ЗМІСТ 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ТА ПАСИВАМИ БАНКУ

1.1 Теорії  й стратегії управління активами  та пасивами

1.2 Вплив  ризиків на роботу банку

1.3 Регулювання  ліквідності комерційних банків  в Україні

РОЗДІЛ 2.УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ТА ПАСИВАМИ БАНКУ  НА ПРИКЛАДІ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК»

2.1 Характеристика  та загальний аналіз діяльності  ЗАТ КБ «Приватбанк»

2.2 Результати  від банківських і інших операцій

2.3 ГЕП-аналіз  ліквідності

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯМ АКТИВАМИ ТА ПАСИВАМИ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК»

3. Основні напрями удосконалення системи управління ліквідністю комерційного банку

ВИСНОВКИ  І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ 

 

      ВСТУП 

     Нестабільність  економічної системи нашої країни зумовила необхідність розробки нових  підходів до ефективного управління структурою активів і пасивів  банків з метою зниження ризику фінансової нездатності й підвищення рівня  чистого прибутку. Не дивлячись на важливість питання ефективного  управління структурою активів і  пасивів комерційних банків, проблема знаходження оптимальної структури  активів і пасивів банку далека від кінцевого рішення. Потрібна розробка нових підходів, здатних  зробити управління структурою активів  і пасивів банку більш науково  обґрунтованим, більшою мірою відповідним  потребі забезпечення високої прибутковості  банківської діяльності з дотриманням  вимог фінансової стійкості.

     За  кордоном проблема оптимального управління структурою активів і пасивів  була сформульована на рубежі 60 - 70х  рр. XX століття. Більш того, саме західні  учені першими розробили спільний підхід до управління активами й пасивами банку [20].

     Актуальність  теми дослідження. Об’єктивна необхідність інтеграції у світові економічні процеси для подальшого стабільного  розвитку банківської системи потребують розв’язання таких проблем: нарощування  капітальної бази для виконання  вимог світових стандартів до банківського капіталу, збільшення частки довгострокового  кредитування, запровадження систем управління ризиками, підвищення рівня  кваліфікації банківських спеціалістів. Керівний склад банків усвідомлює, що подальше успішне функціонування залежить від вибору раціональної стратегії  розвитку, формування портфеля активів  із врахуванням їхнього ризику, поміркованого  управління витратами, орієнтації не стільки  на високоприбуткові операції, скільки  на ті, що приносять стабільний дохід. Складність і багатогранність процесу  управління банком потребує комплексного підходу, що передбачає нерозривну єдність  активів і пасивів, доходів і  витрат, які є взаємозалежні та взаємообумовлені. Запровадження такого підходу потребує розробки методології та інструментарію комплексного управління активами і пасивами. Таким чином, актуальність теми дипломної роботи визначається необхідністю удосконалення процесу управління комерційним банком для підвищення надійності, ефективності його діяльності, зміцнення конкурентоспроможності. У теперішній час тема управління комерційним банком інтенсивно досліджується науковцями з точки зору як сутності банківського бізнесу, так і реалізації управлінського процессу [21].

     Метою дипломної роботи є визначення найбільш важливих критеріїв поняття оптимальної  структури активів і пасивів  і розробка на їх основі шляхів підвищення ефективності діяльності комерційного банку шляхом дії на структуру  активів і пасивів.

     Відповідно  до даної мети в роботі були поставлені й вирішені наступні основні завдання:

     - визначено поняття й основні  елементи управління активами  й пасивами комерційного банку;

     - проведений аналіз якості структури  активів і пасивів української  банківської системи на регіональному  рівні, на прикладі ЗАТ КБ  «Приватбанк»;

     - запропоновані шляхи удосконалення  управлінням активами та пасивами  В ЗАТ КБ «Приватбанк»

     Об'єкт  дослідження - діяльність комерційного банку з приводу формування й  розміщення ресурсів. Предмет дослідження - методи управління структурою активів  і пасивів комерційних банків, що дозволяють забезпечити оптимальну комбінацію «прибутковість - ліквідність - ризик».

     Для виконання дослідження та досягнення поставленої мети були використані  методи спостережень:

     - відстеження динаміки агрегатів  балансового звіту, доходів, витрат;

     - групування (при групуванні активів,  пасивів, доходів, витрат);

     - порівняння (при аналізі динаміки  показників банку).

