Теоретичні особливості управління активами та пасивами банку

     -Теорія  очікуваного доходу:

     Згідно  цієї теорії, банківську ліквідність  можна планувати, якщо в основу графіка  платежів у погашення кредитів покласти майбутні доходи позичальника. Вона не заперечує розглянутих вище теорій, але підкреслює, що ув'язка доходів  позичальника з погашенням позики переважає, ніж акцент на забезпеченні кредиту. Дана теорія стверджує далі, що на банківську ліквідність можна впливати, змінюючи структуру термінів погашення кредитів і інвестицій. Короткострокові кредити  промисловості більш ліквідні, ніж  термінові позики, а кредити споживачам на оплату покупок та виплат більш  ліквідні, ніж іпотечні позики під  житлові будови [40].

     Теорія  визнає розвиток і швидке зростання  окремих видів кредитів, що в даний  час становлять значну частину кредитного портфеля комерційних банків: термінових кредитів діловим фірмам, споживчих  кредитів з погашенням до оплати, позик  під нерухомість. Ці позики мають  одну загальну властивість, що підвищує ліквідність, а саме: їх можна погашати до оплати. Портфель, значну частину  якого складають кредити, що передбачають щомісячні або щоквартальні платежі  в рахунок погашення основного боргу й відсотків, ліквідний, оскільки регулярні потоки готівкових засобів легко планувати. Коли потрібні ліквідні засоби, готівку можна використовувати, інакше вони реінвестуються для підтримки ліквідності в майбутньому.

     Гідність  теорії очікуваного доходу в тому, що вона визнає необхідність швидкого зростання середньо - і довгострокових кредитів підприємствам, споживчих  кредитів і кредитів на нерухомість. Відмітною ознакою таких кредитів є ті, що вони погашаються періодично (мають проміжні терміни погашення), що підвищує їх ліквідність. Крім того, це дозволяє планувати регулярні  надходження коштів і, таким чином, забезпечувати ліквідність у  майбутньому [10].

     Теорія  очікуваного доходу сприяла тому, що багато банків поклали в основу формування портфеля інвестицій ефект  ступінчастості: цінні папери так  підбираються по термінах погашення, щоб  надходження були регулярними й  передбаченими, У цьому випадку  портфель інвестицій по показнику регулярності платежів готівкою наближається до портфеля кредитів з регулярним погашенням боргу  й відсотків.

     Проте, ґрунтуючись на цьому підході  й не обмежуючись природним очікуванням  потоку вхідних коштів, банки можуть намагатися прискорити потік коштів, що надходять, продаючи або позичаючи  свої активи до настання термінів їх погашення. Основний ризик такого «передбачуваного»  переміщення активів - можливість втрат  капіталу унаслідок несприятливої  зміни процентних ставок [40].

     - Управління пасивами:

     Захисники цієї теорії стверджують, що банки можуть вирішити проблему ліквідності шляхом залучення  додаткових засобів з ринку. Спочатку в захист цієї теорії найактивніше виступали крупні банки провідних  фінансових центрів, але незабаром  її прийняли повсюдно. Її виникнення пов'язане  з відновленням ринку федеральних  фондів в 50-і роки й подальшим  розвитком зраджених термінових депозитних сертифікатів як головного інструменту грошового ринку [23].

     Теорія  управління пасивами, що розвиває й  доповнює політику управління ліквідності  комерційних банків, ґрунтується  на наступних двох твердженнях.

     Перше - комерційний банк може вирішувати проблему ліквідності шляхом залучення  додаткових грошових коштів, купуючи  їх на ринку капіталу. Реально дане твердження знайшло практичне втілення в західних країнах.

     Друге - комерційний банк може забезпечити  свою ліквідність, удаючись до обширних позик грошових коштів у Національному  банку або в банків-кореспондентів, а також до позик, що отримуються  на ринку євровалют [ 29].

     Комерційні  банки широко залучають позикові засоби. За рахунок них формується більше 80% загальної суми активів. Завдяки  використанню досить дешевих позикових  засобів, у тому числі депозитів, відносно невеликий прибуток від  банківських операцій, кінець кінцем, повинен досягати розмірів, що забезпечують акціонерам прийнятний дохід.

