Шпаргалка по "Экономике"

 

37. Джерела та форми виплати  дивідендів: порівняльна характеристика. Загалом дивіденди можуть виплачуватися в таких формах: грошова; негрошова; змішана форма; приховані дивіденди.

Стандартною формою виплати дивідендів є грошова. З прийняттям зборами власників рішення про нарахування дивідендів частина власного капіталу перетворюється на позичковий. Заборгованість підприємства його власникам, пов’язана з нарахуванням дивідендів,

На практиці досить часто  приймається рішення про виплату  дивідендів у негрошовій формі: корпоративними правами, іншими фінансовими інструментами, товарами, знижками на товари тощо.

Змішана форма виплати дивідендів передбачає комбінацію різних форм виплати винагороди власникам: частково у вигляді грошових коштів, а частково іншими (негрошовими) засобами.

Приховані дивіденди. Керівництво підприємства може маніпулювати розміром чистого прибутку, який засвідчується в звітності і є джерелом виплати дивідендів та основою для прийняття рішення про це на зборах власників.

Джерела виплати дивідендів.

1.Дивіденди, як правило,  виплачуються за рахунок чистого  прибутку підприємства.

2.Дивіденди можуть виплачуватися  і при відсутності чистого  прибутку за звітний період, але  при наявності інших джерел  їхньої виплати: 

-чистий прибуток, накопичений  підприємством у попердні періоди; 

-у виняткових випадках  дивіденди можуть виплачуватися  за рахунок резервного фонду.

 

38. Порядок нарахування та виплати  дивідендів Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за корпоративними правами кожної категорії приймають власники (загальні збори власників) підприємства за рекомендацією наглядової ради чи пропозицією виконавчих органів.

У разі прийняття рішення  про виплату дивідендів емітент  корпоративних прав, на які нараховуються  дивіденди, проводить зазначені  виплати власнику корпоративних  прав пропорційно його частці в статутному капіталі підприємства. Нарахування  дивідендів може здійснюватися шляхом застосування визначеного процента до номінального капіталу, який належить окремим власникам корпоративних  прав

Порядок нарахування дивідендів (прибутку на корпоративні права) значною  мірою залежить від форми організації  бізнесу та форми власності.

Право на одержання дивідендів в АТ мають акціонери, які є власниками акцій (обліковуються в реєстрі акціонерів) на початок строку виплати дивідендів, який встановлюється загальними зборами акціонерів незалежно від періоду, протягом якого акціонери володіли акціями. Дивіденди за акціями виплачуються один раз на рік за результатами календарного року в повному обсязі

На відміну від акціонерних  товариств, ТОВ можуть виплачувати дивіденди протягом року.

Виплата дивідендів приватними підприємствами. Приватні підприємства не належать до господарських товариств. Кошти, які залишаються в розпорядженні приватного підприємства після сплати всіх податків та зборів, можуть бути виплачені власнику підприємства. До 1 квітня 2000 р. такі виплати оподатковувалися прибутковим податком з фізичних осіб. Були внесені зміни у законодавство, згідно з якими ці підприємства нараховують і сплачують податок на дивіденди в розмірі 30 % нарахованої суми дивідендів.

 

 

39. Основні теоретичні моделі  та концепції дивідендної політики. До числа найпоширеніших теорій дивідендної політики підприємства можна віднести такі моделі:

 • модель Міллера–Модільяні (Dividend Irrelevance Theory);

 • модель синиці в руках (Bird-in-the-Hand Theory);

• модель податкових переваг (Tax Preference Theory); напрям корпоративного біхевіоризму:

• сигнальна модель;

• модель М. Дженсена агентських витрат;

• модель Ла Порта.

Автори моделі Міллера–Модільяні і стверджують, що будь-яка величи-на грошових дивідендів, що їх виплачує підприємство на доскона-лому ринку капіталу (тобто ринку, де немає трансакційних видат-ків, витрат банкрутства, інформаційної асиметрії та податків), відповідає ефективній дивідендній політиці підприємства.

