ТНК на мировой арене

Розвитком теорії інтерналізації можна вважати «еклектичну» теорію ТНК Дж. Данінга. Ця модель ґрунтується на ідеї про те, що фірма починає виробництво за кордоном, коли співпадають три передумови: фірма володіє перевагами на новому ринку; фірмі вигідно реалізовувати ці переваги на місці, а не через експорт товарів і технологій; фірма використовує виробничі ресурси за кордоном більш ефективно, чим у себе вдома [9, с.31]. Існує в економічній науці напрямок аналізу, що обумовлює виникнення транснаціональних корпоративних зв'язків як чинника формування нового центру економічної влади в світовій економіці. В цьому випадку мова йде не про окремі корпорації, а про взаємозв'язане співтовариство ТНК. Дослідження транснаціональних корпоративних мереж виходить з декілька інших передумов: корпорації є членами інтегрованої соціальної мережі, заснованої на перехресній акціонерній власності, довгострокових контрактах, угодах, альянсах і особистих контактах.

Причини виникнення ТНК можуть варіюватися. Це існування обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі, сильна монопольна влада виробників, валютний контроль, транспортні витрати, відмінності в податковому законодавстві.

         Прямі іноземні інвестиції ТНК в країну не лише слугують каталізатором економічного зростання, вони вказують на прийнятність економічної політики країни-реципієнта для світового бізнесу та свідчать про перспективність інтеграції економіки країни-реципієнта в світову економіку. Надходження ПІІ в країну означає отримання не просто додаткового капіталу, а отримання унікального поєднання капіталу, управлінського досвіду, прогресивних технологічних знань, доступу до ринків капіталу, збуту, сировини, які вже має ТНК-інвестор. Подібна квінтесенція є необхідною для забезпечення конкурентоспроможності в умовах глобалізації.

Роль ТНК на міжнародному ринку інвестицій зростає. На їх частку припадає переважна кількість угод. Прямі іноземні інвестиції здійснюються, як правило, шляхом створення нових підприємств або придбання існуючих місцевих фірм, що забезпечує зростання обсягів виробництва.

Здійснюючи ПІІ, транснаціональні корпорації беруть до уваги насамперед стан розвитку міжнародного ринку інвестицій.

Важливою тенденцією, що визначає розвиток міжнародного ринку інвестицій і полегшує міжнародну міграцію капіталу, є проведення національними урядами і міжнародними організаціями політики лібералізації міжнародного інвестиційного простору і вироблення уніфікованих норм державного регулювання інвестиційних процесів. Вони містяться в двосторонніх, і багатосторонніх міждержавних, регіональних угодах про захист і заохочення капіталовкладень, які діють у рамках міжнародних економічних організацій, зокрема СОТ. До норм державного регулювання ПІІ належать:

По-перше, надання державних гарантій як країною базування, так і приймаючою країною. Гарантією інвестицій на багатосторонньому рівні займається багатостороннє агентство з гарантування інвестицій, створене під егідою всесвітнього банку. Гарантії інвестицій містяться в Ломейській конвенцій, підписаній між країнами ЄС і багатьма країнами, що розвиваються. В угоді "Про торговельні аспекти інвестиційних заходів (TRIM,), підписаній країнами - членами СОТ, міститься пряма заборона на використання по відношенню до іноземних інвесторів заходів державної промислової політики;

По-друге, врегулювання інвестиційних спорів. Так, у рамках країн - членів ОЕСР прийнято принцип міжнародного арбітражу, оскільки часто врегулювання спорів на базі національного законодавства не влаштовує як країни базування, так і приймаючі країни;

П-третє, усунення подвійного оподаткування;

По-четверте, страхування зарубіжних інвестицій;

По-п'яте, дипломатична і адміністративна підтримка. Наприклад, урядові переговори із зарубіжними партнерами про створення найбільш сприятливих умов за рубежем для національних інвесторів, або запрошення представників міжнародного бізнесу до складу міжнародних делегацій для обговорення економічних питань.

В умовах фінансової глобалізації інвестиційні ресурси переміщуються відповідно до принципу господарської доцільності і концентруються в регіонах, де можна досягти найбільшої ефективності. Приплив ПІІ стає одним з ключових критеріїв статусу країни, успішності її включення до світового господарства.

За допомогою прямих іноземних інвестицій фірма дістає можливість уникати бар'єрів при входженні на ринок певної країни через експорт товарів та/або послуг. Стимул для прямих зарубіжних інвестицій часто створюють національні тарифні бар'єри. Так, у 60-х роках XX ст. великий потік інвестицій із США до Європи був породжений тарифами, встановленими Європейським Економічним Співтовариством. Замість експорту готової продукції ТНК створили в країнах ЄС виробничі структури, обійшовши таким чином торговельні тарифи.

