Теоретичні особливості управління активами та пасивами банку

     Банківські  цінні папери поділяються на цінні  папери з нефіксованим прибутком  та боргові (рис.3.1). 

     Рис.3.1.Цінні  папери банку 

     Існує послідовність переведення цінних паперів банку з одного портфелю в інший.

     Комерційні  банки можуть купувати боргові цінні  папери на дату їх випуску або після  цієї дати протягом строку їх дії. Боргові  цінні папери можуть бути придбані за номіналом, з надбавкою (премією) або знижкою (дисконтом). Премія - це перевищення ринкової вартості (вартості придбання) облігації над її номінальною  вартістю без врахування нарахованих  на час придбання відсотків (купона). Дисконт - це різниця між номінальною вартістю облігації та її ринковою вартістю (вартістю придбання), якщо ринкова вартість нижча номінальної без врахування нарахованих на час придбання відсотків.

     Формула розрахунку ціни купівлі-продажу однієї облігації така: 

     V = Н + P (3.1) 

     де V – ціна купівлі-продажу;

     Н – номінальна вартість однієї облігації;

     P – премія або дисконт.

     Виходячи  з бажаної дохідності можна розрахувати  курсову різницю по одній облігації  за формулою: 

      (3.2) 

     де: P – премія або дисконт;

     D – дохід по облігації;

     C - бажана дохідність облігації;

     к – C : 100%;

     n - кількість днів до погашення;

     Н – номінальна вартість однієї облігації.

     Т - максимальна кількість днів у  році за умовами угоди.

     Формула розрахунку дохідності облігації при  придбанні така: 

      (3. 3) 

     де  С – дохідність облігації, %;

     D – дохід по облігації;

     P - премія або дисконт;

     V – ціна придбання облігації;

     n - кількість днів до погашення;

     Т - максимальна кількість днів у  році за умовами угоди.

     Розглянуті  вище формули застосовуються для  облігацій з термінами погашення  до 1 року.

     Для визначення ціни облігації з терміном погашення понад 1 рік застосовується така формула: 

      (3.4) 

     де P - вартість облігації;

     Н - номінальна вартість облігації;

     D - річний купонний дохід на  облігацію;

     К - річна очікувана ставка доходу на облігацію (або дохід на облігацію  при її погашенні);

     n - термін розміщення облігації.

     Таким чином, ціна облігації складається  із суми теперішньої вартості грошового  потоку майбутніх відсоткових платежів плюс теперішня вартість суми облігації, яка погашається при настання строку. Ціна облігації може бути вищою  за номінал і нижчою від нього. Вона прямо пропорційна купонній відсотковій ставці та обернено пропорційна  ставці очікуваного доходу. 

     

     Рис. 3.2. Лінія ринку фінансового активу

 

      
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     За  умови стану рівноваги показники  очікуваної дохідності усіх фінансових активів, які обертаються на ринку, повинні розташуватися уздовж прямої SML відповідно до індивідуального значення ризику — коефіцієнта коваріації s_im.

     При купівлі цінних паперів завжди існують  альтернативи вкладання коштів у  різні види боргових зобов'язань.

     Оптимальний вибір залежатиме від вміння фінансиста правильно розрахувати майбутні доходи та витрати.

     Розрахуємо, який із паперів принесе більшу прибутковість  у абсолютному виразі та відсоткову доходність за весь період обігу.

     Одночасно емітовано цінні папери з характеристиками, показниками в табл. 3.1. 

     Таблиця 3.1 Характеристики цінних паперів

       

 

      Таким чином, вигіднішою є купівля  ОВДП, оскільки їх доходність складає 25,9 %, а сертифікату –18,75 %, тобто  на 7,15 % більше.

     Ощадний сертифікат має певні переваги перед  строковим вкладом, адже тут існує  можливість передачі третій особі, і  клієнт отримує винагороду, якої б  він був позбавлений в разі дострокового вилучення депозиту.

     Щодо  депозитних сертифікатів, то вони, як і  облігації, є борговими зобов'язаннями. Можуть випускатися банками будь-якої організаційної форми.

     Забезпечення  ефективності діяльності банку шляхом додаткового вивільнення кредитних  та депозитних ресурсів (табл.3.2)

 

      Таблиця 3.2 Прогнозування ефективності кредитних операцій та вивільнення кредитних ресурсів банку

 

     Таким чином кількість оборотів запозичених  коштів у 2008 р. у порівнянні з 2007 р. зменшилась на 1,3 рази.

     Тривалість  одного обороту збільшилась на 112,97 днів, що сприяло звільненню залучених  кредитних ресурсів у розмірі 2166550 тис. грн. у наслідок збільшення тривалості одного обороту.

