Шпаргалка по "Экономике"

22. Методи збільшення та зменшення  статутного капіталу підприємств  різних організаційно-правових форм.

Основними цілями збільшення статутного капіталу працюючого підприємства є:- мобілізація власних фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів розвитку або фінансування програми санації;- підвищення фінансової незалежності підприємства, що водночас означає покращання його кредитоспроможності;- акумуляція фінансового капіталу для фінансових інвестицій у формі участі в капіталі та створення портфельних інвестицій;- зменшення ринкової ціни акцій шляхом додаткового випуску акцій з метою залучення інвесторів, які зменшують власні ризики придбанням цінних паперів невисокої ринкової вартості;- збільшення бази для нарахування дивідендів з метою зниження їх норми для залучення додаткових інвесторів, для яких висока норма дивідендів свідчить про ризикованість діяльності підприємства. Збільшення статутного фонду підприємства здійснюється при одночасному збільшенні загального капіталу підприємства з зовнішніх джерел фінансування або при збереженні його на постійному рівні за рахунок внутрішнього фінансування.Як і у разі збільшення статутного капіталу, зменшення статутного капіталу також супроводжується внесенням змін у засновницькі документи з відповідною перереєстрацію підприємства. До зменшення статутного капіталу підприємство вдається в різних цілях, зокрема:- приведення у відповідність низького ринкового курсу корпоративних прав із номінальною вартістю статутного капіталу. Чинниками виникнення вказаної невідповідності являються: нарахування зносу (амортизації) і перенесення його вартості на собівартість продукції: оцінка основних фондів і оборотних активів, тобто реальне переведення капіталу з статутного фонду в додатковий капітал;- одержання санаційного прибутку, який спрямовується на покриття балансових збитків під час добровільної або примусової санації; перерозподілу корпоративних прав при концентрації статутного капіталу у окремих власників;зменшення високого рівня капіталізації підприємства з метою мінімізації дивідендів;за відсутності у підприємства інвестиційних проектів за умови збереження досягнутого рівня продажів власники бажають повернути частину вкладених у бізнес коштів;зменшення кількості власників шляхом виходу окремих учасників зі складу товариства (TOB).Обсяги зменшення статутного капіталу визначаються рішенням зборів акціонерів (учасників). Рішення загальних зборів товариства про зміни статутного капіталу приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. При зменшенні статутного капіталу його розмір не може бути меншим за мінімальний розмір статутного капіталу, визначений законодавством. Рішення товариства про зміни розміру статутного капіталу набуває чинності лише з дня внесення цих змін до державного реєстру.Зменшення статутного капіталу, пов'язане з виплатами компенсацій власникам корпоративних прав допускається за наявності згоди кредиторів, оскільки зменшення майна утискає права кредиторів на погашення боргів. У випадку передачі для анулювання власниками своїх корпоративних прав безкоштовно, врахування інтересів кредиторів на цю операцію не поширюються.

23. Додатковий капітал підприємства: порядок формування та напрями використання.

додатковий  капітал — сума приросту майна підприємства, що виникла в результаті переоцінки (індексації балансової вартості) активів, безоплатного надходження активів та від емісійного доходу (перевищення виручки від реалізації корпоративних прав над їх номінальною вартістю). Розрізняють додатковий вкладений капітал (абсолютна величина емісійного доходу — різниця між продажною і номінальною вартістю первісно розміщених акцій) та інший додатковий капітал (інший вкладений капітал; переоцінка балансової вартості необоротних активів; безоплатна фінансова допомога третіх осіб). Додатковий капітал може використовуватися на покриття балансових збитків; збільшення статутного чи пайового капіталу підприємства; покриття різниці між фактичною собівартістю вилученого капіталу та його номіналом.

