Лекции по "Конституции Украины"

        Таким чином, на стадії попереднього слідства вирішується багато питань, у тому числі й відмова від застосування заходів кримінального покарання, зупинення справи внаслідок встановлення невинності особи, що притягувалася як обвинувачений у справі.

        Підвідомчість ведення  кримінальних справ визначається за ознаками або властивостями кримінальної справи, відповідно до яких розслідування повинно провадитися тим чи іншим правоохоронним органом або посадовою особою.

        У будь-якому випадку  посадова особа, що бере участь у проведенні дізнання, повинна уважно та всебічно дослідити, проаналізувати всі обставини справи. Її поведінка як представника влади не повинна викликати негативного реагування, а тим більше стати приводом для законної, обґрунтованої заяви особи, що підозрюється в скоєнні злочину. Дізнавач повинен ефективно, тобто повно і своєчасно внести ясність у справу, сприяти виявленню причин і умов злочинності.

        Важливою умовою дотримання законності є неприпустимість  нехтування правами громадянина  у зв’язку з провадженням ді- 
знання. Обмеження прав допускається, якщо воно обґрунтовано вимогами забезпечення ефективності проведення розслідування та викликано обставинами кримінальної справи.

        Порушення кримінально-процесуальних  норм або неправильне застосування кримінального закону під час проведення ді- 
знання чи розслідування може привести і чесного добросовісного співробітника до неправильних висновків, внаслідок цього у багатьох випадках стає неможливим встановити ті обставини, що мають відношення до справи, притягти до відповідальності осіб, що дійсно винні, причетні до скоєння злочину.

        Кожний випадок  беззаконня при провадженні стає підставою засудження невинних осіб або створює умови для ухиляння від кримінальної відповідальності злочинців.

        Важливою є загальна вимога щодо об’єктивності, повноти, всебічності та швидкості проведення дізнання. Будь-яке обґрунтоване звернення, клопотання обвинуваченого або інших учасників кримінального процесу повинно бути розглянуте та перевірене уважно, по гарячих слідах. І якщо воно може мати значення для справи, для виявлення обставин, причин та умов злочину або обставин, які підлягають доказу по кримінальній справі, дізнавач зобов’язаний допитати вказаних у клопотанні свідків, призначити проведення експертизи, отримати необхідні документи та виконати інші невідкладні слідчі дії.

        Результати перевірки  клопотання дізнавач зобов’язаний повідомити заявнику або винести умотивовану постанову із зазначенням мотиву відмови в перевірці клопотання (ст. 131 КПК).

        Об’єктивність попереднього розслідування полягає в тому, що дізнавач повинен з’ясувати, дослідити обставини, що свідчать про винність особи і що її виправдовують. Одним словом, треба встановити та вивчити всі обставини, пов’язані з особою та злочином (ст. 20, 21, 68 КПК). Вимоги об’єктивності спрямовані на забезпечення неупередженості слідчого, дізнавача та неприпустимості при збиранні доказів віддавати перевагу звинувачувальним чи виправдовуючим.

        Всебічність дізнання полягає в тому, що на стадії попереднього слідства повинні бути перевіреними всі обґрунтовані припущення, версії щодо характеру, мотивів, обставин скоєння злочину та осіб, що його скоїли і були до нього причетні.

        Дізнання може бути визнане таким, що проведено об’єктивно, всебічно і повно лише у випадку, коли:

• досліджені всі обставини справи;
• з’ясовані всі виявлені протиріччя;
• установлена повністю подія скоєння злочину;
• установлені ступінь і характер участі кожного із причетних до злочину і перш за все обвинуваченої особи;
• установлені мотиви злочину, його наслідки, причини, обставини, які сприяли його скоєнню.

  Треба зазначити, що юристи-теоретики називають  дізнання найпростішою формою розслідування кримінальної справи, але необхідно зважати на завдання і мету цієї стадії кримінального процесу, відповідальність за вирішення завдання розкриття злочину.

        Для провадження  дізнання законодавством установлено  два строки його завершення:

• менший — у тих випадках, коли дізнання передує попередньому слідству;
• більший — коли дізнання є основною формою попереднього розслідування по деяких категоріях справ (митників це не стосується).

  Орган дізнання — це установа (митна служба, митниця) або посадова особа цієї установи, що уповноважена на провадження дізнання. Безпосередньо провадження дізнання покладається на співробітників підрозділів боротьби з контрабандою та порушенням митних правил. Очолює цю роботу перший керівник відповідної структури: Голова Державної митної служби, начальник митниці та заступники цих посадових осіб. Саме ці особи уповноважені приймати рішення про порушення кримінальної справи та провадження дізнання.

        Безпосередньо керівництво  дізнанням у митній системі України  по конкретних справах на контрабанду  здійснює Управління організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил (УОБКБ та ПМП), а у митницях — начальник митниці та його заступники, керівники відділів ОБКБ та ПМП. Посадові особи УОБКБ та ПМП, які особисто призначені наказом Голови Держмитслужби дізнавачами, здійснюють дізнання по складних справах на контрабанду. З урахуванням відповідальності роботи керівники підрозділів дізнання у митницях призначаються Головою Держмит- 
служби за поданням та згодою керівника УОБКБ та ПМП.

        Керівник органу дізнання (начальник митниці, його заступник) при наявності підстав та приводів, керуючись вимогами КПК (ст. 94), виносить постанову про порушення кримінальної справи та доручає конкретному дізнавачу провадження дізнання по цій справі.

        Про виявлений злочин і початок провадження дізнання митниця як орган дізнання повинна негайно повідомити прокурора (йому надсилають копію постанови про порушення кримінальної справи), УОБКБ та ПМП (наказ Держмитслужби від 22 грудня 1997 р. №653) та слідчого підрозділу обласного Управління СБУ (ст. 104 КПК).

