Теоретичні особливості управління активами та пасивами банку

1. Метод фондового пула припускає створення резервів ліквідності на основі аналізу структури залучених ресурсів банку (пасивів), по кожному виду яких визначається норма резервування. Відповідно до неї розраховується обсяг коштів, що зберігають у ліквідній формі. Подальші рішення про розміщення пасивів у працюючі активи приймаються незалежно від виду й строків їхнього залучення. Головне завдання менеджера - максимізувати процентну маржу банку по всій сукупності проведених операцій.
2. Метод конверсії фондів припускає не тільки диференціацію норм резервування залежно від виду пасивів, але й визначення основних напрямків розміщення ресурсів різного виду. Управління процентним доходом тут проводиться в рамках окремих груп операцій [35].

     Зі  стратегією управління пасивами банку  пов'язаний метод управління резервною  позицією, що припускає облік обсягу відкритих на банк кредитних лімітів  як резерви другої черги. У цій  ситуації банк не формує заздалегідь  ці резерви у вигляді портфелів  швидко реалізованих цінних паперів, а  розміщає залучені ресурси в більш  дохідні, але й менш ліквідні активи, розраховуючи у випадку їхнього  вилучення купити необхідний обсяг  пасивів на ринку [ 13].

     Останнім  часом на Заході широке поширення  одержав ще один метод, пов'язаний з  управлінням пасивами: метод управління кредитною позицією. Суть його полягає  в тому, щоб враховувати обсяг  коштів, які можуть вивільнитися із кредитних вкладень, якщо не відновляти кредити, причому опиратися при  цьому не тільки на ті термінові  активи, по яких наступає строк їхнього  погашення, але також і реалізовувати  діючі кредити, з огляду на векселя  позичальників у центральному банку  й інших кредитних установах, проводячи факторингові й форфейтингові  операції й т.д. [17].

     З різними методами управління активами й пасивами тісно пов'язані також  підходи до оцінки потреб у ліквідних  коштах. Основними з них є метод  структури коштів, що співвідносить  обсяг необхідних резервів ліквідності  й заявок по стандартних кредитах з обсягом наявних ліквідних  активів, метод показників ліквідності, що припускає розрахунок співвідношень обсягів активів різного виду й згрупованих відповідним чином пасивів, метод джерел і використання коштів, що припускає розрахунок обсягу ліквідних активів на основі вивчення грошових потоків по всіх договорах і угодам банку [35].

     Управління  активами й пасивами з метою підтримки  ліквідності банку має на увазі  рішення трьох основних завдань: гарантування виконання всіх платежів (зобов'язань), забезпечення виконання  заявок на надання кредитних ресурсів клієнтам і забезпечення ефективного  використання ресурсів.

     У закордонній банківській практиці для управління процентним ризиком  крім GAP-методу широко використовується також підхід, відомий за назвою SPREAD (спред) або чиста процентна  маржа (NIM).

     Модель  спреда призначена для оцінки рішень по загально банківському управлінню процентної маржі і процентним ризиком  за рахунок регулювання внутрішньобанківських  цін на грошові ресурси залежно  від зміни зовнішніх умов на грошовому  ринку, а також розподілу спільних банківських витрат по активним і  пасивним операціям банку. Управління здійснюється шляхом зміни внутрішньобанківських  цін на переклад коштів (покупку  й продаж грошових ресурсів усередині  банку). 

     Чиста процентна     Процентні доходи - Процентні витрати

                                     =               (1.1)

     маржа (SPREAD)                              Активи 

     Відомо, що на чистий процентний дохід банку  впливають: зміни в рівні процентних ставок, норма доходу банку й величина загальних процентних витрат і доходів. Плаваючі процентні ставки можуть збільшувати, зменшувати або залишати без змін процентний дохід банку. Зазначена  зміна залежить від:

• структури кредитного портфеля;
• чутливості активів і пасивів до зміни рівня процентних ставок;
• величини GAP.

     Існує також трохи інший підхід до визначення спреда: 

      (1.2) , 

     де  в чисельнику показані значення сум  добутку активів і пасивів, чутливих до зміни рівня процентних ставок, і конкретних процентних ставок по цих активах і пасивах, а в  знаменнику - сума активів і пасивів, чутливих до зміни процентних ставок.

