Система показників ефективності діяльності підприємства

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість,яку визначають перед початком планового періоду  на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плаїгу; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати  на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати  на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий  виріб або замовлення, що виконується  в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять  до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Технологічна собівартістьвключає  витрати, пов'язані з технологічним  процесом виготовлення продукції. Цехова собівартістьохоплює витрати цехів  на виготовлення продукції. Виробнича  собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва  продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду  розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну  собівартість і серед-ньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції  в умовах окремого конкретного підприємства, середньо-галузева — відображає витрати  на виготовлення однотипної продукції  в середньому по галузі.

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньо-галузева — головним чином  для ціноутворення.

Слід розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва. Кошторис виробництва — це витрати  підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно  від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва  і собівартість загального випуску  продукції не збігаються.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7,Принципи управління персоналом.

Принципи управління персоналом є  складовою принципів соціального  управління. Проте багато підприємств  розглядають їх окремо в директивах щодо здійснення кадрового управління, основних напрямках кадрового управління тощо.

Принципи управління є правилами, за якими формуються єдині управлінські позиції, способи розв’язання поставлених  завдань, норми відносин співробітників. Спектр ідей з розглядуваної проблематики досить широкий — від загальних  уявлень про етичні норми та характери  людей до моделей поведінки у  відносинах різних управлінських рівнів і правил розв’язання конфліктів.

Деякі дослідники описують структуру  принципів управління так. На основі цілей організації, запропонованої концепції виробництва та певних суспільно-політичних поглядів з урахуванням сучасних практичних досягнень розробляється модель системи управління. Найважливіші цілі організації такі: • за допомогою адекватної організації та відповідного управління стимулювати мотивації співробітників до самостійних ініціативних дій; • координувати роботу в організації з метою досягнення її цілей і створення умов для подальшої гуманізації сфери праці, само-реалізації кожного на конкретному робочому місці.

На цій основі формують тези управління персоналом, найважливіші з яких —  децентралізація, делегування повноважень, принцип одноособової відповідальності, координація, інформація та право голосу. Чим більша за масштабами організація, тим більше в ній відділів, філіалів, представництв і тим важливіше  письмове закріплення загальних  принципів здійснення єдиного управління. Таке узгодження необхідне, бо інакше (наприклад, в окремих сферах організації) домінуватиме один керівник, а це загрожує єдиному характеру спрямованості  організації. Водночас принципи управління повинні мати загальний характер, щоб обмежувати свободу дій керівного  складу. Ці принципи конкретизуються  через засоби управління та керівництва  до дії на різних рівнях ієрархії.

Загальні принципи управління характеризуються тим, що мають універсальний характер, впливають на всі сфери управління і на всі галузі народного господарства.

До загальних принципів  управління можна віднести цілеспрямованість, спланованість, компетентність, дисципліну, стимулювання, ієрархічність.

Принцип цілеспрямованості визначений сутністю програмно-цільового управління і припускає чітку постановку цілей перед кожним підприємством та кожним його підрозділом. При цьому мета повинна бути реальною, досягнутою і визначеною чітко, що додає роботі здоровий глузд і мобілізує зусилля персоналу на її виконання.

Для торговельного підприємства і  його підрозділів встановлюються звичайні завдання з обсягу товарообігу. Причому  завдання по цьому показнику визначаються, як правило, конкретним числом.

Принцип цілеспрямованості припускає  не тільки установку цілей, але і  співвідношення цих цілей з необхідними  ресурсами. При цьому важливо  не тільки забезпечити співвідношення цілей з головними ресурсами, необхідними для їхнього досягнення, але й акцентувати увагу на саму слабку ланку, що може перешкодити  досягненню цілей.

Принцип плановості управління також зв´язаний із програмно-цільовим управлінням і передбачає складання програми дій та її реалізацію. Спланованість виявляється в нормалізації умов роботи і її розподілі між виконавцями, у координації дій виконавців і їхньому інструктуванні, а також в організації обліку і контролю за виконанням кожної роботи і програми в цілому. Реалізація цього принципу на практиці додає планову організацію всій системі управління.

Принцип компетентності означає знання менеджером об´єкта управління або принаймні його здатність сприймати компетентну консультацію фахівців при прийнятті рішень. Принцип компетентності зв´язаний із горизонтальним поділом праці за функціями.

Зростання популярності торговельної діяльності в сучасних умовах і збільшення кількості осіб, що не мають спеціальної  підготовки, але фактично зайнятих у торгівлі, а також часткові випадки  реалізації населенню недоброякісних товарів висувають на перший план проблему ліцензування торговельної діяльності і здійснення спеціального навчання осіб, що одержує ліцензії, з метою  забезпечення необхідної компетенції.

Невід´ємним принципом управління є дисципліна, що повинна бути присутня у будь-якій системі управління на будь-якому рівні. Дисципліна припускає безумовне виконання вказівок керівника, посадових обов´язків, інструкцій, наказів та інших директивних документів. Рівень дисципліни значною мірою визначає культуру управління. Що стосується торгівлі, роль цього принципу особливо велика, тому що специфіка галузі обумовлює підвищені вимоги не тільки до рівня виконавської дисципліни, але і до фінансової дисципліни в комерційній діяльності, і до самодисципліни всього персоналу від менеджера до продавця. Разом з тим дисципліна повинна не об´єднувати ініціативу працівників, але й залишати місце для творчого ставлення до роботи.

Принцип стимулювання припускає насамперед мотивацію трудової діяльності на основі використання матеріальних і моральних стимулів. Матеріальне стимулювання базується на особистій економічній зацікавленості працівників у результатах праці, моральне - в основному на психологічному впливі на працівників. Як спонукальні мотиви, тут можуть виступати різні духовні потреби працівників: потреби в приналежності, у причетності, в успіху.

