Україна у міжнародних міграційних процесах

Регулювання міжнародних  міграційних процесів на міждержавному  рівні носить односторонній та двосторонній характер.

Одностороннє  міжнародне регулювання – це державне регулювання міграційних процесів, що спрямоване на дотримання власних інтересів без узгодження з іншими державами.

Двостороннє регулювання  міграційних процесів здійснюється на основі двосторонніх міждержавних угод.

Багатостороннє  регулювання міжнародними міграційними процесами грунтується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загально-світовому рівні, а також в межах окремих інтеграційних угрупувань.

Основні правові  норми регулювання міжнародних  трудових відносин визначаються і контролюються Міжнародною організацією праці (МОП) – це міжнародна урядова організація створена у 1919 році, яка з 1946 року є спеціалізованим закладом ООН.

До основних завдань МОП належать: захист інтересів  і прав трудящих, підвищення життєвого рівня трудящих, покращення умов праці, захист від професійних захворювань, соціальний захист працівників-імігрантів, сприяння зайнятості імігрантів [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЕКОНОМІКИ ТА МІГРАЦІЇ В УКРАЇНІ

3.1 Вплив трудових міграцій на  економічний розвиток України

Економічна  ситуація в Україні має визначальний вплив на міграцію трудового населення. В міру того, як загострюються проблеми в економіці, збільшується відплив кадрів за кордон [23]. В свою чергу трудова міграція впливає на економіку країни. Вона має як негативні, так і позитивні наслідки.

Негативними наслідками трудової міграції можна вважати:

• депопуляція населення каїни;
• погіршення якості виховання дітей в родинах трудових мігрантів (соціальне сирітство або проблема ще одного втраченого покоління), розпад сімей;
• відтік кращого трудового потенціалу України;
• злочинність і корупція;
• політичний аспект;
• трудові мігранти переважно зайняті на роботах, що мало сприяють підвищенню їх кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності на батьківщині.

Позитивними наслідками трудової міграції можна вважати:

• підвищення платоспроможності родин трудових мігрантів;
• сприяння формуванню середнього класу в Україні;
• надходження додаткових коштів до бюджету України;

 зниження навантаження на ринок праці;

• тривале перебування у розвинених країнах сприяє формування у трудових мігрантів досвіду сучасного господарювання, ринкової свідомості, засвоєння цінностей і норм цивілізованого суспільства.

Негативні аспекти зовнішньої трудової міграції.

Депопуляція населення  країни. Відповідно до даних офіційного перепису населення, в Україні налічується близько 48 млн. громадян, включно із тими, які перебувають на заробітках за кордоном, адже цифра 6-7 млн. – неофіційна, про цих людей ніде у звітах перепису не зазначено, що вони фактично відсутні на території держави. За тими ж офіційними даними,

майже половина населення держави належить до категорії непрацездатних (інваліди, пенсіонери, неповнолітні). Звівши ці дані докупи отримаємо невеселу картину, близьку до демографічної катастрофи.

Трудові мігранти – це переважно особи віком від 20 до 45 років, з вищою та середньо-спеціальною освітою, значна частина з яких виїжджає на заробітки практично нелегально.

Цікавим є той  факт, що лише незначна частина трудових мігрантів до виїзду Були безробітними. Ще однією цікавою рисою української міграції до Західної Європи (а сааме західноєвропейські країни ЄС залишаються основними за кількістю трудових мігрантів з України) є своєрідний «гендерний розподіл». Так, зокрема, в Італії працюють переважно жінки, в Португалії та Іспанії – здебільшого чоловіки-українці. Це пояснюється вибірковістю попиту на відповідну робочу силу у цих країнах._

Соціальне сирітство  або проблема ще одного втраченого покоління.

Це явище  є і буде невід’ємним атрибутом трудової міграції. Більшість трудових мігрантів мають від однієї до трьох дітей, діти залишаються на когось одного з батьків, на старше покоління, сусідів чи й просто на самих себе. Наслідком тривалого розриву сімейних зв’язків дуже часто стає асоціальна поведінка залишеного з дітьми когось з батьків, що веде до алкоголізму, розпусти, домашнього насильства (в т.ч. і сексуального), врешті-решт – до фактичного припинення існування родини, яка за всіх часів вважалася фундаментом і основою безпеки нації та держави.

