Власний капітал банку

n:justify">В Україні резервний фонд кожного банку повинен становити 25% статутного фонду. При цьому на формування резервного фонду має спрямовуватися щомісяця не менше ніж 5% чистого прибутку до досягнення мінімального розміру. У випадку втрачання резервного фонду відрахування з прибутку на його формування відновлюються до моменту досягнення заданого розміру. Кошти резервного фонду можуть бути також використані на виплату дивідендів за привілейованими акціями, якщо за підсумками року прибутку, що залишається в розпорядженні банку, не вистачає.

Із заробленого за підсумками року прибутку банки формують фонд виплати дивідендів і фонд розвитку банку. Як правило, порядок розподілу прибутку визначається загальними зборами акціонерів (засновників) на рік вперед, а підсумковий розподіл прибутку затверджується зборами акціонерів за підсумками року [4].

Фонд розвитку банку, як правило, використовується для забезпечення діяльності банку, його подальшого розвитку і придбання основних фондів. Фонд виплати дивідендів використовується для накопичення коштів, необхідних для планових розрахунків з акціонерами (засновниками), і весь період часу до затвердження таких виплат загальними зборами акціонерів (засновників) перебуває у розпорядженні банку.

Статутами банків може бути передбачене формування й інших фондів, необхідних для їх діяльності.

V етап – забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел.

Обсяг залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел покликаний забезпечити ту їх частину, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування.

Якщо сума залучених за рахунок внутрішніх джерел фінансування ресурсів повністю забезпечує загальну потребу в них в плановому періоді, то в залученні цих ресурсів за рахунок зовнішніх джерел немає потреби.

Забезпечення задоволення потреби у власних фінансових ресурсах за рахунок зовнішніх джерел планується шляхом:

−        залучення додаткового акціонерного капіталу (додаткової емісії акцій);

−        залучення додаткового пайового капіталу (додаткових внесків) [14].

Статутний капітал є основним компонентом власного капіталу банку. Визначення форми організації банку має вирішальне значення для подальшого формування статутного капіталу. Кожна форма господарського товариства має свої переваги та недоліки з погляду стратегії розвитку банку і визначається залежно від цілей і завдань, які ставлять перед собою засновники [4].

Згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність» банки створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. Законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечать даному закону.

Акціонерне товариство – це юридична особа, яка має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, і відповідає за своїми зобов’язаннями тільки своїм власним майном. При цьому акціонери (співвласники) акціонерного товариства відповідають за товариства тільки в межах належних їм акцій. Акціонерні товариства бувають відкриті і закриті.

Відкрите акціонерне товариство розповсюджує свої акції шляхом відкритої підписки, тобто кола його акціонерів заздалегідь передбачити не можна.

При цьому акції відкритого акціонерного товариства можуть котируватися на фондових біржах і на позабіржовому ринку.

Закрите акціонерне товариство розподіляє свої акції між засновниками, коло яких заздалегідь відоме. При цьому бути в обігу і котируватися на вільному ринку акції закритого акціонерного товариства не можуть.

Акція – це неборговий цінний папір без установленого терміну обігу, який підтверджує пайову участь власника в статутному фонді акціонерного товариства і його корпоративні права, тобто право власника на управління акціонерним товариством шляхом голосування на загальних зборах акціонерів, право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів і право на участь у розподілі майна акціонерного товариства у випадку його ліквідації.

Акціонерне товариство може випускати прості та привілейовані акції. Доходи, що виплачуються власникам акцій акціонерним товариством, називаються дивідендами. Крім того, власники акцій можуть отримувати додатковий дохід у вигляді зростання курсової ціни акцій [2].

Дивіденди за простими акціями залежать від результатів роботи банку за рік і визначаються загальними зборами акціонерів у разі розподілу прибутку. Дивіденди за привілейованими акціями звичайно є фіксованими і не залежать від обсягу прибутку, отриманого банком. Але, як правило, власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено статутом товариства. В Україні привілейовані акції не можуть випускатись на суму, більшу за 10% статутного фонду.

