ТНК на мировой арене

Джерело : Фомішин С.В. Основні закономірності міжнародного руху капіталу в світовому господарстві, 2010.

        За критерієм результативності фірми визначаються як ТНК на основі абсолютних або відносних показників: ринкова вартість капіталу, обсяг продажу, прибуток, активи. Характерним для транснаціональних корпорацій є те, що вони генерують значну частину прибутків і продажу від своїх зарубіжних операцій. Загальні зарубіжні активи американських промислових ТНК становлять понад 1500 млрд дол., валова балансова вартість фондів їхніх філій за кордоном — понад 500 млрд дол. За даними ЮНКТАД, усього у світі налічувалося на кінець ХХ ст. понад 64 000 активно діючих транснаціональних корпорацій; більше 500 000 філій і відділень цих компаній по всьому світу виробили і продали товарів на загальну суму 11 трлн дол. Річні обсяги продажу провідних ТНК інколи порівнюють із показниками валового національного продукту окремих країн. У цілому ТНК контролюють 70—90 % ринків товарів, послуг, технологій. Вони є головними експортерами капіталу і контролюють 90  % прямих зарубіжних інвестицій.

2.2. Роль ТНК в системі руху факторів виробництва

Про те, що в умовах глобальних процесів ТНК відіграють значну роль у механізмі світового руху факторів виробництва, в першу чергу таких, як капітал, земля, люди та технології, у вітчизняній і зарубіжній економічній літературі написана значна кількість наукових праць. Зокрема, вченими відмічається, якщо до недавнього часу держава була незрівнянно сильнішою за корпорації, то за останню чверть минулого століття транснаціональні корпорації набрали таку силу, що багато держав залишились далеко позаду. ТНК стали важливою частиною світового господарства, коли перелив капіталу через національні кордони досягнув таких розмірів і набув таких ознак, що не вкладається у звичні поняття його експорту, що відбулося у 70-80 роках минулого століття. Саме цей період багато відомих учених-економістів вважають початком становлення глобальної економіки. При цьому, виступаючи в ролі головних експортерів капіталу у формі ПІІ на світовому рівні, ТНК постійно і послідовно розширюють свою діяльність шляхом захоплення нових ринків через створення своїх дочірніх підприємств, в тому числі у країнах з перехідною економікою.

Характерною особливістю сучасної інноваційної діяльності ТНК порівняно з минулою є також та обставина, що інноваційні продукти створюються не тільки у країнах походження ТНК, де базується материнська компанія, а також у приймаючих країнах. В останній час науково-дослідні центри ТНК створюються у країнах де наявні кадри відповідної кваліфікації, а також інші необхідні умови. Всього у приймаючих країнах функціонує більше 100 науково-дослідницьких установ ТНК, у тому числі Microsoft, GM, GE, JVC, Samsung, IBM, Intel, Du Pont, P&G, Ericsson, Nokia, Panasonic, Mitsubishi, AT&T, Siemens. Таким чином, на сьогодні яскраво просліджується така характерна тенденція в діяльності ТНК, як використання національних кадрів приймаючих країн у проведенні НДДКР. Ми бачимо, що разом з тим, широкого розповсюдження ця тенденція ще не набула у приймаючих для ТНК країнах з перехідною економікою. У більшості із них дочірні підприємства ТНК користуються технологією, що надходить від материнських компаній або від їх зарубіжних філій, розміщених у розвинутих країнах.[9]

Розглядаючи механізм руху капіталів ТНК, що відбувається у першу чергу у вигляді ПІІ, відмітимо, що він проходить, в основному, між материнською компанією і її зарубіжними філіями. З урахуванням того фактору, що більшість материнських компаній ТНК базуються у промислово розвинутих країнах, експортерами капіталу виступають саме ці країни. Разом з тим, в останній час у світовій практиці прослідковується нова тенденція: експорт капіталу у вигляді ПІІ із країн, що розвиваються, так званих нових індустріальних країн: Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Південна Корея, Бразилія, а також Китай. Хоча свої досягнення нові індустріальні країни і Китай все ще будують на імпортованих технологіях і дешевій робочій силі, але впроваджують, і особливо Китай, програми розвитку і державної підтримки вітчизняних ТНК.

У процесі світового руху капіталу ТНК, особливо за останній час, теж широко використовують офшорні центри. При цьому однією з головних вимог для суб'єктів підприємницької діяльності при реєстрації в офшорних центрах не бути резидентами країни і не отримувати на її території прибуток. Тоді вони користуються податковими та іншими пільгами. Так, наприклад, американські ТНК створили в офшорних зонах десятки філій і значно збільшили масштаби інвестування.

Таким чином ми встановили, що в сучасних умовах національних і світових економік ТНК продовжують активізувати свою зарубіжну діяльність. Значною мірою вони визначають механізми руху основних факторів виробництва: грошей, технологій, людського капіталу, сировини. При цьому їхня діяльність для національних економік країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою має як позитивний характер, так і створює загрозу економічної безпеки. Тому заходи щодо державного регулювання діяльності ТНК і захисту вітчизняних суб'єктів господарювання поряд із створенням привабливого інвестиційного клімату є одним із актуальних завдань приймаючих країн.