Психологічні  травми, яких зазнають діти за умов тривалої розлуки з батьками, а також спричиненого нею розриву родинних зв’язків, призводять до негативного сприйняття реалій і оточення, пошуку притулку у молодіжних кримінальних середовищах, дитячого алкоголізму, наркоманії та проституції. Все більший відсоток дітей трудових мігрантів стають так званими «дітьми вулиці». Окрім того, утворюється своєрідна і доволі чисельна каста утриманців – молодих працездатних людей, які, однак, вважають за краще для себе жити за надіслані їм батьками кошти. Для своїх ровесників вони стають вагомим доказом того, що заробляти гроші можна виключно за кордоном. Опитування, проведене серед старшокласників однієї з київських середніх шкіл, дало вражаючі результати: 86% респондентів не бачить свого майбутнього в Україні, а 65% випускників націлені на негайний виїзд за кордон, причому будь- яким способом. Іншими словами – формується наступне покоління трудових мігрантів. До цього слід зауважити, що виїзд цілої родини, чи возз’єднання її в країні перебування на фоні міграційних процесів – вкрай рідкісне явище, виняток. Результати численних соціологічних та психологічних досліджень впливу міграції батьків на формування молодого покоління в умовах неповної родини чи її відсутності однозначно вказують на стратегічну загрозу національній безпеці, і прояви доказів цим твердженням, на жаль, стають очевидними вже сьогодні.

Відтік кращого  трудового потенціалу України є однією з найболючіших і найпринизливіших проблем науково-технічного прогресу і належного стану безпеки нації.

Відповідним установам, службам та розвинутим транснаціональним корпораціям ще за часів існування Союзу було добре відомо, що найвищий у світовому вимірі рівень підготовки спеціалістів в окремих галузях фундаментальної та прикладної науки – не просто плід комуністичної пропаганди. Тому у перші роки після завершення «холодної війни», скориставшись недосконалістю законодавства, покликаного захистити і зберегти інтелектуальний потенціал нації, а також затяжною економічною кризою, західні (а нерідко й російські) наукові та комерційні установи навперебій, гуртом і вроздріб буквально скуповували висококласних фахівців. Довготривалі стажування та контракти поступово переростали у право на постійне проживання, а в окремих випадках – і в отримання громадянства країни перебування. Це стосується вчених, галузевих фахівців, висококваліфікованого технічного персоналу, спортсменів та інших громадян України. Зрозуміло, що у переважній більшості випадків, за умов належної оцінки їхнього рівня кваліфікації та досягнень на батьківщині, ці фахівці віддали б перевагу праці та життю у власній державі.

Попит на висококласних  фахівців, зокрема – лікарів, технічного персоналу середньої ланки, програмістів та інших – залишається актуальним для багатьох країн, де цілком зрозумілою і економічно обґрунтованою є перевага одноразової інвестиції у відносно недорогого (за західними мірками) готового фахівця над коштовним і тривалим процесом його підготовки. Окрім прямих індивідуальних комерційних пропозицій існують і більш витончені міграційні інструменти, побудовані на формуванні ґрунтовних баз даних та селективному підході до них. У цьому плані цікаво було би проаналізувати критерії відбору переможців лотерей «зеленої карти» та інших імміграційних мостів.

Злочинність і корупція. Розвиток бізнесу на нелегальній міграції за прибутковістю і масштабами поступається хіба що торгівлі нафтою та зброєю. Проте він вигідно відрізняється від них тим, що довести вину вкрай важко, а у випадку стовідсоткового доведення і передачі справи в суд, вирок звинуваченій стороні просто сміхотворний – 3-4 роки загального режиму, які можуть бути фактично замінені на випробувальний термін виправних робіт з наступною амністією. Тому бізнес інтенсивно розвивається, залучаючи зарубіжних партнерів та організовуючи цілі міжнародні синдикати із налагодженою системою «каналів», «вікон» і т.д. Спокуса нелегально виїхати за кордон і обіцянка стабільної роботи і відносно високої платні формує необхідний рівень попиту.

Політичній  аспект. Трудові мігранти, насамперед нелегальні, в умовах нинішньої української політичної дійсності стають зручним об’єктом політичних маніпуляцій. Насамперед це проявляється в час всенародних волевиявлень, тобто виборів і референдумів, у «просуванні» потрібних владі рішень чи кандидатів. Формальне право взяти участь у виборах на території української дипломатичної установи в країні перебування має кожен, хто досягвіку 18 років і легально перетнув кордон. Щодо нелегальних трудових мігрантів, то страх перед розкриттям нелегального статусу їх перебування та наступною депортацією виявляється значно логічнішим і звваженішим способом дії, ніж виконання громадянського обов’язку і можливість впливу на долю нації.