Отже, зміст принципу стимулювання було б неправильно зводити тільки до оплати праці, як це часто відбувається на практиці. Стимулювання припускає  також використання і моральних  стимулів і мотивацій, а також  справедливе ставлення до персоналу.

Принцип ієрархічності передбачає вертикальний поділ управлінської праці, тобто виділення рівнів управління і підпорядкування нижчих рівнів управління вищим. Цей принцип враховується при формуванні організаційних структур управління, при побудові апарату управління, при розстановці кадрів.

Принцип ієрархічності визначає правила  побудови чи організації окремих  її елементів. Цей принцип характерний  не тільки для організацій, але і  для будь-яких складних об´єктів. Він  розглядає складні та великі системи  як багатоступінчасті, багаторівневі, що ділять систему на елементи (рівні, ступені).

 

 

 

 

 

 

 

 

9,Фінансові результати діяльності підприємства

Прибуток є важливим показником ефективної діяльності підприємств. Проте  якість роботи підприємства не можна  оцінювати за масою прибутку. Для  того щоб точно обчислити прибутковість  підприємства, потрібно зіставити прибуток з витратами підприємства або  з обсягом виробничих фондів підприємств. Таке зіставлення характеризує рентабельність. Вона в свою чергу показує прибутковість, доходність підприємства.

Ефективність фінансової діяльності виражається в досягнутих фінансових результатах. Для визначення фінансового  результату діяльності підприємства за звітний період необхідно порівняти  доходи звітного періоду і витрати, понесені для одержання цих доходів.

          Доходи  підприємства – це збільшення  економічних вигод у вигляді  надходжень активів або зменшення  зобов’язань, які приводять до  зростання власного капіталу (крім  зростання капіталу за рахунок  внесків власників).

Збитки підприємства – грошовий вираз зменшення або втрати економічних  вигод, які приводять до зменшення  власного капіталу.

Уся детальна інформація про фінансові  результати підприємства міститься  у другій формі, що включена до фінансової звітності – у Звіті про  фінансові результати. Він зв’язує  баланс за минулий та звітний періоди  і показує, за рахунок чого відбулися  зміни у звітному балансі порівняно  з минулим.

Звіт про фінансові результати покликаний відображати величину доходів  за видами, величину і склад витрат, понесених у зв’язку з одержанням цих доходів і, відповідно до цього, - фінансовий результат діяльності підприємства за минулий період. Фінансовий результат сьогодні – це не тільки результат успішної (або невдалої, якщо констатуються збитки замість  прибутку) роботи підприємства вчора, а й грошовий потік завтра [1].

За словами Інни Лазаришеної, доцента  економічних наук, звіт про фінансові  результати дає змогу оцінити  обсяги і динаміку валового та чистого  прибутку за видами діяльності підприємства (основною, операційною, фінансовою та інвестиційною), зробити висновки про  їх структуру, а також охарактеризувати показники рентабельності. Якщо баланс показує нам стан справ з активами, капіталом та забов’язаннями на конкретну  дату – перше і останнє число  звітного періоду, то звіт про фінансові  результати відображає результати роботи підприємства за період (квартал, I півріччя, 9 місяців, рік). А це дозволяє порівняти  наслідки роботи за поточний та попередній роки [2].

Слід зазначити, що у Звіті про  фінансові результати відображають дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за принципом  брутто, тобто без нарахування  наданих знижок. Повернення проданих товарів, комісійних винагород ті інших  сум, що підлягають виключенню з доходів, для відображення яких призначена стаття “інші  відрахування з доходу”. Виділення окремим показником чистого  доходу від реалізації продукції  дозволяє визначити його суму після  відрахування ПДВ, акцизного збору, інших сум, які не є доходом  підприємства.

Проведені дослідження показали, що суму виручки від реалізації продукції  не можна кількісно ототожнювати із сумою доходу. Різниця між ними полягає в тому, що суму виручки  від реалізації коригують на суму ПДВ та акцизного збору. Так, у  звіті про фінансові результати містяться такі статті: “Дохід (виручка) від реалізації (товарів, робіт, послуг)”  та “Чистий дохід від реалізації продукції”, зміст яких припускає  ідентичність категорій “дохід”  і “виручка від реалізації” [1].

Б. Засадний наголошує, що відповідно до МСБО 1 “Подання фінансових звітів”, другим компонентом після Балансу  є Звіт про прибутки і збитки, тобто звіт про доходи, витрати  та фінансові результати діяльності суб’єкта господарювання за певний період [3]. 

Звіт надає користувачам, насамперед інвесторам і кредиторам, важливу  фінансову інформацію для оцінки минулої діяльності підприємства та ризику недосягнення ним очікуваних результатів, що впливатиме в майбутньому  на розмір дивідендів, сплату відсотків, погашення кредитів тощо.

Показником результатів діяльності суб’єкта господарювання може бути прибуток або збиток. Причому прибуток є  основою для визначення інших  показників (прибутковість інвестицій, прибуток на акцію тощо). Отримання  у звітному періоді збитку призводить до зменшення власного капіталу через  використання нерозподіленого прибутку попереднього періоду для покриття такого збитку.

Елементами, які безпосередньо  пов’язані з визначенням прибутку (збитку), є доходи і витрати. За вимогами достовірності (однієї з якісних  характеристик фінансових звітів) усі  статті доходів і витрат, визначені  за період, мають бути включені у  звіт про прибутки і збитки. Проте  за деяких обставин (наприклад, виправлення  помилок та вплив змін облікових  політик) певні статті можна не враховувати  при визначенні прибутку або збитку за поточний період. Також існують  статті, які відповідають визначенню доходів або витрат, але розглядаються  іншими стандартами і, як правило, виключають з прибутку або збитку.