Найважливіші особливості стратегічних альянсів окреслюються галузевою належністю їхніх учасників. Міжгалузеві ж альянси є досить різноманітними і являють собою як вертикально інтегровані господарські структури, так і об’єднання зусиль фірм для здійснення проектів в інших галузях або створення нових галузей, а також спільну розробку нових технологій на галузевому перетині. Останнім часом на перше місце фахівці виносять здебільшого регіональну або локальну стратегію розвитку компаній. При цьому слід мати на увазі поступове розгортання локально зародженої та попередньо розробленої інноваційної ідеї до глобального рівня.

Кластер (англ. cluster – концентрація, угруповання) являє собою систему взаємопов’язаних фірм та організацій, значимість яких як цілого перевищує просту суму складових частин. Інакше кажучи, специфіка виробничих мережевих структур-кластерів за участю ТНК полягає в тому, що ці корпорації можуть ефективно працювати лише разом з іншими частинами мережі, до яких часто входять не лише великі провідні організації, а й об’єднання малих і середніх компаній регіону. Така форма організації бізнесу одночасно надає і необхідні умови та засоби науково-технічного розвитку, і таку економічну автономію, яка дозволяє регіону спиратися на власну стратегію економічного розвитку, тобто виступає своєрідною “золотою серединою” між інноваційним розвитком та підконтрольною діяльністю в системі ТНК [17, c. 35]. Прикладами взаємодії таких транснаціональних мереж є індійські, ізраїльські, тайванські та інші комп’ютерні мережі, які тісно пов’язані з Силіконовою долиною в Каліфорнії. Подібні об’єднання мереж також сформувалися в автомобільному виробництві, світовому аерокосмічному комплексі, сфері біотехнологій та інших секторах глобальної економіки.

Кластери виступають одним з найважливіших елементів конкурентної боротьби у світовому господарстві, напрями якої визначаються: по-перше, намаганням підвищити продуктивність усіх фірм та галузей, що входять до кластерів; по-друге, спрямованістю на підвищення здатності до розвитку інноваційної діяльності, а отже до підвищення продуктивності; по-третє, бажанням стимулювати нові види бізнесу, що підтримують інновації та розширюють межі кластерів.

Фірми, що входять у кластерну мережу, здебільшого можуть адекватніше і швидше реагувати на потреби покупців. Проте, ще більша перевага участі в кластері полягає в доступі до нових технологій, методів роботи та можливостей здійснення поставок.

Кластеризація дозволяє розвиватися країні зсередини, розглядаючи окремі регіони як потенційний центр розвитку або джерело довгострокового економічного зростання. У країнах, що розвиваються, як і у країнах з перехідною економікою, утворення кластерів послаблюється низьким рівнем освіти, низькою кваліфікацією робочої сили, відсутністю власних потужних технологій, нестачею доступного капіталу, слабким розвитком суспільних інституцій, а також протистоянням уряду щодо можливостей утворення кластерів.

Сучасні експерти зазначають, що основна причина економічної слабкості низки країн полягає не в низькому рівні їхніх фінансових можливостей, а насамперед у відсутності внутрішнього середовища, сприятливого для відтворення капіталу – як фізичного, так і інтелектуального. Його формування завжди залишалося базовим завданням для всіх економічних систем за всіх часів, проте сьогодні вирішення такого питання є практично неможливим без залучення зовнішнього потенціалу, за умов дедалі більшого поширення концепції “глобальної локалізації”, одним із проявів якого є кластеризація[14, c. 18]

1.2. Механізм взаємодії материнської компанії з зарубіжними філіями

Для здійснення успішної стратегії глобальних операцій ТНК ство­рюють відповідну організаційну структуру, яка включає головну компанію та національні і зарубіжні підконтрольні підрозділи.

ТНК складаються з материнського підприємства та його закордонних філіалів, при цьому ТНК можуть як набувати статусу корпорації, так і не мати цього статусу. ТНК створює систему міжнародного виробництва, розподілену між кількома країнами, але контрольовану з одного центру — материнської компанії.

Головна або материнська компанія — компанія, що володіє контрольним пакетом акцій. Має повноваження управляти своїми дочірніми компаніями, філіями. Їх можна поділити на холдингову та (або) оперативну компанії. Холдингова компанія — це компанія, що є власницею контрольно­го пакета акцій дочірніх товариств ТНК. Оперативна компанія — компанія, що здійснює загальностратегічне керівництво, фінансове, бухгалтерське планування, наукові дослідження, розробки, статистичний облік, зв’язок з громадськістю.

