Україна у міжнародних міграційних процесах

У короткотерміновому періоді вплив  іноземної трудової міграції на національну  економіку приймаючої країни значною мірою залежить від ситуації на ринку робочої сили, яка через взаємодію попиту і пропозиції буває трьох типів:

1) працедефіцитною, коли бракує  пропозиції робочої сили, або  ринок продавця;

2) праценадлишковою, коли рівень  безробіття перевищує природний, або ринок покупця;

3) рівноважною, коли рівень безробіття  у межах природного.

У довготерміновому періоді кон’юнктура  ринку робочої сили формується під впливом найрізноманітніших чинників, до низки яких доцільно зарахувати якісний і кількісний склад іноземних трудоміграційних потоків, а наслідки можуть варіюватися від негативних до позитивних.

Вплив імміграції на державний  бюджет має неоднозначно-варіативний характер і, зазвичай, оцінюється як незначний. Він відрізняється за тривалістю періодів, за рівнями формування бюджетів, за характером зовнішньої трудової міграції, її якісно-статево-віковим складом та тривалістю перебування (роботи) у приймаючій країні.

             Таблиця 1.1

                            Динаміка грошових переказів громадян,

                                які працюють в інших країнах [1].

Групи країн  за класифікацією Світового банку	Сума, млрд дол. США			Зміна у 2008 р.
				відносна, %		абсолютна, млрд дол. США
	1990	2000	2008	1990	2000	1990	2000
Розвинені	31,2	45,9	79,6	155,13	73,42	48,4	33,7
Решта	37,4	85,6	265,7	610,43	210,40	228,3	180,1
Разом	68,8	131,5	345,3	403,35	162,59	276,7	213,8

 

Пришвидшення  глобалізації світової економіки сприяє притоку іноземного капіталу, особливо в країни, що розвиваються. Йдеться про грошові перекази міжнародних мігрантів у країни-донори робочої сили (табл. 1.1). За період 1990-2008 рр. ця сума виросла більше, ніж уп'ятеро (на 276,7 млрд дол. США або на 404,35 %). Однак залучення капіталу в розвинені країни здійснювалося повільніше. Приріст у цій групі в 2008 р. щодо 1990 р. становив 155,13 % і щодо 2000 р. – 73,42 %. Для решти країн він істотно переважав, встановивши відповідно 610,43 %, і 210,4 %. Грошові перекази мають антициклічний характер, найінтенсивніше надходять у кризові періоди.

 

Рис. 1.1. Тенденції грошових переказів громадян, які працюють в інших країнах [1].

 

Побудовані динамічні моделі (рис.1.1.), дають змогу прогнозувати в наступні роки подальше збільшення надходжень грошових переказів від своїх громадян, що працюють за межами країни. При цьому в розвинені країни цей приріст очікується щорічно в сумі 4,13 млрд дол. США, а в решті країн – у сумі один млрд дол. США [1].                                                                                                                                                                                                                                                                                        

Середньостатистичний  іммігрант отримує менше виплат з соціального страхування, ніж середньостатистичний резидент, при цьому сплачує більше податків і внесків. Прямий ефект від їхнього працевлашту-вання для держбюджету має чітко позитивний характер, оскільки доходи, які вони створюють в країні працевлаштування, значно переважають витрати на їх “утримання”. Зокрема трудовим іммігрантам не потрібна освіта і пенсійне

забезпечення, користуючись послугами медиків значно менше  від корінних жителів вони відчутно економлять бюджетні кошти. Зазначені дані стосуються лише легальної трудової імміграції, оскільки за неї наперед чітко обумовлюються кількісно-якісні параметри потрібної іноземної робочої сили, вік та стан здоров’я її носія, тобто людський капітал.

Ситуація змінюється, коли нелегально працевлаштований іноземець через послаблення імміграційних обмежень легалізується та починає користуватися бюджетними виплатами. Проте це стосується переважно низькокваліфікованих працівників, які не володіють людським капіталом.