24. Порядок викупу та анулювання  корпоративних прав підприємства. АТ має право викупити в акціонера оплачені ним акції для таких цілей: -подальшого перепродажу; -розповсюдження серед своїх працівників; -з метою анулювання. Викуп акцій АТ може здійскюватися емітентом для підтримання ринкового курсу, збільшення прибутковості акцій чи з метою зопобігання поглинання. Зазначені акції повинні бути реалізовані або анульовані у строк не більше одного рокую Протягом періоду володіння господарським товариства власними корпоративними правами розподіл прибутку і голосування на зборах акціонерів відбувається без урахування згаданих акцій. Це саме стосується і ТОВ щодо придбання ним часток учасників товариства. Протягом періоду володіння підприємством власними корпоративними правами розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах провадиться без урахування придбаних підприємством власних акцій (часток). Отже, викуплені корпоративні права власної емісії не призводять до приросту активів підприємства. Зазначені корпоративні права відображаються за статтею “Вилучений капітал” першого розділу пасиву балансу за фактичною собівартістю акцій чи часток.

25. Акції як інструмент  корпоративного права. Порівняльна  характеристика привілейованих  та простих акцій.

Корпоративні  права (participation, Beteiligung f) — це права  влас-ності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, включа-ючи  права на управління, отримання відповідної  частки прибутку такої юридичної  особи, а також частки активів  у разі її ліквідації. Право акціонера (учасника) на частину майна підприємства, яка перевищує його внесок у статутний  капітал, може бути реалізоване лише при ліквідації юридичної особи  та наявності активів після задоволення  першочергових зобов’язань.

Основними видами корпоративних прав є акції (прості та привілейовані)

    Проста акція  — надає право власнику на  отримання — за класичного  розуміння поняття «дивіденди»  — деякої частини прибутку  акціонерного товариства чи —  за українським законодавством  — отримувати дивіденди незалежно  від фінансових результатів діяльності  акціонерного товариства (за наявності  на те рішення загальних зборів) та брати участь в управлінні  товариством.

    Привілейована  акція — надає власнику безумовне  право на отримання встановленого  умовами випуску річного доходу, при цьому власник п.а. має  пріоритет (щодо власників простих  акцій) при розрахунках товариства  з акціонерами; п.а., як правило,  не дає власнику права на  участь в управлінні товариством,  у тому числі — права голосу  на зборах акціонерів. Сумарна  номінальна вартість всіх випущених  акціонерним товариством п. а.  не може перевищувати 25% величини  статутного фонду (складеного  капіталу) акціонерного товариства.

_26. Сутність балансового та ринкового курсу акцій: порівняльна характеристика.

Показник балансового (розрахункового) курсу корпоративних прав характеризує структуру власного капіталу підприємства. Він показує величину чистих активів, які припадають на одну акцію (частку, пай) і дорівнює вираженому в процентах відношенню між власним капіталом (ВК) і статутним капіталом (СК):

Балансовий курс (БК) = · 100 %. (3.1)

Основними чинниками, які  впливають на величину балансового  курсу, є величина капітальних резервів і резервів, сформованих за рахунок  прибутку, нерозподілений прибуток (непокритий збиток) і статутний капітал. Якщо балансовий курс вище за номінальний, тобто перевищує 100 %, то це означає, що власний капітал перевищує  статутний капітал, отже, у підприємства сформований додатковий капітал, резерви  та (або) є нерозподілені прибутки.

Недоліком показника  балансового курсу є те, що він  характеризує не реальну вартість корпоративних  прав підприємства, а бухгалтерську. Для надання цьому показнику  більшої об’єктивності розраховують скоригований балансовий курс, який, окрім іншого, враховує приховані резерви (чи збитки) підприємства.

Балансовий курс є одним із чинників, який визначає інвестиційну привабливість корпоративних  прав підприємства. За певних обставин він може стати відправною точкою для встановлення ринкового курсу. Балансовий курс може братися також  за основу при визначенні курсу емісії корпоративних прав.