     Таким чином, коефіцієнт NIM (або спред-метод) дозволяє оцінювати ефективність політики банку в області управління процентним ризиком.

     Модель  оцінки спреда дозволяє оцінити прибуток філій і комерційного банку в  цілому за рахунок обліку знову створених  вартостей у внутрішньобанківському обороті й при кредитуванні власного

     Спред - це різниця між ставками по послугах типу розміщення в активних операціях  і послуг цього ж типу при пасивних операціях банку. Також ця різниця  має найменування - процентна маржа  банку [36].

     1.3 Регулювання ліквідності  комерційних банків  в Україні

     Однієї  з основ стійкого функціонування банківської системи можна вважати  турботу контролюючих органів (НБУ) щодо її ліквідності. В основному  це зводиться до встановлення обов'язкових  нормативів, яким повинна відповідати  діяльність банків. Нормативи дозволяють оцінити співвідношення активів, пасивів, капіталу й зміни, що відбулися в  банківській системі, а також  помітити негативні тенденції, що намічаються  в тих або інших її сегментах [8].

     В оцінці ліквідності банку зацікавлені:

• Центральний Банк, що здійснює грошово-кредитне регулювання з метою реалізації державної економічної політики;
• акціонери (пайовики) банку, зацікавлені в збереженні й збільшенні власних коштів, вкладених у статутний капітал банку;
• кредитори й вкладники, що надають тимчасово вільні кошти банку;
• керівництво й персонал банку, що несуть відповідальність перед своїми кредиторами й вкладниками за схоронність їхніх коштів;
• потенційні партнери (у тому числі іноземні), перед якими стоїть проблема оцінки доцільності співробітництва з банком [12].

     Ліквідність є одним з найбільш значимих критеріїв  надійності банку. Банкрутство комерційних  банків, що є слідством неправильної політики в області управління активами й пасивами, ударяє не тільки по гаманцях клієнтів. Мова йде про завдання збитків суб'єктам економіки, що постачають банки ресурсами, а у  випадку масового характеру - економіці  країни в цілому [28].

     Стан  ліквідності банків визначається капітальною  базою, якістю активів і зобов'язань. Капітал є резервним ресурсом, що дозволяє банку зберегти ліквідність, незважаючи на появу збитків. НБУ  регулює капітальну базу з метою  забезпечення банками достатнього  якісного й кількісного рівня  шляхом установлення мінімальних вимог  до величини статутного капіталу для  знову створених банків і до величини власних коштів для діючих банків; визначення переліку активів, які можуть бути оплачені акції (частки) банку  і їхнє кількісне співвідношення; через границі припустимого зменшення  величини капіталу й інше [7].

     З метою контролю за станом ліквідності  комерційних банків НБУ в інструкції «Про обов'язкові нормативи банків»  установив відповідні нормативи, найбільш важливими з яких є нормативи  миттєвої, поточної, довгострокової й  загальної ліквідності - методика коефіцієнтного аналізу. Нормативи визначаються як співвідношення між активами й пасивами з урахуванням строків, сум і видів активів і пасивів [28].

     Нормативи ліквідності є одним з основних видів фінансової інформації, надаваної  комерційними банками національному  банку. Але вони виконуються банками  на звітні дати, але протягом місяця можуть мати місце значні розриви  ліквідності, що ставить під погрозу  можливість виконання банківських  зобов'язань перед вкладниками  й іншими кредиторами у випадку  несприятливої ринкової кон'юнктури [23].

     Для аналізу ризику втрати ліквідності  необхідно провести оцінку відповідності  фактичних значень обов'язкових  нормативів ліквідності й розмірів прийнятих кредитною організацією ризиків при залученні й розміщенні коштів - Н2, Н3, Н4, Н5 вимогам Інструкції НБУ.

