Шпаргалка по "Экономике"

ОРГАНІЗАЦІЯ ФІНАНСОВОЇ РОБОТИ ІЗ ЗАЛУЧЕННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ

 

45. Облігації підприємства: класифікація, порядок і особливості розміщення.Облігацією підприємства визнається цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою доходу, порядок визначення якого передбачається умовами випуску. Таким чином, облігація представляє собою борговий інструмент і, відповідно, не надає її власнику права участі в управління справами емітента.

Облігації підприємств (англ. corporate bonds) є типовим інструментом довгострокового позикового фінансування. Жорсткого обмеження строку обігу облігації не існує, однак, як правило, у світовій практиці він коливається в межах від 5-ти до 30-ти років. Слід відзначити, що, окрім строковості, облігаційні займи зможуть різнитися іншими параметрами емісії. Емітент у проспекті емісії корпоративних облігацій визначає (1) форму випуску, валюту деномінації, та номінал облігацій; (2) форму доходності облігацій та її рівень; (3) інші фінансові обмеження, яких зобов’язується дотримуватися емітент протягом строку обігу цінних паперів, тощо.

Корпоративні облігації  як і решта цінних паперів, можуть випускатися у документарній  та бездокументарній формі випуску.

Корпоративні облігації прийнято поділяти на наступні види:

• купонні облігації (корпоративні облігації, що передбачають формування доходу власника такої облігації у вигляді регулярного грошового платежу емітента на користь власника — купону; при цьому, купонні платежі здійснюються, як правило, щорічно або двічі на рік);
• безкупонні облігації або дисконтні облігації (корпоративні облігації, що передбачають формування доходу власника такої облігації у вигляді надання капіталодавцю дисконту при первинному розміщенні такої облігації, дохід власника облігації накопичується протягом усього строку обігу облігації і реально формується по його завершенню в момент викупу емітентом такої облігації за номінальною вартістю).

 

46. Лізинг як специфічна форма  фінансування реальних інвестицій. Структура лізингових платежів.

Одним із варіантів покриття потреби  підприємства в інвестиційному (довгостроковому) капіталі є лізингове фінансування — лізинг (англ.. leasing). Лізинг як господарська операція полягає в отриманні суб’єктом господарювання (лізингоодержувачем) необоротних активів (як нерухомого, так і рухомого майна) у довгострокову оренду із можливістю, як правило, викупу об’єкта лізингу по завершенню строку дії договору. При отриманні необоротних активів по лізингу підприємство відображає на власному балансі як сам об’єкт лізингу в необоротних активах, так і зобов’язання з сплати лізингових платежів на користь лізингодавця (в складі довгострокових зобов’язань).

У світовій практиці розрізняють наступні види проведення лізингових операцій:

• прямий лізинг або двосторонній лізинг — в результаті реалізації прямого лізингу суб’єкт господарювання отримує об’єкт лізинг безпосередньо від постачальника. Такий варіант лізинг реалізується, переважно, між суб’єктами господарювання, що мають тісні фінансово–економічні зв’язки;
• зворотній лізинг (англ. lease back) як варіант прямого лізингу — здійснюється шляхом продажу об’єкта необоротних активів суб’єкта господарювання іншій особі (як правило, спеціалізованій організації або фінансовій установі) із одночасним отриманням такого об’єкта в лізинг.
• непрямий лізинг або багатосторонній лізинг — в результаті реалізації непрямого лізингу спеціалізована лізингова компанія придбаває у постачальника (або кількох постачальників) на замовлення лізингоодержувача об’єкт лізинг, якій передається замовнику у довгострокове користування (як правило, із можливістю подальшого викупу об’єкта лізингу замовником).

 

47. Порівняльна характеристика  кредитного забезпечення та його  роль у зовнішньому фінансуванні  підприємства.Під кредитним забезпеченням (англ. collateral) слід розуміти фінансово-правові механізми забезпечення виконання підприємством зобов’язань, передбачених умовами залучення позикового капіталу.

Форми кредитного забезпечення:

• застава;
• іпотека;
• переуступка права вимоги (цесія);
• порука та гарантії тертіх осіб, у тому числі держави;
• страхування.