     Оцінки  дохідності нерухомості за допомогою  розрахунку коефіцієнта капіталізації  та моделювання потоку платежів з  урахуванням кредитного ризику

     Фінансова стійкість і ефективність діяльності банків значною мірою залежить від  якості, стабільності ресурсної бази, оптимального співвідношення між такими складовими ресурсної бази як капітал  і зобов’язання банку. 

     3.2 Напрямки збільшення пасивів банку на основі зміни депозитної ставки 

     Обсяги  залучення заощаджень в банк суттєво  залежать від цінової політики банку, основним інструментом якої є депозитна ставка.

     Банки встановлюють диференційовані ставки залежно від виду депозитного  рахунка, строку розміщення коштів на депозиті та суми вкладу.

     Ціноутворення за депозитними зобов’язаннями банку  базується на аналізі співвідношення між депозитною ставкою, яка відображає ринкову вартість залучення коштів, і витратами банку з обслуговування кожного виду депозитних рахунків.

     Якщо  операційні витрати банку за рахунком значні (для розрахункових рахунків клієнтів), то ставка буде низькою, або взагалі відсотки не виплачуватимуться.

     Іноді банк покриття витрат з обслуговування депозиту перекладає на клієнта, стягуючи фіксовану комісійну винагороду чи встановлюючи вартість проведення кожної операції за рахунком, і одночасно  виплачує відсотки за залишком коштів на клієнтському рахунку.

     На  рівень депозитної ставки впливає багато чинників, і зокрема такі, як попит  і пропонування грошових коштів на ринку, попит на кредити, норми обов’язкових резервів за зобов’язаннями банку, обов’язкові  вимоги НБУ щодо співвідношення вкладів  фізичних осіб та регулятивного капіталу банку, структура й умови вкладу, правила обліку й оподаткування  доходів, завищений рівень відсоткових  ставок інсайдерам банку, рівень конкуренції, демпінгова політика окремих банків, які тільки виходять на ринок і  прагнуть за будь-яку ціну завоювати  свою нішу, необґрунтовано підвищуючи депозитні ставки.

     Визначаючи  рівень депозитної ставки менеджменту, банку слід пам’ятати, що ціна ресурсів трансформується в ціну кредиту, яка, своєю чергою, відображається в  цінах на товари і послуги, кінцевим споживачем котрих залишається населення.

     Тож необґрунтоване завищення депозитних ставок має негативні наслідки для  всього суспільства. Використання наукових підходів до визначення базового рівня відсоткових ставок дозволяє комерційним банкам проводити зважену цінову політику у сфері залучення коштів.

     В основу формування депозитних ставок покладено визначення базової ринкової ставки, яка показує той мінімальний  рівень дохідності, що задовольнить інвестора у разі вкладення власних коштів у банк.

     Взаємозв’язок між номінальною і реальною відсотковими ставками та рівнем очікуваної інфляції вперше дослідив американський економіст  І. Фішер.

     Рівняння  Фішера показує, що номінальна відсоткова ставка дорівнює реальній відсотковій  ставці такого самого терміну плюс очікувані зміни рівня цін  за той самий період (тобто очікуваний темп інфляції).

     Отже, на рівень базової депозитної ставки впливають такі основні чинники:

• реальні темпи економічного росту в країні;
• очікуваний рівень інфляції протягом періоду вкладання коштів;
• ризик неповернення коштів, пов’язаний з конкретною банківською установою.

     За  своїм економічним змістом відсоткова ставка — це ринкова ціна (вартість) грошей, яка відображає альтернативні  варіанти їх розміщення та ризики.

     Депозитна ставка є платою власникові тимчасово  вільних грошових коштів за їх використання впродовж певного періоду часу, і  має компенсувати упущені можливості за інших напрямів їх розміщення.

     Визначаючи  депозитну ставку, банк повинен ураховувати  те, що власник грошових заощаджень розглядає різні варіанти вкладення  коштів: підприємницьку діяльність, купівлю  реальних активів (золото, будівлі, автомобілі тощо), придбання цінних паперів, надання  позик. Під час вибору одного з варіантів інвестор прагне компенсувати втрачені можливості одержання доходу, які передбачалися в інших варіантах.

     Щоб зацікавити вкладника у розміщенні грошей в банку і змусити відмовитися  від інших варіантів, банківські установи мають компенсувати йому середній рівень дохідності в економіці країни. Вважається, що цей рівень майже дорівнює реальним темпам економічного росту за певний період часу, який відбиває дійсне економічне зростання на противагу інфляційному росту цін на товари та послуги.