        Дізнання триває не більше 10 діб з моменту порушення  справи. Продовження цього строку законом не передбачено.

  Дізнання  закінчується винесенням постанови  про направлення справи для проведення попереднього слідства. Ця постанова  затверджується прокурором, після чого відповідно до ст. 6 КПК справа закривається постановою, копію якої протягом доби орган дізнання надсилає в УОБКБ Держмитслужби та прокуророві (ст. 109 КПК) для наступної передачі справи слідчому УСБ області.

  Необхідно підкреслити, що для забезпечення об’єктивності, неупередженості розслідування, дотримання законності законодавство передбачає таку міру персональної відповідальності, як відвід або самовідвід дізнавача.

        Ст. 64 КПК вказує, що особа, уповноважена проводити ді- 
знання, за заявою підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, громадського позивача та їх представників може заявити самовідвід або повинна бути відведена від ведення дізнання.

        За наявності підстав  для відводу, особа повинна обов’язково  відмовитися від участі в проведенні дізнання. Підстави для відводу:

• дізнавач є потерпілим, громадським позивачем, свідком, брав участь у справі як експерт, перекладач;
• дізнавач є родичем підозрюваного або його законного представника;
• наявність інших обставин, які можуть викликати недовіру відносно об’єктивності дізнавача.

  У цих випадках ставиться питання  про передачу справи для завершення дізнання іншому співробітнику. Питання про відвід дізнавача вирішується прокурором.

        По справах на контрабанду, тобто по тих, по яких обов’язково  потрібно провадження попереднього слідства, митний орган, ді- 
знавач обмежуються тільки виконанням невідкладних слідчих і розшукових заходів.  Метою невідкладних слідчих дій є встановлення і закріплення факту, документація слідів злочину. До них належать:

• огляд місця події;
• обшук або виїмка з метою викриття злочинця або речових доказів;
• встановлення дійсності особи потерпілого, підозрюваного;
• затримання та допит підозрюваних;
• допит потерпілої особи та свідків.

  По  кримінальних справах на контрабанду  насамперед досліджують ознаки складу цього злочину, тобто факти, обставини, що зазначені у диспозиціях ст. 70, 70'КК.

        У результаті дізнання необхідно встановити:

• факт скоєння злочину (час, місце, спосіб скоєння);
• особу (осіб), що характеризують особу в скоєнні злочину;
• мотиви злочину;
• інші обставини, через які підозрюють підозрюваного;
• причини, умови, що сприяють скоєнню злочинів.

  Виявлені  по кримінальних справах факти та обставини тільки тоді стають доказами і використовуються в процесі, коли вони зібрані та підкріплені вказаними  в законі засобами та джерелами. Зокрема, в ч. 1 ст. 65 КПК зазначається, що до них належать будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання встановлює наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.  Ці дані встановлюються:

• показаннями свідків, потерпілих, підозрюваних;
• висновками експерта;
• речовими доказами, що мають на собі сліди злочину чи є предметами скоєння злочину;
• протоколами дізнавача, слідчого (ч. 2 ст. 65 КПК).

  Таким чином, доказами по кримінальній справі можуть бути тільки правильно у встановленому законом порядку документально оформлені дані, які мають відношення до конкретної справи, конкретного факту скоєння злочину.

        Враховуючи неймовірну здатність доказів зникати та можливість їх підміни, законодавець кваліфікував першочергові дії щодо їх виявлення та закріплення як невідкладні слідчі дії, а дізнання фахівці називають розслідуванням по гарячих слідах.

        Ст. 104 КПК визначає вимоги до порядку здійснення невідкладних слідчих дій, процесуальні дії збирання і закріплення доказів.

        Затримання  підозрюваного — дуже гостра процесуальна дія, яка безпосередньо зачіпає, порушує основне право людини — на свободу. Тому вона може застосуватися тільки на підставі достатніх даних. Але треба мати на увазі й обов’язки митних органів як органів дізнання щодо вжиття всіх необхідних заходів для припинення злочину та затримання злочинця. Ст. 106 КПК вимагає, щоб дізнавач при виявленні даних, які вказують на конкретну особу як на ту, що скоїла злочин, ужив заходів до розшуку та затримання підозрюваної особи.

        Відповідно до ст. 43´ КПК підозрюваним називають  особу, що затримана за підозрою у  скоєнні злочину, особу, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови щодо притягнення її як обвинуваченого по справі.

        Затримання як захід  процесуального примусу і як процесуальна міра дізнання та слідства здійснюється тільки дізнавачем і тільки після того, як справу порушено.

        Отже, затримання — це короткочасний арешт особи, підозрюваної у скоєнні злочину, за вчинення якого кримінальний закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі.  Його застосовують з метою запобігання злочинним діям особи або припинення їх, а також позбавлення особи, підозрюваної у скоєнні злочину, можливості ухилитися від притягнення до кримінальної відповідальності.

        Затримання як процесуальний  захід треба відрізняти від дій  митників по затриманню особи в момент викриття контрабанди. Не всі митники  є дізнавачами. Митний інспектор  виконує свої службові функції, а  не кримінально-процесуальні дії. Органи ді- 
знання митної системи мають право процесуально затримувати особу, що підозрюється у скоєнні контрабанди, при наявності однієї із перелічених підстав:

• особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо  
  після його виявлення;
• очевидці вказують, що саме ця особа здійснила контрабанду;
• на підозрюваному або його одязі, при ньому, в житлі, за місцем роботи виявлені сліди контрабанди;
• особа намагалася втекти з місця події;
• особа не має постійного місця проживання (ст. 106 КПК).