Однією з найбільш розповсюджених видів забезпечення зобов’язань  суб’єктів господарювання є застава (англ. pledge), яка може приймати наступні види: застава рухового та нерухомого майна або майнових прав, відчуження яких не заборонено законодавством. У якості об’єкта застави можуть використовуватися цінні папери, що на лежать позичальнику на правах власності. Слід відмітити, що дозволяється використання одного і того з активу у якості застави по двом або більше зобов’язанням за умови згоди усіх заставодержателей, якщо інше не передбачено першим договором застави. Специфічною формою застави є іпотека (англ. mortgage), що передбачає використання у якості об’єкта застави одного з наступних активів: (1) нерухомість — нерухоме майно; (2) земельні ділянки або права на їх використання; (3) цілісні майнові комплекси. Об’єкт іпотеки не може виступати об’єктом застави по іншому зобов’язанню підприємства.

У якості об’єкта застави  окрім згаданих вище активів можуть використовуватися права вимоги позичальника до третіх осіб шляхом переуступки права такої вимоги або цесії (англ. assignment of claims або cession).

Гарантія (англ. guaranty) як форма кредитного забезпечення являє собою зобов’язання третьої сторони задовольнити вимоги кредитора на визначених у гарантії умовах. Таке зобов’язання третьої сторони оформляється у вигляді гарантійного листа у якому і визначаються основні моменти виконання зобов’язань боржника гарантом. Слід відмітити, що найчастіше для забезпечення виконання боржником його зобов’язань використовуються банківські або державні гарантії.

Поряд із гарантією у якості кредитного забезпечення можуть використовуватися поручительство (порука), що являє собою додаткову до основного договору господарську угоду, яка визначає порядок забезпечення виконання основного зобов’язанням. Договором поручительства може визначатися як незабезпечене зобов’язання щодо виконання умов основного договору, так і використовуватися окремі форми забезпечення такого зобов’язання, зокрема застава (іпотека).

Специфічною формою кредитного забезпечення є страхування відповідальності позичальника¹ щодо неповернення кредиту. Така форма кредитного забезпечення реалізується шляхом перекладення ризику неповернення кредиту на страхову компанію із сплатою останній відповідної винагороди.

 

48. Факторинг та облік векселя як особливі форми фінансуванні підприємства.

Слід відмітити, що, поряд із кредитування, важливим напрямком організації  взаємовідносин суб’єкта господарювання і комерційних банків та інших  фінансових установ є рефінансування боргових вимог такого підприємства до третіх осіб, що здійснюється у наступних формах:

• обліку комерційних векселів;
• факторинг;
• форфейтинг.

Факторинг — factoring — це господарська операція з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору (фактору) з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Проведення рефінансування боргових вимог суб’єкта господарювання дозволяє вирішити наступну сукупність питань, зокрема:

1. прискорення оборотності капіталу суб’єкта господарювання;
2. вивільнення грошових коштів, тимчасово заморожених у боргових вимогах (векселя одержані, дебіторська заборгованість вітчизняних та іноземних партнерів);
3. скорочення потреби підприємства у капіталі;
4. прискорення стягнення грошових коштів з боржника за рахунок використання послуг фінансових установ (перш за все, обслуговування комерційними банками експортерів по зовнішньоекономічним операціям);
5. часткове або повне перекладання ризику неплатежу по борговій вимозі на бенефіціара тощо.

Прийняття рішення щодо рефінансування боргових вимог суб’єкта господарювання залежить від співставності ставки рефінансування та процентної ставки по короткостроковим банківським кредитам, сукупності супутніх послуг, що надаються  комерційним банком (іншим небанківським  фінансовим інститутом) при проведенні такої операції.

 

49. Конвертовані облігації та  варанти: порівняльна характеристика.

Іншим варіантом гібридного фінансування потреби підприємств а у капіталі є випуск та розміщення на ринку  цінних паперів корпоративних облігацій із варрантами (англ.. warrants). Основна відмінність конвертованих облігацій від облігацій із варрантами полягає у можливості реалізації права власника облігації на придбання корпоративних прав емітента окремо від облігації. Так, обмін конвертованої облігації на акції емітента повністю трансформує статус капіталодавця із кредитора на власника (співвласника), у той час як права по варранту реалізуються окремо від облігації, що дозволяє капіталодавцю отримати статус власника (в частині придбаних корпоративних прав) без втрати статусу кредитора (в частині зобов’язань емітента по облігаціям). Крім того, умови випуску корпоративних облігацій із варрантами допускають, як правило, вторинних обіг розміщення інструментів окремо один від одного без втрати прав, що надаються їх власнику.