Ринковий курс акцій. Ринковий курс — це вартість, за якою акції можуть купуватися і продаватися на біржах, позабіржових торговельно-інформаційних системах та позабіржовому ринку. У країнах з розвинутим фондовим ринком ринковий курс акцій здебільшого встановлюється на фондовій біржі. Фондова біржа — це організований інститут, який зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх ринкового курсу. Правила фондової біржі, окрім іншого, повинні передбачати порядок торгівлі на біржі та механізм формування цін, біржового курсу та їх публікації.

Ринковий курс залежить від співвідношення попиту та пропозиції на цінні папери. У свою чергу, покупці та продавці акцій при прийнятті відповідних рішень враховують такі чинники:

очікування щодо майбутньої прибутковості  та ліквідності об’єкта інвестування, які формуються на основі аналізу  інформації про емітента, в т. ч.:

а) інформації щодо поточних і прогнозованих  дивідендних виплат;

б) висновків аналітиків щодо якості фінансового стану емітента;

в) оцінки перспектив у виробничо-господарській  сфері підприємства;

г) інших даних, які характеризують фінансовий стан і господарську діяльність емітента акцій.

27. Формування статутного капіталу підприємств різних форм організації бізнесу: порівняльна характеристика.

Статутний капітал, за трактовою  П(С)БО 2 - це зафіксована у установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємств. З правової точки зору статутний фонд підприємства - це виокремлені підприємству або  залучені іншим законним способом фінансові  ресурси, що закріплені за підприємством  на правах власності або повного  господарського ведення. 
   Статутний фонд призначений для утворення основних і оборотних активів підприємства, тому його розмір визначається специфікою галузі та масштабами бізнесу, тобто економічним бар'єром входження в галузь. 
     Розмір статутного фонд новоствореного підприємства розраховується підсумовуванням наступних витрат: 
- кошторисної вартості будівництва; 
- вартості технологічного устаткування; 
- вартості запроваджуваної технології, включаючи навчання робітників; 
- вартості мінімальних нормативних виробничих запасів усіх видів; 
- запасу готової продукції; 
- величини витрат майбутніх періодів тощо. 
    З іншого боку, сам розмір мобілізованого статутного капіталу впливає на господарську діяльність підприємства тим, що він, як матеріальна гарантія повернення кредиту, у значній мірі визначає можливості зовнішнього фінансування. Слід відзначити також вплив величини статутного капіталу на ділову репутацію суб'єкта господарювання, що є взагалі дуже важливим чинником підприємницької діяльності. 
    Майном засновників підприємства, яке вноситься у статутний фонд можуть бути грошові кошти засновників; машини, устаткування, матеріали, земельної ділянки (за наявності ринку землі); права на інтелектуальну власність (відкриття, патенти, ліцензії, наукові звіти, гудвіл); цінні папери. 
    Оцінка основних фондів, які вносяться у статутний капітал, здійснюється за залишковою вартістю за даними бухгалтерського обліку тієї організації, звідкіля надходять майно. Оцінка іншого майна здійснюється за ціною його придбання. В окремих випадках, законодавством дозволена оцінка високоліквідного дефіцитного майна за його ринковою вартістю. 
   Цінні папери, що належать засновникам і передаються у статутний фонд, оцінюються за вартістю придбання. 
    Нематеріальні активи передаються у статутний фонд як право користування ними і оцінюються на договірній основі між засновниками. 
    Статутний капітал підприємства змінюється відповідно до зміни його фінансової стратегії або при приведенні у відповідність балансової вартості активів підприємства з їх ринковою вартістю. Також здійснюється рух у середині самого статутного капіталу через зміни у співвідношенні оплаченої і неоплаченої частин статутного фонду. 
    Статутний капітал підприємства реєструється і вказується у повному розмірі за позицією пасиву балансу "Статутний капітал", але фінансова діяльність має реальним джерелом фінансування лише фактично оплачену його частину. Співвідношення оплаченої і неоплаченої частин статутного фонду характеризує власні фінансові можливості підприємства. Умова оплатності статутного фонду в певні терміни націлена на підвищення фінансової стійкості підприємства і закріплена законодавчо, зокрема Законом "Про господарські товариства". Для усіх видів товариств (AT, TOB і ін.) акції і внески повинні бути цілком оплачені протягом року після реєстрації статуту. У противному випадку засновник штрафується і недоліком українського законодавства є саме не виправдано низькі ставки штрафу. Кількісно співвідношення оплаченої і неоплаченої частин статутного фонду розраховується по пасиву балансу і стандарту бухгалтерського обліку № 4 «Звіт про власний капітал». У балансі підсумкова сума власних засобів зменшуються на суму неоплаченого капіталу. 
     Статутний фонд приватного підприємства формується коштами його власника відповідно до потреб підприємницької діяльності. 
     Корпоративними правами (акціями, частками у статутному капіталі TOB і паями) називаються права власників підприємства на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, на отримання частини прибутку підприємства пропорційно належним правам та отримання частини активів при ліквідації підприємства також пропорційно належним правам. 
      Емітентом корпоративних прав для формування статутного капіталу акціонерного товариства залежно від форми власності підприємства виступає або держава (для державного підприємства), або підп-риємство-юридична особа, яке формує власний капітал і від власного імені розміщує корпоративні права та приймає на себе відповідні зобов'язання. Корпоративні права (акції, паї) оцінюються за номінальною вартістю, балансовою вартістю, балансовим курсом, емісійним курсом, ринковим курсом.