 

     РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ  УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ТА ПАСИВАМИ БАНКУ 

1.1 Теорії й стратегії управління активами та пасивами 

     Теорії  управління активами й пасивами для  підтримки ліквідності банку  з'явилися практично одночасно  з організацією комерційних банків.

     Спочатку  питання про банківську ліквідність  мало два теоретичні підходи. Перший підхід був заснований на тому, що структура  активів банку по термінам повинна  точно відповідати структурі  його пасивів, а це практично унеможливлювало  проведення комерційними банками активної політики управління своєю ліквідністю. На даній теоретичній основі було вироблено так зване золоте банківське правило, що полягає в тому, що величина й терміни фінансових вимог банку  повинні відповідати розмірам і  термінам його зобов'язань.

     Другий  підхід базувався на реальній невідповідності  структур активів і пасивів балансу, оскільки жоден навіть найпотужніший  комерційний банк не застрахований  від наслідків фінансово-кредитних  явищ, що постійно відбуваються в соціально-економічних  системах: економічних криз, банкрутств, неплатежів по позиках, кон'юнктура  попиту й пропозицій на ринках позикових  капіталів грошових коштів, цінних паперів і інших проявів незбалансованості  ринкових стосунків. Такі явища найбільш характерні для країн, що здійснюють перехід від планово-централізованої  до ринкової економіки [19].

     Проблема  управління активами й пасивами з  метою підтримки ліквідності  є однією з ключових для українських  банків. У банківській практиці є  багаточисленні підходи до виміру ліквідності. Але з іншого боку ця різноманітність  вказує на те, що до цих пір немає  доступної й прийнятної формули  для розрахунку потреб банку в  ліквідних засобах.

     Згода досягнута лише у визначенні того, що кошик ліквідних коштів окремо взятого банку залежить від коливань загальної суми вкладів і попиту на кредит. І для проведення збалансованої активної або пасивної політики співробітники, відповідальні за управління станом ліквідності балансу банку, спираються на одну або декілька теорій управління [40].

     В наш час розрізняють чотири особливі теорії: комерційних позик, переміщення, очікуваного доходу - вони пов'язані  з управлінням активами й

     теорія  управління пасивами. На практиці в  тій або іншій мірі використовуються всі теорії, але в різних банках однієї з них надається більше значення.

     Теорії  управління активами та пасивами:

     - Теорія комерційних позик

     Ця  теорія вирушає корінням в англійську банківську практику XVIII століття. Захисники  цієї теорії стверджують, що комерційний  банк зберігає свою ліквідність, поки його активи розміщені в короткострокові  позики, що своєчасно погашаються  при нормальному стані ділової  активності. Іншими словами, банкам слід фінансувати послідовні стадії руху товарів від виробництва до вжитку. В наш час ці позики отримали б  назву позик під товарні запаси або на поповнення оборотного капіталу. Впродовж майже всієї історії  банківської справи вважалося, що банки  не повинні кредитувати покупку  цінних паперів, нерухомості або  споживчих товарів або надавати довгострокові кредити сільському господарству. Теорія комерційних позик  була провідною банківською теорією  в США з колоніальних часів  до кінця 30-х років нинішнього століття [5].

     Хоча  теорія комерційних позик широко пропагувалася економістами, органами контролю й регулювання, банками, її вживання на практиці не було настільки  суровим. Основним недоліком теорії було те, що вона не враховувала кредитних  потреб економіки, що розвивається. Суворе дотримання теорії забороняло банкам фінансувати розширення підприємств  і устаткування, придбання будинків, худоби, землі. Нездатність банків задовольняти подібного роду потреби в кредиті  явилася важливим чинником у розвитку конкуруючих фінансових інститутів, таких, як взаємно ощадні банки, ощадно-позичкові асоціації, фінансові компанії споживчого кредиту й кредитні союзи.

     Ця  теорія також не змогла врахувати  відносну стабільність банківських  вкладів. Банківські вклади можуть бути вилучені на вимогу, але чи навряд всі  вкладники одночасно знімуть  свої засоби. Стабільність вкладів  дозволяє банку розміщувати засоби на помірно тривалі терміни без  збитку для ліквідності. Далі, теорія виходила з того, що при нормальному  ході справ всі позики будуть погашені своєчасно, У періоди високої  ділової активності торгівельні  й промислові компанії не зустрічають  труднощів при погашенні своїх  зобов'язань. Проте в періоди економічного спаду або фінансової паніки ланцюжок «готівка - товарні запаси - реалізація - дебітори по розрахунках - готівка» порушується, і фірмі скрутно, а деколи й  неможливо погасити банківську позику [21].

