Шпаргалка по "Экономике"

-приватні, засновані на власності фізичної особи;

-колективні, у т. ч. господарські товариства, кооперативи;

-комунальні, засновані на власності відповідної територіальної громади;

-державні, засновані на державній власності, в т. ч. казенні;

-суб’єкти господарювання з іноземними інвестиціями.

 

10. Порівняльна характеристика фінансової діяльності приватних підприємств та фізичних осіб-підприємців.

*Приватне підприємство — це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом найму робочої сили. Фізична особа — засновник приватного підприємства є власником 100 % капіталу такого підприємства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у вигляді дивідендів. Якщо власників підприємства буде двоє і більше, то воно належатиме до колективної форми власності, а отже, його діяльність регламентуватиметься законодавством про господарські товариства чи іншими відповідними нормативними актами.Приватне підприємство повинно мати статут, власну печатку, складає самостійний баланс, відкриває розрахунковий рахунок у банку, тобто має всі атрибути юридичної особи.  Приватні підприємства сплачують усі податки, передбачені законодавством для суб’єктів господарювання — юридичних осіб на загальних підставах.

*Підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи мають право займатися громадяни України та громадяни інших держав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності. Громадянина визнають суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. Відповідно до законодавства окремі види господарської діяльності в Україні підлягають ліцензуванню. Підприємець, який здійснює господарську діяльність, що підлягає обмеженню з боку держави, має отримати відповідну ліцензію і дотримуватися ліцензійних умов. Приватні підприємці сплачують прибутковий податок протягом року, перераховуючи до бюджету авансові внески у розмірі 25 % річної суми прибуткового податку у встановлені строки. Для оподаткування визначають сукупний чистий дохід, з якого сплачують податок з доходів фізичних осіб за ставкою 15 %.

 

11. Фінансування підприємницької  діяльності без створення юридичної  особи

В умовах ринкової економіки  громадяни мають два основних способи заробити на прожиття: працювати  за наймом або самому займатися підприємницькою  діяльністю. Громадянин, що бажає зареєструватися  як підприємець, повинен представити  в органи реєстрації: * документ, що засвідчує його особистість; * копію  довідки про присвоєння ідентифікаційного  номера; * дві фотокартки; * квитанцію  про сплату реєстраційного збору; * заповнити реєстраційну картку, яка  водночас є заявою про державну реєстрацію. Плата за реєстрацію складає 25 гривень (1,5 неоподатковуваних мінімуми).     Якщо всі документи оформлені правильно, то орган реєстрації повинен протягом 5 робочих днів видати громадянину свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи. У такий спосіб громадянин одержує статус підприємця, але він у даному випадку займається підприємництвом без створення підприємства (для простоти будемо називати такого підприємця індивідуальним підприємцем). Це найпростіша форма підприємництва.

 

12. Порівняльна характеристика  фінансової діяльності акціонерних  товариств та товариств з обмеженою  відповідальністю

Товариство з обмеженою  відповідальністю (ТОВ) так само, як і акціонерне товариство, є суб’єктом  колективної власності, має статутний  капітал, поділений на частки, розмір яких визначається статутними документами. Згідно із законодавством України у  товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний капітал, розмір якого повинен становити  не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним  заробітним платам. Для порівняння: у більшості країн Європейського  Союзу (ЄС) мінімальний розмір статутного капіталу ТОВ встановлено на рівні 25 тис. євро; у Швейцарії — 20 тис. франків.         На відміну від Росії чи Німеччини ТОВ в Україні не можуть створюватися однією особою, для цього потрібно мінімум 2 особи. Власниками (учасниками, засновниками) ТОВ можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Державні підприємства не можуть бути засновниками господарських товариств.       До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний зробити до статутного капіталу внесок не менше 30 % зазначеного в установчих документах розміру, що підтверджується документами, виданими банківською установою.

 

13.  Приватні та публічні акціонерні  товариства: сутність та порівняльна  характеристика фінансової діяльності

В залежності від здатності  акцій товариства вільно обертатися (тобто змінювати власника без  згоди інших акціонерів або товариства) акціонерні товариства поділяються  на публічні та приватні. Здатність  акцій вільно обертатися не є єдиною особливістю цих типів товариств. Статус товариства як публічного або  приватного відбивається на можливості залучення товариством капіталу на фондових ринках, ступені захисту  прав міноритарних акціонерів товариства, стабільності відносин власності і  контролю у товаристві, гнучкості  інструментів корпоративного управління товариством. Акціонери не мають  абсолютної свободи при виборі типу товариства, оскільки приватна форма  товариств може бути використана  лише для тих товариств, число  акціонерів в яких не перевищує певну величину.         До реформи законодавства про акціонерні товариства (2009-2011 роки) акціонерні товариства поділялись, відповідно до Закону «Про господарські товариства», на відкриті і закриті, при чому кількість акціонерів закритих товариств законодавчо не обмежувалась. Основний критерій для поділу товариств на відкриті і закриті був той самий — здатність акцій вільно обертатись.