Модель синиці в руках. Автори Гордон і Лінтнер. доводять, що акціонери віддають перевагу саме поточним грошовим дивідендним виплатам, оскільки такі виплати є найменш ризикова-ними . З огляду на це менеджерам рекомендується забезпечити максимізацію поточних виплат.

За умови інформаційної  асиметрії будьякі рішення менеджменту  щодо фінансування підприємства сприймаються аутсайдерами як додаткові джерела  інформації про фінансове становище  підприємства, на підставі якої і робляться  припущення про ринкові перспективи  даного підприємства. На цьому принципі базується сигнальна модель (, яка вимагає від підприємства формування та надсилання на ринок капіталу позитивних сигналів.

Американський фінансист М. Дженсен у своїй теорії агентських витрат розглядає конфлікт інтересів принципал-агент, що виникає у зв’язку із наявністю у підприємства вільних грошових потоків (Free Cash-flow), на які претенду-ють усі учасники корпоративних відносин. За цієї ситуації у менеджерів підприємства є такі альтернативи для використання наявних грошових коштів

Модель Ла Порта. За результатами дослідження автори дійшли висновку, що дивідендна політика підприємства є компромісом у конфлікті інтересів принципал-агент і визначається особливостями моделі корпоративного управління в певній країні. Так, вищі грошові дивіденди виплачуються менеджерами тих підприємств, акціонери яких найбільш захищені і мають суттєвіші фактори впливу на подальшу долю менеджерів.

 

40. Система фінансових показників, що характеризують ефективність  дивідендної політики підприємств. До показників, що характеризують ефективність дивідендної політики відносяться:

1. Чистий прибуток, що  припадає на одну просту акцію:  роз-раховується діленням суми  чистого прибутку, який належить  власникам простих акцій, на  кількість простих акцій.

2. Дивіденди на одну  просту акцію: розраховується  діленням суми оголошених дивідендів  на кількість простих акцій,  за якими сплачуються дивіденди.

3. Коефіцієнт цінності  акцій: розраховується діленням  ринко-вої ціни однієї акції  на дивіденд на одну просту  акцію. 

4. Рентабельність акції  — виражений у процентах показник, який є обернено пропорційним  до коефіцієнта цінності акцій.

5. Коефіцієнт дивідендних  виплат: відношення маси дивіденду  до суми чистого прибутку.

6. Відношення ринкового  курсу до чистого прибутку  на одну акцію (price earnings ratio, PER): характеризує взаємозв’язок між  чистим прибутком підприємства  та курсом його акцій і показує,  скільки річних прибутків на  одну акцію потрібно, щоб окупилися  кошти, вкладені в акцію.

7. Відношення ринкового  курсу акцій до показника Cash-flow на одну акцію: характеризує взаємозв’язки між ринковим курсом і чистим грошовим потоком підприємства.

В інформації про фінансово-господарську діяльність АТ, що публікується емітентом  у друкованих виданнях, наводяться окремі показники, які характеризують ефективність дивідендної політики, зокрема: 

• частка чистого прибутку, спрямована на виплату дивідендів на привілейовані акції (тис. грн);

• чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію (грн);

• дивіденди, нараховані на одну просту акцію (грн). 

 

41. Інтегральні методи оцінки кредитоспроможності підприємств.Найсприятливішою   з  цього  боку  можна   вважати   методику інтегральної   (рейтиногової)  оцінки   підприємства-позичальника. Підсумкова  інтегральна (рейтиногова) оцінка  повинна  враховувати усі найважливіші  показники  фінансово-господарської  діяльності клієнта та ступінь їх впливу на кредитоспроможність .

Розрахунок величини підсумкового інтегрального (рейтингового) показника  можна визначити за      формулою:

де К - підсумковий інтегральний коефіцієнт,

R - величина рейтингу і-го  фінансового показника,

W   -   вага   і-го  фінансового  показника   в   підсумковому інтегральному  коефіцієнті.

Першим етапом аналізу  є вибір та розрахунок показників,  який повинен проводитися   згідно   з   методологічними   принципами фінансового аналізу, метою оцінки та потребами суб'єктів аналізу.