     У широкому сенсі управління пасивними  операціями є діяльністю, пов'язаною з залученням засобів вкладників і інших кредиторів і визначенням  відповідної комбінації джерел засобів  для даного банку. У вужчому сенсі  під управлінням пасивними операціями стали розуміти дії, направлені на задоволення  потреб у ліквідності шляхом активного  дослідження позикових засобів  у міру необхідності. Здатність розміщувати  депозитні сертифікати й займати  засоби в Центральному банку дозволяє банку в меншій мірі залежати від  низько дохідних вторинних резервних  активів, а це розширює його можливості отримувати прибуток. Проте ці операції зв'язані з ризиком. В управлінні пасивними операціями необхідно  враховувати й цей додатковий ризик і, крім того, відношення між  витратами на залучення засобів  і доходом, який можна отримати від  вкладення цих засобів у позики або цінні папери. Отже, взаємозв'язок між управлінням активами й управлінням пасивними операціями має вирішальне значення для прибутковості банку [18].

     Діяльність  комерційних банків полягає в  залученні грошів (в основному  вкладників) і наданні їх у позику або інвестуванні по вищих ставках. Це діяльність фінансової установи, промовця посередником між тими, хто має  у своєму розпорядженні засоби у  вигляді заощаджень, і тими, хто  їх потребує. Операції за поданням позик  тим, хто володіє високою кредитоспроможністю, і інвестуванню у високоякісні цінні  папери менш прибуткові в порівнянні з операціями не фінансових корпорацій. Тому, щоб забезпечити прибуток акціонерам, необхідний набагато більший обіг, ніж дозволяють власні засоби [27].

     Останніми роками банки прибігають до обширних позик для забезпечення своєї  ліквідності. Такі позики стали називати управлінням пасивами. Розширення масштабів  використання позикових засобів  зумовлене збільшенням попиту на банківські кредити й відносно повільним  зростанням вкладів до запитання  останніми роками. Посилення економічної  активності й підвищення темпів інфляції означали зростання споживи господарських  фірм у кредиті.

     Крім  того, як фірми, так і приватні особи  сталі чутливіші до процентних ставок, у зв'язку з якими, як вже вказувалося, сповільнився приріст вкладів до запитання. Збільшення витрат спонукало  банки більш повно використовувати  свої ресурси. Це призвело до зростання  коефіцієнта позики/депозити в порівнянні з минулими роками.

     Внаслідок цього, у банках час від часу зростає  потреба в засобах. У міжнародній  практиці цю тимчасову потребу банки  задовольняють за допомогою міжбанківських кредитів, резервних фондів, операцій РЕПО або позик на ринку євродоларів [32].

     Основний  внесок теорії управління пасивами полягає  в тому, що вона стимулювала у  банків велику гнучкість в управлінні, оскільки розглядаються обидві сторони  балансу як потенційні інструменти  регулювання ліквідності. Теорія управління пасивами спирається на можливість залучення з грошового ринку додаткових ресурсів для підтримки ліквідності банку.

     У широкому розумінні управління пасивами є діяльністю банку, пов'язаною з  залученням засобів вкладників і  інших кредиторів і регулюванні  структури джерел відповідних засобів. У вузькому розумінні - це дії банку, направлені на підтримку його ліквідності  шляхом активного пошуку притягнених  засобів у міру необхідності [37].

     Кожна із цих чотирьох теорій має свої переваги й недоліки. Жодна з них  окремо не в змозі повністю пояснити способи забезпечення ліквідності  банку. Тому банки змушені опиратися  на рекомендації всіх цих теорій, віддаючи перевагу тієї або іншої з них, виходячи із власного розуміння специфіки  умов на конкретному етапі розвитку [10].

     Оцінити запас банківської ліквідності  можна за допомогою двох незалежних ознак: якість і час, зробивши важливе  зауваження - активи, які звичайно в  банківській практиці вважаються високоліквідними, не будуть ураховуватися [23].

