування в конкретних обставинах.

Оскільки мова є  найуніверсальнішим засобом спілкування, накопичення й 

передачі інформації, навчання, виховання та формування духовного світу 

вона немислима  без належної культури мовлення.

Культура мовлення — збереження мовних норм вимови, наголошування,

слововживання й  побудови висловлювань; нормативність, літературність

усної й писемної мови, що виявляється у грамотності, точності, ясності,

чистоті, логічній стрункості.

«Культура мови починається  із самоусвідомлення мовної особистості. Вона

зароджується й  розвивається там, де носіям національної літературної

мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в 

різних суспільних середовищах, а також у контексті  інших мов. Тобто 

культура мови безпосередньо  пов'язана із соціологією і психологією  не

тільки в плані  вироблення моделей зразків мовної поведінки, а й щодо

формування мовної свідомості» 

А ось як подає  визначення поняття «культура мови»  словник лінгвістичних 

термінів: культура мови — це ступінь відповідності  нормам вимови

(орфоепії), слововживання  та ін. установленим для даної  мови; здатність 

наслідувати кращі  зразки у своєму індивідуальному  мовленні. Отже,

досконале володіння  мовою, її нормами в процесі мовленнєвої  діяльності

людини й визначає її культуру мовлення. Мовлення вбирає в себе конкретне 

говоріння, що триває в часі й виявляється у звуковій (включно із

внутрішнім проговорюванням) або письмовій формі. Але засвоїти

літературні норми  вимови й дотримувати їх набагато складніше й важче,

ніж навчитися правильно  писати. Основними причинами низької  культури

усної мови є значний  вплив суржику та недостатнє знання норм

літературної вимови. Вислів древніх «Заговори, щоб я  тебе побачив», — 

красномовно свідчить про те, яке місце мовленню надавали елліни.

1. Культура усного  ділового мовлення 

Офіційно-діловий  стиль (ОДС), окрім писемної форми, реалізується також і 

в усній (ділові наради, публічні виступи, телефонне спілкування  та ін.).

Усне ділове спілкування  передбачає всілякі способи взаємодії  між 

співрозмовниками  за допомогою вербальних (словесних) і невербальних

(поза, жести, міміка, одяг, знаки, символи) засобів. 

Залежно від способу  сприймання інформації, кількості учасників, форми 

спілкування можна  поділити на такі види:

контактне (безпосереднє);

дистанційне (телефонне, селекторне);

діалогічне (з одним  співрозмовником);

монологічне (доповідь, промова);

полілогічне (диспут);

усне (розмова, бесіда);

письмове (листи, телеграми, електронні засоби);

міжперсональне (нарада, колоквіум);

масове(збори, мітинг);

офіційне, функціональне (пов'язане зі службовою діяльністю);

приватне, інтимно-сімейне (у невимушеній, неформальній обстановці);

—анонімне (між незнайомими  — вулиця, транспорт).

Кінцевий позитивний результат спілкування залежить не

стільки від мотивів, якими керується людина, скільки  від уміння їх

сформулювати й  викласти.

Кожний із наведених  вище видів передбачає дотримання відповідних  етичних 

норм і правил спілкування. Людина може по-різному  ставитися до свого 

співрозмовника, але  етикет у поєднанні з почуттям власної гідності та

самоповаги не дозволяє їй відкрито висловлювати негативні  оцінки чи

іншим чином виявляти негативне ставлення.

Різні прояви мовленнєвого етикету супроводжують більшість  ситуацій

міжперсонального, як і будь-якого іншого спілкування. Незалежно від 

змісту розмови  мовці послуговуються висловлюваннями, що включають певні 

етикетні знаки. Вони й складають тематичні об'єднання  різних за

структурою мовних одиниць (слів, словосполучень, речень) на ознаку

привітання, подяки, вибачення, побажання, прощання тощо. Кожне  тематичне 

об'єднання є частиною доволі розгалуженої системи засобів  вираження 

мовного етикету.

Вибір тієї чи іншої  одиниці формул увічливості залежить від:

ситуації;

професії;

соціального статусу;

статі;

освіти;

віку.

За умов умілого  володіння та врахування цих складових  мовець має більше

можливостей досягти  поставленої мети. Важко не погодитися із

соціолого-психологами, які запевняють, що успіх бізнесу  на 85% залежить

від уміння спілкуватися.

Науковцями розроблені основні постулати безконфліктного  спілкування:

постулат семантичного зв'язку (наявність загальної теми);

новизна інформації у викладі точок зору;

уникання зайвої деталізації;

постулат детермінізму (знання причинно-наслідкових відношень, явищ,

подій);

постулат тотожності (наявність спільної вихідної точки  зору для обох

співрозмовників);

обізнаність із минулим;

прогнозування майбутнього;

істинність у словах і діях, словах і реаліях.

Дотримуючись цих  постулатів ділового спілкування та норм літературної

мови, співрозмовники завжди дійдуть згоди й порозуміються.

2. Види усного  спілкування 

Ділова нарада

Цей традиційний  метод управління може бути високоефективним лише за умов

інтенсивного, активного  обміну думками підготовлених учасників. Тоді це

буде дійсно зібрання, де радять — нарада, а не формальне  засідання, де

сидять і переливають  з пустого в порожнє, колективно марнуючи час.

Перевагою наради у  порівнянні з іншими формами управління є те, що за

мінімум часу невелика кількість працівників у результаті оперативного й 

аргументованого обміну думками може розв'язати складні  питання та

прийняти узгоджене  найоптимальніше рішення. Спільна  думка іноді важить

набагато більше, ніж сума окремих думок членів даного колективу.

Ділова нарада —  це робота колективного розуму, спрямованого вмілим

керівником у потрібне русло на плідний кінцевий результат.

Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який

характер: організаційний, виробничий, дисциплінарний, інформаційний 

тощо.

Оптимальна кількість  учасників наради — 10—12 осіб. Більша кількість 

учасників просто не зможе взяти активної участі в  обговоренні, а менша 

не дасть змоги  виявити різні погляди на проблему. Ефективність наради

певною мірою залежить від рівня підготовки як самої  наради, так і 

окремого її учасника й, безумовно, керівника.

Види нарад 

Інформаційна (директивна або інструктивна) нарада скликається  для 

ознайомлення учасників  із новими даними, фактами, постановами  тощо та

наступного їх обговорення. Доцільно ознайомити учасників із новою 

інформацією завчасно (у писемній формі), а час наради використати для 

обговорення та прийняття  конкретних рішень.

Оперативна або  диспетчерська (селекторна, телефонна, комп'ютерна) нарада

передбачає охоплювати такі етапи управління: збір інформації, її

опрацювання та прийняття  рішення без скликання всіх учасників  у певному 

місці. Для цього  використовують як традиційні засоби зв'язку (телефон,