28. Cash Flow як джерело фінансування підприємства. Методи розрахунку Cash Flow.

Чистий Cash-flow (рух грошових коштів) по підприємству за звітний період розраховується як арифметична сума Cash-flow від усіх видів діяльності. Він дорівнюватиме приросту грошових коштів та їх еквівалентів за означений період.

Основою розрахунку загального Cash-flow є операційний Cash-flow, який характеризує величину чистих грошових потоків, що утворюються в результаті операційної  діяльності, тобто частину виручки  від реалізації, яка залишається  в розпорядженні підприємства в  певному періоді після здійснення всіх грошових видатків операційного характеру. Цей показник можна розглядати як критерій оцінки внутрішнього потенціалу фінансування підприємства. Достатній  розмір операційного Cash-flow створює  сприятливі передумови для залучення  фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Наявність операційного Cash-flow характеризує здатність підприємства:

а) фінансувати інвестиції за рахунок внутрішніх фінансових джерел;

б) погашати фінансову заборгованість;

в) виплачувати дивіденди.

На практиці поширення  набули два основні методи розрахунку Cash-flow від операційної діяльності, які враховують згадані зміни у складі оборотних активів і поточних зобов’язань і передбачають віднесення процентів за користування позичками до складу операційних витрат:

1. Прямий метод, при використанні якого чистий грошовий потік (Cash-flow) від операційної діяльності розраховується як різниця між вхідними та вихідними грошовими потоками, що мають безпосереднє відношення до операційної діяльності підприємства. До вхідних грошових потоків належать: грошові надхо- 
дження від продажу товарів у звітному періоді; погашення дебіторської заборгованості; інші грошові надходження від операційної діяльності (від реалізації оборотних активів, операційної оренди активів тощо). До вихідних грошових потоків належать грошові видатки на покриття витрат, які включаються у собівартість продукції, адміністративних витрат, витрат на збут, інших витрат у рамках операційної діяльності, а також податки на прибуток та проценти за користування позичками.

2. Непрямий метод. Вихідною величиною при використанні цього методу є фінансові результати від операційної діяльності. Здійснюється зворотний до прямого методу розрахунок: операційні прибутки (збитки) коригуються на статті доходів (зменшуються) і витрат (збільшуються), які не впливають на обсяг грошових засобів (амортизація, забезпечення наступних витрат і платежів), а також на суму змін в оборотних активах та поточних зобов’язань, що пов’язані з рухом коштів у рамках операційної діяльності та сплатою процентів за користування позичками.