Система показників ефективності діяльності підприємства

 Необхідно звернути увагу  на те, що економічні можливості  підприємства не можуть визначатися  тільки наявністю перелічених  ресурсів. В підприємстві обов'язково  мають бути кадри робітників, які здатні привести до дц  ресурси, забезпечити їх ефективне  використання.

 Ресурсний потенціал підприємства  можна охарактеризувати чотирма  основними критеріями:

- реальними можливостями підприємства  в той чи іншій сфері діяльності (включаючи і нереалізовані можливості);

- обсягом ресурсів як залучених,  так і тільки підготовлених  до використання у виробництві;

- здатністю кадрів (менеджерів) використовувати  ресурси, вміння розпоряджатися  ресурсами підприємства;

- формою підприємництва та відповідною  організаційною структурою підприємництва.

Під резервами підвищення економічної  ефективності виробництва розуміють  невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки  більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

Основні фактори підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації  виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити два напрямки підвищення вище згаданих показників – організаційний, технологічний  та ресурсний.

В межах організаційного напрямку здійснюється пошук можливостей  підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При  цьому насамперед увага звертається  на ефективність управління.

Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним  резервом її підвищення, є організація  виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт – від рівня  робочого місця окремого робітника  чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба  звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).

В межах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне  для українських підприємств. Причому  проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а  другий - організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання  технічного і технологічного відставання  потребує не просто переходу на сучасні  технології, а впровадження комплексу  відносин, що називається корпоративною  культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому  середовищі.

Ресурсний напрямок відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру  собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в  ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені  показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти  з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим  показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники  її збільшення, зокрема такі:

- зменшення обсягів незавершеного  виробництва;

- удосконалення системи матеріально-технічного  забезпечення з метою оптимізації  виробничих запасів;

- прискорення реалізації готової  продукції (активізація маркетингової  діяльності);

- зменшення обсягів дебіторської  заборгованості.

Крім того, слід звернути увагу  і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів: проаналізувати основні причини  втрат та нераціонального використання ресурсів; забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів; організувати використання вторинних ресурсів; створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість; акцентувати увагу  на використанні сучасних високотехнологічних  матеріалів.

Щодо аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах: внутрішньозмінні втрати робочого часу; втрати робочого часу внаслідок  плинності кадрів; рівень використання засобів механізації, автоматизації  праці та комп'ютерної техніки; аналіз системи стимулювання працюючих; визначення професійно-кваліфікаційної структури  працюючих.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5,Поточні витрати підприємства, їх класифікація.

Витрати — це зменшення економічної  вигоди у вигляді вибуття активів  чи збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками).

Поточні витрати — витрати, що визнаються в період їх здійснення та відображаються в обліку за рахунками витрат.

Витратами комерційної діяльності є витрати, пов’язані із просуванням  товарів від виробництва до споживача. Ці витрати, аналогічно до витрат виробничої діяльності, поділяють на три самостійні етапи: витрати на придбання товарів, витрати на управління підприємством та витрати на продаж і реалізацію товарів.

У торгівлі витрати операційної діяльності групують за такими ознаками:Собівартість придбання товарів (витрати на придбання товарів)Витрати на продаж (збут) товарівВитрати на управління — адміністративні витратиІнші операційні витрати

Витрати поділяють за галузями діяльності (в оптовій, посередницькій, роздрібній торгівлі, громадському харчуванні тощо) та за видами. Рівень витрат визначають як абсолютною сумою, так і рівнем їх у відсотках до товарообігу.

Собівартість реалізованих товарів  включає вартість реалізованих товарних запасів і транспортно-заготівельних  витрат, які припадають на реалізовані  товари.

До складу поточних витрат підприємства торгівлі належать витрати обігу  — представлені в грошовій формі  витрати підприємства на здійснення процесу реалізації товарів, які  за своєю сутністю становлять собівартість послуг із доведення товарів від виробника до споживача та пов’язаних зі зміною форм вартості.

До складу витрат обігу належать операційні витрати, транспортно-заготівельні витрати, що припадають на реалізовані  товари (продукцію власного виробництва  підприємств громадського харчування; далі — продукція), та відсотки за кредит, які відносять до витрат фінансової діяльності.