Аналізуючи вплив міграційного приливу на макроекономічну рівновагу в короткотривалому періоді, необхідно брати до уваги появу відповідних чинників, які одночасно впливають на сукупну пропозицію і сукупний попит. Залучення дешевшої порівняно із вітчизняною іноземної робочої сили у національну економіку викличе зниження рівня витрат на виробництво валового внутрішнього продукту (ВВП), що в короткотривалому періоді призведе до зростання виробництва. Це явище відоме в економічній науці як сприятливе збурення сукупної пропозиції, яке із зменшенням витрат виробництва приводить до зменшення цін в довготерміновому періоді за незмінного сукупного попиту. До того ж працевлаштовані мігранти, витрачаючись на купівлю товарів і послуг місцевого виробництва, збільшують споживчі, інвестиційні та державні витрати в економіці, призводячи, своєю чергою, до збурення сукупного попиту. У короткотривалому періоді це приводить до збільшення обсягів виробництва, а у довготерміновому впливає лише на рівень цін. Тут важливим є зіставлення міри впливу та результатів відповідних збурень сукупних попиту і пропозиції. Трудові іммігранти, які тимчасово приїхали до приймаючої країни з метою заробітку, адекватно збурюючи сукупну пропозицію, значно меншою мірою збурюють сукупний попит, обмежуючи себе у звичних для місцевого населення витратах, зокрема, вони не купують житло, нові автомобілі, комп’ютери та іншу дороговартісну оргтехніку, майже не користуються дорогими рекреаційними послугами тощо. Отже, економіка приймаючої країни від притоку іноземної робочої сили у довготерміновому періоді отримує зменшення виробничих витрат та споживчих цін, що значною мірою детермінує посилення її конкурентоспроможності. Виділяють щонайменше чотири чинники, які приводять до збільшення душового ВВП економічної системи від залучення іноземної робочої сили:

1. Залучення висококваліфікованих  іноземних спеціалістів та підприємців  впливає на поліпшення якості  наявного людського капіталу.

2. Притік іноземної некваліфікованої робочої сили може супроводжуватися ефектом поліпшення структури зайнятості через ліквідацію дефіциту некваліфікованих робітників та виникнення у резидентів можливості зайняти робоче місце, яке б найбільшою мірою відповідало їхньому бажанню та освітньо-професійному рівню.

3. Міжнародні трудоміграційні  потоки до країни впливають на підвищення професійної, територіальної та соціально-економічної мобільності вітчизняних трудових ресурсів, а отже, на рівень конкуренції на ринку робочої сили, сприяючи покращанню структури зайнятості та підвищенню якості людського капіталу.

4. Трудова міграція сприяє міжнародному обміну знаннями, які мають певну економічну цінність: чи то секрети ремесла, фермерський досвід, чи сучасні ноу-хау. Нерідко економічний виграш від знань лише частково належить трудовим мігрантам та їх працедавцям, а інша частка ефекту поширюється суспільством приймаючої країни. В такий спосіб міжнародна трудова міграція може забезпечити трансфер позаринкових ефектів знань від країни еміграції до країни імміграції.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Основні тенденції міграції трудових  ресурсів

Розвиток міграції протягом останніх 50-ти років набув певних змін. Якщо раніше в якості основних центрів тяжіння мігрантів відокремлювали тільки промислово розвинуті країни Західної Європи, Північної Америки  та Австралію, то у сучасних умовах  розширення масштабів міжнародного співробітництва міжнародна трудова міграція набула характеру глобального процесу. На кінець XX сторіччя кількість країн, залучених до міжнародного міграційного процесу, істотно зростає, насамперед, за рахунок регіону Центральної і Східної Європи, а також країн СНД. В середньому щорічно в пошуках роботи мігрує близько 2,5 млн. чоловік.

Міграційні процеси  відбуваються по всьому світу і мають  багатовекторну спрямованість, але  на світовомму ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.

США, Канада – постійно праціє 5% імігрантів(5-12млн.чол.) від  загальної кількості всього працюючого населення.

Західна Європа – кількість  працюючих імігрантів 4-7млн.чол. Найбільше  їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.

Близький Схід – в  середньому тут працює 3-5млн. імігрантів. Найбільше іноземців працює в  Об”єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.

Латинська Америка –  число імігрантів 3-8млн. Найприваблішими  країнами є Аргентина та Венесуела.

Австралія – це традиційний  центр міграції, котрий стягує на роботу 2-3% імігрантів від кількості всього числа працівників.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон – сновними імпортерами робочої  сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Тайланд, Сінгапур.