 

50. Показник дюрації економічний зміст та порядок розрахунку

Методика аналізу дюрації є  інструментом інвестиційного аналізу  і призначена для оцінки та управління процентним ризиком. Ця методика може бути використана банком для оцінки, а у разі потреби і для зниження процентного ризику через формування структури банківського балансу  не довільно, а за певними принципами та правилами.

Дюрація, або середньозважений строк  погашення, — це міра приведеної вартості окремого фінансового інструменту, що показує середню тривалість періоду, протягом якого всі потоки доходів  за цим фінансовим інструментом надходять  до інвестора. Показник дюрації найчастіше використовується для аналізу боргових цінних паперів з тривалими термінами  обігу, хоча сфера його застосування значно ширша.

Дюрація є відносною мірою чутливості боргового інструменту до зміни  процентних ставок. Іншими словами, дюрація  показує період, через який банк зможе повернути кошти, витрачені на придбання цього інструменту (цінного папера), і вимірюється в роках. Дюрацію слід відрізняти від номінального строку обігу фінансового інструменту, який показує тривалість періоду від виникнення зобов’язання до його повного погашення.

 

51. Порівняльна хар-ка залучення  коштів підп-вом за рахунок  емісії облігацій і акцій.

Переваги  фін-ня О-ціями: 1) диверсифікація капіталодавців; 2) Залуч. коштів здійсн. на довгострок. період; 3) Податкові переваги, оск. % віднос. на вал. витрати; 4) Порівняно з А., О. – менш ризикові для інв-рів

Недоліки: 1). порівняно високий рівень накладн. витрат; 2) Ризик сплати завищених %, передбач. умовами випуску, якщо зменш-ся ринкові ставки; 4) Через значну к-сть держателів і широку їх географію важко вести перегововори щодо пролонгації.

Фін-ня за рахунок акціонерного капіталу (АК) може здійснюватися лише АТ (ВАТ  і ЗАТ). При цьому під-во випускає (і емітує) акції, які продаються на ринку або між працівниками під-ва. Переваги: 1) не потрібно застави при фін-ні за доп акцій; 2) Кошти не потрібно повертати.

Недоліки: 1) Втрачається контроль і право власності над під-вом – це право переходить до акціонерів; 2) Акціонерам потрібно виплачувати дивіденди; 3) Власники під-ва можуть часто змінюватися, якщо ВАТ, і акції продаються на біржі. А тому практично не можливо реалізовувати довгострокові стратегічні плани; 4)Затрати на залучення.

Вартість капіталу, що акумулюється в привіл. акціях, виростає через  зобов"язаності виплати дивідендів, що може призвести до використання на ці цілі більш дорогих ресурсів. Але необх. відмітити, що рада директорів підп-ва може відстрочити виплату  дивідендів про привілейованим акціям. Тому на відміну від боргових зобов-нь, привіл. акції не збільшують ймовірності  банкрутсва підп-ва.

 

52. Реорганізація, спрямована на розукрупнення підприємств: види та порядок проведення.

Розукрупнення підприємства (поділ, виділення) здійснюється, як правило, в таких випадках:

1. Якщо у підприємства поряд з прибутковими секторами діяльності є значна кількість збиткових виробництв. Метою розукрупнення при цьому є виділення підрозділів, які санаційно спроможні для проведення їх фінансового оздоровлення, в т. ч. шляхом приватизації. Структурні ж підрозділи, які не підлягають санації, залишаються в організаційній структурі підприємства, яке з часом оголошується банкрутом.

2. Якщо у підприємств високий рівень диверсифікації сфер діяльності і до них (різних ділянок виробництв) виявляють інтерес кілька інвесторів. Тож, у результаті розукрупнення кожен з інвесторів може вкласти кошти в ту сферу, яка його найбільше приваблює, не обтяжуючи себе при цьому непрофільними виробничими структурами.

3. При проведенні передприватизаційної підготовки державних підприємств з метою підвищення їх інвестиційної привабливості.

4. За рішенням антимонопольних органів, якщо підприємства зловживають монопольним становищем на ринку (може бути прийнято рішення про примусовий поділ даних монопольних утворень).