Вибір тієї чи іншої країни для розміщення дочірньої організації залежить від мети ТНК у країні перебування, від діючих у цій країні законів та умов щодо її діяльності. Вибір форми зарубіжного підрозділу визначається також стратегічними, юридичними і податковими міркуваннями ТНК.

Дочірня компанія - компанія, що контролюється іншою компанією. Контроль передбачає, що материнська компанія прямо або через дочірні компанії володіє більше ніж 50% голосів об'єкта інвестування. Контроль є, якщо материнська компанія прямо або через дочірні компанії володіє менше ніж 50% голосів об'єкта інвестування.

По-перше, створивши у податково-вигідній країні філію і здійснивши експорт капіталу для організації виробництва товару, ТНК можуть розраховувати на звільнення своєї продукції від митних та інших обмежень, які діють на даному національному ринку, а також на завоювання монопольних позицій.

Недаремно багато ТНК на своїх зарубіжних філіях у країнах з перехідною економікою та в країнах, що розвиваються, виробляють ті ж  товари, які  раніше вони постачали на ринки цих країн, тим самим уникаючи тарифних та інших обмежень.

По-друге, через дочірні підприємства і філії в цих країнах, ТНК одержують доступ до ресурсів приймаючої країни: сировини, енергоносіїв, напівфабрикатів, достатньо кваліфікованої дешевої робочої сили тощо.

По-третє: створення закордонних філій ТНК у вказаних країнах-рецепієнтах, у багатьох випадках відбувається після того, як тут уже працюють їх партнери: представництва іноземних банків, фінансових, консалтингових, юридичних та інших компаній. Обізнані з місцевими умовами, вони мають змогу надавати ТНК кваліфіковану допомогу щодо завоювання експортного ринку та юридичний захист підприємницької діяльності закордонних філій.

По-четверте: за рахунок закордонних філій ТНК у вказаних приймаючих країнах вони мають можливість використовувати не тільки систему трансфертних цін, а й місцеву цінову політику, яка відрізняється від міжнародної на їхню користь.

По-п’яте: всі країни перехідної економіки та більшість країн, що розвиваються, надають іноземному капіталу податкові пільги: досить низький рівень непрямих податків на затрати, пов’язаних з виробничими факторами, або взагалі звільнення їх від оподаткування, сприятливий рівень, методи і терміни оподаткування прибутку.

По-шосте: при створенні зарубіжних філій, у вказаних приймаючих країнах у ТНК виникає можливість експортувати до них обладнання, транспортні засоби, технологічні лінії та інші інвестиційні товари, які вже застаріли для використання у країні базування ТНК, але цілком придатні для використання у виробництві країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються.

По-сьоме: створення зарубіжних філій ТНК у названих країнах дозволяє їм подолати імпортні обмеження, в тому числі інвестиційної продукції, оскільки всі країни значною мірою зацікавлені у підтримці вітчизняного виробника та розвитку свого власного виробництва. Зацікавленість в іноземному капіталі змушує приймаючі країни зменшувати митні тарифи чи повністю відміняти їх. У зв’язку з тим, що більшість підприємств з іноземним капіталом зорієнтовані на виробництво товарів, що реалізуються в країні їх розміщення, то можна зробити висновок про те, що відміна митних та інших торгівельних обмежень є одним із головних стимулів ПІІ.

По-восьме: інвестуючи свої капітали і створюючи зарубіжні філії ТНК у вказаних країнах мають можливість отримати ефективний управлінський персонал з числа місцевих фахівців, розширення інформаційного простору, системи зв’язків на ринку приймаючої держави, а також нових для ТНК технологій, унікальних матеріалів і природних ресурсів.

По-дев’яте: територіально країни з перехідною економікою знаходяться досить близько, особливо для західноєвропейських ТНК, і створення зарубіжних філій дозволяє їм зменшити транспортні витрати, які є досить значними при експорті товарів на зовнішні ринки. Розміщення продукції на цільовому ринку дозволяє також знизити вартість виробленої продукції і використовувати конкурентні переваги порівняно з місцевими суб’єктами господарювання.[4]

Отже ми визначили, що на взаємодію головних компаній ТНК і закордонних філій у країнах з стратегічними, юридичними і податковими перевагами, впливають фактори їхньої залежності між собою та міра інтеграції в економіку країни-реципієнта. На основі цих факторів, а також мети створення закордонної філії, визначимо форми такої взаємодії: 1) повністю іноземне підприємство; 2) спільне підприємство; 3) спеціальні контрактні угоди; 4) технологічні, управлінські й маркетингові угоди; 5) ліцензійні угоди; 6) угоди про спільне виробництво; 7) угоди про навчання персоналу; 8) угоди про розподіл продукції; 9) стратегічні альянси; 10) консорціуми.