Шпоргалка по "Економічна думка"

. Таким чином, ідеал суспільства  й соціальних відносин Сковорода  вбачає не в світі матеріальних, уречевлених предметних відносин, а у відносинах, що спираються  на глибинні духовні й моральні  засади, на внутрішні переконання  людини, котра здат¬на керувати тілом і тілесними пристрастями, які суперечать божественному й людському духові, ідеалам добра, щастя та істини

72. «Домоводство» В.Каразина.

Каразин виклав широку програму економічного розвитку, подавав пропозиції щодо всіх основних секторів економіки, чільне місце в якій посідали аграрно-селянські проблеми. Водночас він обстоював інтереси промисловості та торгівлі. Цим сферам економіст відводив велику роль у господарській динаміці. "Торгівля, - твердив В. Каразин, - оживляє всі частини політичного тіла, весь стан людей приводить у рух: отже, участь її повинна бути дуже цінною.

Втручання держави в торгівлю часто порушує  природний процес розвитку останньої. Нерідко при здійсненні торговельної політики випускають з уваги те, що пристрасті людей, клімат, із роду в  рід успадковувані звички, безліч інших причин, що можуть зіткнутися з зусиллями влади, сформували такі потреби, які переплелися з буттям нації, що їхній вплив є такий нездоланний до перемін, як і вплив природи. Посилання на клімат і на природну об´єктивність економічного процесу в працях В. Каразина трапляється не раз, що свідчить про співзвучність його поглядів з тими концепціями, які на зламі XVIII-XIX ст. були поширені у Західній Європі. Отже, йдеться про торговельно-економічні відносини, які сформульовані відповідно до концепції вільної торгівлі у контексті розвитку аграрно-селянського господарства.

Винятково великого значення надавав В. Каразин економічній науці в усіх її відгалуженнях, оскільки вона була покликана сприяти раціоналізації господарства на основі реальної дійсності. Він твердив, що домоводство повинно стати "пізнанням", зведеним до правил, як математика, фізика і хімія". В. Каразин радив на державному рівні створити департамент статистики. Цю вимогу він аргументував тим, що чужинці спотворено висвітлюють економічне становище в Україні.

Неприпустимим вважав В. Каразин однобічний розвиток економіки, створення одних районів промислових виробників при перетворенні інших на сировинні придатки в цілому, що призводить до зниження господарської ефективності.

73. «Економічна система» М.Балудянського.

В Імператорському педагогічному  інституті М. Балудянський викладав політичну економію, фінанси і дипломатику. Конспекти лекцій і публікацій М. Балудянського під назвою "Економічна система" залишилися в історії економічної думки.

"Державне (національне) господарство ґрунтується, - писав М. Балудянський, - на трьох системах, перша з яких виражає багатство народу в грошах, друга - у неперероблених плодах землі, а третя - у міновій вартості всіх виробів". У цьому контексті вчений розглядає "систему, засновану на торгівлі", "систему економістів" і "теорію Адама Сміта, що базується на праці та обміні".

Розкриваючи "систему, засновану на торгівлі", М. Балудянський наголошував на таких її принципах:

1) гроші як основне знаряддя  торгівлі та міра всіх цінностей  становлять головне багатство  народу;

2) основне правило полягає в  прискоренні обігу грошей;

3) продуктивними називаються тільки  ті класи, які добувають гроші;

4) уся кількість виробів дорівнює  величині споживання;

5) міські жителі більше від сільських  пов´язані з грошовими операціями.

Згідно  з цією теорією основою комерційної  системи є примноження грошей

Меркантилістська концепція стверджує, що "кількість народного багатства дорівнює кількості грошей, що перебувають в обігу, з додатком до того паперових грошей, винайдених кредитом". Промисловість покликана пожвавлювати торгівлю і сприяти нагромадженню грошей

Він зазначає, що для будь-якого виробництва  в сільському господарстві, в мануфактурі  й торгівлі потрібні: 1) праця; 2) капітал; 3) земля.

Велика  заслуга М. Балудянського полягає в тому, що він послідовно утверджував передові на той час економічні ідеї, погляди, програми. Тоді грошей буде стільки, скільки потрібно, але не більше.

М. Балудянський окремо розглянув асигнаційні банки і кредитні папери, зокрема ті, що виконують функції грошей. Зіставивши різні погляди на обіг паперових грошей, український учений запровадив закон, згідно з яким "усі види паперових грошей, що є в обігу держави, за своєю кількістю не повинні ніколи перевищувати суму золотих і срібних грошей, місце яких вони заступають або якби, при однаковій торгівлі за відсутністю паперових грошей, були в обігу".

74. Економічні погляди І.Вернадського.