Акції можуть бути іменними та на пред’явника. Власник іменних акцій фіксується в реєстрі акціонерів, тоді як власник акцій на пред’явника може залишатися анонімним. З метою моніторингу порушень і контролювання джерел коштів, спрямованих на придбання акцій банку, Національний банк України забороняє банкам випускати акції на пред’явника.

Котирування акцій на біржовому та позабіржовому ринку, у тому числі й міжнародному, сприяє підвищенню іміджу банку і є додатковою рекламою, яка допомагає розширювати клієнтську базу і, відповідно, підвищувати потужності банку.

Рішення про додатковий випуск акцій, як правило, приймається на загальних зборах акціонерів кваліфікованою більшістю голосів (3/4 присутніх). В Україні закон дозволяє приймати рішення щодо збільшення статутного фонду правлінню акціонерного товариства не більше ніж на 1/3. банки цим часто користуються, для спрощення процедури і прискорення ухвалення рішення, а також щоб уникнути необхідності проводити позачергові збори акціонерів, що займає багато часу і потребує багато витрат. У разі потреби в проспекті емісії акцій можна передбачати пріоритетне право  акціонерів на придбання акцій нового випуску.

Переваги такого способу збільшення статутного фонду полягають у тому, що:

−        шляхом організації нового випуску акцій можна мобілізувати на ринку додаткові фінансові ресурси, яких може не бути в акціонерів;

−        з’являється можливість залучити нових акціонерів, у яких зацікавлений банк у плані стратегічного співробітництва, тобто можливості залучення  солідних клієнтів на обслуговування, диверсифікацію галузевої структури акціонерів, розширення їх географії, у тому числі залучення іноземного капіталу тощо;

−        за умови успішної діяльності банку акції нової емісії можна реалізувати з курсовою націнкою та отримувати емісійний дохід;

−        «розбавлення капіталу» (тобто збільшення питомої ваги дрібних акціонерів, які не справляють реального впливу на управління акціонерним товариством) призводить до зменшення пакета акцій, що забезпечує контроль над акціонерним товариством [14].

Водночас зі збільшенням статутного фонду банку шляхом нового випуску акцій для старих акціонерів можуть виникнути й негативні моменти:

−        зменшення частки в статутному фонді банку і, відповідно, ступеня контролю над акціонерним товариством;

−        під час емісії привілейованих акцій через те, що привілейовані акціонери мають первинне право на прибуток банку відносно власників звичайних акцій, дивідендні виплати останніх можуть знизитися;

−        перерозподіл акцій на користь нових акціонерів і втрата старими акціонерами контрольного пакету акцій.

Разом з тим за правильної організації випуску нових акцій ці питання контролюються.

Слід зазначити, що продаж звичайних акцій – найбільш дорогий спосіб залучення капіталу через високі витрати розміщення випущених акцій і великий ризик, пов’язаного з доходами акціонерів порівняно з прибутками власників боргових зобов’язань.

Випуск привілейованих акцій також є одним із найдорожчих джерел капіталу банку (дорожче, ніж субординований борг, але дешевше, ніж звичайні акції).

Рішення щодо збільшення номінальної вартості акцій також приймається загальними зборами акціонерів. При цьому можливі два варіанти такої операції. По-перше, номінальна вартість акцій може бути збільшена шляхом доплати кожним акціонером відповідної суми до нового номіналу належних йому акцій. У такому випадку необхідна добровільна згода всіх акціонерів, що може створити певні технічні складнощі. Якщо якийсь акціонер не згодний доплачувати, акціонерне товариство може викупити в нього акції за існуючою ціною. По-друге, можна провести доплату до нової номінальної вартості з прибутку банку після сплати податків. У такому випадку видатки товариство бере на себе і фактично переказує зароблений прибуток у статутний фонд [7].