 

14. Повні та командитні товариства:  сутність та порівняльна характеристика  фінансової діяльності

Головною особливістю  командитного товариства є положення  повних товаришів, що беруть участь у  діяльності товариства. Так, усі повні  товариші підписують установчий договір  про створення товариства на вірі, керують їм, несуть відповідальність по його зобов'язаннях усім своїм  майном. Вкладники ж не мають права  брати участь у керуванні і  веденні справ товариства на вірі, заперечувати дії повних товаришів  по керуванню. Однак вони несуть обов'язки і мають права, як і повні товариші в командитному товаристві.  Повним товариством визнається товариство, учасники якого (повні товариші) відповідно до ув'язненого між ними договором займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства і несуть відповідальність по його зобов'язаннях своїм майном. Це означає, що якщо приватна особа ввійшла в товариство на правах одного з засновників, то випадку банкрутства в нього буде конфісковане все особисте майно, що виходить за рамки життєво необхідного: картини, меблі, ювелірні вироби і т.д. Учасниками повного товариства можуть бути фізичні особи, зареєстровані як індивідуальних підприємців, чи юридичні особи як комерційні організації.

 

15. Порядок емісії акцій, курс  емісії та розрахунок емісійного  доходу

Емітентом акцій є тільки акціонерне товариство. Порядок прийняття  відповідним органом акціонерного товариства рішення про розміщення емісії акцій визначається законом, який регулює питання створення, діяльності та ліквідації акціонерних  товариств. Акція має номінальну вартість, установлену в національній валюті. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути менше однієї копійки.

Акціонерне товариство емітує розміщує тільки іменні акції. У разі існування акцій у документарній  формі власнику акцій видається  сертифікат акції (акцій).

У сертифікаті акції (акцій) зазначаються вид цінного паперу, найменування акціонерного товариства, серія і номер сертифіката, міжнародний  ідентифікаційний номер цінного  паперу, тип і клас акцій, номінальна вартість акції, кількість акцій, що належить власнику за таким сертифікатом, ім'я (найменування) власника, підпис керівника  емітента або іншої уповноваженої  особи, завірена печаткою емітента (уповноваженої  особи).   Акціонерне товариство розміщує акції двох типів - прості та привілейовані.  Прості акції не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.

 

16. Прийняття рішення про встановлення  курсу емісії, фактори, що його  визначають

Курс емісії тісно пов’язаний з політикою підприємств у  сфері самофінансування та виплати  дивідендів. Зі збільшенням частки прибутку, який спрямовується на виплату  дивідендів, курс емісії тяжіє до збільшення. Якщо ж максимальним є рівень самофінансування, то встановлюється мінімальний курс емісії. Наприклад, у Швейцарії в 50-х роках спостерігалась тенденція  до мінімізації курсу емісії. Причиною цього було те, що збільшення статутного капіталу (і фінансування загалом) здійснювалося  переважно за рахунок чистого  прибутку підприємств (у середньому на реінвестування спрямовувалося близько 80 % прибутку). Акціонери відмовлялися від розподілу прибутку, натомість  одержували акції за низьким курсом емісії. На відміну від цього, в  США відносно велика частина прибутку виплачується у вигляді дивідендів (близько 40—60 %). Саме цим пояснюється  порівняно високий курс емісії американських  підприємств.

 

17. Характеристика резервів, що  створюються на підприємстві

Резервами вважаються невикористані  можливості підвищення ефективності виробництва. Виявлення резервів в такому розумінні  та визначення реальних шляхів і термінів їх мобілізації є одним з головних завдань економічного аналізу діяльності всіх господарських ланок. Такого визначення поняття «резерви» дотримуються багато авторів. З цього можна  зробити висновок, що резерви як запаси і як можливості підвищення ефективності виробництва – це різні  поняття.       Таким чином, на мій погляд, резерви являють собою одночасно механізм формування в бухгалтерському обліку та звітності об'єктивної інформації про фінансовий стан і результати діяльності підприємства, відрахування на формування яких є витратами, і джерело компенсації несприятливих наслідків ризиків фінансово-господарської діяльності з метою забезпечення стійкості фінансового стану підприємства. Тобто резерви є економічно обґрунтованим способом обмежити капіталізацію прибутку або інший його розподіл, орієнтиром, перевищення якого загрожує організації втратою фінансової стійкості та скороченням масштабів діяльності.