І.В. Вернадський у розвитку світової економічної думки, починаючи від  стародавніх часів і закінчуючи сучасністю, виділив два основні  напрями — позитивний і негативний. В основу цього поділу було покладено  розуміння економічних законів  і ставлення до ролі держави в  економіці. Вчений писав: "Перший напрям вимагає практично штучної організації  господарських відносин суспільства, і як наслідок цього — безпосередньої участі уряду в економічній життєдіяльності  народу, другий, навпаки, намагається  забезпечити найбільшу економічну самостійність особи в суспільстві  і заперечує користь стороннього  втручання в її приватні справи". До першого напряму І.В. Вернадський  відніс економічні погляди стародавніх  мислителів, меркантилізм, протекціонізм  та соціалізм, а до другого — фізіократію  і школу Адама Сміта або  промислову школу. Німецьку історичну  школу вчений розмістив на межі між  позитивним і негативним напрямами.

Політична економія як наука, - писав І. Вернадський, - в даний момент свого розвитку є переважно теорія праці, або  теорія цінності".

Властивість речі задовольняти потребу І. Вернадський  називав гідністю, що створюється  працею. Задоволення потреби іншої  особи або сприяння цьому називається  послугою. Відношення між потребами  при взаємному їх задоволенні  утворює цінність. "Цінність, - твердив  економіст, - це відношення між двома  обмінюваними послугами. Тут мінова цінність або ціна полягає у вираженні  цього відношення певними, визначеними  предметами".

І. Вернадський з´ясував інші економічні поняття і категорії, зокрема, праці та капіталу. Праця, на його думку, є джерелом багатства, вона завжди продуктивна. Праця і капітал - єдині чинники виробництва. Учений зазначав, що "капітал взагалі має здатність до постійного збільшення.

I. Вернадський твердив, що праця  є "головним і єдиним джерелом  багатства". На його думку, праця  - необхідна умова для того, щоб  поєднати предмет з потребою. Завдяки праці виникають відносини  людини до предметів і до  людей. "Праця робиться цементом, який поєднує все суспільство". Він уважав, що вартість визначається  працею, розрізняв вартість і  споживну вартість, розумів роль  праці в опосередкуванні зв´язків людини з природою, а також відносини між людьми.

75. Економічні погляди М.Зібера.

Соціалістичні економічні вчення формувалися і  розвивалися на західноєвропейському соціально-економічному ґрунті. Однак  вони ніколи не обмежувалися територіальними  і національними межами, а проникали  в інші країни і спільноти..Реакція  української економічної думки  на соціалістичні економічні ідеї була, отже, особливою. Це, до речі, засвідчує  ставлення Миколи Зібера (1844-1888) до "Капіталу" К. Маркса. Український економіст  першим піддав цей головний твір марксизму  науково-критичному аналізу.Це, до речі, зазначив К. Маркс у післямові до другого видання першого тому "Капіталу". "Ще в 1871 p., - писав він, - М. Зібер, професор політичної економії у Київському університеті, у праці "Теорія цінності і капіталу Д. Рікардо" показав, що моя теорія вартості, грошей і капіталу в її основних рисах є необхідним дальшим розвитком учення Сміта-Рікардо.

Він аргументовано довів, що економічна теорія К. Маркса є продовженням трудової теорії А. Сміта і Д. Рікардо. Значну увагу М. Зібер приділяє аналізу категорій капіталу та прибутку. Він докладно висвітлює теорію додаткової вартості, яку називає ядром "Капіталу".

Теорію  додаткової вартості К. Маркса він розглядає  як вище досягнення економічної теорії, оцінюючи вчення К. Маркса як дальший  історичний розвиток тих основних засад  науки, які було сформульовано ще класичними економістами і збагачено  успіхами новітніх суспільно-економічних  учень.

Значний інтерес становить розуміння  М. Зібером закономірностей суспільного  розвитку. Він поділяв думку К. Маркса про закономірний характер зміни  суспільних формацій, проте заперечував  революційні висновки марксизму. Доводячи прогресивний характер капіталістичного виробництва, указував на його скороминущий характер. Що ж до нового суспільного  ладу, то, на думку М. Зібера, він має  виникнути як наслідок плавного, еволюційного розвитку капіталізму, який зазнає соціалізації виробництва.

Приватну  монополію замінить монополія державна. Цей новий, колективістський соціальний лад буде створений, за словами М. Зібера, унаслідок міжнародної угоди  буржуазних урядів. Погляди М. Зібера на закономірності суспільного розвитку заслуговують на додаткове вивчення. М. Зібер зробив значний внесок у опрацювання багатьох суспільно-економічних проблем. Він досліджував питання розвитку первісного суспільства, виникнення різних форм власності, великого й дрібного виробництва в землеробстві та ін.