     -Теорія  переміщення:

     Теорія  переміщення заснована на твердженні, що банк може бути ліквідним, якщо його активи можна перемістити або  продати іншим кредиторам або  інвесторам за готівку. Якщо кредити  не погашаються в строк, передані в забезпечення позики товарно-матеріальні  цінності (наприклад, ринкові цінні  папери) можуть бути продані на ринку  за готівку; в разі потреби в засобах  позики можуть 6ить рефінансовані  в Центральному банку. Таким чином, умовою покриття потреб окремого комерційного банку в ліквідних ресурсах є  постійна наявність активів, які  можна продати. Аналогічним чином  банківська система буде ліквідна, якщо Центральний банк вільно купуватиме пропоновані для переобліку активи [34 ].

     Ринкові цінні папери, що легко реалізовуються, довгий час розглядалися в якості прекрасного джерела ліквідних  ресурсів. Такі цінні папери можна  легко перетворити на готівку, тому на них часто посилаються як на резерви другої черги. Щоб забезпечити  конвертацію без затримок і втрат, вторинні резерви повинні відповідати  трьом вимогам: висока якість, короткий термін погашення, реалізація. Вони мають бути вільні від кредитного ризику й ризику зміни ринкових процентних ставок, а також продаватися на ринку з короткостроковим повідомленням [16].

     Відносно  терміну погашення до активів, використовуваних як резерв ліквідності, не пред'являється  певних вимог, але загальним правилом буде: чим коротше термін, тім  краще. Реалістичнішим вважається такий  підхід, при якому дія ризику зміни  номінальних ставок буде незначною. Нормальним для включення першокласних цінних паперів, що легко реалізовуються, у резерви другої черги багато банкірів вважають термін погашення  в один рік і менше. Проте цей  наближений орієнтир може змінюватися  під впливом номінальних ставок грошового ринку. Якщо ж ставки схильні  до сильних коливань або підвищуються, будуть потрібні папери з меншим терміном.

     Умовами якості й реалізації відповідає цілий  ряд видів цінних паперів. Найбільш відповідними для вторинних резервів є казначейські векселі, а також  і інші цінні папери уряду і  його органів. Урядові облігації  вважаються прийнятними, якщо близький термін їх погашення, оскільки ризик  зміни номінальної норми відсотка тим менше, чим коротше термін.

     Деякі першокласні короткострокові цінні  папери приватного неурядового сектора  також можуть використовуватися  як вторинні резерви. До них відносяться  банківські акцепти й комерційні папери, що реалізовуються на відкритому ринку. Банківський акцепт є траттою, що акцептується банком, з терміном платежу звичайно до 180 днів. Поява  банківського акцепту пов'язана  головним чином з фінансуванням  міжнародної торгівлі, хоча він може бути й результатом фінансування звернення й складування товарів  у внутрішній торгівлі. Ринок банківських  акцептів відрізняється високою  активністю, а самі папери прийнятні  для переобліку у федеральних  резервних банках.

     Для резервів другої черги банки можуть купувати комерційні папери. Останні  є векселями, що випускаються корпораціями на порівняно короткі терміни, звичайно не більше 4 - 6 місяців. Щоб займати  гроші в такий спосіб, корпорація повинна володіти дуже високою кредитоспроможністю. Векселі випускаються, як правило, великого номіналу, оплачуються емітенту й індосуються без обмеження. При цьому вони стають документом на пред'явника й можуть передаватися з рук у руки без подальших індосаментів. Комерційні папери часто зберігаються в банку до закінчення терміну, хоча дилери можуть їх викупити за попередньою угодою [14].

     Хоча теорія переміщення  до певної міри обґрунтована, сотні  банків, що слідували її вказівкам, не уникнули проблеми ліквідності в 20-і й 30-і роки. Деякі банки надмірно покладалися на ліквідність онкольних  позик, забезпечених цінними паперами, розраховуючи на те, що ці позики можуть бути відізвані протягом 24 годин. На жаль, коли ринкова вартість цінних паперів покотилася вниз, банки виявили, що погашення цих позик зазнає збитки [11].