     У процесі керування активами й  пасивами банку менеджери повинні  одночасно вирішувати завдання, названі  функціями керування банком:

• задоволення попиту на кредити;
• задоволення побажань вкладників по вилученню депозитів;
• демонстрація ринку надійності банку;
• не втрата коштів за рахунок неприбуткового продажу активів;
• обмеження вартості приваблюваних на ринку ресурсів;
• оптимізація сукупного прибутку банку [35,с.].

     На  основі аналізу існуючих теорій управління активами й пасивами й реальною банківською  практикою можна визначити альтернативні  підходи до підтримки платоспроможності  банку: його менеджери повинні або  мати завжди в запасі необхідний обсяг  платіжних коштів (ліквідних активів), або можливість залучити їх у будь-який момент, коли це буде потрібно, на фінансових ринках. Дані альтернативи визначають зміст основних стратегій управління активами й пасивами:

1. Управління активами - це нагромадження банком ліквідних коштів у вигляді коштів і легкореалізованих цінних паперів. Властивості ліквідних активів:

• наявність ринку для їхнього швидкого перетворення в гроші;

• стабільність цін на ринку;
• оборотність, тобто можливість відшкодування первісних інвестицій з мінімальним ризиком.
2. Управління пасивами - позика легко реалізовуванних коштів у кількості, необхідній для покриття попиту на ліквідні кошти. Джерела залучення таких ресурсів:
• позики на міжбанківському ринку;
• угоди «РЕПО»;
• облік і одержання позик у Центральному Банку;
• продаж банківських акцептів;
• випуск комерційних паперів;
• одержання позик на ринку євродоларів;
• випуск капітальних нот і облігацій.
3. Управління пасивами й активами - це накопичення ліквідних коштів для задоволення очікуваного попиту на них. І покупка активів на ринку у випадку виникнення несподіваних потреб у ліквідності [8].

     Головна проблема управління активами й пасивами полягає в тому, що кризовий стан економіки, на яке не можуть вплинути менеджери банку, приводить одночасно  як до недоліку покупної ліквідності: грошова пропозиція скорочується, так  і накопиченої ліквідності: порушуються  графіки обслуговування кредитів, клієнти  мають потребу в їхній пролонгації. Одночасно із цим росте попит  на нові кредити, тому що клієнти також  випробовують недолік коштів, а ціни на ринку цінних паперів падають.

     При розробці стратегії керування активами й пасивами банку з метою підтримки  ліквідності менеджери повинні  заздалегідь передбачати можливі  ситуації розвитку зовнішнього середовища й виробити більш-менш тверді критерії створення резервів ліквідності і їхніх окремих складових. Крім того, стратегія управління активами й пасивами повинна передбачати свідому зміну активів і пасивів і їхніх основних співвідношень убік формування більш стабільної структури банківських операцій [35].

     1.2 Вплив ризиків  на управління  діяльністю банку

     Менеджери повинні враховувати й чутливий вплив ризиків на стабільність банку. У сучасному поданні закордонних  наглядових органів, що контролюють  надійність комерційних банків, банківські ризики підрозділяються на дев'ять  категорій: кредитний, процентний, ліквідності, ціновий, валютний, операційний, правовий, стратегічний і репутації.

     Ризик ліквідності виникає через нездатність  банку виконати свої зобов'язання в  строк без небезпеки піддати  себе певним втратам. Фактором ризику ліквідності є, як правило, незаплановане  скорочення або зміна в надходженні  коштів банку, у тому числі через  зміни ринкових умов. В останні  роки в закордонній практиці ризик  ліквідності усе більше пов'язують із ринковим ризиком, що зумовлено розвитком  забалансових операцій. В Україні  на ризик ліквідності в першу  чергу впливає низька якість активів  і пасивів банка, а також невисокий  рівень управління активами й пасивами [2].

     Для реалізації обраної в процесі  перспективного планування стратегії  управління активами й пасивами менеджери  банку можуть використати всілякі  методи. Так, стратегія управління активами вимагає визначення підходу до розрахунку необхідного обсягу платіжних коштів, які повинні резервуватися в  ліквідному вигляді для забезпечення своєчасного виконання банківських  зобов'язань. Тут теорія називає  два альтернативних підходи: метод  фондового пула й метод конверсії  фондів.