Наприкінці ХХ ст. на початку XXI ст. США міцніше закріпили своє лідерство у вивезенні підприємницького капіталу. Так, з 1992 р. по 2002 р. обсяг накопичених ними за кордоном прямих інвестицій збільшився у 2,7 рази і становив 22% від загального обсягу цих інвестицій у світі, тоді як частка Великобританії складала 15%, Франції – 9,5 % Німеччини – 8,4% Нідерландів – 5,2%, Японії – 4,8%. Процес вивозу капіталу розширюється й приймає все більше організовані форми. Станом на 01.01. 2010 року рух капіталу по країнах і галузях господарства багато в чому визначає структуру сучасного світового господарства, відносини між окремими його складовими частинами й перетворює фінансові ринки в найважливіший фактор світової економіки.

Таблиця 2.6

Міжнародні потоки капіталу (у млрд. дол.)

* - прогноз

На початку ХХІ ст. сумарний обсяг світового ринку капіталів майже досяг обсягу світового ВВП. Капіталізація світових фондових ринків становила 37,6 трлн.дол., активи комерційних банків - 55,7 трлн.дол., вартість боргових зобов’язань - 58,9 трлн.дол. З 1990 по 2005 рр. Міжнародне банківське кредитування зросло з 6,2 трлн.дол. до 15,2 трлн. дол., або більш ніж у 2,5 рази. Сумарна вартість цінних паперів, що оберталися на міжнародних ринках за цей період зросла з 1,5 трлн.дол. до 14,6 трлн.дол.

Рис. 2.1. Динаміка міжнародних ринків капіталу, % до світового ВВП[19]

Найважливішу роль серед різних форм інвестицій відіграють прямі капіталовкладення. Оскільки їх суб'єкти здійснюють постійний контроль над цим капіталом (капіталом в позичковій формі на час надання кредиту розпоряджається імпортер), прямі інвестиції гарантують стабільний ринок (або формують основу для виходу на ринки інших країн); дають право безпосереднього контролю (за наявністю контрольного пакету акцій), або активної участі в управлінні підприємством через механізм реінвестування прибутків, придбання частини акцій за кордоном (але не контрольного пакету), внутріфірмових позик або внутріфірмової заборгованості, а також через використання неакціонерних форм (укладання субконтрактних та ліцензійних угод, франчайзингу та ін.). Сьогодні помітною і важливою в міжнародному русі капіталів є чітка тенденція до збільшення частки прямих інвестицій порівняно з портфельними. Їх головна мета - забезпечення реалізації довгострокового інтересу інвестора стосовно будь-якого підприємства, розташованого в іншій країні.

Таблиця 2.7

Розподіл надходжень нових прямих іноземних інвестицій між трьома групами країн (% від підсумку)[19]

Джерело : http//:www.ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики

Слід зазначити, що в 90-х роках ХХ ст., особливо в їх другій половині, світ пережив бум прямого зарубіжного інвестування, пік якого був досягнутий якраз на рубежі віків, коли був встановлений історичний рекорд за їх обсягами (табл. 2.2). Головним суб'єктом міжнародного руху капіталів є транснаціональні корпорації. Що стосується провідних держав, то останні використають експорт капіталу, перш за все, як політичний засіб тиску, а вже потім як економічну допомогу. З міжнародних організацій особливо активна на ринку капіталів Організація країн-експортерів нафти. Міжнародні трансферти капіталів на початку XXI століття щоденно досягали 2 трлн дол., до 10 трлн дол. іноземних вкладів зберігалося в комерційних банках різних країн.

Іншою важливою базовою категорією факторів виробництва, є міжнародний поділ праці (МПП). Усі країни світу так чи інакше включені в МПП, його поглиблення диктується розвитком продуктивних сил, що випробують вплив НТР. Участь у МРП дає країнам додатковий економічний ефект, дозволяючи повніше і з найменшими витратами задовольняти свої потреби.

Сутність сучасного МПП виявляється в діалектичній єдності поділу й об'єднання процесу виробництва. Виробничий процес припускає відокремлення і спеціалізацію різних видів трудової діяльності, а також обмін ними, їхню взаємодію. Поділ праці виступає не тільки як процес розриву, але як спосіб об'єднання праці, особливо у світовому масштабі.

ТНК, як і підприємства багатьох країн, що беруть участь у МПП, виробляють значно більше продукції, ніж це необхідно для задоволення внутрішнього споживчого чи виробничого попиту. Тим самим вони, свідомо роблячи зайву продукцію, реалізують її на світовому ринку, здобуваючи необхідну для них продукцію, що є надлишковою для споживачів інших країн. Нарощуючи, зміцнюючи спеціалізацію на виробництві визначеної групи товарів, конкретні країни одержують необхідні їм товари на міжнародному ринку за рахунок обміну з іншими країнами, що спеціалізуються на інших групах товарів. У підсумку міжнародний поділ праці з'являється як спосіб організації світової економіки, при якому підприємства різних країн спеціалізуються на виготовленні визначених товарів і послуг, потім обмінюються ними.

Реалізація переваг МПП у процесі міжнародного обміну будь-якого її учаника при сприятливих умовах дає: по-перше, одержання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів і послуг; по-друге, економію внутрішніх витрат через відмовлення від національного виробництва при використанні більш дешевого імпорту.

Говорячи про сучасний стан міжнародного розподілу технологій, то зараз слід відзначити, що цей процес вже розглядаються не в рамках окремих держав, а в рамках якраз специфічних наднаціональних економічних утворень - транснаціональних корпорацій.