Найбільш відомі потоки робочої сили з регіонів:

1. Мексики і країн Карибського басейну до США та Канади;
2. південноамериканських країн до Аргентини, Венесуели, Перу;
3. Північної Африки і Південної Європи до Північно-східної Європи;
4. Африки в Саудівську Аравію;
5. Індонезії в Малайзію, Сінгапур, Австралію;
6. Іспанії, Італії, Північної Африки до Франції;
7. Туреччини, Греції, Італії до Німеччини;
8. України до Росії, Польщі, США.

Експорт робочої сили - загальноприйняте і широко поширене явище у світовій практиці, один з найбільш дієвих факторів формування світового ринку праці. Зазвичай трудова міграція за межі країни розвивається на основі: міжурядових угод, індивідуальної ініціативи самого працівника, рекомендацій посередницьких комерційних фірм, нелегальних каналів.

Однак процес міграції з Україною розвивається більшою мірою стихійно, в меншій - організовано, і, природно, кожна з цих форм трудової міграції зумовлює нерівні стартові можливості для їх учасників, а значить різні  соціальні та соціально- психологічні наслідки. І тим не менш, у даний час трудова міграція з України приймає все більш широкі масштаби. Так, за оцінками західних фахівців, у найближчі роки від 2 до 9 млн. українських громадян захочуть виїхати на роботу за кордон. Робітники і фахівці з  Україна працюють сьогодні у Франції, Німеччині, Австрії, Данії, Канаді, деяких країнах Латинської Америки. У перспективі Латинська Америка (перш за все Аргентина, Уругвай, Чилі)  обіцяє стати важливим центром східноєвропейської еміграції, в тому числі - з України.

Багато держав-експортерів  робочої сили увійшли до групи  середньорозвинених країн саме завдяки  вивезенню робочої сили (Єгипет, Туреччина, Пакистан та ін). Більш того, за рахунок еміграції людей країна отримує додаткову вигоду, тому що при цьому в якійсь мірі вирішується проблема зайнятості, безробіття, здійснюється економія на витратах на підготовку і перепідготовку персоналу, підвищення кваліфікації працівників.

На даний час центрами, що притягують основну частку іноземної робочої  сили, виступають:

·   Країни Західної Європи (Німеччина, Франція, Великобританія, Бельгія, Швейцарія, Швеція, Нідерланди), де спостерігається тенденція щодо використання іноземної робочої сили на важких , непрестижних і шкідливих для здоров’я роботах;

·      США, Канада і Австралія, що приймають переважно кваліфікованих спеціалістів;

·   нафтодобувні країни Близького Сходу, куди спрямовані потоки трудових емігрантів з сусідніх арабських країн;

·      нові індустріальні країни Південно-Східної Азії.

   Таблиця 1.2

          Показники трудової міграції українців

          у східному та західному напрямах [36].

Країна	Офіційнакількість, тис. осіб	Експертні дані, тис. осіб	Тип міграції
Росія	169	понад 2000	Сезонна, переважно чоловіча, нелегальна міграція
Італія	195,4	500	Досі зростаюча жіноча міграція
Польща	20	понад 450	Стабільна, переважно нелегальна та транзитна, човникова
Іспанія	52,8	250	Родинна міграція, зберігається тенденція до зростання
Португалія	44,6	75*	Відтік мігрантів до інших країн ЄС, зокрема Іспанії, й часткове повернення в Україну
Чехія	51	150	Зростаюча, частково транзитна міграція до інших країн ЄС
Греція	20	75*	Переважно жіноча міграція, відтік мігрантів до інших країн ЄС і часткове повернення в Україну
Нідерланди		40	Секс-індустрія
Великобританія	10	близько 70
США		близько 500

 

За сукупністю більшості  чинників найбільш прийнятним для висококваліфікованих працівників переважно молодого віку є західний вектор трудової міграції – в Західну Європу, США, Канаду та інші розвинуті країни світу (табл. 1.2). Така міграція передбачає не тільки покращення власного матеріального стану, але й значною мірою натуралізацію в країні перебування. У цьому контексті виток кваліфікованих трудових ресурсів до західних країн у більшості випадків можна вважати безповоротними втратами «людського капіталу» України.