 

18. Власний капітал підприємства, його функції та складові

Власний капітал показує  частку майна підприємства, яка фінансується за рахунок коштів власників і  власних засобів підприємства.       Для більшості підприємств основним елементом власного капіталу є статутний (номінальний) капітал — сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із засновницькими документами. У відповідній статті балансу наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.      Ще одним елементом власного капіталу є нерозподілений прибуток (непокритий збиток). За цією позицією балансу відображається або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку.         Сутність власного капіталу підприємства проявляється через його функції. На наш погляд, серед них можна виокремити такі основні: 1)Функція заснування та введення в дію підприємства. 2) Функція відповідальності та гарантії 3) Захисна функція 4) Функція фінансування та забезпечення ліквідності 5) База для нарахування дивідендів і розподілу майна 6) Функція управління та контролю

 

19. Переважні права на придбання  цінних паперів нової емісії  як інструмент захисту інтересів  інвестора 

Основним принципом регулювання  фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів  і забезпечення гарантій та безпеки  інвестиційної діяльності в економіці  України.

Державне регулювання  фондового ринку здійснюється шляхом прийняття законодавчих та інших  нормативних актів, ліцензування та контролю за їх діяльністю.

Законодавством України, як і законодавством інших країн, на емітентів, що випускають акції та облігації в обіг, покладаються зобов’язання щодо реєстрації випуску цінних паперів  та інформації про випуск у певних державних органах.  Державне регулювання випуску цінних паперів виконує функцію захисту інтересів інвесторів та інших учасників ринку цінних паперів (РЦП). З одного боку, це запобігає появі на ринку цінних паперів у вільному обігу сумнівних фінансових інструментів, а з іншого – сприяє тому, щоб інвестори могли приймати на цьому ринку зважені рішення.

Реєстрування передбачає, щоб емітенти надавали учасникам  РЦП об’єктивну інформацію про своє господарське та фінансове становище. Встановлення режиму державної реєстрації відкритих випусків акцій і облігацій  має на меті забезпечити цілісність ринкових взаємовідносин, підвищити  довіру до РЦП з боку реальних і  потенційних його учасників.

 

20. Звіт про власний капітал  підприємства: загальна характеристика

Зміст і форма звіту  про власний капітал і загальні вимоги до розкриття його статей визначаються П(С)БО 5. Метою складання зазначеного звіту є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу протягом звітного періоду, тобто року.

Зміни можуть бути як до збільшення власного капіталу, так і до його зменшення.

Таким чином, якщо розділ 1 Пасиву Балансу відображає тільки початковий і кінцевий результат звітного року з власного капіталу, то форма № 4 розшифровує події або операції, які визначили цей кінцевий результат. Іншими словами, можна сказати, що у  формі № 4 відображаються причини зміни (джерела збільшення чи причини зменшення) власного капіталу підприємства.

Джерелами власного капіталу є: 1) внесений капітал 2) капітал, отриманий підприємством у результаті діяльності.

Власний капітал може зменшуватися на суму неоплаченого і вилученого капіталу.

 

21.Резервний капітал підприємства, його необхідність, види та джерела  формування.

У широкому розумінні до резервного капіталу належать усі складові капіталу, призначені для покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків і втрат. У вузькому розумінні  з резервним капіталом ідентифікується  капітал, який формується за рахунок  відрахувань з чистого прибутку і відображений за статтею балансу  «Резервний капітал». В економічній  літературі резерви підприємства прийнято класифікувати за такими ознаками:джерелами формування;способом відображення у звітності;обов’язковістю створення.За джерелами формування резерви поділяють на:капітальні резерви — формуються за рахунок коштів власників та інших осіб (відображаються за статтями «додатковий вкладений капітал» та «інший додатковий капітал»);резервний капітал, сформований за рахунок чистого прибутку підприємства (резервний капітал у вузькому розумінні);резерви, які створюються за рахунок збільшення витрат підприємства.За способом відображення у звітності резерви поділяють на відкриті та приховані. Відкриті резерви можуть бути засвідчені в балансі за статтями «Додатковий капітал» та «Резервний капітал». За обов’язковістю створення виокремлюють обов’язкові та необов’язкові резерви. Створення перших регламентується чинними нормативними актами. Останні ж формуються з ініціативи менеджменту підприємства та його власників. До обов’язкових резервів належать резерв сумнівних боргів і резервний капітал. Усі інші резерви, наприклад резерв дивідендів, резерв виконання гарантійних зобов’язань, є необов’язковими. Резервний капітал (у вузькому розумінні) — це сума резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку в розмірах, установлених засновницькими документами підприємства та нормативними актами. Резервний капітал може використовуватися на такі основні цілі:покриття збитків суб’єкта господарювання; виплата боргів у разі ліквідації підприємства;виплата дивідендів (якщо величина резервів перевищує мінімально допустимий рівень);інші цілі, передбачені законодавством чи засновницькими документами.До формування мінімально необхідного розміру резервів їх можна використовувати лише для покриття збитків. Інформація про рух резервного капіталу міститься у Звіті про власний капітал підприємства. У цьому ж звіті відображається динаміка капітальних резервів.