З метою визначення кредитоспроможності  та відповідно до вимог НБУ  використовують  4  групи фінансових  коефіцієнтів  за  даними звітності підприємства:- коефіцієнти ліквідності;- коефіцієнти  ділової активності;- коефіцієнти  фінансової незалежності;- коефіцієнти  рентабельності.

 

42. Комерційне кредитування підприємств. Ціна залучення комерційного кредиту. Комерційний кредит — це форма кредиту, яка характеризує відносини позички між двома суб’єктами господарської діяльності, що виникають у результаті одержаних авансів у рахунок наступних поставок продукції (робіт, послуг) чи одержання товарів з відстрочкою платежів. Ці кредити принципово відрізняються від банківських, оскільки кредитором виступають комерційні партнери підприємства. До основних різновидів комерційних кредитів належать:

• товарні кредити;
• одержані аванси.

Важливим питанням, пов’язаним з комерційним кредитуванням, є  вартість кредиту. Ця вартість залежить від таких основних чинників:

• рівня знижки до базової ціни (сконто) товару у разі здійснення дострокових розрахунків;
• періоду, протягом якого надаються знижки;
• періоду відстрочення платежів.

 

43. Кредитоспроможність підприємства: якісні та кількісні критерії  оцінки.

Кредитоспроможність — наявність у потенційного позичальника передумов для отримання кредиту і здатність повернути його. Інакше кажучи — це здатність підприємства в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.

Якісні критерії кредитоспроможності

• наявність і реальність довгострокової стратегії розвитку підприємства;
• уміння керівника чітко формулювати стратегічні цілі та концепцію розвитку підприємства;
• наявність та функціональну спроможність системи контролінгу;
• освіту, досвід та імідж керівництва;
• дотримання ділової етики, договірну та платіжну дисципліну підприємства;
• вміння менеджменту вчасно оцінювати підприємницькі ризики та вживати заходів щодо їх нейтралізації;
• внутрішній клімат, який склався на підприємстві, та виробничу дисципліну;
• рівень розмежування функціональних обов’язків працівників, наявність посадових інструкцій;
• плинність кадрів на ключових посадах.

Банківська практика свідчить, що в результаті суб’єктивних оцінок якість менеджменту систематично завищується.

Кількісні критерії кредитоспроможності

З метою оцінки кількісних критеріїв проводиться аналіз поточного та перспективного фінансового стану підприємства. Головне завдання, яке ставить перед собою фінансовий аналітик, — прогнозування майбутньої платоспроможності підприємства.

Основні блоки показників:

• ліквідності та платоспроможності;
• які характеризують структуру капіталу та майна підприємства;
• прибутковості та самофінансування (поточні та прогнозні);
• оборотності.

 

44. Порядок залучення підприємством банківських кредитів: реальна та номінальна відсоткова ставка.

Етапи залучення  банківської позички	Основні питання,  на які слід звернути увагу
Попередні переговори з обраним  банком	критерії та умови надання кредиту діапазон процентних ставок строки та порядок погашення список документів, які слід подати банку
Рішення про доцільність  подальших переговорів з банком	оцінка шансів на отримання кредиту зіставлення з умовами надання кредиту, які пропонуються іншими банками
Рішення зборів власників  щодо залучення банківського кредиту	якщо сума кредиту є значною і це передбачено статутом
Підготовка пакета документів відповідно до переліку банку	перелік документів встановлюється кожним банком індивідуально формулювання цілей, під які залучається кредит особливий акцент на бізнес-план і прогноз Cash-flow
Передача пакета документів до банку	дата прийняття банком пакета документів є офіційною датою подачі кредитної заявки
Відкриття поточного рахунку  в банку (якщо такий рахунок відсутній)	подається типовий набір документів, необхідних для відкриття рахунку
Фінансово-економічна експертиза діяльності підприємства	кредитний експерт може вимагати додаткової інформації перевірка достовірності отриманих даних на місці слід створити всі умови для забезпечення кредитного експерта інформацією
Узгодження величини процентної ставки та інших параметрів кредиту	інвестор relations уміння вести переговори
Укладення кредитної угоди	у письмовому вигляді не потребує нотаріального посвідчення
Моніторинг та контроль	створення умов для контролю з боку працівників банку цільового використання коштів