Велике  значення мали праці М. Зібера, що заперечували народницьку тезу про особливий  шлях економічного розвитку Росії. Спираючись на економічну теорію К. Маркса, М. Зібер  зазначав, що економічний розвиток Росії відбувається за об'єктивними  економічними законами і неминуче приведе  до капіталізму, що його М. Зібер розглядав  як історично минущий лад.

76. Економічні погляди М.Бунге.

Свої  економічні погляди науковець чітко  виклав уже під час дискусій з  приводу ліквідації кріпацтва, ставши на позиції приватної ініціативи. Відстоюючи ринкове функціонування економіки, М. Бунґе стверджував: "Я гадаю, що економічний успіх можливий лише, якщо надати промисловості приватної діяльності.

На  його думку, щоб зрозуміти предмет  політичної економії та її практичне  завдання, потрібно окреслити коло явищ, які вона вивчає. Ці явища виникають  з потреб, тобто з природних, притаманних  людині прагнень до досягнення мети, особистої  та суспільної, до забезпечення свого  фізичного існування, до пізнання істини, до ушляхетнення свого морального покликання. Уже у цього переліку зрозуміло, що М. Бунґе виходить за вузькі межі матеріальних потреб, акцентуючи на необхідності удосконалювати людину, яка живе в суспільстві, а тому не може обмежуватися лише потребами в їжі, одязі тощо.

М. Бунґе акцентував увагу на суспільних, духовних, моральних, етичних та інших потребах, які в сукупності забезпечують гармонійний розвиток людини, її безконфліктне становище в суспільстві, опертому на приватній власності та підприємницькій ініціативі.

Історія економічних вчень, на думку вченого, підтверджує стару істину, згідно з якою практика завжди випереджує теорію.

Він виступав проти матеріалістичного  детермінізму. М. Бунґе казав, що "матеріалісти прийняли послідовність явищ за необхідність і прийшли до заперечення свободи волі...". Між тим свобода волі - це здатність зробити вибір як мети, так і засобів її досягнення. М. Бунґе відстоював гідність людини та її економічної поведінки в світі товарів і послуг. І в тому не було нічого реакційного, як за часів тоталітаризму вважали деякі історики української економічної думки.

Вносячи елементи психології в аналіз економічних  відносин, М. Бунґе виправдовував активну людську діяльність. Він уважав, що "індивідуальна діяльність може відбуватися доволі вільно і плідно, у галузі даного юридичного ладу, не порушуючи закону...". Отже, М. Бунґе був за вільну господарську діяльність. Це відповідало настроям епохи, що характеризувалася розвитком товарно-грошових відносин і підприємництва.

77. Космогенна теорія економічного розвитку С.Подолинського.

Посилаючись на "Політичну економію" Мілля, український учений розглянув і  ті види діяльності, які нікому безпосередньо  не повертають втраченої енергії. Йдеться  про розумову працю, працю тих  людей, які не виробляють найменшої  матеріальної цінності. Прикладом розумової  праці може бути праця вчителя, який дає людям знання і тим оберігає їх від усякого шахрайства з боку панівних верств. Що стосується мистецтва, то воно корисне доти, доки стимулює людину до активної продуктивної праці. Яскравим прикладом марнотратства  енергії є військова музика, яка "закликає людей йти з посиленим  прагненням на бойню і самознищення".

Оскільки  С. Подолинський вважав працю людини головним засобом збереження і нагромадження  сонячної енергії, то походження здатності  до роботи в людському організмі  становило для нього значний  науковий інтерес

Оцінюючи  місце відкриття С. Подолинського  в історії науки, дослідники відзначили п´ять заслуг українського вченого: 1) С. Подолинський спробував знайти форми зв´язків між фізичними і соціальними науками, між фізичним вченням про енергію і економічним вченням. Це був новаторський підхід, який поклав початок новим поглядам щодо аналізу виробництва і людської праці, дав серйозний імпульс для розробки енергетичних показників і корисних копалин, технології і галузей промисловості; 2) С. Подолинський аналізував конкретні форми взаємозв´язків між суспільними і природними процесами; 3) вчений одним з перших вказав на недостатність другого закону термодинаміки, підкресливши наявність у природі процесів, що протистоять розсіюванню сонячної енергії; 4) важливе значення для дальшого розвитку концепції історії природознавства має запропонований С. Подолинським енергетичний підхід до історії техніки. Аналіз різних історичних форм техніки з погляду енергозатрат, енергомісткості, виходу корисної енергії дозволив дати наукові оцінки технічних досягнень людства, осмислити перспективу науково-технічного прогресу, визначити шляхи розвитку найефективніших технічних засобів; 5) С. Подолинський вказав на нові шляхи перетворення людством сонячної енергії.