Переваги збільшення статутного фонду шляхом збільшення номінальної вартості акцій полягають у тому, що:

−        не змінюється коло акціонерів;

−        не змінюються частки акціонерів у статутному фонді, а відповідно, й сформований на даний момент ступінь їх контролю над акціонерним товариством.

Негативним моментом такого способу є те, що залучення в банк додаткових фінансових ресурсів обмежується можливостями старих акціонерів або можливостями самого банку. Не вирішуються й питання розширення бази акціонерів і клієнтів.

В Україні збільшення статутних фондів банків – акціонерних товариств – шляхом випуску нових акцій проводиться набагато частіше, ніж шляхом зміни номінальної вартості акцій.

VI етап – оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів.

Процес оптимізації базується на таких критеріях:

−        забезпечення мінімальної сукупної вартості залучення капіталу банку;

−        забезпечення збереження управління банком початковими засновниками.

Успішна реалізація розробленої політики формування капіталу банку пов’язана з вирішенням низки основних завдань:

−        проведення об’єктивної оцінки вартості окремих елементів власного капіталу;

−        забезпечення максимізації формування прибутку банку з урахуванням прийнятого рівня ризику;

−        формування ефективної політики розподілу прибутку банку (дивідендної політики);

−        формування та ефективна реалізація політики додаткової емісії (емісійної політики) або залучення додаткового пайового капіталу [14].

Підсумовуючи зазначимо, що формуванню банками власного капіталу притаманні як певні переваги, так і вади. Перевагами є:

−        відносна простота залучення коштів, оскільки прийняття власниками і менеджерами банку рішення про формування власного банківського капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел) не потребує одержання згоди інших суб’єктів господарювання;

−        більш висока спроможність банків генерувати дохід від здійснення операцій або надання послуг, оскільки у разі його використання не потрібно сплачувати проценти;

−        можливість забезпечити фінансову основу подальшого розвитку, платоспроможність і фінансову стійкість банку на перспективу;

−        незалежність від кон’юнктури грошового ринку (за умови формування власного капіталу за рахунок внутрішніх джерел);

−        підвищення довіри вкладників, кредиторів і регулювальних органів;

−        відсутність загрози втрати контролю над банком з боку власників (особливо у разі формування власного капіталу за рахунок внутрішніх джерел).

До вад власного капіталу банку можна віднести, зокрема:

−        повне оподаткування, оскільки на формування власного капіталу спрямовується прибуток після оподаткування;

−        виникнення проблеми зменшення розміру дивідендів, отри­муваних акціонерами та іншими власниками банку;

−        повільне нарощування банківського капіталу;

−        обмеженість обсягу залучення коштів, а отже, й можливостей суттєвого розвитку і розширення банківської діяльності, особливо у періоди сприятливої кон’юнктури розвитку економіки;

−        висока вартість (порівняно з альтернативними залученими і позиченими джерелами) формування банківського капіталу.

 

                                                                                                                                            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.      Фінансово-економічна характеристика діяльності комерційного банку

 

Публічне акціонерне товариство «Індустріально-експортний банк» - є акціонерним товариством та входить в єдину банківську систему України. ПАТ «Креді Агріколь» - це універсальний банк, власником якого є одна з найбільших фінансових груп світу – Credit Agricole Group. Банк працює на фінансовому ринку України з 1993 року, надає повний спектр банківських послуг приватним клієнтам та підприємствам малого, середнього бізнесу, великим корпоративним клієнтам, приділяючи особливу увагу співробітництву з компаніями агропромислового комплексу. Згідно з класифікацією Національного банку України ПАТ «Креді Агріколь» входить до групи великих банків України. Країна реєстрації, місцезнаходження головного офісу та юридична адреса Банку: 01004, Україна, м. Київ, вул. Пушкінська, 42/4. Регіональна мережа Банку охоплює всі регіони України та складається з понад 200 точок продажів. Банк також є партнером об’єднаної банкоматної мережі «АТМоСфера» та підтримує власну мережу з понад 260 АТМ.