У плануванні й обліку поточні витрати торговельної діяльності класифікують за видами діяльності, економічними елементами та підгалузями торгівлі (оптова торгівля, роздрібна торгівля, громадське харчування).

В управлінні поточними витратами  торговельної діяльності, крім зазначених класифікаційних ознак, можна застосовувати  додаткові ознаки класифікації —  за мірою реагування на зміну обсягів  діяльності, за періодами, за центрами відповідальності чи місцем виникнення, за мірою однорідності, за можливістю контролю в конкретному структурному підрозділі, за принципами організації управління.

Поточні витрати підприємств торгівлі за видами діяльності класифікують за такими групами: витрати операційної діяльності; витрати фінансової діяльності; витрати інвестиційної діяльності; інші витрати звичайної діяльності; надзвичайні витрати.

Витрати операційної діяльності поділяють  на: витрати, які включають до собівартості реалізованих товарів (продукції); адміністративні  витрати; витрати на збут; інші операційні

 витрати. 

Витрати операційної діяльності за їхнім економічним змістом групують за економічними елементами й статтями витрат.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат у грошовому вираженні за їхніми видами (це групування дає змогу відповісти на запитання, що витрачено за конкретний звітний період).

За мірою реагування на зміну обсягів діяльності витрати поділяють на умовно-постійні та змінні.

До умовно-постійних відносять  такі витрати, розмір яких не змінюється внаслідок зміни обсягів товарообігу. До постійних належать витрати, пов’язані із управлінням діяльністю підприємства, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва, підприємства громадського харчування тощо.

Змінні витрати охоплюють ті види витрат, величина яких змінюється зі зміною обсягів товарообігу. До змінних  витрат належать витрати підприємств торгівлі на сировину, придбані напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на оплату праці торговельно-операційного персоналу й відповідні суми відрахувань на соціальні заходи, інші витрати.

За періодами витрати торговельної діяльності поділяють на витрати  поточного періоду й витрати майбутніх періодів.

Витрати поточного періоду —  це витрати на управління, збут продукції  та інші операційні витрати, що належать до того періоду, в якому вони були здійснені.

Витрати майбутніх періодів — це витрати, що мали місце впродовж поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів.

Віднесення витрат майбутніх періодів до витрат певного періоду здійснюють в повному обсязі або на підставі розподілу їх між кількома звітними періодами.

За центрами відповідальності чи місцем виникнення витрати поділяють на витрати відділу, дільниці, служби, іншого структурного підрозділу підприємства.

За мірою однорідності витрати  поділяють на прості (одноелементні) та комплексні.

Прості витрати мають однорідний зміст, тобто складаються з одного елементу витрат, наприклад заробітна плата або амортизаційні відрахування.

До складу комплексних витрат включають  елементи з різною економічною природою, наприклад витрати на зберігання, підсортування товарів.

За можливістю контролю в конкретному  структурному підрозділі розрізняють контрольовані й неконтрольовані витрати в конкретному центрі відповідальності.

За принципами організації (управління) розрізняють заплановані витрати  та позапланові витрати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6,Собівартість продукції, послуг.

Собівартість продукції - - це виражені в грошовій формі сукупні витрати  на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації вироб ничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці  та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі  ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе  значення має склад витрат, які  до неї входять. Собівартість повинна  включати до свого складу витрати  необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і  засобів праці, робочої сили і  природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються  за рахунок прибутку.

Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати  на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й  безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.

Витрати на підготовку та освоєння виробництва  включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані  з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва.

Обслуговування виробництва містить  витрати на забезпечення підприємств  сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи  належать витрати, пов'язані з раціоналізацією  та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати  на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

Охорона праці та техніка безпеки  потребують витрат на створення необхідних санітарно-гігієнічних умов праці; на охорону та протипожежну безпеку, підтримання чистоти та порядку  на підприємстві, обладнання кімнат відпочинку і прийому їжі; витрати, пов'язані  з охороною навколишнього природного середовища.

До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у  виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням  робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства.

До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо.

Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності  між справжніми витратами на виробництво  та собівартістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати  на оплату часу працівникам, які залучаються  для виконання державних або  громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг).

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих  чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво  продукції (робіт, послуг).