До основних проблем трудових мігрантів при  їх поверненні слід віднести необхідність працевлаштування та повторну адаптацію.

Наша держава  фактично перетворилась на постачальника  дешевої, але достатньо кваліфікованої робочої сили для багатьох країн близького та далекого зарубіжжя.

Позитивні аспекти зовнішньої трудової міграції.

Виграш країни-імпортера  трудових ресурсів полягає в тому, що: дана країна отримує дешеву і невимогливу робочу силу (здебільшого найбільш працездатного віку), готових спеціалістів; в такій країні прискорюється економічне зростання.

Виграш країни-експортера трудових ресурсів полягає в тому, що: грошові перекази, які трудові мігранти переказують своїм родинам, підвищують купівельну спроможність та покращують рівень життя останніх, значна частина валюти «осідає» в банках; знижується напруження на ринку робочої сили; підвищується кваліфікація мігрантів, які повертаються назад (досвід сучасного господарювання, здебільшого у сфері обслуговування – сміливіше здійснюється впровадження інновацій та застосування нових технологій виробництва), певний відсоток яких вкладає зароблені кошти на започаткування власного бізнесу, що безумовно позитивно впливає на економіку країни. Опитування працівників-мігрантів дає можливість встановити ієрархію мотивів, які зумовлюють поїздки за кордон:

• заробіток з метою поліпшення житлових умов (придбання квартири чи будівництво власного будинку), придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку;
• заробіток з метою задоволення поточних життєвих потреб – придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо), харчування;
• заробіток з метою накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;
• накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку вже існуючого власного бізнесу;
• мотиви нематеріального характеру – побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо[2].

Молоді люди з досвідом зарубіжних зайнятості більш  самостійності та економічної самодостатності, і мають сильнішу відповідальність за своє власне життя і благополуччя їх сімей, ніж їх однолітки, які не мали такого досвіду. Вони мають кращі навички виживання, щоб керувати своїми проблемами власними силами, не сподіваючись на допомогу і підтримку родичів, громадян чи держави. Крім того, міжнародний досвід робить сильний вплив на світогляд робочих-мігрантів, збільшується мовна компетенція та комунікативні навички, розширюються культурні горизонти і міжкультурна терпимість, а також сприяє політичній грамотності та відповідальності. Таким чином, соціологічні опитування показують, що українці, які мали досвід роботи в Росії, як правило, голосують за політику сприяння тіснішій співпраці з Росією і за кращу інтеграцію України в СНД, а ті, хто мають досвід роботи в Західній Європі голосують за політичні партії, спрямовані на ЄС інтеграції [26].

Хоча робітники-іммігранти в результаті роботи за кордоном збільшують своє багатство (більш високі доходи, ніж у своїх побратимів в рідній країні), вони зазвичай повинні обмежувати себе в своїх прав (мобільності, соціальної допомоги), так як можуть зазнавати експлуатації та несправедливого поводження [27].

3.2 Пропозиції щодо покращення міграційної  ситуації

Необхідність  активного втручання держави у перебіг трудоеміграційних процесів очевидна, а її політика сприяння трудовим міграціям громадян і посилення соціального захисту під час перебування за кордоном має стати ядром політики держави у міграційній сфері.

Кінцевою метою  міграційної політики держави стосовно трудових міграцій має бути здійснення через соціально-економічні заходи подолання економічної кризи, забезпечення зростання виробництва, ліквідація соціальної напруги в країні шляхом досягнення балансу між попитом і пропозицією робочої сили на ринках праці, запобігання масовому безробіттю та забезпечення раціональної структури зайнятості населення [2].

Основними заходами, спрямованими на посилення позитивних та ліквідацію негативних ефектів участі України у міжнародному обміні людським капіталом є:

• оцінка масштабів втрат людського капіталу і динаміки їх змін;
• усвідомлення вартісних характеристик людського капіталу в доповненні до суто гуманітарних;
• активізація обміну даним капіталом на молодіжному рівні завдяки створенню спільних міжнародних навчальних закладів;

• підтримка кадровими агенціями випускників таких закладів [5].