     Однак крім коефіцієнтного аналізу ліквідності, що укладається в розрахунку співвідношень  залишків ліквідних активів і  зобов'язань банку, може застосовуватися  методика, пов'язана з аналізом грошових потоків з розрахунку прогнозу всіх вхідних і вихідних платіжних  потоків на певні дати [9]. Метод  з використанням граничних показників ліквідності на звітні дати в практичній діяльності застосувати досить важко, якщо взагалі можливо, тому що справжнє значення ліквідності банку значно відрізняється від офіційних  значень. Це відбувається з кількох  причин:

• система показників Банку базується на формальному угрупованні по рахунках. У той час як навіть однорідні активи можуть мати різну ліквідність;
• система показників Банку недосконала сама по собі;
• розрахунок проводиться на звітну дату й не враховує стан ліквідності усередині строку.

     Таким чином, через неможливість використання в повному обсязі методу в практичній діяльності по управлінню ліквідністю  банку необхідно мати власну методику як по визначенню граничних і оптимальних  показників ліквідності, так і по встановленню особливого плану по підтримці  ліквідності в банку при виникненні кризової ситуації [9].

     Діяльність  Центрального банку країни по розвитку й зміцненню банківської системи, регулюванню її ліквідності необхідно  розглядати в взаємозв’язку зі здійсненням  НБУ розробленої у взаємодії  з Урядом грошово-кредитної політики, спрямованої на досягнення макроекономічної стабілізації, зниження темпів інфляції, зміцнення курсу національної валюти.

     Національний  банк України розробив для банків рекомендації з організації ефективного  управління й контролю за ліквідністю  й рекомендації з оцінки впливу ліквідності  на фінансовий стан банку. Згідно з  даними рекомендаціями кожний банк повинен  розробити й письмово зафіксувати  політику в сфері керування й  контролю за станом ліквідності, визначити  органи, відповідальні за розробку й проведення відповідної політики, прийняття рішень по управлінню ліквідності.

     Досягнення  оптимального рівня ліквідності  забезпечується нацбанком через  надання або вилучення ресурсів у банків. Надання ресурсів при  виникненні в банків дефіциту ліквідності  реалізується через систему рефінансування.

     Останнім  часом НБУ прагне стимулювати  кредитні вкладення банків у реальний сектор економіки й для підтримки  ліквідності даних банків він  розробив нові форми рефінансування, засновані на переобліку векселів підприємств-експортерів  і наданні кредитів, забезпечених заставою векселів промислових підприємств, поступкою права вимоги по кредитних  договорах даних підприємств  і поручительствами.

     Певний  вплив на стан ліквідності банків НБУ робить через норми обов'язкового резервування. Даний інструмент регулювання  грошової маси НБУ використає для  надлишкової ліквідності, коли вона негативно впливає на стан ринків [7].

     Умовою  ефективного управління ліквідністю  є наявність у кредитній організації  затвердженого (схваленого) і при  необхідності переглянутого керівним органом кредитної організації (зборами  акціонерів, Радою директорів) документа  про політику в сфері управління й контролю за станом ліквідності. Зазначений документ повинен містити систему вимог до організації роботи з управління ліквідністю. Його положення повинні суворо дотримуватися всіма підрозділами кредитної організації, рішення яких впливають на стан ліквідності. У документі повинне бути передбачене, що керівні органи кредитної організації, насамперед Рада директорів, одержують інформацію про стан ліквідності кредитної організації регулярно, а у випадку істотних погіршень поточного або прогнозованого стану ліквідності кредитної організації - негайно [15]. 
 

      РОЗДІЛ 2. УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ ТА ПАСИВАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ НА ПРИКЛАДІ ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 

     2.1 Характеристика та  загальний аналіз  діяльності ЗАТ  КБ «Приватбанк» 

     Приватбанк - Лідер банківського ринку України  Заснований в 1992 році, комерційний банк Приватбанк є одним з найбільш, динамічно розвиваючихся банків України й займає лідируючі позиції банківського рейтингу країни. За станом на 1 січня 2008 року розмір чистих активів Приватбанку становить 55,233 млрд.грн. Статутний фонд банку становить 2 млрд. 713 млн. 250 тис. грн., власний капітал - 5,389 млрд. грн. Кредитний портфель банку становить 41,694 млрд. грн, у тому числі кредити фізичним особам - 18,139 млрд. грн. Фінансовий результат Приватбанку за підсумками 2007 року склав 1 млрд. 535 млн. грн.